Розподіл уваги залежить від ряду умов, насамперед від того, наскільки зв'язані один з одним різні об'єкти й наскільки автоматизовані дії, між якими повинна розподілятися увагу. Чим тісніше зв'язані об'єкти й чим значніша автоматизація, тим легше відбувається розподіл уваги. Здатність до розподілу можна тренувати.
При визначенні концентрації й обсягу уваги необхідно враховувати не тільки кількісні умови. З якісних моментів, зокрема , один відіграє особливо значну роль: зв'язаність значеннєвого змісту. Увага - як і пам'ять - підкоряється різним законам, залежно від того, на якому матеріалі вона здійснюється. Дуже рельєфно це позначається на стійкості уваги.
Стійкість уваги визначається тривалістю, протягом якої зберігається концентрація уваги, тобто її тимчасовою екстенсивністю. Експериментальне дослідження показало, що увага первинно піддана періодичним мимовільним коливанням. Періоди коливань уваги за даними ряду колишніх досліджень, зокрема Н.Ланге, рівні звичайно 2-3 сек., доходячи максимум до 12 сек. До коливань уваги відносилися, по-перше, коливання сенсорної ясності. Так, годинник, який тримають нерухомо на тій самій відстані від досліджуваного, здається йому, якщо він його не бачить, що він наближається то віддаляється, у силу того, що досліджуваний то більш, то менш виразно чує його биття.
Ці й подібні їм випадки коливання сенсорної ясності, мабуть, безпосередньо пов'язані зі стомленням і адаптацією органів чуттів. Інший характер носять коливання уваги, що позначаються при спостереженні багатозначних фігур; у них поперемінно то одна, то інша частина виступає як фігура: око переміщується з одного поля на інше. У цьому можна переконатися якщо подивитися на малюнок, у якому ми по черзі бачимо то вазу, то два профілі облич. Такий же ефект дає зображення усіченої піраміди, варто більш тривалий час на неї подивитися, щоб переконатися в тім, що усічена підстава то виступає вперед, то відступає назад.
Однак традиційне трактування проблеми стійкості уваги, пов'язане із установленням періодичних її коливань, вимагає деякої ревізії.
Положення із цією проблемою аналогічно тому, яке створилося в психології пам'яті у зв'язку із установленої Эббінгаузом і його послідовниками кривої забування. Навчальна робота була б марною працею, якби крива Эббінгауза відбивала загальні закономірності забування всякого матеріалу. Навчальна й виробнича робота була б взагалі неможлива, якби межі стійкості уваги визначалися періодами, установленими в дослідах з елементарними сенсорними подразниками. Але в дійсності такі малі періоди коливання уваги, мабуть, у жодному разі не становлять загальну закономірність. Про це свідчать спостереження на кожному кроці. Очевидно, проблема стійкості уваги повинна бути поставлена й розроблена заново. При цьому істотно не стільки експериментально встановити властиво очевидний факт значно більшої стійкості уваги, скільки розкрити конкретні умови, якими пояснюються часті періодичні коливання в одних випадках, значна стійкість - в інші.
Наша гіпотеза полягає в наступному: найбільш істотною умовою стійкості уваги є можливість розкривати в тім предметі, на якому воно зосереджено, нові сторони й зв'язки. Там, де у зв'язку з поставленим перед собою завданням ми, зосереджуючись на якому-небудь предметі, можемо розгорнути дане в сприйнятті або мисленні зміст, розкриваючи в ньому нові аспекти в їхніх взаємозв'язках і взаємопереходах, увага може дуже тривалий час залишатися стійкою. Там, де свідомість упирається як би в тупик, у розрізнений, убогий зміст, що не відкриває можливості для подальшого розвитку, руху, переходу до інших його сторін, поглиблення в нього, там створюються передумови для легкого відволікання й неминуче наступають коливання уваги.
Підтвердження цього положення є ще в одному спостереженні Гельмгольца. Вивчаючи боротьбу двох полів зору, Гельмгольц відзначив чудовий факт, у якому полягає ключ для пояснення стійкості уваги, незважаючи на періодичні коливання сенсорних установок. "Я почуваю, - пише Гельмгольц, - що можу націлювати увагу довільно то на одну, то на іншу систему ліній і що в такому випадку якийсь час тільки одна ця система пізнається мною, тим часом як інша зовсім вислизає від моєї уваги. Це буває, наприклад, у тому випадку, якщо я спробую порахувати число ліній у тій або іншій системі. Украй важко буває надовго прикувати увага до однієї якої-небудь системи ліній, якщо тільки ми не зв'язуємо предмет нашої уваги з якими-небудь особливими цілями, які постійно обновляли б активність нашої уваги. Так знаходимо ми, задаючись метою порахувати лінії, зрівняти їхні розміри й т.п. Увага, надана сама собі, виявляє природну схильність переходити від одного нового враження до іншого; як тільки його об'єкт втрачає свій інтерес, не отримуючи ніяких нових вражень, увага, всупереч нашій волі, переходить на що-небудь інше. Якщо ми хочемо зосередити нашу увагу на певному об'єкті, то нам необхідно постійно відкривати в ньому все нові й нові сторони, особливо коли який-небудь сторонній імпульс відволікає нас убік ". Ці спостереження Гельмгольца розкривають самі істотні умови стійкості уваги. Наша увага стає менш підданою коливанням, більш стійкою, коли ми включаємося в вглиб певних завдань, в інтелектуальних операціях розкриваємо новий зміст у предметі нашого сприйняття або нашої думки. Зосередження уваги - це не зупинка думок на одній крапці, а їхній рух у єдиному напрямку. Для того щоб увага до якого-небудь предмета підтримувалася, його усвідомлення повинне бути динамічним процесом. Предмет повинен на наших очах розвиватися, виявляти перед нами весь новий зміст. Лише змінюється й обновляється зміст здатний підтримувати увагу. Одноманітність притупляє увагу, монотонність пригашує її.
На питання про те, завдяки чому йому вдалося прийти до відкриття законів тяжіння, Ньютон відповів: "Завдяки тому, що я безперестанку думав над цим питанням". Посилаючись на ці слова Ньютона, Кюв'є визначає як безустанна увага. Геніальність Ньютона він бачить у стійкості його уваги. Але зворотна залежність більше істотна. Багатство й змістовність його розуму, що відкривав у предметі його думки все нові сторони й залежності, було, мабуть, істотною умовою стійкості його уваги. Якби думка Ньютона при міркуванні про тяжіння вперлася в одну нерухливу крапку, будучи не в силах розгорнути це питання, розкриваючи в ньому нові перспективи, його увага швидко висохнула б.
Але якби думка лише переходила з одного змісту на інший, можна було б скоріше говорити про неуважність, чим про зосередженість уваги. Для наявності стійкої уваги необхідно, мабуть, щоб зміст, що змінюється, був об'єднаний сукупністю відносин в одну єдність. Тоді, переходячи від одного змісту до іншого, вона залишається зосередженою на одному предметі. Єдність предметної віднесеності з'єднується з різноманіттям предметного змісту. Стійка увага - це форма предметної свідомості. Вона припускає єдність предметної віднесеності різноманітного змісту. Таким чином, осмислена зв'язаність, що поєднує різноманітний, динамічний зміст у більш-менш струнку систему, зосереджену навколо одного центра, віднесену до одного предмета, становить основну передумову стійкої уваги.
Якби увагу при всіх умовах було піддано таким коливанням, які мають місце, коли нам дані розрізнені й убогі за змістом почуттєві дані, ніяка ефективна розумова робота не була б можлива. Але виявляється, що саме включення розумової діяльності, яка розкриває в предметах нові сторони й зв'язки, змінює закономірності цього процесу й створює умови для стійкості уваги. Стійкість уваги, будучи умовою продуктивної розумової діяльності, є у певній мірі і її наслідком.
Осмислене оволодіння матеріалом, що розкривається за допомогою аналізу й синтезу систематизацію матеріалу й т.д., внутрішні зв'язки чітко розчленованого змісту, істотно сприяють вищим проявам уваги.
Стійкість уваги залежить, звичайно, крім того, від цілого ряду умов. До числа їх відносяться: особливості матеріалу, ступінь його труднощів, ознайомленості, зрозумілості, відношення до нього з боку суб'єкта - ступеня його інтересу до даного матеріалу й, нарешті, індивідуальні особливості особистості. Серед останніх істотна насамперед здатність за допомогою свідомого вольового зусилля довгостроково підтримувати свою увагу на певному рівні, навіть якщо той зміст, на який вона спрямована, не представляє безпосереднього інтересу, і збереження його в центрі уваги сполучено з певними труднощами.
Стійкість уваги не означає його нерухомості, вона не виключає її переключення. Переключення уваги полягає в здатності швидко вимикатися з одних установок і включатися в нові, відповідно до умов, що змінилися. Здатність до переключення означає гнучкість уваги - досить важлива й дуже потрібна якість.
Переключення, як і стійкість, і обсяг уваги, і як увага в цілому, не є якоюсь самодостатньою функцією. Вона - сторона складної й обумовленої свідомої діяльності, на відміну від розсіювання або блукання ні на чому не концентрованої уваги й від уваги нестійкої нездатної довгостроково утримуватися на одному об'єкті. Переключення означає свідоме й осмислене переміщення уваги з одного об'єкта на іншій. У такому випадку очевидно, що переключення уваги в складній і швидко, що змінюється ситуації, означає здатність швидко орієнтуватися в ситуації й визначити або врахувати значимість, що змінюється, різних у неї елементів, що включаються.
Легкість переключення в різних людей різна: одні - легко й швидко переходять від однієї роботи до іншої; в інших "входження" у нову роботу є важкою операцією, що вимагає більш тривалого часу й значних зусиль. Легке або скрутне переключення залежить від цілого ряду умов. До числа їх відносяться співвідношення між змістом попередньої й наступної діяльності й відношення суб'єкта до кожної з них: чим цікавіша попередня й менш цікава наступна діяльність, тим, мабуть, сутужніше перемикання; і воно тим легше, ніж виражене зворотнє співвідношення між ними. Відому роль у швидкості перемикання грають і індивідуальні особливості суб'єкта, зокрема його темперамент. Переключення уваги належить до числа властивостей, що допускають значний розвиток у результаті вправи. Неуважність у життєвому розумінні слова є поганим переключенням. Є незліченна кількість достовірних анекдотів про неуважність учених. Тип неуважного професора не сходить зі сторінок гумористичних журналів. Однак, всупереч міцно вкоріненому в побутовому розумінні поданню, "неуважність" учених є, навпаки, вираженням максимальної зібраності й зосередженості; але тільки зосереджені вони на основному предметі своїх думок. Тому при зіткненні з рядом життєвих дріб'язків вони можуть виявитися в смішному положенні, що описують анекдоти. Для того щоб усвідомити собі наявність зосередженості в "неуважного" ученого, досить зрівняти його увагу з увагою дитини, що випускає з рук тільки що привабившу її іграшку, коли їй показують іншу; кожне нове враження відволікає її увагу від попереднього; утримати в полі своєї свідомості обидві вона не взмозі. Тут відсутні й концентрація, і розпреділення уваги. У поводженні неуважного вченого також виявляється дефект уваги, але він полягає, мабуть, не в легкому відволіканні, тому що його увага, навпаки, дуже зосереджена, а в слабкому переключенні. Неуважність у звичайному змісті слова обумовлена двома різними механізмами - сильним відволіканням й слабким переключенням.
1.4 Властивості уваги
Увага людини володіє п'ятьма основними властивостями: стійкістю, зосередженістю, переключенням, розподілом і об'ємом. Розглянемо кожну з них.
Стійкість уваги виявляється в здатності протягом тривалого часу зберігати перебування уваги на якому-небудь об'єкті, предметі діяльності, не відволікаючись і не ослабляючи увагу. Стійкість уваги може визначатися різними причинами. Одні з них пов'язані з індивідуальними фізіологічними особливостями людини, зокрема з властивостями нервової системи, спільним и властивостями організму в даний момент часу; інші характеризують психічні властивості (схвильованість загальмованість і т. п.), треті - співвідносяться з мотивацією (наявністю або відсутністю інтересу до предмету діяльності, значущістю для особи),четверті -- із зовнішніми обставинами здійснення діяльності.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
