Проаналізувавши ці дані, було отримано середній результат проданої землі на одного покупця та її ціну, які наведено в табл. 3.2.2.

Таблиця 3.2.2

Відомості про середню кількість землеволодіння на 1 продавця, кількість придбаної землі 1 покупцем та її ціна.

Як бачимо, в найбільш малоземельній губернії продавали землю малоземельні селяни (1,5 десятини на домогосподаря). Однак і кількість покупців була занадто великою для цієї губернії, в результаті на 1 покупця вийшло трохи більше ніж на 1 продавця. В усіх інших губерніях кількість покупців закріпленої селянами землі була меншою за кількість продавців. Середня ж ціна десятини тільки у Таврійській губернії наближалася до ціни, яку платив Селянський банк. У всіх інших губерніях середня ціна 1 десятини селянської землі коштувала набагато менше, ніж коштувала панська земля.

Кількість проданої селянами землі, яка була закріплена у приватну власність, наведена в табл. 3.2.3 [148, с.18].

Таблиця 3.2.3

Продаж селянами землі, яка була закріплена в приватну власність з 1907 по 1911 роки

Як видно з наведених даних, найбільша кількість приватної селянської землі була продана в Катеринославській, Херсонській губерніях (Степова Україна), Харківській та Черніговській (Правобережна). Середній селянський наділ землі, який продавали, коливався від 4,2 десятини в Катеринославській губернії до 1,5 десятин в Подільській та Київській губерніях. Але у будь-якому разі продавали приватну землю незаможні селяни, оскільки розмір приватної землі, яка продавалася, не давав змоги влаштувати на ній хутір чи відруб.

Газети зазначають декілька причин, за яких продавалася надільна земля, закріплена у приватну власність. По-перше, продавали землю здебільшого ті, хто фактично нею вже давно не користувався. Указ від 9 листопада 1906 року нагадав їм про їхні права і вони, закріпивши землю, продавали її майже за безцінь. В основному це були міські жителі, у яких залишилися в селі клапті землі. Як правило, такі наділи були невеликі - менше 2 десятин, і скуповувалися вони заможними селянами за дуже низькими цінами. В Сумському повіті Харківської губернії такі наділи (близько 20) скупив місцевий купець за 125 крб. за наділ. На той час середня ціна десятини в цій місцевості складала 300-400 крб. за десятину [161, 1909. - 18 февраля, 5 марта]. Міські робітники, ремісники після виходу у світ указу про закріплення землі у приватну власність, скористалися цим, щоб остаточно розв'язатися зі своїм господарством.

Іншою причиною продажу землі було переселення. До виходу у світ указу від 9 листопада 1906 року, селяни, які переселялися до Сибиру, повинні були залишити свої наділи на користь общини. Однак цей указ змінив юридичний статус переселенців і вони отримали змогу, закріпивши свої наділи у приватну власність, продавати їх. Малоземельні селяни, закріпивши свої мізерні наділи, тут же продавали їх, щоб мати гроші на переселення до Сибіру, зазначається в дописі власного кореспондента газети "Слово". Землі переселенців коштували дуже дешево (біля 90 крб. за десятину). Ці землі також скуповувалися заможними селянами [186, 1909. - 1 марта]. Так, наприклад, у Херсонській губернії ціна на землю у 1908 році складала не менше 150-175 крб. за десятину, а найкращі землі - навіть 200-250 крб. за десятину. Ціни ж на виділені у приватну власність землі становили не більше 50-60 крб. за десятину [154, 1908. - 3 июня].

Ринкові ціни на землю по губерніях України та ціни на надільну селянську землю наведені в табл. 3.2.4 [148, с.19].

Таблиця 3.2.4

Порівняльні ринкові ціни на землю і ціни на надільні землі селян в 1909 році.

Як видно з наведених даних, найбільш наближеною до ринкової ціни, була ціна на селянську землю у Волинській, Київській та Подільській губерніях. В тих же губерніях, які найменше потерпали від селянського малоземелля, селянська земля коштувала майже вдвічі дешевше за ринкову ціну - Катеринославська та Полтавська губернії - 60,4% від ринкової ціни, Херсонська - 51%, Чернігівська - 54,1%.

Якою ж була причина заниженої вартості приватновласницької селянської землі? Найголовнішою причиною можна вважати час. Селянам, які переселялися до Сибіру, потрібно було у найкоротший термін продати землю, щоб завчасно переселитися. Цим і скористалися заможні селяни. По-друге, самі ж покупці свідомо занижували землі односельців, пропонуючи низькі ціни і змушуючи продавців віддавати свої землі від 50 до 150 крб. за десятину. Іноді сільські громади знижували ціни на землю небажанням виділяти до одного місця землі тих, хто їх продавав. А оскільки на черезсмужні ділянки банк давав дуже маленькі позики, заможні покупці знижували ціни, мотивуючи це тим, що платять готівкою [154, 1908. - 11 октября].

Наслідками таких земельних операцій стало те, що ціна на селянську землю впала. В багатьох повітах України така земля скуповувалась по 100 крб. за десятину, що було вдвічі, а то і втричі меншим за її ринкову ціну [161, 1908. - 13 сентября; 1909. - 10 февраля]. У той же час ціни на панські землі продовжували зростати як за допомогою Селянського банку, так і завдяки недостатності земельного фонду взагалі.

Про те, хто і в якій кількості скуповував землю, повідомляє газета "Рада" в статті А-ко "Землеустройство" чи "Землеразстройство"?". Так, за 1908 рік в Олександірвському повіті продавців надільної землі було 548 чоловік, а покупців всього тільки 386. Це вказує на концентрацію надільної землі в одних руках. Один селянин скупив по 6 купчим 25,5 десятини, інший по 9 купчим - 41 десятину, ще один селянин по 13 угодам скупив за 1908 рік 53 десятини. Далі газета наводить дані про тих 386 чоловік, які придбали в 1908 році надільні землі у Олександрівському повіті, які представлені в табл. 3.2.5 [161, 1909. - 10 июля].

Таблиця 3.2.5

Кількість покупців і загальна кількість придбаної ними землі в Олександрівському повіті у 1908 році.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33