1.2 Проблеми самооцінки школяра
Проблема виникнення і розвитку самооцінки є одній з центральних проблем становлення особи дитяти. Самооцінка - це необхідний компонент розвитку самосвідомості, тобто усвідомлення людиною самого себе, своїх фізичних сил, розумових здібностей, вчинків, мотивів і цілей своєї поведінки, свого відношення до тих, що оточують, до інших людей і самому собі.
Л.С.Виготський передбачав, що саме в семирічному віці починає складатися самооцінка - узагальнене тобто стійке, внеситуативное і, в той же час, диференційоване відношення дитяти до себе. Самооцінка опосередкує відношення дитяти до самого собі, інтегрує досвід його діяльності, спілкування з іншими людьми. Ця найважливіша особова інстанція, що дозволяє контролювати власну діяльність з точки зору нормативних критеріїв, будувати сої цілісну поведінку відповідно до соціальних норм.
Р.Бернс [8], аналізуючи велике число досліджень американських авторів, відзначає, що на межі дошкільного і молодшого шкільного віку відбувається якісний стрибок в розвитку самооцінки. Проте розширювальне тлумачення цього поняття позбавляє виводи конкретності, не дозволяє досить охарактеризувати зміни, що відбуваються.
Досить очевидний, що оцінка себе не існує ізольовано від уявлення про самі оцінювані якості. Тому, самооцінку слід розглядати в аспекті загального уявлення про себе. Згідно наявним в науці даним до складу змістовних уявлень суб'єкта про те, який він, не входять ціннісно-нейтральні якості, позбавлені для суб'єкта особового сенсу. Ці якості наділяються суб'єктом високою позитивною або негативною цінністю.
Проведене Ельконіним і його групою експериментальне дослідження спиралося на наступні гіпотези:
1) Ранній "Образ Я" з'являється у зв'язку з "кризою семи років" оскільки до цього віку визрівають когнітивні передумови для його формування. Саме у цьому віці дитя відходжує від безпосереднього злитого відчуття себе. Його стосунки з самим собою опосередкують.
2) Ранній "Образ Я" носить той, що швидше передбачає, чим констатуючий і вірогідніше ціннісно-заданий, чим пізнавальний характер.
У перебігу навчального року у дітей відбувається формування самооцінки. Деяка ситуативна самооцінка, не пов'язана із змістовним уявленням про себе, з'являється раніше, ніж "я-концепція". Проте, самооцінка стає значно стійкішою і внеситуативной саме тоді, коли вона зв'язується з "я-концепцією", при цьому содеражательние розбіжності між ними не виявляються. Під час навчального року "Образ Я" збільшується в два рази.
Молодшому школяру в учбовій діяльності необхідне уміння ставити цілі і контролювати свою поведінку, управляти собою. Аби управляти собою, необхідні знання про себе, оцінка себе. Процес формування самоконтролю залежить від рівня розвитку самооцінки. Молодші школярі можуть здійснювати самоконтроль лише під керівництвом дорослого і за участю однолітків. Уявлення про себе основа самооцінки молодших школярів. Самосвідомість дитяти здійснюється в учбовій діяльності.
Неоднозначні критерії самооцінки. Індивід оцінює себе двома шляхами: ) шляхом зіставлення рівня своїх домагань з об'єктивними результатами своєї діяльності і 2) шляхом порівняння себе з іншими людьми. Чим вище рівень домагань, тим важче за них задовольнити. Успіхи і невдачі в, якій-небудь діяльності істотно впливають на оцінку індивідом своїх здібностей в цьому виді діяльності: невдачі, як правило, знижують домагання, а успіх підвищує їх. Не менш важливий і момент порівняння: оцінюючи себе, індивід вільно або мимоволі порівнює себе з іншими, враховуючи не лише свої власні досягнення, але і всю соціальну ситуацію в цілому. На загальну самооцінку особи сильно впливають також її індивідуальні особливості і те, наскільки важлива для неї оцінювана якість або діяльність. Приватні самооцінок нескінченно багато. Судити по ним про людину, не знаючи системи його особистих цінностей, того, які саме якості або сфери діяльності є для нього основними, неможливо [41].
Вивчення ролі самооцінки в пізнавальній діяльності виявило, що особливе значення дитя надає своїм інтелектуальним можливостям, оцінка цих можливостей іншими його завжди дуже непокоїть. Так, в проведеному дослідженні жоден з учнів (у тому числі неуспішні), перераховуючи причини своїй недостатньо ефективній або поганій успішності, не послався на скруту в розумінні учбового матеріалу, в опануванні навиків, прийомами розумової діяльності і ін. Всі діти вважали за краще вважати себе (і вважатися) ледачим, недисциплінованим, але ніхто не відносив свій неуспіх за рахунок недостатніх інтелектуальних здібностей.
Діти, що мають адекватну самооцінку, активні, меткі, бадьорі, з цікавістю і самостійно шукають свої помилки в своїх роботах, вибирають завдання, відповідні своїм можливостям. Після успіху в рішенні задачі вибирають таку ж або важчу. Після невдачі перевіряють себе або беруть завдання менш важку.
Діти з високою адекватною самооцінкою відрізняються активністю, прагненням до досягнення успіху в учбовій діяльності. Їх характеризує максимальна самостійність. Вони упевнені в тому, що власними зусиллями зможуть добитися успіху в учбовій діяльності. Це грунтується на правильній самооцінці своїх можливостей і здібностей. Неадекватна занижена самооцінка у молодших школярів виявляється яскраво в їх поведінці і рисах особи. Діти вибирають легкі завдання. Вони як би бережуть свій успіх, бояться його втратити і через це в чомусь бояться самої учбової діяльності. Нормальному розвитку дітей про заниженою самооцінкою заважає їх підвищена самокритичність, невпевненість в собі. Вони чекають лише невдачі.
Ці діти дуже чутливі до схвалення, до всього того, що підвищило б їх самооцінку. Діти із завищеною самооцінкою переоцінюють свої можливості, результати учбової діяльності, особові якості. Вони вибирають завдання, які ним не під силу. Після неуспіху продовжують наполягати на своєму або тут же перемикаються на найлегше завдання, рухомі мотивом престижності.
Стійка самооцінка молодшого школяра формує його рівень домагань. При цьому у молодшого школяра виникають потреба зберегти як самооцінку, так і заснований на ній рівень домагань.
Знати самооцінку людини дуже поважно для встановлення стосунків з ним, для нормального спілкування, в яке люди, як соціальні істоти, неминуче включаються. Особливо поважно враховувати самооцінку дитяти. Як і все в нім, вона ще лише формується і тому більшою мірою, чим в дорослого, піддається дії, зміні.
Засвоюючи в процесі навчання і виховання певні норми і цінності, школяр починає під впливом оцінних думок інших (вчителів, однолітків) відноситися певним чином як до реальних результатів своєї учбової діяльності, так і до самого собі як особи. З віком він все з більшою визначеністю розрізняє свої дійсні досягнення і те, чого він міг би досягти, володіючи певними особовими якостями. Так у учня в учбово-виховному процесі формується установка на оцінку своїх можливостей - один з основних компонентів самооцінки.
У самооцінці відбиваються представлення дитяти як про вже досягнутому, так і про те, до чого він прагне, проект його майбутнього - хай ще незавершений, але граючий величезну роль в саморегуляції його поведінки в цілому і учбовій діяльності зокрема
У самооцінці відбивається те, що дитя дізнається про себе від інших, і його зростаюча власна активність, направлена на усвідомлення своїх дій і особових якостей.
Відомо, що діти по-різному відносяться до помилок, що допускаються ними. Одні, виконавши завдання, ретельно його перевіряють, інші тут же віддають вчителеві, треті довго затримують роботу, особливо якщо вона контрольна, боячись випустити її з рук. На зауваження вчителя; "У твоїй роботі є помилка" - учні реагують неоднаково. Одні просять не вказувати, де помилка, а дати їм можливість самим знайти її і виправити. Інші з тривогою, бліднучи або червоніючи, запитують; "А яка, де?" І, беззастережно погоджуючись з вчителем, покірно приймають його допомогу. Треті тут же намагаються виправдатися засланнями на обставин.
Відношення до допущених помилок, до власних промахів, недоліків не лише в ученні, але і в поведінці - найважливіший показник самооцінки особи.
Найприродніше, як вже наголошувалося, реагують на помилки в їх роботах діти з правильною самооцінкою. Вони зазвичай навіть з цікавістю самостійно шукають помилку: "Мовляв, цікаво, в чому? Яка?" Діти із зниженою самооцінкою, якщо їм запропонувати самим знайти свою помилку, зазвичай мовчки перечитують роботу кілька разів, нічого в ній не міняючи. Незрідка вони відразу опускають руки і відмовляються перевіряти себе, мотивуючи тим, що все одно нічого не побачать. Доброзичливе відношення вчителя, заохочення служать істотною стимул-реакцією, що підтримує їх діяльність.
Заохочувані і підбадьорювані вчителем, вони поступово включаються в роботу і незрідка самі знаходять помилку.
Як вже говорилося, в самооцінці дитяти відбивається не лише його відношення до вже досягнутому, але і те, яким він хотів би бути, його прагнення, надії. Самооцінка найтіснішим чином пов'язана з тим, на що людина претендує.
Самооцінка дитяти виявляється не лише в тому, як він оцінює себе, але і в тому, як він відноситься до досягнень інших. Із спостережень відомо, що діти з підвищеною самооцінкою не обов'язково розхвалюють себе, та зате вони охоче бракують все, що роблять інші. Учні із зниженою самооцінкою, навпаки, схильні переоцінювати досягнення товаришів.
Діти, які не критичні до себе, часто дуже критичні до інших. Якщо маленькому школяру (першокласникові, другокласникові), який зазвичай отримує хороші відмітки і високо оцінює себе, дати на оцінку його власну роботу і таку ж за якістю роботу, виконану іншим, то собі він поставить 4 або 5, а в роботі іншого знайде масу недоліків.
Дитя не народжується на світло з якимсь відношенням до себе. Як і всі інші особливості особи, його самооцінка складається в процесі виховання, в якому основна роль належить сім'ї і школі.
Діти з високою самооцінкою відрізнялися активністю, прагненням до досягнення успіху як в ученні і суспільній роботі, так і в іграх.
Зовсім інакше поводяться діти з низькою самооцінкою. Їх основна особливість - невпевненість в собі. У всіх своїх починах і справах вони чекають лише неуспіху.
Виявилося, що немає жодного зв'язку між самооцінкою дитяти і матеріальною забезпеченістю сім'ї. Зате міцність сім'ї виявилася дуже важливим чинником; у сім'ях, що розпалися, частіше зустрічалися діти із зниженою самооцінкою.
Не виявилося зв'язку між самооцінкою дитяти і кількістю часу, який батьки проводять разом з ним. Головніше - не скільки, а як спілкуються батьки з дитям. Важливе дбайливе, шанобливе відношення батьків до особи дитяти, їх інтерес до життя сина або дочки, розуміння характеру, смаків, знання друзів. У сім'ях, де виховувалися діти з високою самооцінкою, батьки, як правило, залучали дітей до обговорення різних родинних проблем і планів, До думки дитяти уважно прислухалися і відносилися до нього з повагою і тоді, коли воно розходилося з батьківським.
Зовсім інша картина відкрилася в сім'ях, де жили більшість дітей із зниженою самооцінкою. Батьки цих учнів не змогли скільки-небудь змістовно охарактеризувати свого дитяти. Ці батьки включаються в життя своїх дітей лише тоді, коли вони створюють для них певні труднощі; найчастіше поштовхом до втручання служить виклик батьків в школу.
He існує практично такої дії, яку міг би зробити вчитель, не побоюючись, що дитя із заниженою самооцінкою не дасть йому негативної інтерпретації. Неважливо, наскільки позитивним виглядатиме ця дія в очах інших дітей, наскільки сам вчитель вкладатиме в нього щирі благі наміри - дитя може відреагувати негативно в будь-якому разі. Ось чому так поважно, аби у дитяти з раннього дитинства формувалося позитивне уявлення про себе [42, с. 125].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18
