Принц ріс в обстановці розкоші і благополуччя. Батько зробив усе можливе, щоб пророкування не збулося: оточив свого сина чудесними речами, красивими і безтурботними людьми, створив атмосферу вічного свята, щоб він ніколи не довідався про прикрості цього світу. Сиддхартха виріс, у 16 років оженився, в нього народився син Рахула. Але зусилля батька виявилися даремними. За допомогою свого слуги принцу удалося три рази таємно вибратися з палацу. У перший раз він зустрів хворого і зрозумів, що краса не вічна й у світі є недуги, що спотворюють людини. В друг раз він побачив старого і зрозумів, що молодість не вічна. Утретє він спостерігав похоронну процесію, що показала йому недовговічність людського життя.

Сиддхартха вирішив шукати вихід з пастки хвороби -- старості -- смерті. По деяких версіях, він зустрів ще і пустельника, що навело його на думку про можливість перебороти страждання цього світу, ведучи відокремлений і споглядальний спосіб життя.

Коли принц зважився на велике зречення, йому виповнилося 29 років. Залишивши палац, старого батька, дружину і маленького сина, Сиддхартха став бродячим пустельником (шрамана). Він швидко опанував самою складною аскетичною практикою -- контролем подиху, почуттів, умінням переносити голод, жару і холод, входити в транс (особливий стан, коли людин глибше проникає у свої відчуття і як би зливається з вищим світом)... Однак його не залишало почуття незадоволеності.

Після шести років аскетичної практики і чергової невдалої спроби досягти вищого прозріння за допомогою голодування він переконався, що шлях самокатування не приведе до істини. Тоді, відновивши сили, він знайшов відокремлене місце на березі ріки, сіл під дерево (яке з цього часу називається деревом Бодхи, тобто “деревом Просвітління”) і занурився в споглядання. Перед внутрішнім поглядом Сиддхартхи пройшли його власні минулі життя, минуле, майбутнє і дійсне життя всіх живих істот, а потім відкрилася вища істина -- Дхарма. З цього моменту він і став Буддою -- Проясненим, чи Пробудженим, -- і прийняв рішення учити Дхармі всіх людей, що шукають істини, незалежно від їхнього походження, станової приналежності, мови, підлоги, віку, характеру, темпераменту і розумових здібностей.

У своїй першій проповіді Будда говорив про дві “крайності” у поводженні людей, що заважають вони встати на шлях релігійного порятунку.

“Є, про брати, дві крайності, яких повинний уникати віддалені від світу.

Які ці дві крайності? Одна крайність припускає життя, занурену в бажання, зв'язану з мирськими насолодами; це життя низька, темна, пересічна, неблага, марна. Інша крайність припускає життя в самокатуванні; це життя, виконане страждання, неблага, марна. Уникаючи цих двох крайностей, Татхагата (Так пішов -- епітет Будди.) під час Просвітління осяг серединний шлях -- шлях, що сприяє збагненню, розумінню, що веде до умиротворення, до вищого знання, до Просвітління, до нірвани”.

Свій шлях Будда називав “серединним”, оскільки він лежав між звичайним почуттєвим життям і аскетичною практикою, минаючи крайності того й іншого. 45 років Будда провів, поширюючи своє навчання в Індії. По буддійських джерелах, він завоював прихильників серед самих різних шарів суспільства; у число послідовників буддизму входила безліч багатих і впливових людей, включаючи пануючі держави Магадха Бимбисару і його сина Аджаташатру.

Незадовго до смерті Будда повідомив своєму улюбленому учню Ананде, що міг би продовжити своє життя на ціле століття, і потім Ананда гірко шкодував, що не догадався попросити його про це. Причиною смерті Будди послужила трапеза в бідного коваля Чунди, під час якої Будда, знаючи, що бідняк збирається пригощати своїх гостей несвіжим м'ясом, попросив віддати все м'ясо йому. Не бажаючи, щоб постраждали супутники, Будда з'їв його. Перед смертю Будда сказав улюбленому учню: “Ти, вірно, думаєш, Ананда: “Змовкло слово Пана, немає в нас більше Вчителя!”. Ні, не так вам належить думати. Нехай Дхарма і Виная (дисципліна), що я виголосив і яким наставив вас, будуть вашим учителем, після того як не стане мене” (“Сутра великої кончини”). Умер Будда в містечку Кушинагара, і його тіло було за звичаєм кремовано, а порох розділений між вісьма послідовниками, шість з який представляли різні громади. Його порох поховали у восьми різних місцях, і згодом над цими похованнями були споруджені меморіальні надгробки -- ступи. Відповідно до легенди, один з учнів витяг з похоронного багаття зуб Будди, що став головною реліквією буддистів. Нині він знаходиться в храмі в місті Канди на острові Шрі-Ланка.

Учитель? Бог? Чи...

Смерть, чи, як вважають буддисти, звільнення -- нірвана (чи навіть парінірвана, тобто “велика нірвана”), Будди стала початком відліку часу існування буддизму як релігії. Хто ж усе-таки Будда для буддистів -- Учитель, чи Бог усього лише рядовий представник досить численної категорії будд -- Просвітління особистостей, що досягла, проживаючих у різних світах уселеної?

Безсумнівно, що Будда -- Учитель, тому що він не тільки відкрив Шлях, але ще й учив, як треба йти по ньому. Складніше відповісти на запитання, чи Бог Будда, тому що буддисти заперечують саме поняття божества. Однак Будді присущі такі якості, як усемогутність, здатність робити чудеса, приймати різний вигляд, впливати на хід подій і в тутешньому світі, і в інший світах. Це ті самі якості, який наділені боги, у всякому разі так вважають люди, що сповідають різні релігії.

Буддизм визнає існування незлічимої кількості будд -- у різних світах і в різних проміжках часу. Є будди минулого, сьогодення і майбутнього. Є група в тисячу будд; є будди, що уособлюють різні види діяльності і явища природи; будда лікування і будда невимірного світла, будда незламної істини і всесвітній, космічний будда. Але тільки для одного з них -- того, хто став Учителем людства, -- цей епітет є першим і головним ім'ям.

Навчання Будди

Як і інші релігії, буддизм обіцяє людям рятування від самих тяжких сторін людського існування -- страждань, негод, пристрастей, страху смерті. Однак, не визнаючи безсмертя душі, не вважаючи її чимось вічний і незмінної, буддизм не бачить змісту в прагненні до вічного життя на небесах, оскільки вічне життя з погляду буддизму й інших індійських релігій -- це лише нескінченна низка перевтілень, зміна тілесних оболонок. У буддизмі для її позначення прийнятий термін “сансара”.

Буддизм учить, що сутність людини незмінна; під впливом його вчинків міняється лише буття людини і сприйняття світу. Надходячи погано, він пожинає хвороби, бідність, приниження. Надходячи добре, укушає радість і умиротворення.

Такий закон карми (морального воздавання), що визначає доля людини й у цьому житті, і в майбутніх перевтіленнях.

Цей закон складає механізм сансари, що називається бхавачакра -- “колесо життя” (воно ж круговорот чи буття коло сансари). Бхавачакра складається з 12 нідан (ланок): неведення (авід'я) обумовлює кармічні імпульси (санскари); вони формують свідомість (віджняна); свідомість визначає характер намарупи -- фізичного і психічного вигляду людини; нама-рупа сприяє формуванню шести почуттів (аятана)-- зору, слуху, дотику, нюху, відчуття смаку і сприймаючого розуму. Сприйняття (спарша) навколишнього світу породжує саме почуття (ведана), а потім бажання (тришна), що у свою чергу породжує прихильність (упадана) до того, що почуває і про що мислить людину. Прихильність приводить до ходіння в існування (бхава), наслідком чого є народження (джати). А всяке народження неминуче спричиняє старість і смерть.

Такий цикл існування у світі сансари: кожна думка, кожне слово і справа залишають свій кармічний слід, що приводить людини до наступного втіленню. Ціль буддиста -- жити так, щоб залишати якнайменше кармічних слідів. Це значить, що його поводження не повинне залежати від бажань і прихильності до об'єктів бажань.

“Немає уз у тих, у яких немає приємного чи неприємного”.

“Із прихильності народжується сум, із прихильності народжується страх; у того, хто звільнився від прихильності, немає суму, відкіля візьметься страх?”

“Як дерево, хоча і вирване, продовжує рости, якщо корінь його не ушкоджений і міцний, так і страждання народжується знову і знову, якщо не викоренена схильність до бажання”.

“Я всіх переміг, я усіх знаю. Я відмовився від усього, зі знищенням бажань я став вільним. Учачи в самого себе, кого назву я вчителем?” Так сказано в “Дхаммападі”.

Вищу мету релігійного життя буддизм бачить у звільненні від карми і виході з кола сансари. В індуїзмі стан людини, що досягло звільнення, називається мокшею, а в буддизмі -- нірваною.

Люди, поверхово знайомі з буддизмом, вважають, що нірвана -- це смерть. Невірно. Нірвана -- це спокій, мудрість і блаженство, угасання життєвого вогню, а разом з ним і значної частини емоцій, бажань, пристрастей -- усього того, що складає життя звичайної людини. І все-таки це не смерть, а життя, але тільки в іншій якості, життя зробленого, вільного духу.

Буддизм не відноситься ні до монотеїстичного (прихильником єдиного Бога), ні до політеїстичного (заснованим на вірі в багатьох богів) релігіям. Будда не заперечує існування богів і інших надприродних істот (демонів, парфумів, створень пекла, богів у виді тварин, птахів і т.п.), але вважає, що вони теж підлеглі дії карми і, незважаючи на усі свої надприродні сили, не можуть самого головного -- позбутися від перевтілень. Тільки людина здатна “устати на шлях” і, послідовно змінюючи себе, викорінити причину перероджень, досягти нірвани. Щоб звільнитися від перероджень, богам і іншим істотам прийдеться народитися в людському вигляді. Тільки серед людей можуть з'явитися вищі духовні істоти: будди -- люди, що досягли Просвітління і нірвани і що проповідують дхарму, і бодхісаттви -- ті, хто відкладає відхід у нірвану заради допомоги іншим створенням.

Може скластися представлення, що буддам і бодхисаттвам належить у буддизмі те ж місце, що в інших релігіях займають чи боги єдиний Бог. Але це не зовсім так Будди не можуть, як боги інших релігій, створювати світ, керувати стихіями; вони, як правило, не можуть карати чи грішників нагороджувати праведників. Буддизм -- і в цьому ще одне його відмінність від інших релігій -- не визнає провидіння і підкреслює, що доля людини залежить тільки від його власних зусиль у безустанній свідомій роботі над собою. Тому в “Дхаммападі” сказано: “Будівельники каналів пускають воду, лучники підкоряють собі стрілу, теслі підкоряють собі дерево, мудреці упокорюють самих себе”.

Всесвіт І Його Пристрій

Світ сансари для буддистів -- це безупинний потік народжень, смертей і нових народжень, виникнення, руйнування і нового виникнення. У нього втянуте все живе і неживе на всіх рівнях існування. Як же уявляли собі буддисти пристрій світу?

На відміну від інших світових релігій кількість світів у буддизмі практично нескінченно. Буддійські тексти говорять, що їхній більше, ніж крапля в чи океані піщин у Гангові. У кожнім зі світів є свої суша, океан, повітря, безліч небес, де живуть боги, і ступіней пекла, населених демонами, парфумами злих предків -- претами й ін. У центрі світу коштує величезна гора Міру, оточена сьома гірськими хребтами. На вершині гори розташоване “небо 33 богів”, очолюваних богом Шакрой. Ще вище, у повітряних палацах, знаходяться небеса трьох сфер. Боги, люди та інші істоти, що діють винятково заради задоволення власних бажань, живуть у камадхату -- “сфері бажання”, розділеної на 11 рівнів. У сфері рупадхату -- “світу форми” -- на 16 рівнях розташовані 16 небес Брахми (верховного бога брахманізму). Над нею міститься арупадхату -- “світ не-форми”, що включає чотири вищих небеса Брахми. Усі боги, що населяють три сфери, підлеглі закону карми і тому, коли їхні заслуги вичерпуються, можуть утратити свою божественну природу в наступних утіленнях. Перебування у вигляді бога таке ж тимчасове, як і у всякому іншому.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5