Проти Центральної Ради повстали робітники столичного заводу "Арсенал". Повстання було придушене, але втримати Київ не вдалося. 26 січня 1918 р: радянські війська увійшли до столиці УНР. Українській уряд перебазувався до Житомира, а потім до Сарн.

Втративши підтримку значної кількості українського населення, наштовхуючись на пасивність та апатію абсолютної більшості населення, Центральна Рада постала перед проблемою: на які сили спиратися. У боротьбі між різними фракціями перемогли прихильники опори на зовнішні сили. Під впливом подій на фронті УЦР змушена була спочатку взяти участь у Брестських мирних переговорах з країнами Четверного союзу, а потім 9 лютого 1918 р. підписати з ними угоду про мир.

27 січня (9 лютого) 1918 р. договір між УНР і чотирма державами німецького блоку було підписано. Це був перший мирний договір у світовій війні, що тривала. За першу половину 1918 р. УНР зобов'язувалася поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2750 тис. пудів м'яса (живою вагою), 400 млн. штук яєць, іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. Делегація УНР уже дістала повідомлення про здобуття Києва радянськими військами, але приховала його від союзників, щоб не перешкодити підписанню договору.

Відповідно до Брестського договору країни Четверного союзу ви-знавали незалежність України і зобов'язувались надати їй збройну допо-могу в боротьбі з більшовиками у обмін на економічне співробітництво.

Протягом весни 1918 р. зусилля УЦР та Ради народних міністрів бу-ли спрямовані на опанування ситуації, що склалася в Україні, налагодже-ння адміністративного державного апарату та поновлення демократичного курсу внутрішньої політики.

На заключному етапі своєї діяльності Центральна Рада прийняла низку важливих актів -- земельний закон, закони про 8-годинний робочий день, про армію, герб і прапор, про громадянство та гроші, а 29 квітня 1918 р. -- Конституцію України, побудовану на демократичних принципах.

Та більшість з цих важливих документів залишилася нереалізова-ною. Розуміючи, що Центральна Рада не може гарантувати централізова-ної влади, стабільних поставок продовольства, німецьке командування в середині квітня 1918 р. схилилось до підтримки генерала П. Скоропадсь-кого, який репрезентував праві сили. В ніч на ЗО квітня 1918 р. прибічники гетьмана П. Скоропадського при підтримці німців захопили владу, і з'яви-лось нове державне утворення -- гетьманат "Українська держава".

Загострення суспільно-політичної ситуації в УНР навесні 1918 р., присутність більшовиць-ких військ і вторгнення окупаційних німецько-австрійських військ призвели до кризи влади та падіння УЦР. З 29 на ЗО квітня 1918 р. відбув-ся державний переворот. До влади пришов Пав-ло Скоропадський.

Вся законодавча й виконавча влада належала гетьманові. Його повнова-ження були розписані у «Законі про тимчасовий державний устрій Украї-ни», виданий 29 квітня 1918 р. Гетьман призначав Голову Ради міністрів, затверджував і скасовував склад уряду, виступав найвищою посадовою осо-бою в зовнішньополітичних справах, був верховним воєначальником, мав право оголошувати воєнний чи особовий стан.

П. Скоропадський спирався на консервативні політичні кола (Українська демократична хліборобська партія), великих землевласників (Союз земель-них власників), військових (Українська Народна Громада) й окупаційні австро-німецькі війська.

У Києві було поширено «Грамоту до всього українського народу», у якій розкривалися ідеологічні засади тих, хто прийшов до влади Центральна Рада і всі земельні комітети розпускалися. Україна перейменовувалася в Україн-ську Державу, її державно-політичний устрій мав вирішити український Сейм.

Після ліквідації, в Україні радянської влади відновлювалася приватна власність на землю. Великі землевласники почали спішно відновлювати свою власність на землю і майно. Досить часто влада примушувала селян разом із землею та реманентом відшкодувати втрати, яких зазнали поміщики під час революції. У липні 1918 р. уряд П. Скоропадського опублікував «Проект загальних основ земельної реформи». Передбачалося наділення селян дер-жавними, удільними, а також викупленими у великих власників приватни-ми землями. Земельна реформа носила консервативний характер і була не-гативно сприйнята великими землевласниками.

У промисловості були відновлені права власників підприємств.

Політика уряду стосовно робітників виявилася невдалою. Власники підприємств одержали право збільшувати робочий день до 12 годин, знижу-вати й нерегулярно видавати зарплатню, не виконувати умови трудових до-говорів, проводити локаути (звільнення працівників без попередження і новий набір працівників за меншу зарплатню). Обмежувалися функції профспілок, заборонялися страйки.

Гетьманському урядові на деякий час удалося відновити свободу торгівлі й підприємницької ініціативи. Було налагоджено широкий збут товарів за кордон. Поступово було відновлено роботу залізниць.

У фінансовій сфері було налагоджено грошовий обіг, введено нову валю-ту -- гривню, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонер-ні компанії тощо.

Метою військової реформи було створення національної армії. Найбоє-здатнішими підрозділами були, зокрема, Запорізька дивізія, організована на базі Запорізького загону, Сердюцька дивізія, переформований після пере-пороту галицький полк Січових стрільців та інші з'єднання.

Окремим Універсалом від 16 жовтня 1918 р. П. Скоропадський зробив спробу відновити :козацтво як окремий стан населення. Однак козацькі пол-ки не було сформовано.

Православна віра проголошувалася державною.

Найбільш вдалою та послідовною була політика у галузі культури. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови, історії та геогра-фії України. За часів гетьманату було створено понад 150 українських гімна-зій, близько 50 нових українських шкіл; у Києві та Кам'янці-Подільському відкрилися державні університети. В університетах Києва, Харкова, Одеси було відкрито кафіедри української мови, літератури, культури, історії та пра-ва; засновано широку мережу загальнокультурних закладів і установ: Україн-ська Академія кедам на чолі з В. Вернадськиж, Українська національна бібліо-тека, Державшій український архів. Національна галерея мистецтв. Український театр драми та опери, Український історичний музей тощо.

Зовнішня політика була спрямована на підтримку дипломатичних від-носин із Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Поль-щею. Урядові вдалося налагодити добрі відносини з урядами держав, які постали на території колишньої Російської імперії: Фінляндії, Литви, Гру-зії, Кубані, Дону, Криму. Однак вирішити бессарабське і кримське питання уряду П. Скоропадського не вдалося, Підляшшя та Холмщина продовжува-ли залишатися у складі Польщі.

В умовах державної політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман ого-лосив про зміну урядового курсу -- утворення федерації з небільшовицькою Росією, що остаточно скомпрометувало його уряд. 14 грудня 1918 р. геть-ман П. Скоропадський зрікся влади.

13 травня 1918 р. на таємному засіданні Укра-їнського національного союзу розглядалося питан-ня про повстання проти П. Скоропадського. Для керівництва антигетьманським повстанням Укра-їнський Національний союз (блок партій) в ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. створив Директорію УПР, яка стала надзвичайним органом влади в Україні.

До складу Директорії увійшли О. Андрієвський, В. Винниченко, А. Макарєнко, С. Петлю-ра, Ф. Швець.

26 грудня 1918 р. було проголошено відновлен-ня Української Народної Республіки і призначе-но перший уряд на чолі з В. Чехівським -- Раду Народних Міністрів.

За таких умов Директорія УНР повела боротьбу з гетьманом П. Скоро-падським і набула диктаторських функцій У внутрішній політиці Директорія проголосила;

-- поновлення УНР, але без влади Української Центральної Ради;

-- відновлення законів УНР;

-- проведення аграрної реформи, ліквідацію приватної власності на землю;

-- запровадження державного контролю над виробництвом і розподілом продукції;

-- поновлення 8-годинного робочого дня, право на діяльність профспілок і проведення страйків;

-- поновлення чинності закону УНР про національно-персональну автономію;

-- новий закон про скликання трудового конгресу.

23 січня 1919 р. у Києві відбулося засідання Трудового Конгресу -- ви-щого тимчасового законодавчого органу влади в УНР. Конгрес був склика-ний з метою організації влади в Україні та визначення форми управління майбутньої держави. Однак забезпечити прийняття життєво важливих рі-шень не вдалося, і Конгрес припинив свою роботу.

У зовнішній політиці Директорія орієнтувалася на країни Антанти (Ве-лика Британія, Франція). Але Антанта відмовилася визнати Директорію й розпочала військову інтервенцію на півдні України. Представники Антан-ти вимагали реорганізувати Директорію, вивести з її складу С. Петлюру, а натомість обіцяли надати допомогу в боротьбі з більшовиками.

У 1919--1920 рр. УНР опинилася в «трикутнику смерті»: на півночі -- війська більшовиків; на півдні -- війська Антанти й генерала Денікіна, який виступав за єдину й неподільну Росію і нехтував українським національним питанням; на заході -- польська армія.

Характерними ознаками цього періоду стали неспроможність уряду вий-ти з кризової ситуації, наростання хаосу і безладдя. Відсутність боєздатної армії завадила Директорії надовго утриматися при владі та утвердити неза-лежну УНР. Солдати, які були вихідцями з селян, після повалення геть-манського режиму або розійшлися по домівках, або, легко піддаючись агіта-ції більшовиків, переходили на їхній бік. В армії набула поширення отаманщина. Отамани відмовлялися виконувати накази й діяли свавільно.

У рядах керівників Директорії не було єдності поглядів щодо перспектив національно-державної розбудови країни. Голова уряду В. Чехівський висту-пав за введення радянської системи влади, але без більшовицьких диктатор-ських методів. Його політичні супротивники (В. Винниченко) відстоювали парламентську систему. Пошук компромісів вів до з'ясування стосунків між партіями й окремими політичними діячами (В. Винниченко і С. Петлюра).

Боротьба за владу між різними політичними партіями (УСД, українські есери, «боротьбисти») не могло не послабити авторитет Директорії серед на-селення, особливо серед селян.

Зволікання з проведенням аграрної реформи, яка до того ж мала популіст-ський характер, призвела до масових селянських виступів на чолі з отама-нами Зеленим, О. Григор'євим, Н. Махном.

Селяни виявили інертність у справі захисту власної держави, вони не зовсім усвідомлювали загальнонаціональні інтереси. Директорія не змогла зупинити хвилю єврейських погромів у містах Правобережної та Південної України.

Після провалу переговорів між делегаціями Директорії і Раднаркому ра-дянської Росії більшовицькі війська почали другий наступ на УНР І Дирек-торія залишила Київ. Керівництво Директорії опинилося в міжнародній ізо-ляції: країни Антанти не підтримували ідею незалежної УНР, а Польща порушила умови Варшавського договору 1920 р.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22