За характером морфемного складу в сучасній українській мові виділяються також прикметники повні (членні) і короткі (нечленні) в залежності від типу закінчень. Можна взяти для порівняння: повен човен і повний човен, зелен сад і зелений сад. Суттєві ознаки коротких прикметників: вони вживаються лише у формі однини чоловічого роду називного чи знахідного відмінків, мають чисту основу (нульове закінчення) і не змінюються за родами, числами та відмінками.

Для повних прикметників характерні два різновиди форм -- стягнені й нестягнені. Нестягнені прикметники вживаються лише в називному та знахідному відмінках однини жіночого та середнього роду, а також у множині називного і знахідного відмінків, наприклад: темная нічка, чорнії брови, зеленая ліщинонька. Ці прикметники використовуються більше як стилістичний варіант в усній народній творчості, зрідка в поезії тощо.

Широковживаними (з усіма практично граматичними характеристиками), найбільш поширеними в сучасній українській мові, є повні прикметники стягненої структури. Саме вони складають систему граматичних форм, визначають основні мовні властивості прикметників.

Повні стягнені прикметники за характером кінцевого приголосного основи поділяються на прикметники твердої та м'якої груп, які розрізняються між собою особливостями відмінкових закінчень. Основа прикметників твердої групи закінчується на твердий приголосний, який зберігається у всіх відмінкових формах і визначає тип закінчення (-ий, -а, -е): білий, білого, білому; сестрин, сестриного, сестриному; річний, річного, річним; Андріїв. Андрієва, Андрієве. До твердої групи належать: прикметники з основою на твердий приголосний, перед яким стоїть голосний чи приголосний (білий, довгий, безперечний), присвійні прикметники з суфіксами -ми (-їй), -ів (-їв): материн, Маріїн, Петрів, Олексіїв.

Основа прикметників м'якої групи закінчується на м'який приголосний, який зберігається у всіх відмінкових формах і визначає тип закінчення (-й, -я, -є), синій, синього, синім; кутній, кутнього, кутньому; вчорашній, вчорашнього, вчорашніми; порожній, порожнє, порожніх. До м'якої групи належать прикметники з основою на м'який приголосний, перед яким стоїть голосний чи приголосний (синій, братній), з основою на (-шн) ій,(-жн) ій (сьогоднішній, справжній), з основою на й (безкраїй) [37, 85].

Ще однією важливою проблемою при виченні прикметника є проблема кількості його відмінкових графем. Категорійна сутність відмінка прикметника виявляється в морфологічному і синтаксичному рівнях мови. З морфологічного погляду відмінок прикметника має спеціалізоване формальне вираження - словозмінний кінцевий (у типових виявах) афікс (флексію). Синтаксичні функції прикметникових відмінків зумовлені відмінковим характером опорного іменника. Різновиди відмінкового функціонування прикметників повністю регулює іменникова категорія відмінка. Скільки відмінків має опорний іменник, стільки ж відмінкових грамем визначаємо у прикметниках.

Таким чином, категорія відмінка прикметників -- морфолого-синтаксична категорія, яка синтаксично залежна від категорії відмінка іменника та узгоджувана з нею, вказує на означальну функцію прикметника і складається з сімох грамем, напр.: мила (дитина), милої (дитини), милій (дитині), милу (дитину), милою (дитиною), (у) милій (дитині), мила (дитино).

Називний відмінок прикметника -- синтаксично залежна від називного відмінка іменника грамема у функції означення, яка відкриває відмінкову парадигму однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Дніпро суворий ходив по світлиці, важким, мохнатим кулаком гримів у стіни України,-- земля гула, як мідний дзвін (Т. Осьмачка); Чомусь туманом стелються Істини одвічні і нудні (В. Симоненко).

Родовий відмінок прикметника -- синтаксично залежна від родового відмінка іменника грамема у функції означення, що входить як другий компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Мов тихий дзвін гірського кришталю, несказане лишилось несказанним (Л. Костенко); Не злічити в небі ясних зорів, не злічити в серці світлих дум (М. Драй-Хмара).

Давальний відмінок прикметника -- синтаксично залежна від давального відмінка іменника грамема у функції означення, яка входить як третій компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Минуле зло і навіть те, що є, Душі розкованій снагу дає (Д.Павличко).

Знахідний відмінок прикметника -- синтаксично залежна від знахідного відмінка іменника грамема у функції означення, що входить як четвертий компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Душа складала свій тяжкий екзамен (Л.Костенко); Могутній дух дають важкі часи (Д. Павличко); Сюди колись приходили чернички, блакитну воду брали із глибин (Л. Костенко).

Орудний відмінок прикметника -- синтаксично залежна від орудного відмінка іменника грамема у функції означення, яка входить як п'ятий компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Відчиняю світанок скрипичним ключем (Л.Костенко); Горизонт піднімає багряним плечем день -- як нотну сторінку вічності (Л. Костенко); Не перетре твердим піском пустеля Моєї мови голубий кришталь (Д. Павличко).

Місцевий відмінок прикметника - синтаксично залежна від місцевого відмінка іменника грамема у функції означення, що входить як шостий компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Росте й добро на цій землі старій (Д. Швличко); Благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті! (Л.Костенко); Щезай в пожежах самоспалень, в гірких руїнах власних попелищ! (Л. Костенко).

Кличний відмінок прикметника -- синтаксично залежна від кличного відмінка іменника грамема у функції означення, яка входить як сьомий компонент до відмінкової парадигми однини й множини з відповідною сукупністю флексій, напр.: Хреститься: -- Щезни, пропадь, Згинь, нечиста сило! (Д.Павличко); -- Недаремне плачеш ти, Нещасливий бранче… (Д.Павличко); Не блиск очей, а тільки мислі гра Принаджують тебе, душе стара... (Д.Павличко).

Зазначимо, що грамема кличного відмінка має флексії, послідовно омонімічні з флексіями називного відмінка. Та це явище трапляється і з іншими відмінковими грамемами [87, 30].

Отже, в сучасній лінгвістиці прикметники представлені як лексико-граматичний| розряд слів, що володіє багатством семантики і специфічністю граматичних характеристик.

У початковій школі лише частково розглядається описаний теоретичний матеріал. Система вивчення прикметників у початкових класах передбачає поступове ускладнення і розширення матеріалу як з боку лексики, так і з боку граматики. У 2 класі учні визначають лексичне значення прикметників, вчаться ставити до них питання; у 3 класі вивчається змінювання прикметників за відмінками і числами (залежно від іменників), а в 4 класі - вивчаються відміни прикметників і правопис відмінкових закінчень. Одночасно на уроках української мови і читання в мовлення дітей вводяться нові прикметники, уточнюються зміст раніше відомі. Відтак, формується уміння правильно вживати їх у зв'язному мовленні.

Розглядаючи співвідношення системно-структурних і функціональних властивостей прикметників, необхідно підкреслити їх тісний зв'язок і взаємозалежність. Дана особливість вказує на те, що однією з умов забезпечення високого рівня засвоєння молодшими школярами прикметників у контексті розвитку їх пізнавальної активності учнів буде вивчення названої частини мови в сукупності її семантичних, граматичних і функціональних властивостей.

Відтак, слід підкреслити, що функціонально-семантичне вивчення граматики рідної мови (зокрема, морфології) передбачає:

- по-перше, аналіз граматичних явищ не лише від форми до значення і від значення до засобів його вираження;

- по-друге, розгляд граматичних форм і їх значення в єдності;

- по-третє, увага до значень і призначення граматичних одиниць, їх функціональних зв'язків із з мовними одиницями інших лінгвістичних рівнів.

Усе це забезпечить усвідомлене, зацікавлене вивчення явищ рідної мови, сприятиме активізації розумової діяльності і розвитку пізнавальної активності молодших школярів на уроках рідної мови.

Розділ ІІ. Методичне забезпечення вивчення прикметника як засобу формування пізнавальної активності молодших школярів

2.1 Методика вивчення теми «Прикметник» як вияв пізнавальної активності молодших школярів

Одним з основних положень програми з української мови є всебічний розвиток усного й писемного мовлення учнів, що передбачає реалізацію учителем таких завдань: поповнення й активізація лексичного запасу, формування вмінь усного і писемного мовлення, забезпечення розумового розвитку школярів [66]. Саме тому на кожному уроці необхідно працювати над словом і словосполученням, образним висловом, точністю й доречністю їх вживання, умінням свідомо підходити до правильного оформлення власної думки, розвивати в учнів інтерес і увагу до слова у процесі оволодіння граматичним матеріалом.

Відтак навчити учня змістовно, правильно, стилістично точно, інтонаційно виразно висловлювати думки й почуття усно і на письмі --таке завдання стоїть перед учителем у навчанні рідної мови.

Велику роль у розвитку мовлення учнів, підвищенні його емоційності, культури відіграє робота над виражальними засобами мови, оскільки вони надають нашій мові колориту, збуджують мислення дітей, збагачують їхній словник. Учитель покликаний використати всі можливості у роботі над образними засобами, щоб саме в роки дитинства донести до свідомості серця найтонші відтінки барв, пахощі слова, щоб рідне слово стало духовним багатством дитини [32, 89].

Найдоступнішим з образних засобів мови для молодших школярів є епітет, який здебільшого виражається прикметником. Щоб діти впевнилися у багатих виражальних можливостях мови, формувати образне мовлення доцільно саме при вивченні прикметника.

Прикметник, як ніяка інша частина мови, має невичерпні можливості збагачувати й уточнювати словник дітей, надавати висловленню точності чи образності, яскравого емоційного забарвлення, адже мовлення молодших школярів бідне й безбарвне саме через обмежений вжиток прикметників, невміння використовувати їх багатозначність і синоніміку.

У мовленні прикметники набувають нових значень та емоційних відтінків, конкретизуються, розширюються і збагачуються їх лексичні значення. Вільне та змістовно виправдане використання прикметників у мовленні передбачає формування вмінь застосовувати їх у контекстах, що характеризуються різними стилістичними, жанровими та іншими особливостями.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20