107 v О.А. Подсолонко
Третій етап, на відміну від двох попередніх, практично є вже початковим етапом процесу прийняття рішень. Саме з моменту оцінення ступеня досягнення критеріїв ефективності управління та розвитку всіх систем та її просторово- об'єктних підсистем, з моменту виявлення відхилень фактичних значень техніко-економічних показників від запланованих, фіксується необхідність прийняття рішень. Безумовно, тут виникає необхідність методичного обгрунтування меж кількісного відхилення показників, за підвищення яких уже втручається управлінський персонал, відповідного прийняття рішень, залучення того чи іншого рівня системної ієрархії.
Вирішення завдання виявлення ступеня досягнення критеріїв як за кінцевими, так і за проміжними цілями розвитку системи ускладнене динамічністю зміни змісту цих цілей. На кожному наступному етапі (часовому періоді) розвитку системи однакові з попередніми етапами кількісні результати характеризуватимуть неоднаковий ступінь досягнення критеріїв розвитку. Це відповідно впливатиме на прийняття управлінського рішення.
Четвертий етап практично вирішує проблему виявлення ситуацій, що призвели до відхилень фактичного розвитку суспільного виробництва від того, що вимагається відповідно до завдань, що визначені поставленими цілями розвитку суспільства. Пошук таких ситуацій, виявлення відхилень доцільно проводити методом дедукції — від загального до часткового. Інакше кажучи, спочатку має бути встановлено факт наявності відхилення в досягненні загальної цілі розвитку системи кожного рівня — від найвищого до найнижчого: народне господарство, галузь, підприємство.
Далі відхилення розчленовується за складовими. Тут велике значення має встановлення пріоритету відхилень, за якими необхідно оперативно прийняти рішення, здійснити управлінський вплив. Розглядаючи склад кількісно-якісних показників, що характеризують розвиток суспільного виробництва в умовах галузі, її підприємств, напевно, пріоритет варто надати сукупності показників та критеріїв, які дозволяють судити про виконання чи невиконання замовлень споживачів (планів поставок відповідно до укладених договорів). Лише на цій основі далі деталізують відхилення за причинами їх виникнення.
Наступним кроком активного пошуку причин відхилень комплексу розглянутих підсистем управління, очевидно, є аналіз якості випущеної продукції чи наданих послуг, те, наскільки вони
108
Менеджмент: теорія та практика відповідають державним, перспективним чи світовим стандартам. І лише після цього доцільно розглядати відхилення та їх причини з виконання планів з обсягу виробництва в номенклатурі продукції. В економічній практиці традиційно було прийнято, на відміну від наведеної, зворотну послідовність розгляду результатів діяльності підприємств, об'єднань, галузей; така послідовність існує й досі. Відповідно ухвалення рішення підлягає цій послідовності, що в результаті не дозволяє забезпечити всій системі управління досягнення кінцевої цілі розвитку суспільства. Запропонована послідовність аналізу відхилень та орієнтації прийняття рішень на досягнення кінцевих народногосподарських результатів дозволяє усунути зазначене відхилення, недолік.
Окрім виявлення причин відхилень в одержанні кінцевих результатів з підвищення добробуту та всебічного розвитку кожного члена суспільства, виникає необхідність дослідження причин відхилень у досягненні умов їх отримання — забезпечення безупинного росту та вдосконалення виробництва. Сюди належать відхилення показників рівня використання трудових та матеріальних ресурсів, виробничих потужностей та причини, що їх зумовили. За умови кількісної обмеженості зазначених вихідних ресурсів безупинний ріст та вдосконалення виробництва можливі лише на основі зниження їх витрат, підвищення їх питомої віддачі. Відповідно управлінські рішення орієнтуються на досягнення цієї цілі. Найважливішим завданням в процесі підготування рішень на основі виявлених причин відхилень за всіма перерахованими результатами та вихідними умовами їх отримання є розподіл ухвалення кожного рішення в часі та за рівнем системної ієрархії. Ці питання досить специфічні та складні; їх буде розглянуто нижче. На п'ятому рівні встановлюється, чи є випадковими чи закономірними причини, що призвели до відхилень у розвитку, які тенденції їх зміни (вони згасають, прогресують чи мають маятниковий характер). При цьому широко застосовують математичні методи дослідження. Цей етап фактично визначає направленість рішення, що приймається з кожного відхилення, пошук стандартних рішень та вибір варіанта управлінського рішення.
Тут вирішується завдання класифікації управлінських ситуацій, причин, що їх породили та викликали відхилення, які було розглянуто в попередньому етапі, рівнів системної ієрархії, для яких характерні ці ситуації, та варіанти управлінських рішень для кожної ситуації та кожного ієрархічного рівня. Слід зазначити, що
109
О.А. Подсолонко цей етап постійно розвивається. Класифікації управлінських ситуацій, причин, що їх породжують, та варіантів управлінських рішень, що є властивими для кожної ситуації, розробляються на основі аналізу великих об'ємів інформації про хід процесу розвитку суспільного виробництва, про фактичний зміст основних етапів управління цим розвитком. Такий аналіз проводять для взаємопов'язаних систем різного рівня складності (наведених раніше просторово-об'єктних підсистем). Зазначені класифікації доповнюються та оновлюються інформаційно відповідно до змісту розвитку суспільного виробництва, що постійно змінюється, динаміки його цілей, природною для таких умов появою диспропорцій, що породжують ситуацію та причини відхилень у розвитку виробництва.
На шостому етапі на основі сформованої в попередніх п'яти етапах інформації порівнюють фактичні ситуації, що призвели до відхилення від поставлених цілей розвитку системи та її підсистем, з контрольними, стандартними ситуаціями. Вивчають кількісні оцінки управлінських рішень за стандартними ситуаціями, розглядають варіанти цих рішень. Необхідна для цього інформація може бути оформлена структурно-графічно або таблично. Безумовно, найперспективнішим є вирішення цього завдання за допомогою сучасної обчислювальної техніки, еко-номіко-математичних методів.
На цьому етапі аналізують, які наслідки мали ті чи інші варіанти ухвалених рішень, виявляють, наскільки кількісно-якісні оцінки цих рішень відповідають результатам їх реалізації за кожною порівнюваною ситуацією. Поряд з підготуванням конкретних управлінських рішень з ситуацій, що аналізуються, та причин, що їх породили, тут відбувається уточнення та оновлення масивів стандартних ситуацій та кількісно-якісних оцінок за ними, які використовуються при ухваленні рішень.
На сьомому етапі, на відміну від п'ятого та шостого, де вирішувалося завдання не лише з підготування управлінських рішень, потрібних у процесі оперативного втручання до процесу розвитку суспільного виробництва, а й поточного та перспективного забезпечення системи прийняття рішень, здійснюється оперативний вибір варіантів управлінських рішень.
Для кожної ситуації, за відхиленнями показників, що характеризують рівень суспільного виробництва, ступінь досягнення критеріїв управління з кінцевих та проміжних цілей, обґрунтовується вибір того чи іншого варіанту управлінського рішення.
110
Менеджмент: теорія та практика При цьому перебирання варіантів для кожної ситуації відбувається в напрямку послідовного дотримання таких умов:
7. визначеність очікуваного впливу на кінцеві чи проміжні
результати розвитку;
8. визначеність впливу на рівень використання вихідних ре
сурсів та потужностей;
9. конкретність осіб чи колективів — виконавців рішення,
що приймається.
Восьмий етап є логічним завершенням сьомого етапу. Тут безпосередньо відбувається ухвалення управлінського рішення. Як було вже зазначено, ці рішення можуть стосуватися як позитивних, так і негативних відхилень. Рішення можуть мати найрізноманітніший характер, але всі вони впорядковуються завдяки застосуванню використаного в дослідженні методу, який дозволив дати взаємопов'язані класифікації підсистем управління та управлінських рішень.
Разом з перерахованими в сьомому етапі умовами вибору варіантів рішення безпосереднє прийняття рішень стосується практично обов'язкового відображення його змісту та очікуваних дій у двох провідних методах управління — плануванні та стимулюванні. Тут треба нагадати про їх провідну роль у системі управління.
Якщо уважно розглядати суть управлінського рішення, його ухвалення, не можна не звернути увагу на те, що воно практично за будь-якою з ситуацій втілюється в одному з видів планів — оперативному (календарному), поточому (техніко-еконо-мічному) чи перспективному. Інакше кажучи, ухвалення управлінського рішення направлене на коректування чи розроблення якогось із планів розвитку суспільного виробництва.
Враховуючи те, що зазначені управлінські рішення часто приймаються в умовах, прийнятих до виконання поточних планів, що збалансовані за всіма видами ресурсів, щоб їх змінити, потрібне додаткове економічне стимулювання виконавців виробничого процесу або посилення їх відповідальності за забезпечення досягнення потрібних параметрів розвитку виробництва. Тому управлінське рішення з одного боку оформлюється як нове планове завдання, а з іншого — воно має характеризувати, яку міру заохочення чи відповідальності нестиме виконавець цього процесу за його виконання чи невиконання. На цьому самому етапі вирішуються питання необхідності вдосконалювання нор-
111
О.А. Подсолонко мативної бази планування, методів планування, стимулювання, господарського розрахунку та комерційних взаємовідносин.
На дев'ятому етапі ухвалені рішення закріплюють у відповідних документах. Ці документи носять директивний характер планових завдань, що затверджуються керівником системи, а також стимулююче-санкціональний характер господарських договорів. У них висвітлено перераховвані в сьомому етапі умови.
Десятий, завершальний етап процесу ухвалення рішень грає роль зворотного зв'язку як у цьому процесі, так і в усій системі управління. З одного боку, тут здійснюється контроль виконання ухвалених рішень виконавцями процесів суспільного виробництва, а з іншого — контролюється ступінь досягнення проміжних та кінцевих цілей розвитку під впливом ухвалених рішень. Фактично на цьому етапі перевіряють, наскільки кількісно- якісні оцінки рішень, ухвалених з певних ситуацій, відповідають результатам їхнього впливу на розвиток суспільного виробництва. У випадку невідповідності та якщо відхилення тривають у ході розвитку об'єкта, процес підготування та ухвалення управлінського рішення повторюється з шостого етапу.
Таким чином, ухвалення рішень у системі управління є важливим самостійним етапом. Забезпечення єдності етапів ухвалення рішення та решти етапів процесу управління розвитком суспільного виробництва потребує застосування типового підходу в дослідженні систем управління. Розроблення класифікації підсистем управління є основою класифікації управлінських рішень.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
