Основні джерела індустріалізації:
-- інвестування у важку промисловість за рахунок легкої та харчової;
-- примусові державні позики;
-- збільшення випуску спиртних напоїв;
-- продаж за кордон нафти, газу, деревини та хутра за низькими цінами;
-- продаж за кордон творів мистецтва;
-- використання безкоштовної праці у вихіднідні (суботникя, недільники); --. широке використання праці в'язнів;
-- режим економії.
Варто особливо підкреслити ще одне джерело ресурсів, яке важко пояс-нити нашим сучасникам,-- народний ентузіазм -- незвичайну за масш-табами духовну енергію народу, що наочно виявилася в соціалістичному змаганні, масовій ударній праці та стаханівському русі. Додаткова інформація
У 1935 р. всю країну облетіло повідомлення: «У ніч на 31 серпня забійник дон-баської шахти «Центральна--Ірміно» Олексій Стаханов установив рекорд: видобув за зміну 102 тонни вугілля за норми 7 тонн».
Щоб припинити здивовані питання: «Як йому це вдалося?» -- партком шахти виніс грізне рішення: «...вказати й попередити всіх тих, хто спробує зводити на-клеп на товариша Стаханова і його рекорд... вони будуть розцінені як найлютіші вороги, що виступають проти потреб людей шахти, нашої країни...»
Після цього в усіх галузях промисловості почали з'являтися «стаханівці». За-вдяки розвиткові стаханівського руху стало можливим постійне підвищення тру-дових норм у промисловості.
Індустріалізація здійснювалася відповідно до п'ятирічних планів роз-витку народного господарства. У роки першої п'ятирічки (1928--1932 рр.)на території України було збудовано заводи ХТЗ, «Запоріжсталь», «Азов-сталь», «Криворіжсталь»; у наступні п'ятирічки -- Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування та інші. Підсумки індустріалізації:
-- країна (і Україна також) з аграрної перетворилась на індустріально-аграрну;
-- зміцнилась обороноздатність;
-- відбулися структурні зміни в промисловості: перевага була віддана не легкій, а важкій промисловості;
-- було ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення (інфляція, карткова система, нестача товарів широкого вжитку);
-- монополізм державної власності, відсутність конкуренції та матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку економіки;
-- створено нову модель керівництва економікою -- адміністративно-ко-мандну.
Висновок. Унаслідок проведеної індустріалізації у 1937 р. за абсолютними обсягами промислового виробництва СРСР вийшов на друге місце у світі після США. Припинилося ввезення з-за кордону кольорових металів, рейко-прокатних станів, екскаваторів, турбін, паровозів та інших видів промис-лової продукції. Було забезпечено техніко-економічну незалежність СРСР від країн
Більшовики пов'язували побудову соціалізму із переведенням селянства на шлях колективного виробництва. На XV з'їзді ВКП(б) був про-голошений курс на кооперування сільського гос-подарства.
Хлібна криза 1927--1928 рр. і брак валюти, що надходила від продажу хліба за кордон, мо-гли зірвати форсовані темпи індустріалізації. Ке-рівництву держави був потрібен механізм безпе-рервного постачання хліба. Таким механізмом стали колективні господарства (колгоспи). Більшовики вже мали досвід організації колгоспів (радгоспи и комуни у 1918 р.). За умов становлення тоталітарної держави колгоспами було легше керувати, ніж мільйонами розрізнених селянських господарств. За уявленнями того часу, дрібнотоварний селянський устрій у селі постійно породжував капі-талізм шляхом зубожіння одних і збагачення інших, тому керівництво країни спробувало вивести село до соціалізму.
Націоналізація землі а 1917 р. позбавила державу необхідності сплачува-ти селянам компенсацію за землю при вступі до колгоспу. Успіхи непу до-зволили сільському господарству досягти рівня 1913 р.
Щоб уникнути опору села, були проголошені гуманні принципи кооперу-вання селян: добровільність, поступовість, різноманітність форм кооперації, урахування місцевих умов, фінансова допомога селу тощо.
1929 рік Й. Сталін назвав «роком великого перелому» -- «рішучого на-ступу соціалізму на капіталістичні елементи міста й села». У країні розпоча-лася суцільна колективізація-- процес об'єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі соціалістичні господарства (колгоспи, радгоспи).
Прискорення темпів колективізації відбувалося за рахунок насильниць-кого залучення селян до колгоспів під загрозою розкуркулювання. Було проголошено перехід від політики обмеження куркульства до політики його лік-відації як класу.
Колективізація в Україні мала бути здійснена за два роки. До кінця пер-шої п'ятирічки було «колективізовано» 70 % селянських господарств. За роки другої п'ятирічки (1933--1937 рр.) у колгоспи було об'єднано 90 % селянських господарств.
У процесі колективізації постало питання про долю заможних селян. Основою їхнього добробуту була праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість. Вони були найміцніше прив'язані до землі й не бажали її позбутися. Саме до цієї категорії селянства застосували політику розселянювання: було посилено оподатковування, обмежено оренду землі, за-боронено використання найманої праці, купівля машин та інвентарю; по-чалося вибіркове «розкуркулювання». Унаслідок цього кількість заможних селянських господарств зменшилася. На початку 1930-х рр. влада розпо-чала терор проти селян. Ліквідація заможних господарств супроводжува-лася конфіскацією майна й висилкою на Північ і до Сибіру селян, які не бажали вступати до колгоспів. Усього в Україні за ці роки відбулося розселянювання близько 200 тис. селянських господарств, тобто приблиз-но 1,2--1,4 млн осіб з них було виселено до Сибіру й названо «спецпереселенцями». їхню працю використовували на найважчих роботах. Створи-вши колгоспи і встановивши над ними всеосяжний контроль, держава отримала кошти для індустріалізації.
Одним із найстрашніших наслідків колективізації в Україні став го-лодомор 1932--1933 рр. Основні причини голоду в Україні: виконання плану хлібозаготівлі було досягнене шляхом вилучення значної частини посівного фонду; на продовження хлібозаготівельної кампанії було конфісковане зерно у колгоспів. Погіршили становище селян запроваджен-ня паспортного режиму в містах і так званий закон про «п'ять колосків», що передбачав за крадіжку колгоспної чи соціалістичної власності роз-стріл або позбавлення волі терміном не менше 10 років із конфіскацією майна.
Селяни, позбавлені продуктів харчування, були приречені на загибель. Голодомор 1932--1933 рр. викликав величезну смертність населення, особ-ливо дітей і старих. Селяни змушені були їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Траплялися випадки канібалізму. За різними підрахунками під час голодомору загинуло від 3,5 до 8--9 млн осіб. Таким був наслідок колективізації в Україні. У 2003 р. у зв'язку із 70-річчям голо-домору в Україні були проведені поминальні заходи.
Висновок. Політика колективізації ліквідувала ринкове господарство на
селі. Насильницьке насадження колгоспів, політика розселянювання та
хлібозаготівлі призвели до національної трагедії -- голодомору 1932--
1933 рр., який забрав життя мільйонів людей.
Командні методи часів громадянської війни переносились в умови мирного будівництва, партійний апарат поступово привласнював собі права й обов'язки державних органів І громадських організацій, згорта-лась внутрішньопартійна демократія, зростали репресивні функції адмі-ністративних органів. На цьому фоні і майже без будь-якого протесту з боку маси партійців відбувалось зосередження влади в руках однієї людини -- Сталіна, поступово виник культ його особи. Соціально-політич-ний рівень багатьох комуністів не дозволяв їм зрозуміти негативні процеси й рішуче їх зупинити. Друга частина комуністів вважала правомірним використання командних методів управління і в умовах мирного часу.
Про зміцнення тоталітаризму в Україні 20 - 30-х років свідчать такі тенденції та процеси:
1. Утвердження комуністичної форми тоталітарної ідеології.
2. Монополізація влади більшовицькою партією, усунення з політичної арени інших політичних партій. В Конституцію СРСР 1936 р. було вклю-чено положення про керівну і спрямовуючу роль комуністичної партії в політичній системі.
3. Зрощення правлячої партії з державним апаратом.
4. Встановлення жорсткого контролю держави над суспільним життям.
5. Встановлення монопольного контролю збоку партійно-державного апарату над економічною сферою, централізація керівництва економікою.
Командна економіка стала своєрідним фундаментом тоталітаризму в СРСР її основним стрижнем була "надзвичайна система" суспільної організації, що базувалася на монополії партійно-державного апарату на владу. Збереження і зміцнення системи монополій породжували насилля.
Україною прокотилося три хвилі масових репресій; перша {1929 -1931 рр.) -- розкуркулення, депортації; друга (1932 - 1934 рр.) -- штучне посилення голодомору конфіскацією продовольства, постишевський терор, репресивний спалах після смерті С. Кірова; третя (1936 - 1938 рр.) -- доба "Великого терору".
Дозуючи тиск і відвертий терор, репресивний апарат, який був невід'ємною частиною тоталітарного режиму, мав виконати три головні завдання: ліквідувати організовану опозицію та індивідуальне інакомис-лення у партії та країні; забезпечити державу через систему ГУЛАГу безплатною робочою силою; тримати під жорстким контролем хід сус-пільних процесів.
Невинними жертвами репресій ставали насамперед найяскравіші постаті українського національного відродження -- М. Бойчук, М. Зеров, М. Хвильовий, Л. Курбас. В Академії наук України, за неповними даними, було репресовано 250 осіб, із них 19 академіків. Жахливого удару було завдано українській літературі: 39 письменників було знищено, 212 при-мушено замовкнути, 64 заслано, а 83 емігрували.
Небачені репресії, що набули у 20 - 30-х роках різних форм (розкуркулення, депортації, голодомору, викриття "шкідницьких організацій" та ін.), були важливою умовою функціонування тоталітарного режиму, оскільки вони в політичній сфері придушували опозиційні сили, нейтралізували потенційних противників системи, блокували розвиток громадянського суспільства, давали змогу майже повністю контролювати розвиток суспіль-них процесів; в економічній сфері -- сприяли підтриманню основного сти-мулу до праці -- страху, забезпечували систему дармовою робочою силою, у соціальній сфері -- розколювали суспільство, протиставляли його верстви одна одній, створювали атмосферу взаємної підозри та недовіри, шляхом безперервних пошуків ворога (хто не з нами, той -- проти нас) забезпечували збереження важливих функціональних якостей системи -- дисципліни та єдності.
Реалізація договорів між СРСР та Німеччиною. Вступ Червоної армії на територію Західної України, Бессарабії і Буковини, з одно-го боку, відповідав прагненню значної частини населення цих земель до возз'єднання з радянською Україною. З другого -- був тісно пов'язаний із змістом радянсько-німецького пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р., підписаного Молотовим і Ріббентропом. За таємним протоколом, оформленим додатково до пакту, передбачалоея розмежування сфер інтересів обох держав, за яким Західна Україна, поряд з іншими територіями, мала ввійти до складу СРСР.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22
