Взагалі, перед переселенцями на місцях нового облаштування господарства ставали ті ж питання, що і вдома. Додатково тут існували брак води, віддаленість від залізниць, непридатність землі для господарства. Багато земель Переселенського Управління так і залишилися незаселеними.

Колонізація Сибіру та Туркестану в тих розмірах, які намагався запровадити уряд, могла розвинутися лише за умов попереднього вкладання великого капіталу у цю справу.

Однак, якщо для України переселення мало негативний наслідок, то в цілому по Російській імперії економічна доцільність заселення східної частини імперії носила позитивний характер. По-перше, за роки столипінської реформи був здійснений великий стрибок в економічному та соціальному розвитку Сибіру. Населення даного регіону за роки колонізації збільшилося на 153%. Велику частину колонізаторів складали українські селяни. За роки з 1906 по 1913 в Сибіру були збільшені посівні площі на 80%.

6. Реакція українського селянства на проведення столипінської аграрної реформи була неоднозначною. Серед селян були прибічники реформи, яких можна розділити на наступні групи:

1) селяни, які мешкали поряд з німецькими та чеськими колоністами і намагалися наслідувати їх досвід у формуванні господарства;

2) селяни, на території мешкання яких взагалі чи частково не було общинного землеволодіння;

3) заможні селяни, які мали надлишки землі для утворення повноцінного господарства;

4) малоземельні селяни, які переселялися за Урал.

Однак, в більшості селяни вороже ставилися до проведення реформи, оскільки всі заходи по руйнуванню общини та впровадженню хутірського та відрубного господарства проводилися урядовцями насильницькими методами. Негативне ставлення у селян викликала діяльність Селянського Поземельного Банку (велика ціна на землю, підвищені відсотки за позику, недостатня кількість банківської позики на купівлю землі). Непродуманість урядом переселенських заходів та недостатність фінансування викликали у селян також негативне ставлення до переселенської політики. І хоча селяни України складали значну частину колоністів азіатської Росії, однак невлаштованість господарства на нових місцях змушувала їх протестувати проти незадовільних умов господарювання за Уралом. Тому кількість зворотніх переселенців за часів столипінської аграрної реформи постійно зростала.

7. Загострення аграрної проблеми на початку ХХ століття привертало увагу багатьох політичних організацій, і загальноросійських, і українських. Більшість політичних партій в своїх програмах наголошували на відновленні соціальної справедливості по відношенню до селянства (скасування викупних платежів, повинностей та податків, які були покладені на селянство після скасування кріпацтва в 1861 році), зрівняння селянства в громадянських правах з іншими верствами суспільства.

Революційно-демократичні, соціалістичні та ліберальні українські та загальноросійські партії наголошували на поліпшенні селянського землеволодіння за рахунок державних, удільних, кабінетських, монастирських та частини приватновласницьких земель. Кадети, Партія демократичних реформ, УДРП навіть пропонували компенсацію великими землевласникам за рахунок держави вартості їх земель.

Особливого погляду на земельну власність дотримувалися українські та загальноросійські есери. В своїх програмах вони наголошували на націоналізації землі, яка повинна була перейти в загальнонародне користування.

Особливу увагу в програмах політичних партій займала оренда землі. Майже всі політичні партії наголошували на впорядкуванні законів, які б регулювали відносини між орендарями та орендні ціни.

Особливого погляду на приватну власність додержувалися загальноросійські монархічні партії, які вважали, що збереження поміщицького землеволодіння обов'язкове, а поліпшити важке становище селянства можливо за рахунок посиленої та покращеної обробки землі.

Характерною рисою національно спрямованих партій було те, що вони ставили питання вирішення аграрної проблеми поряд з національною. Рушійною силою розглядалося саме селянство, а не пролетаріат (РУП). Загальноросійські партії розглядали аграрне питання в Україні як складову частину аграрної проблеми всієї Російської імперії і не виділяли особливостей сільськогосподарського стану українських земель.

Оцінюючи в цілому підсумки столипінської аграрної реформи в Україні, можна з упевненістю стверджувати, що накопичений досвід аграрного реформування сільського господарства України потребує подальшого детального вивчення, осмислення і може бути використаний в сучасних умовах розвитку української економіки, зокрема сільського господарства. З огляду на це пропонуються наступні рекомендації:

1. Вважати за доцільне поєднання зусиль істориків, економістів, сільськогосподарських працівників, представників політичних партій, громадських організацій, представників влади та різних рівнів управління з метою продовження цінного досвіду організації та проведення всеукраїнських конференцій з проблем сільського господарства в історичному контексті, в розтині потреб сучасності та майбутніх перспектив.

2. Слід подолати традиційні погляди у висвітленні минулого та сьогодення українського народу. В підручниках, наукових посібниках та збірниках має панувати новий погляд на роль українського селянства в економіці України зазначеного періоду, зокрема в оцінці ограрного реформування в Україні за часів столипінської політики.

3. Потребує подальшого наукового дослідження і висвітлення роль всіх верств українського селянства (особливо середнього прошарку) в розвитку сільського господарства та економіки України та Російської імперії в цілому в період реформування на початку ХХ століття.

4. Назрів час для підготовки та видання фундаментальної наукової праці про роль селянства в економічному житті України в різні часи української історії.

5. Необхідно підготувати і запровадити в коледжах та вузах навчальні посібники і спецкурси на теми:

- Історія аграрного реформування в Україні;

- Роль сільського господарства в економічному житті України;

- Українське селянство в соціально-політичному житті;

- Досвід аграрного реформування для сучасного сільського господарства України;

- Періодична преса у висвітленні проблем аграрного реформування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Аврех А.Я. Столыпин и судьбы реформ в России. - М.: Политиздат, 1991. - 286 с.

2. Аврех А.Я. Столыпин и Третья Дума. - М.: Наука, 1968. - 520 с.

3. Аврех А.Я. Царизм и третьеиюньская система. - М.: Наука, 1966. - 181 с.

4. Аграрная эволюция России и США в XIX - начале ХХ века: Материалы советско-американских симпозиумов. - М.: Наука, 1991. - 359 с.

5. Аграрное движение в России в 1905-1906 гг. Порайонные обзоры: Б.Б.Веселовского, В.С.Голубева, В.Г.Громана и др. - Ч.2. - СПб, 1908. - 543 с.

6. Аграрные отношения и земельная политика царизма в Сибири (конец XIX века - 1917 г.).: [Сборник статей.]/Красноярский гос. пед. ин-т; [Редкол.: М.Б.Шейнфельд (отв. ред.) и др.]. - Красноярск: КГПИ, 1982. - 90 с.

7. Аграрный вопрос в Совете Министров (1906 г.). - М., Л.: Гос. изд-во, 1924. - 200 с.

8. Антонова С.И. Периодическая печать как исторический источник по истории СССР (1895-1917 гг.). Для студ.-заочников ист. фак. гос. ун-тов. Вып 1. - М.: Изд. Московского ун-та, 1966. - 56 с.

9. Анфимов А.М. Земельная аренда в России в начале ХХ века. - М.: Из-во Акад. наук СССР, 1961. - 208 с.

10. Анфимов А.М. К вопросу о характере аграрного строя европейской России в начале ХХ века.// Ист. записки. - 1959. - № 65. - с.119-162.

11. Анфимов А.М. Крестьянское хозяйство Европейской России, 1881-1904. - М.: Наука, 1980. - 239 с.

12. Анфимов А.М. Крупное помещичье хозяйство европейской России (конец XIX - начало ХХ вв.). - М.: Наука, 1969. - 394 с.

13. Анфимов А.М. Тень Столыпина над Россией.// История СССР. - 1991. - № 4. - с.112-121.

14. Анфимов А.М. Экономическое положение и классовая борьба крестьян Европейской России (1881-1904 гг.). - М.: Наука, 1984. - 232 с.

15. Багатопартійна українська держава на початку ХХ ст.: Програмні документи перших політичних партій./Наук.-інформаційне підприємство "Пошук". [Упоряд. В.С.Журавський.]. - К.: Наук.-інформаційне підприємство "Пошук", 1992. - 92 с.

16. Балабанов М. Царская Россия ХХ в. - Б.в.д. - 239 с.

21. Бойко В. Земство і народні управи. - Вид. Центр. Ком. Укр. партії соціалістів-федералістів. - К.: Друк. т-ва "Час", 1917. - 15 с.

22. Бржеский Н. Общинный быт и хозяйственная необеспеченность крестьян./Исследов. Н.Бржеского. - Спб.: Кришбаум, 1899. - 87 с.