назви ознак за відношенням до різних вимірів предметів: годинний відпочинок, кілометрова відстань, літрова пляшка, десятипроцентний розчин, повторне завдання, кількаразове нагадування, двокілограмова вага;
прикметники, які виражають ознаки предметів щодо місця, простору: верхня полиця, Донецький басейн, європейська країна, закордонна подорож, заміська прогулянка, Київський метрополітен, дніпрянські поселення, підгірський луг, польова квітка, прибережна смуга, приміське село, приморський парк, присадибна ділянка, сибірські ліси, східний вітер.
назви ознак предметів за призначенням, функціями та іншими особливостями: читальний зал, виховна година, спусковий механізм, копіювальний папір, звітна доповідь;
назви ознак предметів за належністю їх до установи, організації тощо: шкільне подвір'я, колективний сад, заводська площа, інститутський зал;
назви ознак предметів за просторовими відношеннями до інших предметів: приміська зона, польова бригада, зарічний лиман, навколоземний простір, прикордонний пост, північний край та ін.;
прикметники, що виражають часову ознаку предмета: вечірня зоря, осінній місяць, ранкова гімнастика, січневий мороз, сьогоднішня газета, передобідня пора;
прикметники, що виражають ознаку предмета за тривалістю в часі: годинна тиша, десятихвилинна перерва, місячна відпустка, тижнева подорож, цілодобова вахта;
прикметники із значенням загальної відносності: академічна година, англійська мова, атмосферний тиск, кінцева зупинка, міський транспорт, мовознавчий гурток, настінний годинник, новий рік, олімпійські змагання, панчішна фабрика, українська мова, універсальний магазин, університетський диплом. [65, 83].
Вони мають такі особливості:
позначають постійні ознаки предмета, які не здатні виявлятися більшою чи меншою мірою: тутешні звичаї, теперішній час, скляний посуд, морська вода, польові квіти (семантична ознака);
не утворюють у зв'язку з цим ступенів порівняння: учнівський зошит, навчальний посібник, наукова конференція, студентський квиток (морфологічна ознака);
називають ознаку опосередковано, через відношення до іншого предмета, явища чи поняття і певні зв'язки з ними (дерев'яний стіл -- стіл з дерева, одеські моряки --моряки з Одеси). Вони вказують на різноманітні відношення: до предмета (журнальний стіл -- стіл для журналів, взуттєвий магазин -- магазин взуття); до особи (учнівська парта -- парта для учнів, мамина хустка -- хустка мами, міністерський портфель -- портфель міністра); до місця (підземна дорога -- дорога під землею, лісові звірі -- звірі, що живуть у лісі); до часу (ранкова зарядка, -- зарядка вранці, вечірня газета -- газета, що виходить увечері); до дії (проїзний квиток -- квиток для проїзду, співочий гурток -- гурток, у якому співають); до матеріалу (капронова нитка -- нитка з капрону, Металева шафа -- шафа з металу); до числа (другий дзвінок -- дзвінок, який подається вдруге, шостий клас -- клас, що нумерується числом «шість»); до топонімів (запорозькі козаки, дніпровські пороги, київські студенти); до особи (батьків портфель, Петрів зошит, материна хустка, Миколин велосипед) і т.ін. (семантична ознака);
мають лише повну форму і не утворюють коротких форм: асфальтна дорога, морська хвиля, театральне училище (морфологічна ознака);
не сполучаються з прислівниками ступеня та міри (дуже, занадто, злегка, майже, трохи, абсолютно, зовсім і т.ін.): тракторна бригада, додаткова вартість, київські каштани (синтаксична ознака);
завжди мають похідну основу і утворюються за допомогою суфіксів від іменникових, прикметникових, числівникових, займенникових, дієслівних і прислівникових основ: березовий сік (від береза), батьківський дім (від батьки), дев'ятий вал (від дев'ять), нашенський край (від наш), висячий замок (від висіти), вчорашній борщ (від вчора) та ін. (словотвірна ознака);
не утворюють прислівників на -о, -є: річкова риба, земляні роботи, вступні екзамени (словотвірна ознака);
не утворюють абстрактних іменників на -ина, -ість,-ота: березовий гай, вербові кілки, дитячі руки (словотвірна ознака);
не утворюють форм суб'єктивної оцінки: степова дорога, польовий табір (словотвірна ознака);
не утворюють редуплікованих сполук: дерев'яний стіл, братова куртка (словотвірна ознака);
не мають антонімічних форм: студентський квиток, класна кімната, учительська кімната (семантична ознака) [83].
Присвійність, або посесивність є однією з універсальних понятійних категорій мови, яка означає відношення предмета до особи, тобто належність предмета особі (батьків портфель, материна хустка), виражається синтаксичними, лексичними і морфологічними засобами. Вона властива дієсловам, займенникам, іменникам, прикметникам.
Присвійні прикметники вказують на належність предмета людині, рідше -- тварині (відповідають на питання чий? чия? чиє?): Шевченків «Кобзар», Франкова поема, мамина наука, орлині крила, козяче молоко.
За значенням присвійні прикметники поділяються на такі, що:
а) означають належність особі: Михайлів, братів, Оленин, сестрин;
б) вказують не стільки на належність тварині чи тваринам, скільки на відношення до них (і тим наближаються до відносних прикметників): заячий слід, теляча шкіра, свиняча шерсть, риб'ячий жир;
в) входять до стійких словосполучень як частина нерозкладної назви (і таким чином втратили значення присвійності): Магелланова протока, базедова хвороба, петрів батіг, адамове яблуко, ахіллесова п'ята, прокрустове ложе [97].
Вони утворюються від:
назв осіб за різними ознаками: шахтар -- шахтареве взуття, лікар -- лікареві окуляри, грузин -- грузинів одяг, свекруха -- свекрушин фартух, батько -- батьків дім;
особових імен: Степан -- Степанів, Микита -- Микитин, Оксана -- Оксанин, Олена -- Оленин;
-- прізвищ і псевдонімів: Гончар -- Гончарів роман, Франко -- Франкова поезія, Пчілка -- Пчілчині вірші, Пригара -- Пригарині твори;
андронімів (імен жінок за іменами чоловіків): Лука, Лучиха -- Лучишин син; Зінько, Зіньчиха -- Зіньчишина донька; Терпило, Терпилиха -- Терпилишина Наталка, Оляна -- Олянині діти;
назв тварин: віл -- воловий хвіст, миша -- мишаче вушко, муха -- мушине крило.
Присвійні прикметники утворюються за допомогою суфіксів -ів- (-ов-, -ев-, -єв- -їв-): Іван -- Іванів син, Іванове дитя, Андрій -- Андрієві діти, Ігор -- Ігореві діти, Андрій -- Андріїв брат; -ин- (їн-): Ольга -- Ольжин, Галя -- Галин, Таня -- Танин, Марія -- Марин, Зоя -- Зоїн, Софія -- Софі-їн, Надія -- Надіїн; -ач- (-яч-): миша -- мишача лапка, теля -- теляча шия, гуся -- гусяча лапка, ворона -- воронячий дзьоб; *-й-: вовк -- вовчий хвіст, верблюд -- верблюжа шия, лисиця -- лисичий хвіст; -ськ-ий від українських, російських прізвищ на -ів-, -ин-: Сенів -- Сенівський, Тимків -- Тимківський, Пушкін -- Пушкінський, Щепкін -- Щепкінський.Суфікси -ів-, -ин- у посесивному значенні продуктивні в сучасній українській мові, бо за їх допомогою утворюються присвійні прикметники від нових назв осіб: менеджер -- менеджерове крісло, брокер -- брокерів офіс, рекетир -- рекетирів спільник, кілер -- кілерова жертва; рекетирка -- ре-кетирчин, кілерка -- кілерчин, брокерка -- брокерчин.
Суфікси -ач- (-яч-), *-й- у посесивному значенні непродуктивні, бо за їх допомогою не утворюються нові присвійні прикметники.
Посесивні суфікси -ів-, -ин- розрізняються не за значенням, а валентністю: морф -ів- сполучається з основами іменників другої відміни (Клим -- Климів, бригадир -- бригадирів), а морф -ин- -- з основами іменників першої відміни (Микола -- Миколин, голова -- головин).
Посесивний суфікс -ин- за фонетичною структурою формально збігається з іменниковим суфіксом -ин із закінченням одиничності. Це омонімні морфи, оскільки вони розрізняються за семантикою (пор. посесивність і одиничність), категоріальністю (пор. прикметниковий і іменниковий морф) і валентністю (посесивний суфікс -ин- поєднується з одними основами, а іменниковий -ин -- з іншими): Химка -- Химчин, староста -- старостин, але кияни -- киянин, християни -- християнин, татари -- татарин [28].
А.П.Грищенко [30, 84] поділяє прикметники за значенням і граматичними особливостями лише на якісні і відносні, а присвійні він виділяє серед відносних прикметників в окрему групу.
Подібної думки дотримується В.О.Горпинич та К.Г.Городенська. Проте, В.О.Горпинич класифікує прикметники за характером самої ознаки та за способом її позначення. За характером ознаки він поділяє прикметники на дві групи: якісні і відносні, виділяючи серед відносних присвійні і порядкові прикметники. За способом позначення ознаки мовознавець розрізняє прикметники номінативні та займенникові.
Він зазначає, що є два способи маркування ознаки -- номінативний і вказівний (дейктичний). Номінативний спосіб полягає в тому, що ознака предмета називається прикметником (якісним чи відносним) з прозорим лексичним значенням: блакитний колір, тепле літо, стиглий колос, морська затока.
Вказівний (дейктичний) спосіб виявляється в тому, що слово не називає ознаку предмета, а лише вказує на неї займенником з непрозорим значенням: той колір, таке літо, цей колос, наша затока.
Отже, за способом позначення ознаки предмета розрізняють прикметники номінативні і займенникові. Традиційна граматика займенникові прикметники (як і займенникові іменники) розглядає як різновид окремої частини мови (займенника). Але інколи їх відносять до прикметників [28].
В. Виноградов серед прикметників виділив особливу групу займенниково-вказівних слів: той, цей, чий, мій,свій, такий, кожний і т.ін. Вони семантично пов'язані з ознакою предмета, але для них характерна виразна займенникова семантика -- вказівне значення, яке суттєво відрізняється від прикметникового значення -- узагальненого називання конкретних ознак предметів. В. Виноградов наголошував, що такі слова відрізняються від прикметників не лише семантично, а й морфологічними, словотвірними і синтаксичними властивостями (не мають коротких форм, ступенів порівняння, не сполучаються з прислівниками міри). На його думку, займенниково-вказівні слова як морфологічні і лексичні залишки відмираючої частини мови недоцільно поєднувати зі справжніми прикметниками в одній частині мови.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20
