Проводилися репресії проти учасників українського національно-визволь-ного руху та членів їх родин. Впродовж 1944 - 1952 рр. на спецпоселення у віддалені райони Радянського Союзу було вивезено більше 200 тис. осіб. І все ж таки, попри всі нищівні наслідки, втрати і трагічні обставини воєнного часу, Україна вперше в своїй історії стала соборною, зібравши в одне дер-жавне ціле (у складі УРСР) всі українські землі. Здійснилася давня воле-любна мрія українського народу. Тепер значно розширилися кордони респуб-ліки, зросла її економічна, соціально-політична вага. Збагачувався людський, природний, науково-культурний потенціал нашого народу, зберігалися й збагачувалися його історичні традиції. Сповна ж в умовах толітаризму це історичне возз'єднання не могло реалізувати закладених у ньому глибинних можливостей культурного прогресу, етнонаціонального розвитку України.
Початок відбудови народного господарства. Досить складним завданням, що постало перед українським народом з визволенням окупованих територій, була відбудова народного госнодарства, осередків культури, освіти, науки. Відбудовні роботи починалися зра-зу ж після звільнення того чи іншого населеного пункту. Причому з огляду на війну, що тривала, першочерговою метою була терміно-ва відбудова об'єктів оборонного значення..
Союзний уряд не мав змоги виділити Україні достатні кошти, обладнання, автомашини тощо. Гостро бракувало кваліфікованих робітників. У людей, перед якими стояло завдання відбудови, основна надія була, по суті, на самих себе, на власну кмітливість, працелюбність. До того ж реевакуації вивезених на схід підпри-ємств практично не відбувалося: повертати обладнання було визна-но економічно нераціональним, Робітники та інженерно-технічні працівники, очищаючи приміщення підприємств від гір сміття, битої цегли, понівечених конструкцій, розшукували й ремонтували старе обладнання. Багато робітників опановували спеціальності будівельників, приносили з дому або виготовляли самі інструменти, яких не вистачало.
Працюючи вдень і. вночі, долаючи втому, терплячи незліченні побутові нестатки, трудівники вершили справді героїчні справи від-будовуючи Придніпровський металургійний район, Криворізький ру-дами басейн, машинобудування Києва, Харкова, Одеси, Полтава. На кінець війни в Україні відновила роботу третина підприємств, що працювали до війни. Вони давали чверть довоєнної продукції.
Труднощі відбудови села також посилювалися браком робочої сили. Адже поріділе сільське, населення було об'єктом нескінченних трудових мобілізацій на відбудову промисловості Донбасу, Кривба-су, Києва тощо. Хоч у 1945 р. формально вваєжається відбудованими. майже всі артілі і МТС, сільськогосподарських машин у них була ли-ше половина довоєнної кількості. Селяни зуміли засіяти 3/4 довоєн-них посівних площ, частково відновити тваринництво. У 1943-- І945 рр. вони заготували і згідно з планом хлібозаготівель здали державі 825 мли. пудів хліба. Та властям цього здалося Замало. Була розгорнуто кампанію по здачі хліба у фонд оборони. Звичними вже здирницькими методами з села було одержано ще майже таку саму кількість зерна. Вилучали навіть посівне насіння.
Пуск підприємств супроводжувався нарощуванням виробничих потужностей і боротьбою колективів за збільшення виробництва продукції. Незмірно важкі дні переживало робітництво України. Пе-реважна маса жила у підвалах зруйнованих будинків, землянках тощо. Низькокалорійним було харчування в їдальнях на підприємствах, а продовольчі харчі рідко можна було отоварити продук-тами. Гостро бракувало одягу, зокрема спецодягу.
У період війни дедалі ширше застосовувалася праця жінок на важких, у тому числі підземних роботах. Молоді жінки Горлівки виступали ініціаторами опанування жінками шахтарських профе-сій. Надзвичайно складно проходили відбудовні процеси в Західній Україні. Збройні формування Української повстанської армії нама-галися чинити опір Червоній армії. Водночас підпільні боївки ОУН.
У суспільно-політичному житті УРСР, як і в цілому по країні, після смерті Сталіна виявилися дві лінії: неосталінська (беріївська), спрямо-вана на посилення тоталітаризму, і реформаторська -- М. С. Хрущова та його прихильників. Розвінчавши культ особи Сталіна, XX з'їзд КПРС ініціював реформи. Це був рішучий, але разом з тим суперечливий та обмежений акт. Його обмеженість полягала в протиставленні Сталіна як особистості -- сталінізму як політичному режиму; у вірі в неможливість не демократизму соціалістичного ладу; в переконаності в його історич-ному поступі.
Заслуга М. Хрущова полягала в тім, що він зважився публічно викрити культ особи, розкрити правду про сталінські злочини, виступивши з допо-віддю на XX з'їзді КПРС у 1956 році. На цьому з'їзді було взято курс на оновлення соціалізму. М. Хрущов намагався демократизувати суспільство, реформувати економіку, прагнув розв'язувати соціальні проблеми. Проте він застосовував ті ж прийоми, які намагався зруйнувати, був непослідов-ний у проведенні реформ, вірив у власну безпомилковість. Тому започатко-вані Хрущовим зміни мали поверховий характер і короткочасний ефект. Помилки Хрущова посилили позиції тих, хто виступав проти рішень XX з'їзду КПРС, призвели до усунення М. Хрущова від влади в жовтні 1954 р.
Десятирічний (до початку 60-х років) період отримав назву "відлиги". Характерні ознаки цього періоду:
реабілітація невинно репресованих людей -- в'язнів ГУЛагу;
заходи щодо децентралізації економічного управління, скорочення державного апарату, розвитку громадських засад в суспільстві;
створення союзно-республіканських чи республіканських міністерств (вугільної, металургійної промисловості; паперової та деревообробної промисловостей; вищої та середньої спеціальної освіти, юстиції тощо);
зміни в державному плануванні та фінансуванні, зокрема сільського господарства;
організація міжреспубліканської Економічної комісії Верховної ради СРСР;
постановка завдань, визначення заходів соціальної політики;
проведення освітньої реформи, часткове розширення статусу уні-верситетів;
постановка питань мовної політики, змін в мистецтві, театрі, науці, книговидавництві, постановка часописів, реабілітація діячів культури; у відповідних постановах ЦК КПРС і ЦК Компартії України (1958 р.) була дана більш об'єктивна оцінка творчої спадщини композиторів;
зміни в морально-психологічній атмосфері суспільства.
Однак виявилася і інша тенденція: одержавлення економіки; адмі-ністративно-командні методи господарювання; знеосіблення, зрівняння в оплаті праці; політизація й ідеологізація суспільного життя. В цілому всі заходи в період "відлиги" здійснювалися в руслі непорушної командно-адміністративної системи, а отже, в існуванні бюрократії І демократії. Так, особливістю роботи Верховної Ради УРСР було, з одного боку, розши-рення ЇЇ компетенції, вдосконалення організаційно-масової роботи, розв'я-зання соціально-економічних та суспільно-політичних питань, а з другого -- сувора централізація її функцій, одноманітність роботи Рад, їх виконавчих комітетів, розв'язання важливих питань не на депутатських сесіях, а адмі-ністративним шляхом. На початку 60-х років Ради брали участь в полі-тичній реформі щодо поділу місцевих радянських органів на міські та сільські, що не виправдалося суспільного практикий В умовах "відлиги" профспілкам було надано право участі в підго-товці проектів виробничих планів, здійснення контролю за дотриманням трудового законодавства, вирішенні питань організації праці, заробітної плати, житлового будівництва. Важливою функцією профспілок стало безпосереднє керівництво розвитком технічної творчості виробничих колективів. Розширювалася участь профспілок у здійсненні державної соціальної політики. І все ж замість конкретної організаторської роботи в масах профспілкові комітети захоплювалися засіданнями і нарадами, створенням чисельних, часом дублюючих одна одну комісій І рад, а головне -- виявляли поступливість господарським керівникам в соці-альному захисті трудящих.
РУССКАЯ ДИССИДЕНТКА, ОДНА ИЗ ОСНОВАТЕЛЬНИЦ ХЕЛЬСИНАСКОЙ ГРУППЬІ, ЛЮДМИЛА АЛЕКСЕЕВА О РУСИФИКАЦИИ УКРАИНЬІ
...Витіснення української мови відбувається не стихійно, а вживан-ням цілого комплексу державних заходів, які скеровують демографічні процеси в бажаний для влади бік.
Переселення українців на східні, рідко заселені землі Совєтського Союзу -- в Казахстан, на Сибір, на Урал, на Далекий Схід -- заохочується економічними методами. В той же час заохочується переселення росіян на Україну. Внаслідок цього з 1959 по 1970 роки чисельність українського населення на Україні збільшилася лише на 10 проц., а російського -- на ЗО проц.
Звичайно, це трапилось не внаслідок природнього занепаду укра-їнського населення та приросту російського, а в результаті пере-селень, які регулюються державою. В 1970році російське населення України мало більше 9 мільйонів чоловік проти 35 мільйонів укра-їнців. А в 1979 році в Україні жило вже 10,4 мільйонів росіян.
... Впровадження російської мови починається з дошкільних дитячих установ. На Україні переважають російськомовні дитячі ясла та дитячі садки. Але й ті, що вважаються українськими, сильно зросійщені, бо під час підбору кадрів вихователів перевага віддається росіянам і зросійщеним українцям.
Більшу частину вищих навчальних закладів на Україні зросійщено... В ]970році з півтора мільйона спеціалістів з вищою освітою, що працювали на Україні, 600 тисяч були росіянами, тобто більше, ніж третина.
... Українська мова... фактично збереглася лише в селах, а також серед невеликої частини української інтелігенції, переважно гумані-тарної. Неінтелігентні громадяни вживають у розмові суміш вульга-ризованих російської та української мов.
Я називаю цей процес російщенням, а не совєтизацією, як це роблять деякі росіяни, бо яким би неприємним цей факт для нас не був, російська мова є знаряддям знищення багатої та своєрідної української культури. І кожен росіянин, що заплющує на це очі чи перекладає відповідальність за це зі свого сумління на когось іншого, об'єктивно полегшує цей процес. На мій погляд, росіянам недостатньо не прийма-ти участь у цій ганебній акції. Ми повинні разом з українцями активно втрутитися в неї, рятуючи від нашого правлячого класу їх культуру, їх національну гідність, ясно та беззастережно підтримувати їх безумовне право на незалежність.
Украинский Хельсинский Союз
Массовые репрессии 1972 г. в Украине на некоторое время па-рализовали активность дисси-дентов. Однако уже в 1974 г. вышли 7 и 8 выпуски «Українського вісника», в возобновлении издания которого значительную работу провел С.Хмара. За гра-ницей правозащитники выпус-тили ряд книг, которые не могли быть опубликованы в СССР.
В 1975 г. правительства 35 го-сударств Европы и Северной Америки, в том числе и прави-тельство СССР, подписали Хель-синкские соглашения, призван-ные закрепить новые отноше-ния в Европе, обеспечить со-блюдение высоких принципов демократии, прав человека. По-нимая, что в условиях Украины
это невозможно, в ноябре 1976 г. группа правозащитников объединилась в Украинскую группу содействия выполне-нию Хельсинкских соглашений в Украине, или Украинский Хельсинкский Союз (УГС -- Украшська Гельсшська Сшл-ка). Союз стал самой большой правозащитной организацией в республике. Ее руководите-лем стал писатель Н.Руденко, а среди 36 членов были такие известные диссиденты, как ге-нерал, Григоренко, Л.Лукь-яненко, И.Кандыба, Н.Свит-лычная, В.Чорновил, В.Стус, С.Караванский, О.Мешко, О.Берднык и др.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22
