Вихід селян з общини та закріплення ними надільних земель у приватну власність мав на меті покращення земельного устрою українського селянства. Зневірившись у можливості будь-яким чином отримати землю, селяни вважали за можливе покращити своє економічне положення переселенням на відведені урядом ділянки в Сибіру, Далекому Сході та Середній Азії. До закону про вихід з общини та закріплення землі у приватну власність додалася ще й урядова пропаганда. В густозаселених губерніях України урядові організації розвернули широку агітацію про заможне життя тих, хто переселився. Широкого розмаху набувало переселення ще в 1906 році і на протязі подальших років постійно зростало. Так, у квітні 1906 року з вокзалу в м.Вороніж виїхало "более 20 товарных вагонов, битком набитых переселенцами". Найбільшу кількість серед них складали селяни Полтавськой губернії, трохи менше - Чернігівської та Київської [98, 1906. - 26 апреля]. З початком 1907 року хвиля переселенців починає зростати. В травні 1907 року на першому місті по переселенню стояла Подільська губернія. Таке ж становище очікувалося і в Київській губернії. Менше переселялися селяни з Волинської губернії [87, 1907. - 28 мая]. За опублікованими даними, переселення в Амурську та Приморську області в 1907 році перевищило більше ніж у 8 разів рух у 1906 році та збільшило населення області на 1/3 [154, 1908. - 2 апреля]. Але часто неспланована, безсистемна організація переселення вела до того, що землевпорядкувальне відомство виявлялося нездатним забезпечити таку велику масу переселенців відповідними ділянками землі, при підготовці якого саме відомство більше користувалося міркуваннями кількості, а не якості.

В 1908 році переселенська хвиля з України продовжувала зростати та набула надзвичайної висоти. За відомостями головного переселенського управління, за перші 10 місяців 1908 року з України (9 губерній) переселилося 289591 душ. Порівнюючи це число з числами попередніх двох років, можна побачити, збільшення на 70-86% [161, 1910. - 1 января].

Наприкінці 1909 року Київська вища адміністрація видала "Труды совещания крестьянских деятелей Юго-Западного края 1-8 апреля 1909 года". Серед звітів була також доповідь члена Київського губернського присутствія по справах селян про переселення з Київської губернії. За розмірами переселення, - зазначалося в доповіді, Київщині належало перше місце серед губерній, які постачали найбільший контингент переселенців. Особливо розвинувся в ній переселенський рух на протязі останніх трьох років, і були певні ознаки того, що він щороку буде збільшуватися. В той час як від 1897 до 1906 року з губернії вирушило 39594 переселенці, то в 1907 їх було 25339 чоловік, а в 1908 році - 36813 чоловік [161, 1910. - 25 февраля], тобто за два останніх роки переселенців збільшилося майже в 2 рази, ніж за останні 10 років.

За 1896-1914 роки з України переселилося 1,6 млн. селян, переважна більшість переселенців - 1,1 млн. чоловік - тільки за роки столипінської реформи. У перші роки реформи переселенська хвиля швидко зростала, дійшовши 1909 року майже до 300 тис. чоловік. За 1907-1912 роки Україна дала 46,7% переселенців з усієї Європейської частини Росії [71, с.496]. На перших місцях серед губерній, які випускали переселенців, стояли такі малоземельні губернії, як Полтавська, яка випустила за час з 1899 по 1914 рік більше 350 тисяч переселенців, Чернігівська за той же час - 260 тисяч. До них приєдналися за часів столипінської реформи такі малоземельні губернії як Київська (185 тис.), Подольська (80 тис.). Але поряд з тим, значна маса переселенців була вихідцями з таких рідко-населених та багатоземельних губерній степового півдня, як Катеринославська (200 тис.), Херсонська (155 тис.) і навіть Таврійська (120 тис.) [82, с.69].

Весь цей наплив переселенців на неосвоєні землі змусив уряд відповідно відреагувати на це. Циркуляром 19 лютого 1907 року уряд відмінив проголошений в 1906 році принцип вільного переселення, припинивши видачу селянам ходацьких свідоцтв в Уральську та Тургайську області. Земським начальникам було запропоновано поясняти селянам, що масове переселення приведе багатьох до розорення. У квітні уряд рекомендував ходакам відкласти поїздки у ті райони, які ще заселялися до літніх чи навіть до осінніх місяців з огляду на відсутність переселенських ділянок [179, с.220]. Уряд для призупинення ходачества в Сибір вдався до тимчасового призупинення надання ходакам пільгового проїзду [154, 1908. - 1 апреля].

Взагалі переселення з України має свої особливості. Дослідник О.Погребинський наводив дані Краєвої земської переселенської організації, які свідчили про кількість переселення з України до Сибіру [148, с.43]. Ці дані наведені в табл. 3.3.5.

Таблиця 3.3.5

Кількість переселенців з України до Сибіру з 1906 по 1912 роки (тис. чоловік)

До цього треба додати ще Катеринославську губернію, з якої переселилося за весь цей час 131428 чоловік та Поділля - 59121 чоловік.

Розглядаючи ці дані про переселення з шести українських губерній, можна побачити, що з 1906 по 1909 роки кількість переселенців постійно зростала. Починаючи з 1910 року кількість переселенців починає зменшуватися. І темпи зменшення були дуже інтенсивні - з 115953 чоловік у 1910 році до 31681 у 1912 році. Цьому сприяло не тільки зменшення кількості придатної у Сибіру для землеробства землі, але й заходи уряду по обмеженню кількості переселенців.

Велике занепокоєння уряду викликали самовільні переселенці, які їхали без дозволу місцевої адміністрації. Так, в 1907 році з Полтавської губернії виїхало на переселення 35409 чоловік, з них 5684 чоловік, чи 1/6 частина виїхали без встановленого дозволу [161, 1908. - 7 июня]. З Київської губернії за час від 1 жовтня до 1 грудня 1908 року переселилося свавільно 13 сімей з 59 чоловік [161, 1910. - 1 января]. Переселення в Сибір з Полтавської губернії, як свідчив переселенський агент станції Полтава, не припинилося навіть зимою. З 1 серпня 1908 року по 1 січня 1909 року через Полтаву проїхало 3047 переселенців з документами і 439 самовольців, серед них з Полтавської губернії 1123 переселенці і 174 самовільних [161, 1909. - 24 января]. Такій кількості самовільних переселенців сприяла бюрократична тяганина в оформленні переселенських документів.

Підвищення кількості переселенців після початку столипінської реформи пояснювалося такими причинами. Головною причиною переселення можна вважати селянське безземелля [186, 1908. - 27 января; 161, 1908. - 4 апреля]. Оціночно-статистичний відділ губернської земської управи оголосив про свої дослідження над переселенським рухом з Харківської губернії. Більшість переселенців були безземельними та малоземельними селянами. Але переселялися і з інших причин: в південних повітах був гірший грунт, гірше родив хліб, хоча наділи в цих повітах були великими [161, 1911. - 26 января]. В Чернігівській губернії, наприклад, у порівнянні з Київською губернією (відповідно 65 чоловік на кв.версту і більше 100 чоловік на кв.версту) існувала порівняно невелика густота населення. Однак Чернігівська губернія давала щорічно великий відсоток переселенців і в цьому відношенні не поступалася Київській. Причини посиленого переселення з Чернігівської губернії можна шукати у важких економічних умовах життя більшості селян - не кажучи вже про повну відсутність у багатьох селян землі, треба зазначити також слабкий розвиток промисловості та малоземелля, яке в більшості повітів (північних та центральних - пісчаний грунт) не давав можливості - при низькому рівні сільськогосподарської культури - зводити кінці з кінцями [31, 1912. - 8 июня]. Ще однією з причин бурхливого розвитку переселенського руху в Україні в 1908-1909 роках був неврожай в українських губерніях. Урядова допомога губерніям, потерпілим від неврожаю, в цілому дорівнювалась 7132 тис. крб. і була недостатньою для врятування становища [148, с.47].

Проаналізувавши причини переселення, можна побачити, що основна частина селян переселялася в ті частини Східної Росії, які більше підходили за природними умовами до місця їх мешкання. Так, з центральних повітів Київської губернії - лісостепових - селяни переселялися здебільшого в степові та лісостепові місця. Найбільше селян Київської губернії переселялося в Південно-Усурійському краї в Приморську та Амурську області, в Сибіру - в Томську та Тобольську губернії в лісостепові місця. Що стосується степових районів, то найбільше селян оселилося в Акмолинській та Тургайській областях [186, 1908. - 27 января].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33