Відмінності внутрішніх і зовнішніх економічних і соціальних умов функціонування окремих фірм і їх підрозділів виражаються в різноманітті їх операційних цілей і стратегій їх досягнення. Залежність останніх від впливу ринку, схильного до різких коливань, і інших погано передбачуваних зовнішніх чинників, що дестабілізує, утрудняє послідовне здійснення загальної довгострокової господарської політики фірми і окремих функціональних стратегій. Сказане повністю відноситься і до стратегій інноваційної діяльності, що є складовою частиною політики капіталістичних фірм. Відтворення у внутрішньофірмовому господарському механізмі всіх недоліків і суперечностей ринкової економіки обертається для більшості дрібних і ряду середніх фірм неминучістю орієнтації їх науково-технічної діяльності на пошук можливостей гарантованого отримання задовільних рівнів прибули за рахунок короткострокових програм і операцій, що характеризуються низьким ступенем ризику.

Декілька в стороні від цих фірм стоїть група дрібних спеціалізованих науково-дослідних компаній, число яких, наприклад в США, збільшилося за останні роки до декількох десятків тисяч. Особливий характер їх діяльності, направленої на пошук і розробку крупних нововведень переважно в галузях, що швидко розвиваються, наукоємких, відмінних великим ризиком невдалого результату, обумовлює специфічність як статусу багатьох з них (як різний рід венчурних підприємств), так і порядку фінансування НДВКР і пільгового оподаткування. Головної, і часто єдиної, метою цих фірм, творцями, власниками і керівниками багатьох з яких є висококваліфіковані учені і фахівці, що покинули науково-дослідні лабораторії і центри провідних монополій ради можливості відкриття власної справи, є, як правило, лише розробка новини. Проте навіть у разі успіху розробки багато дрібних новаторських фірм не можуть налагодити виробництво своєї новини: вони або зобов'язані передати результати НДВКР в розпорядження інвесторів (за умов контракту на фінансування венчура), або, не знайшовши необхідних для виробничого освоєння нововведення коштів, вимушені продавати свої винаходи крупним монополіям, які, як було показано вище, часто придбавають їх не ради застосування, а лише для того, щоб вони не дісталися конкурентам. Звичайно, є і виключення: деякі дрібні дослідницькі фірми розвиваються в крупні виробничі концерни, що випускають високотехнологічні вироби і успішно конкурують з провідними наукоємкими корпораціями (наприклад, "Еппл Комп'ютер", "Тенді Корп. і ін.).

Підвищений ризик і необхідність крупних інвестицій, властиві великомасштабним і довгостроковим НДВКР, а також великі первинні витрати, пов'язані з виробничим освоєнням і комерціалізацією кардинальних нововведень, ставлять провідні концерни у виняткове положення в промисловості капіталістичних країн. Відмінності дрібних і крупних компаній, що орієнтуються відповідно на проведення переважно оборонної або наступальної інноваційної стратегії, наочно виявляється і в організаційних структурах корпорацій, про що піде мова в наступному параграфі.

§ 3. Організаційні структури і управління нововведеннями

Посилення інтенсивності інноваційної діяльності, підвищення ролі технологічних чинників в економічній стратегії промислових концернів досить виразно відображається в еволюції сучасних організаційних структур управління капіталістичними фірмами. Тому аналіз корпоративних структур управління нововведеннями слідує, як представляється, почати з розгляду зв'язків між певним типом інноваційної стратегії, з одного боку, і розміром і структурою фірми, наступної подібному типу стратегії, - з іншою.

При побудові організаційних структур управління нововведеннями корпорації виходять, перш за все, з характеру задач у області інноваційної діяльності, що покладаються на підрозділи не тільки сфери НДВКР, але і інші функціональні і виробничі служби. Ці цілі, що задаються в технологічних стратегіях, і покликані бути тими вирішальними чинниками, які зумовлюють загальну побудову організаційної структури. На рис.3 показаний зв'язок між інтенсивністю, напрямом і масштабами інноваційних операцій і загальними вимогами, що пред'являються ними до організації.

Рис. 3. Вплив інтенсивності та масштабів нововведень на організаційну структуру

Очевидно, що найкрупніші зміни в організаційних структурах відбуваються при ухваленні корпораціями наступальних інноваційних стратегій, направлених на активний пошук і розробку нововведень як в освоєних, так і нових для компанії областях господарської діяльності. Організаційні структури цих фірм є основним об'єктом аналізу даного параграфа.

Організація процесу нововведень в корпораціях, наступних оборонній стратегії, представляє порівняно менший інтерес.

Звичайно оборонна стратегія асоціюється з фірмами невеликого розміру. Економічне виправдання цього зв'язку основана на висунутій ще Й.Шумпетером тезі про позитивну кореляція між інтенсивністю науково-дослідної і розробницької діяльності в компанії (вимірюваною величиною відносних витрат на НДВКР) і її розміром (вимірюваним об'ємом продажів продукції компанії).

Обстеження рада американських корпорацій, проведене в 1977/78 рр., підтвердило цю тезу. Таким чином, лише крупні компанії оброблювальних галузей промисловості мають нагоду робити великі вкладення в НДВКР і в тій або іншій період часу здійснювати будь-яку вигідну їм інноваційну стратегію, переважно наступальну.

Низькі рівні інвестування в інноваційну діяльність і відносна простота задач, що стоять перед службами НДВКР невеликих фірм, дозволяє децентралізувати їх функції, додавши їм особливо яскраво виражену ринкову спрямованість. Діяльність цих служб визначається в основному задачами, які ставлять веред ними підрозділи маркетингу, вивчення ринку, прогнозування.

В той же час слід зазначити, що і в крупних фірмах не всі підрозділи і не завжди здійснюють наступальну інноваційну стратегію. У основі цього лежать, на наш погляд, три головні причини. Перша: досягнення профілюючою для підрозділу продукцією стадій її життєвого циклу, припускаючих перехід на оборонні в своїй основі лінії економічної поведінки - скорочення витрат (включаючи витрати на НДВКР), диференціацію продукції і т.п. Друга: початковий вибір якого-небудь типу оборонної стратегії - інноваційної імітації, вичікувальної, реагування на дію конкурентів або запити споживачів, що визначається сукупністю економічних і технічних чинників. Третя причина полягає у тому, що корпорація, як правило, прагне створити набір, "портфель" інноваційних стратегій, що характеризується "збалансованим" ризиком. Це означає, що складовими "портфеля" є як вельми розкуті (наступальні), так і відносно надійні, безпечні стратегії (оборонні). Сумарний, середній ризик всіх інноваційних і поточних проектів не повинен перевищувати прийнятного для компанії рівня. Від цього показника багато в чому залежать відносини корпорації з фінансовими інститутами, з джерелами отримання позикових засобів і, отже, можливості перспективного розвитку.

Таким чином, домінуючим чинником при створенні структури управління нововведеннями в концерні є довгострокова орієнтація на агресивну інноваційну політику. Звичайно, розподіл функцій між штаб-квартирою, центральними службами НДВКР, з одного боку, і лінійними управлінням і підрозділами НДВКР і маркетингу децентралізованих відділень (або СХЦ), провідних оборонну стратегію, з іншою, змінюється, зв'язки між основною виробничою ланкою і вищим рівнем управління декілька слабшають, оскільки такі підрозділи не відволікають великої кількості ресурсів на ризиковані операції (НДВКР, реклама, налагодження розподільної мережі і т.п.) і тому вимагає меншого контролю за їх використовуванням. Більш обмеженим стає, зрозуміло, і участь центральної служба НДВКР в діяльності цих підрозділів. Слід також враховувати і, як правило, тимчасовий характер переорієнтації частини виробничо-господарських підрозділів на оборонну стратегію. В цілому подібне чергування типів стратегічної поведінки елементів основної виробничої ланки пред'являє особливі вимоги до гнучкості і адаптивної організаційних структур.

Питання формування організаційної структури управління нововведеннями зводиться по суті до створення системи підрозділів, відповідальних за різні сторони інноваційної діяльності, розподілу повноважень і відповідальності і встановлення зв'язків між ними, розподілу робіт усередині підрозділів НДВКР, а також до рішення проблеми взаємостосунків інноваційних підрозділів з іншими частинам організації, і в першу чергу, із службою маркетингу.

Організаційна структура, визначувана корпоративними цілями і стратегіями їх досягнення, до певної міри відображає зовнішні умови функціонування і вимоги, що пред'являються зовнішнім середовищем до корпорації. Прихильники ситуативної теорії - однієї з популярних, але що не робиться від цього менш обмеженою, концепцій буржуазного менеджменту, ставлячої основною задачею необхідність обліку конкретної ситуації, в якій відбувається дія на поведінку керованого об'єкту, вважають, що ефективна організація повинна бути спроектована так, щоб справлятися з "непередбаченими обставинами", які такі характерні для різних чинників навколишнього капіталістичну фірму середовища - ринків, технології, ресурсного забезпечення і т.д. І хоча здатні керівники, у тому числі і на капіталістичних підприємствах, при ухваленні практичних рішень завжди враховують реальну ситуацію, така позиція підводить теоретичну базу під давнє емпіричне спостереження про різноманіття типів організаційних структур корпорацій взагалі, і конкретних організаційних форм управління нововведеннями - зокрема.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32