Лекція 1.2 Особливості надання послуг гостинності у стародавньому світі
План
1. Еволюція індустрії гостинності у стародавньому Римі та Греції. Перші постояли двори та таверни.
2. Перші готельні комплекси у Стародавній Персії.
3. Історія розвитку гостинності у Європі та Англії.
Рекомендована література до вивчення теми [ 1,3,4,11 ]
Перші підприємства індустрії гостинності – таверни відомі з часів античної Греції й античного Рима. Кодекс вавілонського царя Хаммурапі (приблизно 1700 р. до н.е.) згадує, що таверни користувалися сумнівною репутацією, виконуючи часом функції будинків терпимості. Кодекс Хаммурапі зобов'язував хазяїнів цих закладів доносити владі на відвідувачів, з розмов яких виявлялося, що вони замишляють учинити злочин. Недонесення каралося стратою. Смерті могли піддати і за розведене пиво! Так що утримувати таверни в ті часи було досить небезпечним заняттям.
Розвиток торгівлі і зв'язаних з нею роз'їздів привели до необхідності організації для подорожуючого нормального нічлігу. Пересування по країні було повільним, а сама подорож – довгою та важкою, багатьом подорожанам приходилося розраховувати на гостинність у приватних будинках. Ідея першого в історії «ланча ділової людини» належить Секвію Локату, римському трактирникові. Він ще в 40 р. до н.е. полегшував життя маклерів на галерній пристані, що не мали часу сходити додому пообідати. Але римські кухарі вважали себе елітою і нагороджували один одного голосними титулами. В часи правління імператора Адріана (117–138 р. н.е.) римські шеф-кухарі заснували на Палатинському пагорбі власну Академію кулінарного мистецтва.
В часи Грецької і Римської імперій стали з'являтися постоялі двори і таверни. Постоялі двори будувалися римлянами зі знанням справи і для свого часу були цілком зручними. Пізніше Марко Поло говорив про них, що тут «і королеві зупинитися не соромно». Розташовувалися вони приблизно в 25 милях друг від друга, щоб урядові чиновники і гінці не занадто стомлювалися в дорозі, відпочиваючи в кожнім з них. Користуватися ними можна було, лише показавши спеціальний урядовий документ, що свідчив про особливий статус їхніх пред'явників. На той час як Марко Поло відправився у свою подорож на Далекий Схід, таких постоялих дворів нараховувалося в країні біля десяти тисяч.
Землевласники на границях своїх володінь теж будували власні постоялі двори, якими керували раби, що знають ведення домашнього господарства. Постоялі двори і таверни, що розташовувалися ближче до міст, частіше відвідувалися багатими громадянами, і тому їх утримували вільновідпущені або гладіатори, що пішли на спокій. І в наші дні відомі спортсмени або актори вважають соромним відкривати власні ресторани.
Хазяї давньоримських постоялих дворів були позбавлені багатьох цивільних прав, включаючи право служити в армії, порушувати проти кого-небудь справи в суді, приносити присягу і виступати опікунами чужих дітей. Тобто, моральні якості будь-якої людини, що займається цим бізнесом, автоматично ставилися під сумнів.
Звичайні таверни вважалися притонами гріха і заходили туди, крім простолюду, тільки аристократи, що зовсім опустилися. А вище суспільство віддавало перевагу «ловити кайф» у суспільних лазнях, що працювали цілодобово, чоловіки і жінки милися тут разом. При лазнях були розкішні обідні кімнати, де організовувалися як інтимні, так і багатолюдні банкети, що проходили часом з таким розмахом, що уряд був змушений прийняти закони про розкіш, що обмежують витрати римлян на їжу і випивку.
2. Перші готельні комплекси у Стародавній Персії. У Древній Персії подорожували на верблюдах, великими караванами, ночували звичайно в наметах, що розбивали поруч з караванним шляхом. Але іноді зупинялися в так званих караван-сараях – свого роду комплексних закладах, що включають загін для верблюдів і приміщення для відпочинку людей, оточених фортечною стіною, що захищає від природної стихії, від розбійників.
У ті часи зручності, що надавалися подорожанинові в Азії, значно перевершували ті, на які він міг розраховувати в Європі. На Сході торгівля йшла не більш інтенсивніше, а тому і подорожували люди тут набагато частіше. Так, китайська система подорожі «на поштових» була набагато ефективніше римської, хоча нею могли користуватися лише люди з коштами. У період процвітання Римської імперії на дорогах можна було зустріти купців, молодь, що навчається та бродячих артистів. Зупиняючись на постоялих дворах і в тавернах, вони спали на соломі, притискаючись до теплого боку свого коня, щоб не змерзнути.
3. Історія розвитку гостинності у Європі та Англії. Після падіння Римської імперії наданням послуг гостинності для звичайних людей стали займатися релігійні заклади й акценти в обслуговуванні стали іншими. В Англії, наприклад, постоялі двори були орієнтовані не стільки на подорожуючих, скільки на людей, що зловживають алкогольними напоями, тому, це негативно позначилося на всій системі подорожей. В ті роки подорожували ті, хто був пов'язаний з королівським двором або з церквою. Їх навряд чи могли зацікавити убогі кімнати для відпочинку, пропоновані пришляховими трактирами. Більшість мандрівників були місіонерами, священиками і пілігримами, що подорожують до святих місць. Тому постоялі двори стали будуватися ближче до храмів і монастирів. Умови проживання залишалися досить примітивними, при цьому постоялими дворами керували раби, що знаходилися в служінні у священиків і настоятелів храмів.
На європейському континенті Карл Великий ще в VIII в. для відпочинку пілігримів створив спеціальні будинки. Головним заняттям деяких лицарських орденів став захист пілігримів і надання їм гостинності на їхньому шляху до святих місць. Один з таких будинків, абатство в Ронсевальській ущелині, обіцяв мандрівникам привітний прийом, безкоштовний хліб, послуги цирюльника і шевця, фрукти і горіхи з засіків абатства, два хосписа з ліжками для хворих і навіть освячене місце поховання для покійних.
Монастирська їжа була простою, але часто більш високої якості, ніж будь-де на шляху пілігримів. На кухні було більше чистоти і порядку, ніж у приватних будинках. Пілігримам і бродягам жилося в монастирі часом краще, ніж іншим дворянам у себе вдома.
Для пілігримів теж були завжди відкриті двері міських гільдій, умови проживання в яких багато в чому походили на ті, що існували в монастирях. Наприклад, у Лондонській резиденції знаменитого Ганзейського союзу Steelyard, що означає «Безмін», правила були не менш строгі, ніж у монастирі, хоча від цілеспрямованих купців, що там зупинялися, ніхто не вимагав давати обітниці жити в бідності.
У 1282 р. керуючі готелями міста Флоренція в Італії заснували свою власну гільдію, асоціацію, метою якої було надання допомоги їхньому бізнесові. Готелі належали місту, яке здавало їх в оренду на три роки тому, хто більше запропонує. Вибір здійснювався в ході аукціону. Тому, належати до гільдії було вигідно, оскільки до 1290 р. у ній було вже 86 членів.
Постоялі двори в континентальній Європі дуже уступали англійським за всіма показниками. Навіть у ті часи, коли мандрівники були досить невибагливими щодо комфорту, більшість британців, буваючи в Європі, жахалися від умов проживання на постоялих дворах, що вважалися їм особливо убогими в порівнянні з англійськими. Навіть у Франції, країні, уже тоді відомої своїми високими кулінарними стандартами, постоялі двори відрізнялися потворною якістю їжі і величезною кількістю неприємних комах.
Французька революція відбулася приблизно в той же час, коли американські колонії почали війну за незалежність. Крім іншого, Французька революція багато в чому сприяла зміні напрямку розвитку кулінарних смаків людства.
В даний час щороку Франція, затаївши подих, чекає оголошення результатів Мишленовського конкурсу серед тризіркових ресторанів. Зараз важко повірити, що лише не набагато більше двохсот років тому в Парижі, та й у всій Франції існував тільки один ресторан цієї категорії. Tour d’Argent відкрився в 1533 р. і протягом двох сторіч залишався унікальним закладом. Звичайно, на постоялих дворах теж подавали їжу, але це не було їхньою єдиною функцією, як у Tour d’Argent. За законом тільки члени гільдії постачальників провізії мали право продавати м'ясні страви, та й то лише під час банкетів.
М. Буланже, «батько сучасного ресторану», мав на вулиці Баєль таверну, що працювала і вночі. Головною стравою тут був суп, що мав назву restorantes (зміцнювальний, що відновлює), звідси і виникла назва «ресторан». Однак Буланже не хотів обмежувати свій кулінарний репертуар тільки супом. У 1767 р. він кинув виклик гільдії постачальників провізії, якій належала монополія на м'ясні страви, створивши свій знаменитий «суп» з баранини в білому (винному) соусі. Гільдія подала позов, і справа дійшла до Верховного суду Франції. Буланже виграв справу, і незабаром його ресторан відновлював сили сотням зголоднілих відвідувачів, пропонуючи їм широкий набір соковитих, прекрасно приготовлених страв. Серед них є одне, що має цікаву історію. Буланже дозволяв сусідам приходити до нього в пекарню і запікати картоплю, використовуючи жар печей після того, як звідти вийняли хліб.
У 1782 м на вулиці Ришельє відкрився перший дійсний ресторан – Гранд Таверн де Лондр, а три роки потому недалеко від Пале-Рояль – ще один, Про Труа Фрер Прованс. До 1794 р., коли по вулицях Парижа покотилися зрубані голови, там уже було п'ять сотень ресторанів.
У результаті революції тільки самі вірні із шеф-кухарів аристократичних будинків залишилися у Франції, більшість же з них революційна буря розкидала по всій Європі. Багато хто перетнули океан і опинилися в Америці. На новому місці майже усі вони зайнялися ресторанним бізнесом.
Одним із самих знаменитих новоорлеанських ресторанів дотепер залишається Court of the Two Sisters (Дворик двох сестер). На стінах при вході до нього написані імена американців, що побували в полоні під час різних війн, у яких брала участь Америка.
Лекція 1.3 Особливості надання послуг гостинності у XVI-XIX століттях
1. Поява підприємств харчування при постоялих дворах та на трактах.
2. Відмінні риси французької гостинності XVIII століття.
3. Особливості організації перших ресторанів при готелях Англії, Америки.
Рекомендована література до вивчення теми [1,3,4,10, 14,15,16 ]
1. Поява підприємств харчування при постоялих дворах та на трактах. В Англії улюбленим видом транспорту стала поштова карета. Подорож з Лондона в таке місто, як Бат, займало три дні. По дорозі поштова карета робила кілька зупинок у пришляхових тавернах або постоялих дворів, що одержали назву поштових станцій. У наші дні від Лондона до Бата можна доїхати на машині за дві з половиною години.
У Середні століття люди стали подорожувати більше, і відповідно збільшилося число пришляхових постоялих дворів. Звичайно, за сучасними стандартами, вони усе ще залишалися примітивними. Постояльці часто спали на матрацах, розкладених на підлозі однієї великої кімнати. Кожний їв те, що в нього було із собою, або купував що-небудь їстівне в хазяїна постоялого двору. Харчувалися звичайно хлібом і м'ясом (іноді – рибою або курчам), запиваючи все це пивом.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
