У практиці бухгалтерського обліку та аналітичних досліджень витрати на виробництво групують і вивчають за двома взаємо-доповнюючими напрямами - за елементами витрат та за калькуляційними статтями. У Навчальному посібнику «Економічний аналіз» визначено:
ѕ Елементні витрати - це однорідні за складом витрати підпри-ємства. Вони характеризують використані ресурси за їхнім економічним змістом незалежно від форми і місця їх використання на той чи інший об'єкт віднесення витрат (наприклад, незалежно, чи стосуються вони цехів і ділянок основного виробництва, чи витрачені у цехах допоміжного виробництва; чи це прямі витрати на виготовлення конкретного виробу, чи це витрати на обслу-говування виробництва і управління). До них відносять: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизаційні відрахування, інші операційні витрати та інші грошові витрати. Аналіз витрат за елементами дає змогу:
ѕ дослідити зміни у структурі собівартості порівняно з бізнес-планом;
ѕ оцінити динаміку структури витрат;
ѕ охарактеризувати галузеві особливості (матеріаломісткість, фондомісткість, енергомісткість, трудомісткість виробництва);
ѕ встановити вплив науково-технічного прогресу, рівня кооперації таспеціалізації на зміну структури витрат;
ѕ визначити найважливіші напрями пошуку резервів зниженнясобівартості
Аналіз витрат за калькуляційними статтями дозволяє дати оцінку розміру економії чи перевитрат у зв'язку з відхиленням фактичної собівартості від планової, показати «внесок» кожної калькуляційної статті в загальне відхилення, зробити висновок про характер матеріало-, оплато-, фондомісткості виробництва і в результаті здійснити заходи щодо виявлення і реалізації резервів зниження собівартості продукції [12; 63].
Нашкерська В.Г. [8; 416] вважає, що формування витрат початкове здійснюється в системі управлінського обліку. Витрати збираються за окремими об'єктами: видами продукції, робіт, послуг, технологічни-ми процесами та їх частинами тощо. Витрати в системі управлінського обліку збираються за калькуляційними статтями по мірі зменшення активів та зро-стання зобов'язань. Підприємство самостійно або за погоджен-ням з материнською (вищестоящою) організацією формує статті витрат, виходячи з особливостей діяльності. Це можуть бути такі статті:
Сировина і матеріали (за видами).
Купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати.
Робота і послуги виробничого характеру.
Паливо і електроенергії на виробничі цілі.
Зворотні відходи.
Основна заробітна плата.
Додаткова заробітна плата.
Відрахування на соціальні заходи.
Амортизація інструментів І пристроїв спеціального при-значення.
Амортизація основних засобів.
Амортизація нематеріальних ак-тивів.
Супутня про-дукція (вираховується).
Метод формуван-ня витрат залежить від особливостей техно-логії виробництва та вимог менеджменту до інформації про форму-вання витрат та сту-пенів їх контролю в процесі виробництва.
За особливостя-ми технології виробництва виділяють такі методи обліку витрат: позамовний і попроцесний.
Позамовний метод обліку витрат використовують на інди-відуальних дрібносерійних виробництвах. До таких відносять-ся: ремонтне виробництво, поліграфія, виготовлення меблів тощо.
За цим методом витрати збираються в кожному замов-ленню, одержаному від клієнта. Прямі витрати: за первинни-ми документами, накладні - пропорційно до прямих.
Попроцесний метод обліку витрат використовується в крупносерійних та масових виробництвах: машинобудування, переробна промисловість тощо. Об'єктом обліку витрат є тех-нологічний процес, його частини, види виготовленої продукції. Прямі витрати відносяться на продукцію за первинними до-кументами, накладні - за вибраними базами розподілу.
Об'єктом контролю витрат та прибутку при цьому ме-тоді може бути не лише виготовлення продукції, а й окремі ета-пи пронесу. На вимоги менеджменту можуть створюватись центри витрат та центри відповідальності (від мінімально до-цільних), в межах яких контролюються витрати в ході виробни-чого процесу. Такий спосіб формування і контролю витрат називається обліком за центрами витрат і центрами відпові-дальності.
На базі використання наведених методів обліку може здійснюватись нормування витрат за об'єктами. При цьому складається нормативний кошторис витрат, який постійно коригується. За фактично здійсненими витратами складаєть-ся калькуляція, у якій визначається собівартість продукції. Нормативний кошторис та калькуляція порівнюються, визна-чаються відхилення та винуватці.
Витрати в системі управлінського обліку за видами ви-робництв, статтями витрат і видами продукції, центрами вит-рат і центрами відповідальності збираються на відкритих для цього аналітичних рахунках до синтетичного рахунка 23 «Ви-робництво». На дебеті цього рахунка відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, виробничі накладні витрати, втрати від браку тощо. Витрати за видами списують-ся з рахунків фінансового обліку: запасів, оплати праці тощо.
За кредитом рахунка 23 «Виробництво» здійснюється списання суми фактичної виробничої собівартості, заверше-ної виробництвом продукції, виконаних робіт та послуг.
Облік витрат, що відносяться на собівартість продукції, ведеться також на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». Облік витрат на цьому рахунку ведеться за виробничими підрозділами підприємства: цехами, дільницями, відділення-ми, філіями тощо. За дебетом рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» відображається сума визнаних витрат, за кредитом - списання за розподілом на рахунки 23 «Виробництво» та 90 «Собівартість реалізації».
Аналітичний облік на рахунку ведеться за місцями ви-никнення, центрами і статтями витрат.
Така система поєднання управлінського та фінансового обліку називається інтегрованою.
Автор Бутинець Ф.Ф. у підручнику «Економічний аналіз» вважає, що економічний аналіз витрат на виробництво (собівартості продукції) є важливим інструментом управління витратами, що дозволяє надати узагальнюючу оцінку ефективності використання ресурсів і визначити резерви збільшення прибутку та зниження ціни одиниці продукції.
Мета аналізу витрат на виробництво продукції полягає у виявленні можливості раціонального використання виробничих ресурсів, інформаційному забезпеченні та всебічній оцінці досягнутих результатів щодо оптимізації витрат, обгрунтованні управлінських рішень.
Завдання аналізу:
1) визначення динаміки показників собівартості та факторів її зміни;
2) оцінка собівартості одиниці продукції;
3) оцінка структури витрат, її динаміки;
4) вивчення собівартості за статтями та елементами витрат;
5) виявлення резервів зниження витрат на виробництво продукції.
Об'єкти аналізу:
ѕ окремі елементи і статті витрат;
ѕ собівартість продукції в цілому;
ѕ собівартість окремих виробів;
ѕ резерви зниження витрат на виробництво.
Етапи аналізу :
1) аналіз загальної суми витрат на виробництво:
— аналіз витрат на 1 гривню продукції;
— аналіз собівартості одиниці продукції;
2) аналіз структури витрат на виробництві:
ѕ аналіз витрат за елементами;
ѕ аналіз витрат за статтями калькуляції;
ѕ аналіз прямих і непрямих витрат;
3) оперативний аналіз витрат на виробництво [12; 212].
У підручнику «Економічний аналіз» Івахненко В.М. автор вважає, що під час аналізу використовуються такі показники:
ѕ валові витрати;
ѕ повна собівартість продукції в цілому та за елементами,калькуляційні статті витрат;
ѕ витрати на одну гривню товарної продукції;
ѕ собівартість окремих видів продукції;
ѕ окремі статті витрат.
Аналіз собівартості продукції - це:
ѕ об'єктивна оцінка виконання плану собівартості про-дукції в цілому по підприємству і окремих видах продукції;
ѕ вивчення причин відхилення фактичних витрат від пла-нових у розрізі статей, а також за окремими видами і групами продукції;
— пошук резервів зниження собівартості продукції, роз-робка відповідних заходів щодо їх використання;
— забезпечення центрів відповідальності необхідною ана-літичною інформацією щодо оперативного управління фор-муванням собівартості продукції;
ѕ розробка оптимальної величини планових витрат, пла-нових та нормативних калькуляцій на окремі вироби та види продукції [14; 79].
Автор Чумаченко М.Г. вважає, що під час аналізу використовують дані звіту про собівар-тість продукції, звіту про фінансово-майновий стан підприємства, звіту з праці. Залучаються також планові й звітні каль-куляції по окремих видах продукції та відповідні дані бух-галтерського обліку (дані синтетичного та аналітичного обліку витрат), матеріали ревізій і спеціальних обстежень [15; 349].
Управлінська діяльність ефективна, якщо виконання прийнятого рішення своєчасно контролюється для установлення правильності, законності та доцільності проведених заходів. Автор Хамидуллина Т.Р. підрозділяє контроль за витратами залежно від часу проведення на попередній, поточний і наступний.
Попередній контроль здійснюється дослідженням розпорядницьких і інших документів до здійснення господарських операцій з метою попередження незаконної й недоцільної витрати коштів, виникнення непродуктивних витрат. Об'єктами попереднього контролю можуть бути кошторисна документація, розрахункові документи, витратні документи на видачу матеріальних і коштів, договори й т.д.
Поточний (оперативний) контроль - це спостереження за господарськими процесами й операціями по даним оперативно-технічної й бухгалтерської інформації. Основна мета поточного контролю - вчасно виявляти негативні відхилення в господарській діяльності й усувати їх, вишукувати резерви росту.
Наступний контроль здійснюється після здійснення хозяйствениых операцій за звітні періоди шляхом дослідження даних планування, бухгалтерського обліку й звітності, оперативно-технічної документації. Його ціль - установити правильність, законність, своєчасність і економічну доцільність зроблених господарських операцій, розкрити недогляди й недоліки в роботі контрольованого об'єкту, факти безгосподарності й розкрадань і розробити заходи для їхньої ліквідації.
Розрізняють наступні методи контролю:
ѕ перевірку виконання ухвалених рішень;
ѕ обстеження;
ѕ технічний контроль;
ѕ економічний аналіз;
ѕ інвентаризацію;
ѕ ревізію;
ѕ розрахункову перевірку балансів і звітів [16;181].
Вітвицька І. Ю. у навчально-методичному посібнику виділяє наступні джерела інформації для контролю собівартості продукції, виконаних послуг і робіт:
а) первинні документи: лімітні картки, відомості, накладні, акти, матеріальні вимоги на відпуск матеріальних цінностей для вироб-ничої діяльності структурним підрозділам підприємства; розрахун-ково-платіжні відомості з оплати праці працівників, відомості роз-поділу трудозатрат і витрат на оплату праці працівників підприєм-ства; авансові звіти підзвітних осіб, рахунки-фактури, акти про одер-жані послуги від інших підприємств і т. ін.;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
