локальні завдання забезпечення функціонування провідних
функцій та методів управління — обліку та контролю, економіч
ного аналізу, планування, прийняття управлінських рішень, ор-
ганізаціїїх виконання та регулювання, господарського розрахун
ку та економічного стимулювання (основні етапи деяких з них
було наведено раніше); функціонально-ієрархічні підсистеми, що забезпечують
селекціювання інформації в процесі розвитку суспільного вироб
ництва та надання її кожній ланці системної ієрархії відповідно
до властивих цій ланці функцій управлінського персоналу; підсистеми забезпечення, які спеціалізуються на ство
ренні проектних завдань технічних та робочих проектів усієї систе
ми управління та її окремих підсистем за перерахованими групами
(включаючи розроблення положень та інструкцій з усіх функцій
управління), систем економічної та матеріальної відповідальності
та зацікавленості, технічного, інформаційного та математичного
забезпечення обробки інформації, що циркулює в системі; підсистема комплексного управління та локально-цільо
вого узгодження усіх підсистем, у яких на основі кінцевої мети
розвитку суспільства формулюються проміжні цілі, здійснюється
вибір критеріїв їх досягнення, методів узгодження всіх різно
рідних сторін розвитку суспільного виробництва та їх порівнян
ня в напрямку досягнення кінцевого комплексного критерію
ефективності управління розвитком суспільства.
Позитивне значення такої класифікації полягає в тому, що із системних позицій у складі підсистем управління нею охоплюються:
5. об'єкт управління в усій його складній структурі;
6. вихідні ресурси виробничо-технологічного процесу;
7. намічувані та очікувані результати діяльності об'єкту;
8. динамічність цієї діяльності;
9. склад методів та функцій управління нею; 10. ієрархічні рівні управління;
1. фундамент системи управління у формі всіх видів забез
печення її розроблення, функціонування та подальшого
розвитку (об'єкту як системи управління);
2. цільова орієнтація діяльності та розвитку об'єкту.
102
ка
Менеджмент: теорія та п рак ти 2.1.2. Класифікація управлінських рішень
Наведена класифікація підсистем управління дозволяє підкреслити, що прийняття рішень є самостійною підсистемою, що методично та інформаційно пов'язана з усіма іншими підсистемами управління. Отже, всі підсистеми управління та їхні складові мають бути відображені також і в класифікації управлінських рішень.
Вочевидь, класифікаційні угруповання з прийняття рішень будуть ідентичними наведеним угрупованням підсистем. При цьому пріоритет має бути надано останній з перерахованих груп класифікації, тобто перш за все повинна бути визначена цільова орієнтація системи.
Наведемо класифікацію управлінських рішень у загальному вигляді для системи управління суспільним виробництвом.
1. За цілями розвитку та критеріями ефективності управління системи:
1. кінцеві цілі комплексного розвитку та відповідні кри
терії;
2. проміжні цілі локальних завдань розвитку системи та
відповідні критерії;
3. рівень досягнення критеріїв за кінцевими та проміжни
ми цілями.
2. За об'єктами управлінського впливу: 1. народне господарство; 2. країна, регіон, область, місто, район; 3. галузь народного господарства; 4. об'єднання, підприємство, організація;
-технологічний переділ, служба, цех, ділянка, агрегат чи установка.
3. За вихідними елементами процесу праці у суспільному виробництві та за рівнем використання цих елементів: 3. трудові ресурси; 4. матеріальні ресурси; 5. виробничі потужності; 6. фінансові ресурси.
103
О.А. Подсолонко 4. За результатами суспільного виробництва: 4. обсяг та номенклатура (асортимент) засобів виробництва
та предметів споживання, різноманітних послуг, які ха
рактеризують рівень добробуту та всебічного розвитку
всіх членів суспільства; 5. якість праці та продукції, те, наскільки вони відповідають
світовим та перспективним стандартам; 6. ступінь задоволення потреб виробництва та членів сус
пільства у випущеній продукції чи наданих послугах
(ступінь досягнення можливого рівня добробуту та
всебічного розвитку всіх членів суспільства).
5. За часовим проміжком виникнення ситуації, що потребує уп
равлінського рішення, та за часом реалізації цього рішення: 7. реальний масштаб тривалості безупинних технологічних
процесів; 8. оперативні періоди (календарні — завершена техно
логічна операція чи цикл, робоча зміна, доба, тиждень,
декада, наростаючий період з початку місяця, місяць);
-поточні періоди (техніко-економічні — місяць, квартал, наростаючий підсумок з початку року, рік);
- перспективні періоди (п'ять, десять років чи більше).
6. За методами та функціями управління, через які проявляється
прийняте рішення в розвитку суспільного виробництва: 9. облік, контроль, звітність; 10. розроблення планів (балансові та опгимізаційні розрахунки); 11. господарський розрахунок; комерційні взаємовідносини; 12. економічне стимулювання; 13. організація виробництва та праці; 14. регулювання технологічних параметрів (усунення небажа
них відхилень).
7. За методами оброблення та надання інформації всім ланкам
системної ієрархії відповідно до функцій управлінського пер
соналу:
-виявлення відхилень показників розвитку об'єкту від рівня, що намічено проміжними та кінцевими цілями; 15. встановлення належності конкретній підсистемі управління; 16. виявлення причини, що призвела до відхилення; 104
Менеджмент: теорія та практика
1. визначення тенденцій відхилення та причини, що його
викликала;
2. розроблення нормативів, що реально враховують умови
функціонування виробництва за показниками та факто
рами відхилення;
,-розроблення та вдосконалення методів і моделей узгод-« ження всіх сторін та елементів розвитку суспільного виробництва;
3. визначення конкретної величини рішення з усунення нега
тивних та закріплення позитивних відхилень; 4. стандартизація рішень.
За формою прояву та забезпечення прийнятого рішення:
- наказ, розпорядження про технологічні, організаційні,
адміністративні, заохочувальні заходи;
-положення, інструкція про проведення нових робіт чи вдосконалення існуючих; 5. планові завдання;
6. технічні завдання, технічні та робочі проекти подальшого
розвитку виробництва.
2.1.3. етзли процесу прийняття управлінських рішень
Згідно з класифікацією управлінських рішень можна викласти системний зміст процесу прийняття рішень, склад його основних етапів: Уточнення цілей розвитку системи та її підсистем. 2. Уточнення критеріїв ефективності управління та розвитку си
стеми й її підсистем. 3. Виявлення ступеня досягнення критеріїв за кінцевими та
проміжними цілями розвитку. 4. Виявлення основних причин відхилень у досягненні цілей та ла
нок (рівнів) системної ієрархії, які впливають на ці відхилення. 5. Встановлення тенденцій та повторюваності причин, що вик
ликають відхилення. 6. Порівняння ситуацій, що виникли, та причин відхилень з на
бором стандартних ситуацій та причин, їх кількісно-якісних
оцінок з варіантами прийняття рішень за ними.
105
О.А. Подсолонко 7. Вибір варіанту управлінського рішення, яке відповідає ситу
ації, що виникла. 8. Прийняття рішення з усунення небажаних ситуацій та причин
відхилення і з закріплення позитивних змін у процесах
суспільного виробництва. 9. Забезпечення прийнятого рішення документами, що ор
ганізують його виконання у відповідній ланці управління. 10. Перевірка виконання прийнятого рішення та результатів йо
го впливу на досягнення проміжних та кінцевих цілей розвит
ку підсистем та системи в цілому.
Кожний з перерахованих етапів процесу прийняття управлінських рішень має власну специфіку, враховує взаємодію всіх підсистем управління наведеної класифікації, а також зміст усіх груп класифікації управлінських рішень.
Змістом першого етапу є чітке з'ясування управлінським персоналом кожного рівня системної ієрархії спільної цілі розвитку системи та цілей керованої цим персоналом підсистеми. В економічній літературі аналогічний етап називають " з'ясування проблеми та визначення цілей рішення", визначення завдання (цілей), з'ясування проблеми та визначення цілі, "попереднє формулювання завдання (проблеми), визначення цілей організації".
Як видно з перерахованих понять, йдеться про цілі не лише і не так про прийняття рішень, як про цілі розвитку організації, системи. З цим не можна не погодитись. Цілі прийняття рішень, безумовно, підпорядковуються цілям розвитку системи.
Основна ціль розвитку суспільства не є статичною, вона постійно змінюється за формаю та змістом. Така динамічність значно ускладнює проблему, вимагає постійного оновлення проміжних цілей, зв'язків між ними, порушує усталені закономірності, народжує нові. Все це разом призводить до необхідності розглядати процес управління на всіх його етапах, не виключаючи й процес прийняття рішень як науковий, творчий процес. При цьому, природно, цілі етапів підготування та прийняття управлінських рішень підпорядковуються цілям розвитку системи та її підсистем.
Другий етап процесу прийняття рішень, як і перший, є певною мірою підготовчим, спільним не лише для прийняття рішень, а й для усіх наведених раніше функціонально-методичних підсистем.
Динамічність цілей розвитку системи та її підсистем, їхнього змісту та закономірностей зв'язків між ними, зазначені в пер- 106
Менеджмент: теорія та практика шому етапі, істотно впливають також на вибір критеріїв їх досягнення. Звичайно, ці проблеми проявляються не оперативно, не одночасно на всіх рівнях системної ієрархії суспільного виробництва, а від кінцевих цілей до проміжних, послідовно за технологічними ланками галузей народного господарства, охоплюючи періоди від 2-3 до 5-Ю років.
Менший період стосується галузей народного господарства, які випускають предмети споживання, безпосередньо вирішують завдання, що випливають з головної цілі розвитку суспільства. Більший період охоплює переробні та видобувні галузі промисловості. При цьому аналіз дозволяє виявити наявність тенденції росту темпів оновлення потреб у міру наближення технологічних процесів від видобувних галузей промисловості до переробних та особливо до тих, що задовольняють потреби людини.
У зв'язку з цим при використанні одних і тих самих показників як бази для критеріїв ефективності управління та розвитку системи й її підсистем необхідно для зазначених галузей народного господарства враховувати різницю в динаміці вдосконалювання виробництва. В першу чергу ця різниця знаходить відображення в показниках та критеріях оцінки процесів впровадження нової техніки, зокрема розроблення, освоєння та впровадження нових високоефективних технологічних процесів та видів продукції.
На основі зазначеної вище тенденції з'являється можливість прогнозування зміни потреб до продукції, що випускається, на 5-Ю років у переробних та видобувних галузях, якщо мати інформацію про тенденції потреб людини в поточний та оперативний періоди часу. Все це відповідно здійснюється на основі техніко-еко-номічних показників та критеріїв управління, що на них базуються.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
