2. Записати речення, замінивши називний відмінок іменників потрібним за змістом відмінком.
Я подарував (товариш) цікаву книжку. У цій (місцевість) багато кам'яного вугілля. Ластівка низько літає перед (дощ). Мама подарувала (Ірина) нову стрічку. Україна славиться багатою (рослинність).
Однією з найважливіших умов успішного формування у молодших школярів умінь і навичок є усвідомлення школярами як самих дій, так і послідовності дій, які треба застосувати, щоб виконати запропоноване завдання, вирішити орфографічну, математичну, трудову або іншу задачу. Усвідомленню учнями дій, необхідних для успішного виконання завдання, формуванню певного способу дії і тим самим чіткого, послідовного мислення сприяють такі вправи, запропоновані для самостійної роботи, в яких подаються: вказівки-розпорядження про характер і послідовність дій, необхідних для правильного виконання завдання, або програма дій, яка визначає, які операції потрібно виконати учню і в якій послідовності, або розпорядження алгоритмічного типу.
Наприклад, на уроці математики при вивченні множення виду 43 · 2, доцільно дотримуватися такої послідовності:
1) Заміни перший множник сумою розрядних доданків.
2) Помнож на число кожний з доданків цієї суми.
3) Додай одержані добутки.
Обчисли: 23 · 2; 44 · 2; 21 · 3.
2. За навчальним матеріалом - пов'язані із лічбою, вимірюванням, спостереженням, постановкою дослідів, роботою з книгою і т. ін. Навчальним матеріалом можуть бути предмети і явища оточуючої дійсності.
Самостійні роботи, пов'язані із спостереженням, постановкою дослідів, мають дуже велике значення, оскільки сприяють, розвитку в учнів спостережливості, дослідницьких умінь і навичок. К.Д. Ушинський зазначав, що основа розуміння суто людської мови полягає в правильному логічному мисленні, а правильна логіка мислення виникає з правильних і точних спостережень.
Безпосередньо розвитку в учнів спостережливості сприяють уроки з навчального предмету “Я і Україна”. З перших днів занять у школі вчитель повинен організувати систематичні, цілеспрямовані спостереження за погодою, сезонними змінами в рослинному, тваринному світі та в праці людей. На спостереження не відводяться спеціальні години, вчитель планує цю роботу щоденно. Кожного дня в ті самі години на одному з уроків певний час відводиться на бесіду про спостереження, які учні проводять самостійно.
Значне місце у початкових класах займає самостійна робота з навчальною книгою, її текстом, ілюстраціями, картинами і т. ін. Уміння працювати з книгою - одне з найважливіших умінь вчитися. Без оволодіння умінням раціонально працювати з навчальною книгою неможливе здійснення навчального процесу, неможливе повноцінне засвоєння знань, оскільки такі важливі структурні компоненти процесу засвоєння, як осмислення і закріплення, здійснюються в процесі роботи з підручником. Невміння працювати з книгою призводить до того, що навчальна праця втрачає свою привабливість, стає мукою для учня.
Величезне значення роботи з книгою багато в чому пояснюється особливостями письмової мови. При сприйнятті письмової мови на відміну від сприйняття усної немає примусового темпу, немає безперервності - учень, читаючи, може зупинитися, щоб обдумати прочитане, може повертатися неодноразово до одного і того ж матеріалу, висловленого в одній і тій же системі, для того, щоб глибше продумати, осмислити матеріал або окремі, найважчі для розуміння частини.
Все це (можливість зупинитися, продумати, перечитати кілька разів текст, зіставити його з раніше прочитаним) забезпечує глибоке, осмислене, свідоме і міцне засвоєння знань, вживання їх до вирішення навчальних завдань. Навчання учнів умінню працювати з книгою, навчання читанню, в широкому значенні цього слова, в початкових класах здійснюється на уроках читання і природознавства, на уроках математики і граматики.
Виходячи з того, що дидактичними засобами пред'явлення навчального матеріалу в підручнику є текст, завдання і вправи, ілюстративний матеріал тощо, важливо правильно організувати роботу з кожним із основних структурних компонентів навчальної книжки.
Чільне місце у підручнику займає текст, а робота над текстом - важливий етап кожного уроку.
Складання плану прочитаного тісно пов'язане з умінням встановлювати послідовність подій та виділяти головну думку твору. Щоб сформувати у другокласників узагальнений підхід до з'ясування структури тексту (відношення “спочатку - потім”), радимо звернути увагу учнів на такі взаємопов'язані моменти: про що йде мова на початку оповідання; що було потім; чим закінчується твір.
Пропедевтикою до самостійного складання плану є такі прийоми:
- демонстрування зразка складеного плану;
- відповіді на запитання, які є вузловими (канвою) для подальшої роботи над складанням плану;
- поділ тексту на логічно завершені (смислові) частини (як на основі плану, запропонованого вчителем, так і самостійно);
- підбір до них заголовків;
- пошук частин тексту за сформульованим планом;
- складання малюнкового плану;
- відновлення деформованого плану відповідно до тексту тощо.
Зауважимо, що план не лише сприяє глибшому усвідомленню та розумінню змісту прочитаного, а й є важливим прийомом запам'ятовування навчального матеріалу, необхідною умовою підготовки учнів до переказу твору. Поширеними видами переказів у початкових класах є такі: дослівний, стислий, вибірковий, творчий. Як свідчить практика, молодшим школярам найбільш доступний детальний переказ (його різновидом є переказ тексту за поданим планом), що передбачає переважно репродуктивну діяльність (основний акцент робиться на дитячу пам'ять). З іншого боку, він формує уміння висловлювати одну й ту ж думку різними способами, тобто розвиває синонімічність мовлення.
Для керівництва самостійною роботою з підручником пропонуємо алгоритм, розроблений Т.С. Назаровою. Щоб правильно виконати самостійну роботу, потрібно:
1. Підготуватися до неї: подумати, чого я буду навчатися, виконуючи самостійну роботу, і що потрібно знати та вміти, щоб її виконати.
2. Виконати роботу.
3. Перевірити виконане.
Даний алгоритм діти засвоюють колективно, з детальним роз'ясненням дій, які включає кожен пункт пам'ятки.
Самостійна робота з підручником може застосовуватися на різних етапах уроку: у процесі підготовки до вивчення нового матеріалу, на етапі закріплення вивченого і рідше - під час ознайомлення з новим матеріалом.
На етапі актуалізації опорних знань вона використовується для повторення того навчального матеріалу, без якого не може відбуватися ефективне засвоєння нового. Це - читання однієї чи навіть кількох статей з метою пригадати певні відомості (вчитель дає чітку установку, на що потрібно звернути увагу); повторення правила, способу виконання завдання тощо; ознайомлення учнів з так званими перед текстовими запитаннями та ін.
Самостійна робота на ознайомлення з новим матеріалом рідко практикується у початковій школі, особливо на перших порах навчання. Мотивується це тим, що у молодших школярів ще не сформовані навички самостійного учіння. Не заперечуючи вказаного твердження, вважаємо, що майстерність вчителя саме і полягає в тому, щоб правильно визначити, що із нового матеріалу пояснити учням, а що запропонувати на самостійне опрацювання. Знаючи рівень розвитку свого класу, такі розрахунки можна зробити досить точно. Доречною у зазначеному аспекті є установка на сприймання тексту (Прочитайте і подумайте, чому..., Прочитайте і дайте відповідь..., Прочитайте і порівняйте... та ін.); проведення підготовчої бесіди; аналіз ілюстративного матеріалу підручника тощо.
Закріплення вивченого передбачає виконання певних завдань підручника - тренувальних (за зразком, за інструкцією, за завданням), творчих; повторне читання матеріалу.
В початкових класах широко застосовується самостійна - робота з дидактичним матеріалом. У наш час дидактичний матеріал, який використовується в початкових класах, дуже різноманітний. Це набір карток з малюнками, буквами, складами, словами, текстом, цифрами, задачами; розрізна азбука; рахунковий матеріал - палички, кухлі; моделі геометричних фігур; трафарети овочів, тварин тощо.
Дидактичний матеріал може бути трьох видів:
а) для закріплення і повторення набутих знань, умінь і навичок;
б) пропедевтичний - по-своєму змісту складений за програмою, але він веде дітей вперед і допомагає їм легше і швидше засвоювати матеріал, що вивчається;
в) позапрограмовий - не відноситься до програми, але розширяє кругозір дітей, пробуджує у них інтерес до знання.
Своєрідність самостійної роботи з дидактичним матеріалом полягає в тому, що в ході такої роботи діти мають справу з предметами і речами. Вони можуть їх тримати в руках, складати, перекладати, комбінувати і т.д. Все це відкриває великі можливості для задоволення потреби маленьких дітей все чіпати, все обмацувати, для формування моторного відчуття.
В останній час поширилися самостійні роботи над таким матеріалом, як навчальні фільми, радіо- і телепередачі тощо.
3. Самостійні роботи розрізняють за характером навчальної діяльності, якої вони вимагають від учня. З цієї точки зору розрізняють роботи:
– за заданим зразком (наприклад, написання букв, цифр, склеювання коробочки тощо), тобто роботи, засновані головним чином на наслідуванні;
– за правилом або цілою системою правил - це роботи, що вимагають від дітей самостійного застосування знань, умінь, засвоєних раніше під керівництвом вчителя;
– конструктивні, які вимагають творчого підходу.
Поступове наростання самостійності учнів у виконанні самостійної роботи можна продемонструвати на прикладі оволодіння орфографічними навичками.
Для того, щоб навчитися користуватися вивченим правилом на письмі, учні, перш за все повинні навчитися розпізнавати в тексті, який вони пишуть, засвоювані орфограми. Цьому сприяють різноманітні вправи, серед яких певне місце займає такий вид діяльності учнів, як списування із завданням. Так, при вивченні теми “Правопис ненаголошених голосних в коренях слів” широко поширені завдання типу: списати і вставити пропущену букву в слові. Наприклад, на дошці запис:
… - п… кар … - л… сти
… - г… рби … - ж …та
Завдання: до слів, в яких пропущена голосна буква в ненаголошеному складі, підібрати і замість крапок написати перевірне слово, позначити наголос, а потім вже вставити пропущену букву, довести, чому її потрібно писати в слові. В даній вправі підказана орфограма, яка вимагає перевірки, і учень всю свою увагу зосереджує на ній. Іншими словами, виконуючи дану вправу, учні вправляються у вживанні правила в тому місці, де в слові пропущена буква.
Проте учні тоді навчиться самостійно застосовувати правило, коли не тільки знатимуть і вмітимуть використовувати його там, де вказано, але й вмітимуть самі знаходити в слові місце вживання цього правила, тобто знаходити орфограму, що вимагає перевірки. Тому разом з вказаними вище вправами (вставити пропущену букву) значне місце на уроці потрібне відводити вправам, що розвивають орфографічну уважність: вибірковим диктантам і вибірковому списуванню (пишуть тільки слова з ненаголошеними, що перевіряються, голосними в корені), виписуванню з тексту речень з словами, в яких є ненаголошені голосні в корені тощо.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
