Питання управління рівне використанню вихідних елементів процесу праці доцільно розглядати як окремий напрям у проблемах науково-технічного прогресу за результатами його прояву.
Оскільки додаткове залучення вихідних матеріальних ресурсів до народногосподарського обігу з кожним роком стає до- [~ рожчим, то в сучасних умовах посилюється актуальність1 мінімізації їх витрат. Вирішувати це завдання в регіоні доцільно за наведеними типовими етапами виробичо-технологічних процесів, порівнюючи рівень витрат вихідних ресурсів на кожному з цих етапів.
Забезпечення структурної єдності обробки інформації з методів управління та адекватності методів управління і суті процесів, які вони відображають
Цей принцип спрямовано на методологічний взаємозв'язок усіх етапів процесу управління та ухвалення рішень.
В основі структурної єдності лежить уявлення про об'єкт
управління як про систему, що характеризується зовнішніми па
раметрами (вхідними — V, Сс, Сп та вихідними Р0, Рк, Р^) та чіткою внутрішньою структурою. Ці вихідні структурні елементи відображено в кожному з методів управління, починаючи з планування. Ще на стадії формування нормативного стану об'єкту, при плануванні його розвитку, передбачається така структура плану, яка враховує зазначені вихідні елементи. Далі в ході виробничого процесу облік його стану та контроль досягнення запланованого рівня розвитку проводяться також за всіма цими елементами. Причому при розгляді підприємства як об'єкта управління в якості елементів виробничо-технологічної структури 118
Менеджмент: теорія та практика виступають цехи та служби підприємства, а при розгляді окремих цехів — ділянки та агрегати. Облік елементів (V + Сс + CJ та ре-зультаіов праці (Р0 + Рк + -PJ ведеться не лише за виробничо-технологічними складовими, а й за бригадами виконавців процесу, навіть за окремими виконавцями. Саме тут зароджується основа підготовки рішень з управління станом вихідних елементів та результатів праці, коли в ході економічного аналізу виявляються відхилення фактичного рівня розвитку від нормативно-планового та причини цих відхилень.
Госпрозрахункова оцінка всіх відхилень, приведення їх до "спільного знаменника" через прибуток підприємства завершують процес підготовки рішень. Тут оцінюється вплив діяльності підрозділу, їх робочих бригад та ланок на зміну прибутку підприємства за зазначеними складовими та елементами проти плану.
Ухвалення рішень із зміни стану тих чи інших параметрів керованого процесу, пріоритет цих рішень залежать від значення, важливості підготовлених рішень з впливу на розмір прибутку підприємства чи його зміни та на рівень виконання договірних потреб. Ухвалені рішення охоплюють конкретні ланки виконавців виробничого процесу та проявляються, з одного боку, у розмірах фондів економічного стимулювання (матеріального та морального), а з іншого — у коректуванні (якщо є така необхідність) нормативів планового розвитку об'єкта. Отже, провідні економічні методи управління — планування та економічне стимулювання с завершальними у процесі підготовки та ухвалення управлінських рішень (див. рис. 12).
Таким чином, структурна єдність інформації в різнорідних методах управління забезпечується на основі єдиного підходу до змісту зовнішніх параметрів, що характеризують об'єкт управління, та внутрішніх, що дозволяють виявити його виробничо-технологічну структуру. Адекватність методів управління суті процесів, які вони відображають, можна забезпечити відображенням в усіх розглянутих методах зазначених складових елементів шляхом їх порівняння через міру впливу відхилення кожного з елементів від плану на зміну прибутку підприємства у напрямку зведення до мінімуму розміру упущеного прибутку в процесі підготовки та ухвалення рішень.
119
О.А. Подсолонко
Динамічний взаємозв'язок результатів розвитку системи
Системи управління підприємствами, галузями, народним господарством країни розглядають у часі, в динаміці їхнього розвитку. Наведені раніше підсистеми фактично ввібрали в себе весь досвід розподілу в часі систем управління, окремих їх методів.
Цілі та зміст управління в реальному масштабі часу, в оперативні періоди, в поточні та перспективні істотно відрізняються. Це саме стосується змісту залежно від періодів часу та окремих методів управління, наприклад, планування, економічного аналізу, стимулювання.
У процесах підготовки та ухвалення рішень питання динамічного взаємозв'язку результатів розвитку системи проявляються практично в усіх методах управління. Ухвалення рішень у реальному масштабі часу в основному зводиться до ліквідування негативних відхилень у ході технологічних процесів. Разом з тим тут вирішується завдання підго-3 товки рішень про уникнення (недопущення) виявлених негатив-' них відхилень у наступні оперативні проміжки часу (технологічні цикли, робочі зміни, доби). Практично ухвалення рішень систе-й ми оперативного управління готується в процесі управління в ре-' альному масштабі часу. Більше того, саме на цьому етапі — ви- . явлення моментних, миттєвих відхилень ходу технологічного процесу від запланованих (нормативних, тих, що встановлені 1 ГОСТами) параметрів — здійснюється інформаційна підготовка управлінських рішень поточного та перспективного управління. В оперативному управлінні основним змістом рішень, що приймаються, є організація безперебійної роботи всіх виробничо- технологічних ланок у напрямку виконання поточних планових за-; вдань з оперативного випуску продукції у кількості, якості та асортименті відповідно до замовлень споживачів, а також із забезпечення заштановоного рівня використання (або найкращого, залежно від ситуації) вихідних ресурсів та виробничих потужностей з метою одержання підприємством можливого максимуму прибутку.
Ухвалення рішень у поточному управлінні направлене на закріплення у планових завданнях рівня розвитку підприємства, • що базується на сучасних досягненнях науково-технічного прогресу, що відображаються в організації технологічних процесів, нормах використання виробничих потужностей, матеріальних та трудових ресурсів. Так само тут готуються та схвалюються рішен-
120
Менеджмент: теорія та практика ня з оцінки виконання поточних завдань, адекватності методів управління реальним процесам розвитку виробництва, тенденцій зміни рівня використання вихідних елементів та стану організації виробничих процесів, вимог споживачів до готової продукції. Рішення, ухвалені за цими оцінками, можуть охоплювати як поточні, так і перспективні періоди часу та втілюватися відповідно в річних чи перспективних планах розвитку підприємства.
У перспективному управлінні основний зміст ухвалюваних рішень — вибір варіантів докорінного технічного переоснащення підприємства на період 5-10 років. Для досягнення збалансованості планів необхідно поряд із забезпеченням підприємств сировиною та матеріалами передбачати планомірне оновлення основних виробничих фондів, заміну їх активної частини, а при розподілі капітальних вкладень та інших ресурсів варто надавати пріоритет вирішенню саме цих проблем. Це відповідає об'єктивній закономірності систематичного оновлення та технічного переоснащення народного господарства відповідно до потреб людини, що постійно змінюються, розвитку науки й техніки, нових можливостей суспільного виробництва, що відкриваються при цьому.
Відповідність управлінських рішень змісту функцій персоналу кожного ієрархічного рівня
Поділ праці та ієрархія управління визначають структуру та зміст управлінських рішень на кожному рівні. При цьому можна виділити в ухвалюваних рішеннях те, що об'єднує зміст та структуру їх на всіх ієрархічних рівнях, та те, що є відмінним.
(/"о + Рк + Рп) — 0 = m, m -> мах
Спільною ознакою є єдність підходу до показників та критеріїв розвитку (V, С„ Сп, Р0з />к, Рп, m). На будь-якому з рівнів управління підприємством та його діяльністю вирішують завдання одержання результатів Р0, Рк, Рп при забезпеченні ефективного використання V, С„ Сп в напрямку забезпечення максимально можливого при цьому розміру m. Звичайно, на кожному рівні враховуватиметься специфіка цих показників, властива для кожного рівня, а, відповідно, ухвалення рішень спрямовуватиме колективи виконавців кожного рівня на досягнення запланованого (або еталонного) розміру цих показників. Відмінності кожного
121
О.А. Подсолонко рівня системної ієрархії для структури та змісту ухвалюваних рішень: по- перше, це просторово-об'єктне формування системи (для галузі та підприємств — виробничо-технологічне) та, по-друге, залежність функцій управління від періодів розвитку системи. Тут мають чітко виконуватися такі умови: 4. керівник кожного рівня ухвалює рішення з розвитку ке
рованої ним системи, не підмінюючи керівників нижчого рівня в
ухваленні рішень про розвиток систем, керованих ними; 5. керівники вищих рівнів ухвалюють рішення про пер
спективу розвитку системи та підсистем, що її складають (пер
спективне управління);
- оперативне та поточне управління розвитком підсистем здійснює керівництво цих підсистем, а керівництво системою (вищий ієрархічний рівень) підключається лише для вирішення завдань узгодження розвитку підсистем на їхніх "входах" (V, Сс, С„) та "виходах" результатів (Р0, Рк, Ри).
У цьому завданні є кілька специфічних моментів, які треба розглядати окремо при дослідженні питань спеціалізації функцій управлінського персоналу в системній ієрархії та відповідних відмінностей ухвалюваних рішень на кожному з ієрархічних рівнів. Ці відмінності треба враховувати також у посадових інструкціях для кожного рівня управління.
Повнота і достатність усіх видів забезпечення системи управління та її підсистем
Види забезпечення системи та її підсистем, зазначені у викладених вище принципах управління, являють собою своєрідний фундамент системи.
В економічній літературі деякі з наведених видів забезпечення розглядають у складі методів управління нарівні з економічними методами. Разом з тим економічні методи більшість авторів відносить до функцій управління. "Функції управління" та "управлінські функції" — це тотожні поняття, що відносяться в першому випадку до системи управління, а в другому — до управлінського персоналу, вони охоплюють також методи (економічні) та формування чи використання усіх видів забезпечення системи управління.
Кожний з видів забезпечення має власну яскраво виражену специфіку, є предметом самостійного дослідження; тому викладе- 122
та практика
Менеджмент: теорія мо коротко суть його змісту та спрямованість в управлінських рішеннях на досягнення кінцевої мети.
Так, юридичне забезпечення відповідною службою, з одного боку, підтверджує правосильність функціонування кожної з підсистем наведеної класифікації, а з іншого — закріплює ухва--лення рішення у відповідних документах.
Соціальне забезпечення системи управління та ухвалюваних у ній рішень включає в себе створення соціальної бази функціонування об'єкта управління (у вигляді певного рівня за-, безпечення працівників підприємства умовами для життя, праці, •> відпочинку), а в ухвалюваних рішеннях з розвитку підприємства * та його підрозділів передбачає подальше поліпшення соціальних} факторів (разом з екологічними заходами).
Технічне та технологічне забезпечення представляє вихідну f технічну базу та рівень технологічної досконалості керованих; процесів, а також показує, як в ухвалюваних рішеннях висвітлю-, ються питання прискорення науково-технічного прогресу. І Структура цього виду забезпечення базується на прийнятих напрямках та формах реалізації заходів з науково- технічного прогресу. Так само сюди належить технічне забезпечення АСУП.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
