Однак, відповідно до самої древньої космологічної схеми, існують три головних рівні -- світ Брахми (брахмалока), світ богів і напівбогів (девалока) і світ бога Мари, що уособлює смерть і різні спокуси, яким піддається людина. Вплив Мари поширюється на землю і безліч підземних пекельних областей.

Світи не вічні. Кожний з них виникає, розвивається і руйнується протягом однієї махакалъпи; її тривалість -- мільярди земного років. Вона у свою чергу поділяється на чотири періоди (калъпи). По закінченні махакальпи світобудова не знищується цілком. Тільки ті істоти, що досягли просвітління, переселяються у світ Брахми, на небеса Абхассара. Коли на землі знову створюються умови для життя, вони народжуються тут у відповідності зі своїми колишніми заслугами. Однак не всяка кальпа стає щасливою, а лише та, у якій з'являється будда. По буддійських переказах, у нинішньої кальпе з'явиться тисяча будд. Буддійські тексти називають шість будд, що жили у світі людей до Шакьямуни: Вишвабха, Випашин, Шикхин, Кракучханда, Канакамуни, Кашьяпа. Однак найбільш популярний серед буддистів Майтрейя -- будда, приходу якого очікують у майбутньому.

Дхарма -- закон, істина, шлях

Найважливішим для буддистів є поняття дхарми -- воно уособлює навчання Будди, вищу істину, що він відкрив всім істотам. “Дхарма” буквально означає “опора”, “те, що підтримує”. Слово “дхарма” означає в буддизмі моральну чесноту, насамперед -- це моральні і духовні якості Будди, яким віруючі повинні наслідувати. Крім того, дхарми -- це кінцеві елементи, на які, з погляду буддистів, розбивається потік існування.

У своїй першій мові після Просвітління Будда порівнює здібності різних людей до збагнення Дхарми з розмаїтістю лотосів у ставку: “И оглянувши світ своїм оком Проясненого, Благословенний, сповненого співчуття до всіх живих істот, побачив істоти, розумова погляд яких лише ледве запорошений пилом, і істоти, чий розумовий погляд покритий густим шаром пилу; побачив істоти з гострою сприйнятливістю і зі сприйнятливістю млявої, істоти, що мають сприятливу форму, істот, що легко піддаються вселянню і важко піддаються вселянню, а також побачив істоти, що перебувають у страху перед інший світом і в страху перед гріхом.

Подібно тому як у ставку, що заріс блакитними лотосами, чи в ставку, що заріс червоними лотосами, чи в ставку, що заріс білими лотосами, одні лотоси, породжені у воді, що виросли у воді, не піднімаються над водою, інші, породжені у воді, що виросли у воді, коштують урівень з поверхнею води, а треті, породжені у воді, що виросли у воді, піднявшись над водою, коштують так, що вода їхній не стосується”.

Будда, як ніхто інший, розумів, що люди від народження не схожі один на одного і не можна до них підходити з однієї і тією же міркою: одним Дхарму потрібно довго розтлумачувати, інші зрозуміють її на лету, третім буде потрібно привести безліч прикладів, четвертих прийдеться учити йозі і т.п. Не існує єдиного, універсального зводу буддійського віровчення, придатного для усіх. Немає універсальної формули Дхарми на усі випадки життя; є Дхарма, викладена з урахуванням індивідуальних особливостей кожної групи віруючих. Тому буддійське навчання може бути виражено високим ученим стилем і простій народною мовою, у віршах і в прозі, зображено на священній діаграмі (мандолі) і на барвистій картині.

Різні цілі переслідують і буддійські проповіді. Вищою метою завжди залишається нірвана, але досягти її важко -- це під силу лише самим завзятим і обдарованої. Для простих людей, не здатних на значні духовні зусилля в нинішньому своєму стані, проміжним етапом може стати втілення в кращих чи умовах відродження на небесах якого-небудь будди, за допомогою якого вони надалі досягнуть нірвани.

Чотири шляхетні істини

Проповідь свого навчання Будда почав з “чотирьох шляхетних істин”: про страждання і причину страждання, про усунення причини страждання і про шлях до припинення страждань. Звертаючи до учнів (бхикшу), він говорив: “А от, бхикшу, блага істина про те, що існує страждання. Народження -- страждання, старість -- страждання, хвороба -- страждання, смерть -- страждання; з'єднання з тим, що неприємно, -- страждання; роз'єднання з тим, що приємно, -- страждання; коли немає можливості досягти бажаного -- це теж страждання.

А от, бхикшу, блага істина про те, що страждання має свою причину. Це спрага, що веде до перероджень, зв'язана з насолодою і пристрастю, що знаходить задоволення те в одному, то в іншому. Спрага буває трьох видів: спрага почуттєвих задоволень, спрага перероджень, спрага існування.

А от, бхикшу, блага істина про те, що страждання може бути знищено. Це знищення спраги і повне знищення пристрасті, відмовлення від них, зречення від них, звільнення від них, відраза від них.

А от, бхикшу, блага істина про те, що існує шлях, що веде до знищення страждання”.

Відповідно до першої істини, все існування людини є страждання, незадоволеність, розчарування. Навіть щасливі моменти його життя в остаточному підсумку приводять до страждання, оскільки вони зв'язані з “роз'єднанням із приємним”. Хоча страждання універсальне, воно не є споконвічним і неминучим станом людини, оскільки має свою причину -- чи бажання спрагу задоволень, -- яка лежить в основі прихильності людей до існування в цьому світі. Така друга шляхетна істина.

Песимізм перших двох шляхетних істин переборюється завдяки наступним двом. Третя істина говорить, що причина страждання, оскільки вона породжена самою людиною, підвластна його волі і може бути їм же й усунута -- щоб покласти кінець стражданням і розчаруванням, треба припинити випробувати бажання.

Про те, як досягти цього, говорить четверта істина, що указує восьмеричний шляхетний шлях: “Цей благий восьмеричний шлях такий: правильні погляди, правильні наміри, правильна мова, правильні дії, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильне усвідомлення і правильне зосередження”.

Таким чином, восьмеричний шлях включає три основних вправи в моральності, спогляданні і мудрості: культуру поводження (правильні думка, слово, дія), культуру медитації (правильні усвідомлення і зосередження) і культуру мудрості (правильні погляди).

Культура поводження -- це п'ять (чи десять) основних заповідей (панчашила): не убий, не бери чужого, не бреши, не пияч, не прелюбодій; а також чесноти щедрості, доброзичливості, смиренності, очищення і т.п.

Культура медитації -- це система вправ, що ведуть до досягнення внутрішнього умиротворення, відчуження від світу і приборканню пристрастей.

Культура мудрості -- знання чотирьох шляхетних істин.

З усіх чотирьох шляхетних істин саме восьмеричний шляхетний шлях складає головна своєрідність буддизму. Будда не просто говорить про можливість звільнення, але і вказує шлях, випливаючи якому кожна людина власними силами, без допомоги Будди, здатний досягти волі і сам стати буддою. Усе це дуже відрізняється від інших відомих релігій -- жодне релігійне навчання не визнає, що людина може своїми зусиллями зробити себе богоподібною істотою.

Уставши на цей шлях, можна прийти до вищої мети людини -- виходу з круговороту перероджень (сансари), а виходить, до припинення страждань і досягненню стану звільнення -- воно і є нірвана. Проходження тільки моральним заповідям приносить лише тимчасове полегшення.

Чотири шляхетні істини багато в чому нагадують принципи лікування: історія хвороби, діагноз, визнання можливості видужання, рецепт лікування. Не випадково буддійські тексти порівнюють Будду з лікарем, що зайнятий не загальними міркуваннями, а практичним лікуванням людей від духовних страждань. І своїх послідовників Будда призиває постійно працювати над собою в ім'я порятунку, а не витрачати час на просторікування про предмети, яких вони не знають із власного досвіду. Він порівнює аматора відвернених розмов з дурнем, що замість того, щоб дозволити витягти стрілу, що потрапила в його, починає міркувати пр тім, кого вона була випущена, з якого матеріалу зроблена і т.п.

Іншими важливими положеннями навчання Будди є три характеристики буття (трилакшана): страждання {духкха), мінливість (анітъя) і відсутність незмінної душі (анатман), а також навчання про взаємозалежне виникнення всіх речей (пратітья самутпада).

У світі немає нічого вічного -- всяке існування має початок і кінець, а раз так, то не може бути і незмінної душі. Людина складається з п'яти скандх: тілесного (рупа), відчуттів (ведана), розпізнавання- (санджня), кармічних імпульсів (санскар) і свідомості (віджняна). Після смерті велика частина скандх руйнується.

Буддизм -- релігія без божества

Якщо християнство нерозривне зв'язано з вірою в Христа, а іслам -- з вірою в Аллаха, то віра в Будду Шакьямуни не грає особливо важливої ролі в багатьох напрямках буддизму. З погляду буддистів, як уже говорилося, будд було і буде нескінченна безліч, і деякі з них не менш авторитетні, чим Шакьямуни. У ряді плинів індійського, китайського і японського буддизму більше поважають інших будд, наприклад Амитабху, Вайрочану чи будду майбутнього -- Майтрейю, а в країнах Південно-Східної Азії Будду Шакьямуни почитають скоріше як святого і великого мудреця. У пізньому буддизмі з'являється навчання про Ади-будде -- Споконвічний будді, що втілив сутність усіх будд.

Розходження між окремими напрямками буддизму в їхньому відношенні до Будди так великі, що часом важко повірити, як настільки протилежні навчання могли відбутися з одного джерела. Наприклад, у японському буддизмі сусідять амідаїзм -- культ будди Аміди (відповідає Амітабхе), у якому єдиною релігійною заслугою визнається багаторазове повторення імені даного будди, і дзен-буддизм, де культ будь-якого будди вважається безглуздим, а головна увага приділяється практиці медитації, тобто заглибленому спогляданню природи речей. У цілому ж віра в богів і надприродні сили хоча й існує, але не грає в буддизмі такої ролі, як в інших релігіях. Віра (шраддха) у більшості буддійських навчань вважається лише самою попередньою умовою вступу на буддійський шлях. Для того щоб йти по ньому, потрібні більш серйозні духовні зусилля, і насамперед -- медитація.

Але як би ні були великі розходження між школами і напрямками буддизму -- усі вони є формами однієї і тієї ж релігії, що проповідував Буддо Шакья-муни. Що дає підстави так думати?

По-перше, сам Будда говорив про можливість різних способів викладу Дхарми і тим самим заздалегідь узаконив усі форми, що може прийняти його навчання в майбутньому. По-друге, як би далеко ні відходив буддизм від свого первісного виду, у ньому завжди зберігалося навчання, що приписувалося Будді Шакьямуни. По-третє, єдність і розмаїтість буддизму порозуміваються його історичною долею -- тими обставинами, що сприяли перетворенню цього релігійного навчання у світову релігію.

З моменту виникнення буддизм пройшов три основні стадії: починався він як чернеча громада, що проповідувала утечу від реальності (эскапизм), потім перетворився у свого роду релігію цивілізації, що об'єднала різні культури і традиції багатьох країн Азії, і, нарешті, став культурною релігією, тобто релігією, що формує культуру, що по-різному ввійшла в культурні традиції багатьох країн і народів. На сучасному етапі в буддизмі можна розрізнити і риси сектантської релігії (наприклад, у країнах, де буддисти змушені ховати своє віросповідання, як це було в СРСР), і риси релігії цивілізації (нові міжнародні об'єднання буддистів різних країн, наприклад Всесвітнє братерство буддистів), і, звичайно ж, риси культурної релігії (нові буддійські суспільства на Заході).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5