Люди із слабкою нервовою системою або ті, що перезбуджуються можуть досить швидко стомлюватися, ставати імпульсивними. Людина, яка не дуже добре відчуває себе фізично, також, як правило, характеризується нестійкою увагою. Відсутність інтересу до предмету сприяє частому відвертанню уваги від нього, і, навпаки, наявність інтересу зберігає увагу в підвищеному стані протягом тривалого періоду часу. При обстановці, яка характеризується відсутністю ззовні відволікаючих моментів, увага буває досить стійкою. За наявності безлічі сильно відволікаючих подразників воно вагається, стає залишково стійкою. У житті характеристика спільної стійкості уваги найчастіше визначається поєднанням всіх цих чинників, разом узятих.
Зосередженість уваги (протилежна якість - неуважність) виявляється у відмінностях, які є в мірі сконцентрованості уваги на одних об'єктах і його відверненні від інших. Людина, наприклад може зосередити свою увагу на читанні якої-небудь цікавої книги, на занятті якою-небудь захоплюючою справою і не помічати нічого, що відбувається довкола. При цьому її увага може бути сконцентрована на певній частині читаного тексту, навіть на окремій пропозиції або слові, а також більш менш розподілено по всьому тексту.
Зосередженість уваги інколи називають концентрацією, і ці поняття розглядаються як синоніми.
Переключення уваги розуміється як його переклад з одного об'єкту на інший, з одного виду діяльності на іншій. Дана характеристика людської уваги виявляється в швидкості, якою він може переводити своя увагу з одного об'єкту на іншій, причому такий переклад може бути як мимовільним так і довільним. У першому випадку індивід мимоволі переключає свою увагу на що-небудь таке, що його випадково зацікавило, а в другому - свідомо, зусиллям волі заставляє себе зосередитися на якому-небудь, навіть не дуже цікавому самому по собі об'єкті. Переключення уваги, якщо воно відбувається на мимовільній основі, може свідчити про його нестійкість, але таку нестійкість не завжди є підстава розглядати як негативну якість. Вона нерідко сприяє тимчасовому відпочинку організму, аналізатора, збереженню і відновленню працездатності нервової системи і організму в цілому.
З переключенням уваги функціонально зв'язані два різнонаправлених процеси: включення і відвернення уваги. Перший характеризується тим, як особа переключає увагу на щось і повністю зосереджується на ньому; другий -- тим, як здійснюється процес відвертання уваги.
Всі три обговорювані характеристики уваги зв'язані, окрім одного, з спеціальними властивостями нервової системи людини, такими, як лабільність, збудливість і гальмування. Відповідні властивості нервової системи безпосередньо визначають якості уваги, особливо мимовільної, і тому їх слід розглядати в основному як природно обумовлені.
Розподіл уваги -- його наступна характеристика. Вона полягає в здібності розосередити увагу на значному просторі, паралельно виконувати декілька видів діяльності або здійснювати декілька різних дій. Відзначимо, що, коли йдеться про розподіл уваги між різними видами діяльності, це не завжди означає, що вони в буквальному сенсі слова виконуються паралельно. Таке буває рідко, і подібне враження створюється за рахунок здатності людини швидко переключатися з одного виду діяльності на іншій, встигаючи повертатися до продовження перерваного до того, як настане те, що забуває.
Відомо, що пам'ять на перервані дії здатна зберігатися на протязі певного часу. Протягом цього періоду людина може без зусиль повернутися до продовження перерваної діяльності. Так саме і відбувається найчастіше у випадках розподілу уваги між декількома одночасно виконуваними справами.
Розподіл уваги залежить від психологічної і фізіологічної здатності людини. При стомленні, в процесі виконання складних видів діяльності, що вимагають підвищеної концентраціїуваги, область її розподілу зазвичай звужується.
Об'єм уваги -- це така його характеристика, яка визначається кількістю інформації, одночасно здатної|здібної| зберігатися в сфері підвищеної уваги (свідомості) людини. Чисельна характеристика середнього об'єму уваги людей - 5 - 7 одиниць інформації. Вона зазвичай встановлюється за допомогою досліду, в ході якого людині на дуже короткий час пред'являється велика кількість інформації. Те, що вона за цей час встигає відмітити, і характеризує її об'єм уваги.
Оскільки експериментальне визначення об'єму уваги пов'язане з короткочасним запам'ятовуванням, то його нерідко ототожнюють з об'ємом короткочасної пам'яті. Дійсно ці феномени тісним чином зв'язані один з одним.
Різні властивості уваги - його концентрація, обсяг, розподіл, переключення і стійкість - значною мірою незалежні одне від одного: увага добра в одному відношенні може бути не настільки хороша в іншому. Так, наприклад, висока концентрація уваги може, як про це свідчить горезвісна неуважність учених, з'єднуватися зі слабким переключенням.
Ми охарактеризували увагу як прояв вибіркової спрямованості психічної діяльності, як вираження вибіркового характеру процесів. Можна було б до цього додати, що увага виражає не тільки як би обсяг, оскільки в ньому проявляється вибірковий характер свідомості, але і його рівень - у змісті ступеня інтенсивності, яскравості.
Увага нерозривно пов'язана зі свідомістю в цілому. Вона, тому, природно зв'язана з усіма сторонами свідомості. Дійсно, роль емоційних факторів яскраво позначається в особливо істотній для уваги залежності її від інтересу. Значення розумових процесів, особливо відносно обсягу уваги, а також її стійкості, була вже відзначена. Роль волі знаходить собі безпосереднє вираження у факті довільної уваги.
Оскільки увага може відрізнятися різними властивостями, які, як показує досвід, значною мірою незалежні одні від одних, можна, виходячи з різних властивостей уваги, розрізняти різні типи уваги, а саме: 1) широка й вузька увага - залежно від її обсягу; 2) добрий і поганий розподіл; 3) швидке й повільне переключення; 4) концентрована і розсіяна; 5) стійка і нестійка [86].
Вищі форми довільної уваги виникають у людини в процесі праці. Вони продукт історичного розвитку. "Залишаючи осторонь напругу тих органів, якими виконується праця, доцільна воля, що виражається в увазі, - пише Маркс, - необхідна в усі часи праці, і при тім необхідна тим більше, чим менше праця захоплює робітника своїм змістом і способом виконання, отже, чим менше робітник насолоджується працею як грою фізичних і інтелектуальних сил". Праця спрямована на задоволення потреб людини. Продукт цієї праці представляє тому безпосередній інтерес. Але одержання цього продукту пов'язане з діяльністю, що за своїм змістом й способом виконання може не викликати безпосереднього інтересу. Тому виконання цієї діяльності вимагає переходу від мимовільної до довільної уваги. При цьому увага повинна бути тим більше зосереджена і тривала, чим більш складною стає трудова діяльність людини в процесі історичного розвитку. Праця вимагає й виховує вищі форми довільної уваги.
У своїх роботах Рібо підкреслив думку про зв'язок довільної уваги із працею. Він пише: "Як тільки виникла необхідність у праці, довільна увага стала у свою чергу фактором першорядної важливості в цій новій формі боротьби за життя. Як тільки в людини з'явилася здатність віддаватися праці, по суті своїй не привабливій, але необхідній як засіб до життя, з'явилася на світ і довільна увага. Легко довести, що до виникнення цивілізації довільна увага не існувала або з'являлася на мить, як скороминуще блискотіння блискавки. Праця становить найбільш різку конкретну форму уваги". Рібо стверджує: "Довільна увага - явище соціальне. Розглядаючи його як таке, ми краще зрозуміємо його генезис і неміцність... Довільна увага є пристосування до умов вищого соціального життя".
1.5 Способи розвитку уваги
Увага, як і всі останні психічні процеси, має нижчі і вищі форми. Перші представлені мимовільною увагою, а другі -- довільною. Безпосередня увага -- це нижча форма її розвитку, чим опосередкована.
Історію розвитку уваги як і багатьох інших психічних Функцій намагався дослідити Л. С. Виготський в руслі своєї культурно-історичної концепції її формування. Він писав, що історія уваги дитини є історія розвитку організованості його доведення, що ключ до генетичного розуміння уваги слід шукати не усередині, а поза особою дитини.
Довільна увага виникає з того, що люди, що оточують дитя починають за допомогою ряду стимул-реакцій і засобів спрямовувати увагу дитини, керувати її увагою, підпорядковувати її своїй владі і цим самим дають в руки дитини ті засоби, за допомогою яких вона згодом і сама опановує свою увагу. Культурний розвиток уваги полягає в тому, що за допомогою дорослого дитя засвоює ряд штучних стимулів-засобів (знаків), за допомогою яких вона далі спрямовує свою власну поведінку і увагу. З віком увага дитини покращується, проте розвиток ззовні опосередкованої уваги йде набагато швидше чим її розвиток в цілому, тим більше натуральної уваги при цьому в шкільному віці настає перелом в розвитку, який характеризується тим, що спочатку зовні опосередкована увага поступова перетворюється на внутрішньо опосередковану, і з часом ця остання форма уваги займає, ймовірно, основне місце серед всіх її видів.
Відмінності в характеристиках довільної і мимовільної уваги зростають починаючи з дошкільного віку і досягають максимуму в шкільному віці, а потім знов виявляють тенденцію до зрівнювання. Ця тенденція якраз і пов'язана з тим, що в процесі свого розвитку система дій, що забезпечують довільну увагу, із зовнішньої поступово перетворюється на внутрішню.
Л.С. Виготський пише, що з найперших днів життя дитини| розвиток її уваги відбувається в середовищі, що включає так званий подвійний ряд стимул-реакцій, що викликають увагу. Перший ряд -- це самі навколишні предмети, які своїми яскравими незвичайними властивостями приковують увагу дитини. З іншого боку, це мова дорослої людини, вимовлені нею слова, які спочатку виступають в ролі стимулів-вказівок, що спрямовують мимовільну увагу дитини. Таким чином, з перших днів життя дитини її увага в значній своїй частині виявляється такою, що спрямовується за допомогою слів-стимулів.
Разом з поступовим опануванням активної мови дитя починає керувати і первинним процесом власної уваги причому спочатку -- у відношенні інших людей, орієнтуючи їх власну увагу зверненим до них словом в потрібну сторону, а потім - і відносно самого себе. Спільна послідовність культурного розвитку уваги за Л. С. Виготським полягає в наступному: „Спочатку люди діють по відношенню до дитини, потім вона сама вступає у взаємодію з тими, що оточують, нарешті, вона починає діяти на інших і лише в кінці починає діяти на себе...
Спочатку дорослий спрямовує дитячу увагу словами на речі, що оточують її, і виробляє, таким чином, із слів могутні стимули-вказівки; потім дитя починає брати активну участь в цій вказівці і само починає користуватися словом і звуком як засобом вказівки, тобто звертати увагу дорослих на предмет, що цікавить його”. Слово, яким користується дорослий, поводячись з дитям, з'являється спочатку в ролі покажчика, що виділяє для дитини ті або інші ознаки в предметі, звертає її увагу на ці ознаки. При навчанні слово все більш і більш прямує у бік виділення абстрактних стосунків і приводить до утворення абстрактних понять. Л. С. Виготський вважав, що вживання мови як засобу напряму уваги і покажчика до освіти має для педагогіки величезне значення, оскільки з допомогою слів дитя входить в сферу між особистісного спілкування, де відкривається простір для особистого розвитку. Спочатку процеси довільної уваги, що спрямовується мовою дорослого, є для дитяти швидше процесами його зовнішнього дисциплінування, чим саморегуляції. Поступово вживаючи те ж саме засіб опанування уваги по відношенню до самого себе, дитя переходить до саморегуляції поведінкою, тобто до довільної уваги.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
