Рефераты. Вдосконалення контрольно-оцінної діяльності в початковій школі

У педагогічній науці форми контролю класифікують за різними характеристиками: об'єктами, методами, періодичністю, логічною послідовністю тощо. В малокомплектній початковій школі доцільність використання класифікації контролю звужується, оскільки весь внутрішкільний контроль здійснюється керівником школи через відсутність посад заступників і малочисельність колективу [47].

Контроль є органічним елементом навчальної діяльності на уроці. Він ставить за мету виявити досягнуті результати і таким чином слугує для вчителя формою зворотного зв'язку, без чого неможливе якісне управління процесом едукації. У цій функції контроль є основою для вдосконалення чи корекції змісту, методів і прийомів роботи, а відтак дозволяє постійно стежити за виконанням програмних вимог з окремих предметів. Традиційно він здійснюється вчителем, дирекцією школи, періодично органами позашкільного контролю, зокрема інспекторами.

Контроль передбачає постійне спостереження за процесом едукації, а також спеціально організовану перевірку знань, умінь та навичок учнів шляхом так званого "опитування", усної перевірки домашніх завдань, проведення контрольних робіт, перевірки письмових робіт у зошитах тощо.

У більш конкретних вимірах контроль покликаний виконувати такі функції:

а) діагностичну - допомагає з'ясувати успіхи і прогалини у засвоєнні знань, умінь і навичок;

б) освітню - спостереження за процесом навчання учнів і ходом реалізації навчальних програм:

в) управлінську - дає можливість корегувати процес навчання;

г) виховну - сприяє формуванню в учнів дисципліни праці тощо;

д) стимулюючу - розвиває спонуки до навчання та ін.

Зважаючи на таку, утверджену в нашій традиції, значущість контролю і оцінювання, до них ставляться і певні конкретні вимоги:

1. Контроль повинен носити системний характер, бо лише в цьому разі вплив його на процес едукації буде стійким. Безсистемність і "випадковість" (епізодичність) контролю завжди вносять елемент нервозності і на навчанні позначаються негативно.

2. Як і саме навчання, так і контроль та оцінювання повинні носити індивідуальний характер, передбачати врахування як особистісних можливостей, так і конкретних умов життя дитини.

3. Вчитель повинен постійно прагнути до того, щоб його оцінка діяльності учня була об'єктивною і, по можливості, зближувалася з самооцінкою учня. Свідомі чи несвідомі похибки вчителя тут можуть завдати великої шкоди морально-виховного характеру.

4. Дирекція школи, будучи учасником контролю та оцінювання досягнень учнів, покликана забезпечувати єдність вимог щодо всіх дітей і з боку всіх учителів.

5. Система контролю повинна бути відкритою, а кожна оцінка - супроводжуватися обґрунтуванням.

6. Контроль і оцінювання вчителем досягнень учнів передбачає обов'язкову доброзичливість між обома суб'єктами навчання. Контроль - не покарання, а допомога учням в усвідомленні своїх успіхів і нових завдань.

Найточніше, на мій погляд, розкрив функції оцінки відомий психолог Б.Г. Ананьєв. Він виділив дві функції її впливу:

1) орієнтуючу, що діє на розумову роботу, сприяє усвідомленню учнем процесу цієї роботи і розумінню власних знань;

2) стимулюючу, що впливає на вольову сферу, тобто переживання учнями успіху чи невдачі [44].

На зв'язок оцінки з навчальною активністю, інтересом до навчання вказується у багатьох дослідженнях В.О. Сухомлинського, Ш.О. Амонашвілі та ін. Висновки, до яких приходять психологи, педагоги і вчителі-майстри, збігаються в тому, що оцінка ніяк не може бути головним стимулом навчання.

Результати досліджень підтверджують, що оцінка-бал - лише один із засобів мотивації, вона не повинна витісняти більш важливих і довготривалих стимулів активного й сумлінного учіння.

У початкових класах має домінувати оцінка у вигляді вмотивованого оціночного судження, яке дає можливість учневі усвідомити, як саме він справився з роботою, що вийшло добре, у чому помилка, як її краще виправити. Цю змістову оцінку вчитель висловлює так, щоб у дитини був стимул до праці.

З першого класу доцільно розвивати зацікавленість самим процесом праці, заохочувати щонайменші вияви самовдосконалення. Вважаю помилковим використання матеріальних замінників оцінок - рибок, зірочок, паперових прапорців та ін. Це, по суті, використання миттєвого стимулу "добре виконав - щось одержав", яке в свідомості дитини поступово перетворює навмання в гонитву за відмінними оцінками.

Зрозуміло, чим молодший учень, тим частіше йому потрібна опора на позитивну оцінку вчителя. Але гуманне ставлення до вихованців зовсім не означає надмірного й одноманітного заохочення дітей. Такі вислови мають короткочасний емоційний вплив і не замінять розгорнутих оціночних суджень про те, що саме добре і над чим ще треба попрацювати. Крім того, діти швидко звикають, що вчитель хвалить всіх однаково, а отже, похвала з часом втрачає стимулююче значення.

Виявляється, що багато вчителів відчувають складності в оцінюванні усних відповідей. Помічено, що не кожний учень, який добре засвоїв матеріал, може переконливо показати свої знання. Інколи вчителі схильні занижувати оцінки дітям флегматикам, меланхолікам, а холерикам завищувати. Однак зовнішня активність не завжди свідчить про високий рівень знань. І навпаки - буває, що зовні пасивний учень, який не піднімає руки, тихо відповідає матеріал вам добре, але боїться помилитися. Такого учня достатньо похвалити, щоб надати йому сміливості. Часом упевненість відповіді, стереотип сприйняття сильного учня заважають вчителеві правильно його оцінити.

Цікаві відповіді отримані від учителів на запитання:

1) На яких уроках легше оцінити учня?

2) Коли можна поставити точніше оцінку?

3) Коли діти гостро реагують на оцінку? Більшість педагогів пише, що легше оцінити учня на уроках мови і математики під час письмових робіт. Що стосується усних відповідей, то чимало опитуваних вважає, що точніше оцінку можна поставити на уроках узагальнення і закріплення.

Стосовно реакції дітей на оцінку існують різні судження. Гостра реакція спостерігається, коли: діти відчувають несправедливість оцінки, вона є для них несподіваною, у них захищена самооцінка під час змагання, контрольної роботи, оцінювання своїх відповідей товаришами.

Турбуючись про етичний вплив оцінки, учитель завжди прагне, щоб дитина зрозуміла її справедливість, інакше найкращі наміри призведуть до протилежних наслідків. Тому треба дорожити своєю оцінкою, не оцінювати незасвоєне, ставити її лише за істотне, висловлювати по-різному, зберігаючи людську гідність учня.

На жаль, у вузах і педучилищах майбутні вчителі не оволодівають методикою оцінювання. Не випадково молоді педагоги часто безпомічні в оцінюванні знань учнів, не уявляють складності цього процесу. Щоб правильно оцінити учня, слід за лічені секунди зорієнтуватися, з якої причини він не відповів правильно. А це неможливо, якщо вчитель не уявляв послідовності тих операцій, які потрібно виконати учневі для розв'язання того чи іншого завдання [55].

Отже, педагогічне оцінювання має бути довготривалим, дієвим стимулом активності учня на уроці, зрозумілим за змістом, вказувати (прямо чи опосередковано) на способи виправлення помилок, утверджувати позитивні емоції, адже "успіх у навчанні - єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для подолання труднощів, бажання вчитися".

1.3 Технологія діагностики результатів навчання в початковій школі

Перевірка результатів навчання - це констатація наслідків навчально-пізнавальної діяльності учнів без пояснення їх походження. Діагностика - це з'ясування умов і обставин, у яких протікає процес навчання; отримання чіткого уявлення про ті причини, які сприяють чи перешкоджають досягненню накреслених результатів. Як бачимо, у діагностику вкладається більш широкий і глибокий зміст: вона розглядає результати у тісному зв'язку з шляхами і способами їх досягнення. Крім традиційних контролю, перевірки, оцінки знань і умінь, діагностика включає їх аналіз, виявлення динаміки, тенденцій, прогнозування подальшого розвитку результатів навчальної діяльності.

У перших документах, що проголосили основні принципи роботи радянської школи, були положення про відміну домашніх завдань, оцінки знань і екзаменів. Контроль успішності, який раніше проводився учителем, часто замінювався різними формами самоконтролю учнів, а в ряді випадків на основі відповіді чи звіту одного учня визначалась результативність роботи всього колективу (бригади або класу). Зрозуміло, що навчання без оцінок і фактично без контролю призвело до низьких результатів. Тому з серпня 1932 року здійснено перехід на строгий індивідуальний облік знань учнів, який проводився систематично. Дещо пізніше було встановлено, що перевірка й оцінка знань виконують контролюючу, навчаючу, виховну і розвиваючу функції.

У новій демократичній школі дидактичний контроль не може бути формальним. Його навчаюча, виховна і розвиваюча функції повинні досягти такого вираження, який би дозволив контролю поєднуватися з самоконтролем, бути необхідним і корисним насамперед самому учневі.

Крім того, в умовах конкурентного суспільства оцінка, як засіб стимулювання, набуває нових якостей. Результати діагностування, де використовуються оцінні судження (бали), сприяють раціональному визначенню особистісного рейтингу (показника значимості людини в суспільстві), самовизначенню особистості.

Об'єктом дидактичного контролю в сучасній школі є виявлення рівня навчальних досягнень учня у засвоєнні змісту загальної середньої освіти: знань, вмінь та навичок; досвіду творчої діяльності; досвіду емоційно-ціннісних ставлень до навколишньої дійсності.

Основними функціями перевірки й оцінки навчальних досягнень учнів є:

контролююча, що передбачає визначення рівня досягнень окремого учня (класу, групи), виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу, що дає змогу відповідно планувати і викладати навчальний матеріал;

діагностично-коригуюча, що допомагає з'ясувати причини труднощів, які виникають в учня під час навчання, виявити прогалини в знаннях і вміннях та коригувати його діяльність, спрямовану на усунення недоліків;

стимулюючо-мотиваційна, що визначає таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення стимулює бажання покращити свої результати, розвиває відповідальність та сприяє змагальності учнів, формує мотиви навчання;

навчальна, що зумовлює таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення сприяє повторенню, уточненню і систематизації навчального матеріалу, вдосконаленню підготовки учня (класу, групи);

виховна, що передбачає формування вміння відповідально і зосереджено працювати, застосовувати прийоми контролю й самоконтролю, розвиток якостей особистості: працелюбності, активності, акуратності та інших [17].

Принципи організації діагностики і контролю за навчальною діяльністю учнів:

1. Об'єктивність, позбавлена суб'єктивних і помилкових оціночних суджень і висновків учителя. Об'єктивність забезпечується науково обґрунтованим змістом діагностичних тестів (завдань, питань), діагностичних процедур; рівним, дружнім ставленням педагога до всіх учнів; точним, адекватно установленим критерієм оцінювання знань, умінь. Об'єктивність діагностування означає, що виставлені оцінки збігаються незалежно від методів і засобів контролювання та педагогів, які здійснюють діагностування.

2. Систематичність, регулярність проведення діагностичного контролю на всіх етапах процесу навчання. При цьому комплексно використовуються різні форми, методи і засоби контролювання, перевірки й оцінювання, що вилучає універсальність окремих методів і засобів діагностування.

3. Гласність, що полягає в проведенні відкритих випробовувань усіх учнів за тим самим критерієм. Рейтинг кожного школяра, що встановлюється в процесі діагностування, відомий усім, оцінки оголошуються і мотивуються. Результати діагностичних зрізів, їх аналіз обговорюється відповідними педагогами (предметними комісіями). На цій основі складаються перспективні плани удосконалення викладання предмета.

Дотримання вищеназваних принципів забезпечить надійність діагностики і виконання учнями своїх завдань у процесі навчання.

Діагностика, контроль, перевірка й оцінювання знань, умінь учнів проводяться у тій самій логічній послідовності, що й вивчення. Основними ланками перевірки є попередня, поточна, повторна, періодична, підсумкова.

Попередня перевірка проводиться перед вивченням нового курсу або нового розділу курсу з метою визначення знань учнів з найважливішого матеріалу попереднього навчального року, півріччя. Попередня перевірка поєднується з так званим компенсаційним (реабілітаційним) навчанням, спрямованим на ліквідацію прогалин у знаннях, уміннях учнів.

Поточна перевірка здійснюється учителями в ході вивчення кожної теми. При цьому діагностується засвоєння учнем лише окремих елементів навчальної програми. Основні функції поточної перевірки - навчаюча, стимулююча.

Повторна перевірка проводиться з метою повторення матеріалу, який вивчався раніше. Вона сприяє зміцненню знань, але не дає можливості характеризувати динаміку навчальної роботи.

Періодична перевірка проводиться здебільшого після вивчення частини, розділу програми або великої теми. Її метою є діагностування якості засвоєння учнями взаємозв'язків між структурними елементами навчального матеріалу, що вивчався в різних частинах курсу, систематизація й узагальнення.

Підсумкова перевірка здійснюється в кінці кожного семестру і навчального року. Її призначення - діагностування рівня (якості) фактичної успішності учнів відповідно до поставленої на даному етапі мети навчання.

Для перевірки знань використовуються методи контролю - способи, за допомогою яких визначається результативність навчально-пізнавальної діяльності учнів і педагогічної роботи вчителя. Пригадаємо, що традиційними методами контролю в школах є методи усного контролю й опитування учнів, контрольне читання карти, креслення технічної чи технологічної документації; письмового контролю: диктанти і перекази, класні й домашні твори, письмові відповіді на питання, вирішення різних задач і виконання вправ; практичного контролю: розв'язування експериментальних задач з математики, фізики, хімії, біології та інших предметів, постановка і проведення нескладних дослідів, спостережень, виконання дослідницької роботи на пришкільних ділянках та ін.; екзамени, заліки [17].

Залежно від специфіки організації контролю за навчальною діяльністю учнів використовуються такі форми контролю: фронтальна, групова, індивідуальна, комбінована, самоконтроль.

При фронтальній формі організації учитель ставить питання до всього класу з метою залучення його до обговорення. Форма дозволяє вдало поєднувати перевірку знань з повторенням і закріпленням матеріалу. За порівняно короткий час учитель перевіряє знання у значної частини учнів класу. Зрозуміло, що на підставі коротких відповідей учнів важко судити про реальний рівень засвоєння ними знань.

Групова форма організації контролю використовується в тих випадках, коли перевіряються підсумки навчальної роботи або хід її виконання частиною, групою учнів класу, що одержала певне завдання. При цьому питання ставляться перед групою, в їх вирішенні беруть участь учні, які працювали в складі даної групи, і обов'язково залучаються інші учні класу.

Індивідуальний контроль застосовується для ґрунтовного ознайомлення учителя із рівнем навчальних досягнень окремих учнів. При цьому звертається увага на осмислений характер відповіді учня, логічність його суджень, доказовість положень, уміння застосовувати засвоєні знання. Цей вид контролю здійснюється на уроці, залежить від часу, що відводиться на контроль, характеру й обсягу вивченого матеріалу, рівня підготовки учнів.

Комбінована форма контролю поєднує індивідуальний контроль з фронтальним і груповим: учитель одночасно викликає для відповіді декількох учнів, один з них відповідає усно, 1 - 2 готуються до відповіді, виконуючи на класній дошці необхідну роботу, а решта учнів виконує індивідуальні письмові чи практичні завдання. Перевагою комбінованої форми опитування є можливість ґрунтовно перевірити декількох учнів при порівняно невеликій витраті часу. Недоліком є те, що вона обмежує навчальну функцію перевірки, бо учні, які самостійно виконують завдання, не беруть участі у фронтальній роботі з класом, а результати їх праці перевіряються учителем за межами уроку.

Самоконтроль допомагає учневі самостійно розібратися в тому, як він оволодів знаннями, перевірити правильність виконання вправ шляхом зворотних дій, оцінити практичне значення результатів проведених дослідів, виконаних вправ, задач тощо. Сама перевірка сприяє стимулюванню учіння, більш повному сприйманню навчального матеріалу, викликає потребу в його глибокому осмисленні

У школах розвинутих країн для контрою знань використовуються діагностичні тести. Тести перевірки успішності використовують форму альтернативного вибору правильної відповіді з декількох правдоподібних, написання дуже короткої відповіді, вписування пропущених слів, букв, цифр, формул і под. За допомогою цих нескладних завдань можна нагромадити значний статистичний матеріал, обробити його, одержати об'єктивні внески в межах тих завдань, які пред'являються до тестової перевірки. Тести друкуються у вигляді збірників, додаються до підручників, поширюються на комп'ютерних дискетах.

Проблема співвідношення усних і писемних форм контролю здебільшого вирішується на користь останніх. Вважається, що усний контроль не забезпечує належної об'єктивності, хоча він допомагає виробляти швидку реакцію на запитання, розвиває складну мову. Письмова перевірка забезпечує вищу об'єктивність, сприяє розвиткові логічного мислення, цілеспрямованості: учень при письмовому контролі зосередженіший, глибше вникає в суть питання, обдумує варіанти вирішення і побудови відповіді. Письмовий контроль привчає до точності, лаконічності, пов'язаного викладу думок.

В зарубіжних школах усна перевірка знань вважається лише допоміжним засобом контролю старанності учня в процесі поточної роботи, оцінки за неї майже ніколи не ставляться.

У цілому контроль успішності, її діагностування має характер об'єктивної констатації результатів. Загальноприйнятий принцип індивідуалізації навчання вимагає одного підходу: кожен йде своїм шляхом, дотримується власного темпу, навчається в міру своїх можливостей, потреб, реальних оцінок майбутнього.

Тест успішності - це сукупність завдань, які зорієнтовані на визначення (вимір) рівня (ступеня) засвоєння певних частин змісту навчання.

Тести успішності повинні відповідати ряду вимог. Вони повинні бути: відносно короткотерміновими, тобто не вимагати великих затрат часу; однозначними, тобто не допускати вільного тлумачення тестового завдання; правильними, тобто виключати можливість формулювання багатозначних відповідей; відносно короткими; інформаційними, тобто такими, які забезпечують можливість зіставлення кількісної оцінки за виконання тесту з порядковою; зручними, тобто придатними для швидкої математичної обробки результатів; стандартними, тобто придатними для широкого практичного використання.

Тести успішності, або, як їх називають, шкільні тести забезпечують надійні висновки лише за умови правильного їх поєднання з групами тестів, які використовуються для діагностування різних сторін розвитку і формування особистості: тестів загальних розумових здібностей, розумового розвитку; тестів спеціальних здібностей у різних галузях діяльності; тестів для визначення окремих якостей (рис) особистості (пам'яті, мислення, характеру та ін.); тестів для визначення рівня вихованості (сформованості моральних, трудових та ін. якостей). Тому тестові випробовування завжди мають комплексний характер. Тести успішності застосовуються на всіх етапах дидактичного процесу. З їх допомогою ефективно забезпечується попередній, поточний, тематичний і підсумковий контроль знань, умінь.

На етапі попереднього контролю педагог одержує інформацію про вихідний рівень успішності. Порівнюючи вихідний (початковий) рівень успішності з кінцевим (досягнутим), учитель може виміряти "приріст" знань, ступінь сформованості умінь і навичок, проаналізувати динаміку й ефективність процесу навчання, праці педагога. Зібрати такий обсяг інформації можна завдяки тестуванню, яке здійснюється за допомогою спеціально розроблених для цієї мети завдань.

Тестові завдання для поточного контролю (їх кількість не перевищує 6 - 8) формуються так, щоб охопити найважливіші елементи знань, умінь, які вивчили учні протягом останніх 2 - 3 уроків. Тривалість виконання тесту не повинна перевищувати 10 - 12 хв. Після завершення роботи обов'язково аналізуються допущені учнями помилки. Для прискорення аналізу використовуються зразкові тести з правильними відповідями. Дуже важливо при цьому домогтись усвідомлення кожним учнем причин виникнення помилок.

Створення тематичного тесту більш складне. У його основі лежить не проста перевірка засвоєних окремих елементів, а розуміння системи, що об'єднує ці елементи. Значну роль при цьому відіграють синтетичні, комплексні завдання, які об'єднують питання про окремі поняття теми, спрямовані на виявлення інформаційних зв'язків між ними. Для тематичного тестування краще використати готові тестові завдання, розроблені професіоналами служби педагогічного тестування.

На етапі підсумкового контролю в кінці кожного семестру і навчального року, а також в процесі екзаменів (заліків) використовуються різні варіанти підсумкових тестів успішності. Головна вимога до підсумкових тестів - відповідність рівню національного стандарту освіти.

Усе більшого поширення набувають технології підсумкового тестування із застосуванням комп'ютерів і спеціалізованих програм.

Для технічної підтримки тестування використовуються спеціальні засоби, які поділяються на дві великі групи. До першої належать пристрої для індивідуальної перевірки - перфокартки різних видів, матриці, облікові картки тощо. Другу групу складають засоби групового контролю - автоматизовані класи (контрольно-навчальні комплекси), які реалізують ідеї програмованого навчання. Саме поєднання ефективного управління пізнавальним процесом і систематизованого тестування успішності сприяє суттєвому підвищенню якості навчального процесу.

Короткотермінове опитування всіх учнів на уроці за допомогою тестів сьогодні використовує багато педагогів. Перевагою такої перевірки є те, що одночасно продуктивно працює весь клас, і за декілька хвилин можна одержати інформацію про успішність всіх учнів. Це примушує їх систематично готуватись до кожного уроку, що і вирішує проблему ефективності засвоєння знань. При перевірці визначаються прогалини в знаннях, що дуже важливо для продуктивного самонавчання. Індивідуальна і диференційована робота з учнями по попередженню неуспішності також базується на поточному тестуванні.

Звичайно, не всі необхідні характеристики засвоєння можна одержати засобами тестування. Такі, наприклад, показники, як уміння конкретизувати свою відповідь прикладами, знання фактів, уміння логічно і доказово висловити свою думку та інші характеристики знань, умінь, навичок діагностувати тестуванням неможливо. Це означає, що тестування повинно обов'язково поєднуватися з іншими (традиційними) формами і методами перевірки.

Результати контролю навчально-пізнавальної діяльності учнів виражаються в її оцінці. Слово "оцінка" означає характеристику цінності, рівень чи значення будь-яких об'єктів або процесів. Оцінити - означає встановити рівень чи якість чогось. Стосовно навчально-пізнавальної діяльності оцінка означає встановлення ступеня виконання учнями завдань, поставлених перед ними в процесі навчання, рівня їх підготовки і розвитку, якості набутих знань, сформованих умінь і навичок.

Виставляючи оцінку, педагог повинен її обґрунтувати, керуючись логікою та існуючими критеріями. Досвідчені вчителі постійно звертаються до такого обґрунтування. Це якоюсь мірою зменшує суб'єктивізм педагога, запобігає конфліктам з учнями.

Педагогічний суб'єктивізм має різні причини: суб'єктивні нахили, установки, цінності, орієнтації, рівень підготовки, недостатнє знання критеріїв оцінювання тощо. Учитель повинен розуміти це і свідомо намагатися здійснити об'єктивне і реальне оцінювання виконаної учнями роботи. Необхідно щоразу пояснювати учням яка, чому і за що ставиться оцінка.

В історії розробки системи оцінок у радянській школі було три поворотних моменти: в травні 1918 року були відмінені бальні оцінки знань і поведінки учнів; у вересні 1935 року в школі було встановлено п'ять словесних оцінок: "дуже погано", "погано", "посередньо", "добре", "відмінно"; у січні 1944 року було прийнято рішення про заміну словесної системи оцінки успішності і поведінки цифровою п'ятибальною системою.

До революції існувала шестибальна система оцінки знань з балами від нуля до п'яти. У 1918 році оцінка "0" була ліквідована. Поступово й оцінка "1" стала використовуватися все менше, а починаючи з 50-х років менше почала використовуватися й оцінка "2". П'ятибальна система оцінок фактично перетворилась у трибальну, а для більшості учнів, які не можуть навчатися на "4" і "5", - двобальну. Така оціночна система слабо стимулювала навчальну працю. "Сходинка" між трійкою і четвіркою нездоланна для більшості учнів [24].

Деякі педагоги почали використовувати "доповнення" до звичайної п'ятибальної шкали у вигляді знаків "плюс", "мінус". Реально виходило три градації "п'ятірки" ("п'ять з плюсом", "п'ять", "п'ять з мінусом"), три градації "четвірки", три градації "трійки" (аналогічно) і "двійка". В результаті - типова десятибальна шкала оцінок.

Проте існуючі правила ведення класних журналів не дозволяли учителям використовувати оцінки з додатковими позначками. В цих умовах педагог йшов на компроміс, у класному журналі виставляв звичайні оцінки, а в своїй записній книжці - уточнені.

Другий спосіб полягав у тому, що цифрова бальна оцінка доповнювалася словесною. Цей спосіб не мав інструктивної заборони, але використовувався рідко, бо потребував додаткових витрат часу.

Іноді учитель використовував й інші способи: виставляв оцінки в щоденнику, які супроводжувалися записами, адресованими батькам; використовував екран успішності; організовував змагання учня з самим собою.

У нашій країні введена з вересня 2000 року 12 - бальна шкала, побудована за принципом урахування особистих досягнень учнів в опануванні ними змісту загальної середньої освіти.

Ми вже знаємо, що зміст освіти є не сукупністю складових (системи наукових знань, умінь та навичок, досвіду здійснення творчої діяльності, емоційно-ціннісних ставлень до навколишньої дійсності), а їх "критичною масою", інтегрованим результатом. Тому засвоєння змісту освіти оцінюється не як сума знань, умінь і навичок, а як загальна здатність учня до життєдіяльності. У залежності від потреб життя остання має конкретні прояви - компетенції. Основними групами компетенцій є: соціальні, що пов'язані з готовністю проявляти активність і відповідальність у суспільному житті, розвитку демократії; полікультурні, що стосуються екзистенціональної рівності людей, взаємоповаги до їхньої культури, релігії, мови тощо; комунікативні, що передбачають опанування усним і писемним спілкуванням, оволодіння кількома мовами; трудові, що реалізуються у прагненні і здатності до раціональної продуктивної, творчої діяльності; інформаційні, що передбачають оволодіння інформаційними технологіями, уміннями здобувати, критично осмислювати і використовувати різноманітну інформацію; саморозвитку та самоосвіти, пов'язані з потребою і готовністю постійно навчатися.

Виявлення рівня опанування учнем змісту загальної середньої освіти як інтегрованого результату його навчальної діяльності, його компетенцій і є об'єктом оцінювання.

Визначення навчальних досягнень учнів передбачає аналіз засвоєння учнем складових змісту загальної середньої освіти. Так, знання учня оцінюються на підставі характеристики його відповіді (елементарна, фрагментарна, неповна, повна, логічна, доказова, обґрунтована творча), якості (правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність);

рівня оволодіння розумовими операціями (вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо);

уміння і навички - за ступенем сформованості загально-навчальних та предметних умінь та навичок (виконує завдання за зразком, в стандартних ситуаціях, в нестандартних умовах);

досвід творчої діяльності - наявністю вміння виявляти проблеми, формулювати гіпотези, розв'язувати проблеми;

досвід емоційно-ціннісних ставлень - повнотою, самостійністю, стабільністю тощо.

На основі зазначених орієнтирів виділяють чотири рівні навчальних досягнень учнів: початковий, середній, достатній, високий.

Рівні визначаються за такими характеристиками:

I рівень - початковий. Відповідь учня при відтворенні навчального матеріалу елементарна, фрагментарна, зумовлюється початковими уявленнями про предмет вивчення;

II рівень - середній. Учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний розв'язувати завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності;

III рівень - достатній. Учень знає істотні ознаки понять, явищ, закономірностей, зв'язків між ними, а також самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь учня повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча їй і бракує власних суджень. Він здатний самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності;

IV рівень - високий. Знання учня є глибокими, міцними, узагальненими, системними; учень вміє застосовувати знання творчо, його навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію.

Зазначеним рівням відповідають розроблені критерії оцінювання навчальних досягнень учнів за 12 - бальною шкалою. Рівні навчальних досягнень оцінюються балами: початковий - 1, 2, 3; середній - 4, 5, 6; достатній - 7, 8, 9; високий - 10, 11, 12 балами [27].

Обов'язковими видами оцінювання є тематичне і підсумкове. Тематичному оцінюванню підлягають основні результати вивчення теми, яку визначає вчитель на основі вимог навчальної програми, підсумковому - результати тематичного оцінювання за семестр і за рік (на основі семестрових оцінок).

Новий підхід до оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів у системі загальної середньої освіти слугує гуманізації освіти, орієнтації процесу навчання на розвиток особистості учня, реалізації особистісно орієнтованого навчання, підвищенню якості й об'єктивності оцінювання.

Розглянемо функції педагогічної діагностики:

1. Компонент структури освітньої програми, коли основна роль діагностики полягає в корекції педагогічного процесу, що є інформацією для вчителя і адміністрації школи з метою відбору навчальних програм і педагогічних технологій навчання, засобів тестування навчальних результатів (дидактична діагностика) і психологічна діагностика (розвиток психічних функцій), нормування домашніх завдань і зняття перевантажень учнів. Діагностична служба (яку необхідно мати кожній школі) повинна працювати під керівництвом завуча чи методиста з діагностики.

2. Засіб оцінки результативності базових програм і освітніх систем, коли обов'язковими є комплексність та систематичність проведення кореляційного аналізу результатів, порівняння різних видів діагностик і встановлення взаємозв'язків між їх показниками, виявлення, найбільшого відсотка відповідності, інтегративність показників.

На мою думку, такий підхід відповідає оцінюванню якості результату - випускника нової школи - і є критерієм якості шкільної освіти. З цього погляду управління якістю освіти - це управління зв'язками між якостями, що формуються в індивідуальності школяра, та між показниками інтелектуального, соціального, духовного і фізичного розвитку учня в освітній системі школи - це наявність високих коефіцієнтів кореляції між усіма показниками цілісного розвитку випускника школи.

Задум системного підходу до діагностики втілюється через упровадження моніторингу якості шкільної освіти як механізму контролю та спостереження за її станом. У процесі моніторингу виявляються тенденції розвитку системи освіти відповідно до вимог часу, а також результати прийнятих управлінських рішень. Інакше кажучи, в межах моніторингу виявляється й оцінюється педагогічна діяльність. При цьому забезпечується зворотний зв'язок, який показує фактичні результати збереження здоров'я у процесі навчання та виховання, організації навчального процесу на уроці і та ін.

Внутрішній шкільний контроль, що здійснюється у ЗНЗ, не завжди має чітку орієнтацію на досягнення певних прогнозованих результатів навчання, що базуються на достовірній інформації про хід і результати освітнього процесу. Серйозним недоліком багатьох навчальних закладів залишається слабка аналітична діяльність результативності навчально-виховного процесу. В аналізах не простежується динаміка якості навчання та виховання учнів, не забезпечується виявлення оцінювання досягнень школярів у засвоєнні навчальних програм, які визначені відповідно до Державного стандарту. Аналіз показує, що не у всіх школах здійснюється вивчення проблем, пов'язаних з інтелектуальним, творчим розвитком школяра, що ускладнює організацію індивідуальної роботи з учнями.

Потребує оновлення робота керівників шкіл з вивчення та оцінювання результатів праці вчителя. Відсутність системи вивчення й задоволення потреб і запитів учителів не створює відповідних умов для їхнього творчого зростання.

Отже, державна стратегія розвитку освіти ставить завдання не лише нової якості освіти, але й пошуку відповідних моделей щодо управління цією якістю, включення конкретної школи в експериментальний пошук власної моделі, яка б відповідала цілям, принципам освітніх систем, спрямованих на задоволення потреб як учнів та батьків, так і суспільства в цілому. Передусім цей пошук повинен бути технологічним.

Необхідно спрямувати діяльність шкіл з управління якістю освіти на:

проведення проблемного аналізу стану освітнього процесу за зворотною схемою: результати - освітній процес - умови;

визначення цілей діяльності школи, кожного предмета або освітньої галузі;

розробку проектів діяльності з досягнення поставлених цілей;

розробку системи діагностики окремих етапів і всього освітнього процесу;

розробку системи стимулювання якості шкільної освіти на всіх рівнях: учень - учитель - керівник;

співвідношення рівня освіти у школі з рівнем освіти інших навчальних закладів міста, рівень оцінки діяльності закладу освіти батьками.

Структуру управління якістю освіти умовно можна визначити як:

збирання інформації та формування соціального замовлення на випускника;

вибір навчальним закладом типу управління;

визначення критеріїв оцінювання якості шкільної освіти;

розробка й реалізація методик діагностики особистості кожної дитини;

порівняння заявлених і реальних результатів освітньої діяльності [34].

Управлінська конструкція школи повинна бути відкритою, гнучкою, нескінченно еволюціонуючою, зберігати зовнішню та внутрішню цілісність, стійкість. Поряд з програмно-цільовим підходом в управлінні необхідно використовувати цілісний, продуктивний підхід з урахуванням реальних можливостей школи, визначаючи на кожен рік, де, коли і ким будуть створюватися необхідні модулі та блоки (матеріально-технічна база, організаційна структура, програма розвитку школи та ін). Керівники модулів не просто виконавці, а люди, які розуміють проблеми й завдання інноваційної діяльності свого підрозділу. Обов'язковим є проведення теоретичних і практичних семінарів, внутрішніх і зовнішніх експертиз, що дають можливість рухатися вперед

1.4 Система оцінювання результатів навчання в початковій школі

Реформування спеціальної освіти неможливе без вирішення проблеми оцінювання навчальних досягнень учнів із порушеннями інтелектуального розвитку, які навчаються в допоміжних школах.

Основними функціями оцінювання навчальних досягнень учнів допоміжної школи є:

контролююча, яка передбачає визначення рівня досягнень окремого учня (класу, групи) та його готовності до засвоєння нової теми, що дає змогу вчителеві відповідно планувати й викладати навчальний матеріал;

навчальна (зумовлює таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, що сприяє повторенню, уточненню, систематизації, застосуванню знань, навичок і вмінь);

діагностико-коригуюча (полягає в з'ясуванні причин труднощів, що виникають в учня під час навчання, виявленні прогалин у знаннях і вміннях та внесенні коректив, спрямованих на усунення цих недоліків);

стимулюючо-мотиваційна, що визначає таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення стимулює бажання поліпшити свої результати, розвиває відповідальність, формує позитивні мотиви навчання;

розвивально-виховна, що полягає у формуванні вміння зосереджено й цілеспрямовано працювати, застосовувати прийоми контролю й самоконтролю, сприяє розвитку відповідальності, працьовитості, активності, самостійності, охайності та інших якостей особистості.

За 12-бальною системою оцінювання знань учнів допоміжної школи має відбуватися на позитивному принципі, з урахуванням рівня досягнень учня, а не його невдач; у межах матеріалу визначеного навчальними програмами для допоміжної школи; у межах можливостей засвоєння учнями програмового матеріалу; на основі відповідних розвитку учнів якісних характеристик навчальних досягнень

Об'єктом оцінювання є структурні компоненти навчальної діяльності (уміння), а саме:

1. Змістовий компонент - знання про об'єкт вивчення (уявлення, поняття, явище тощо, в т. ч. про правила, засоби його перетворення, вимоги до результату; складові та послідовність виконання завдання як одиниці навчальної діяльності і т.д.). Обсяг знань визначений навчальними програмами для допоміжної школи.

При оцінюванні підлягають аналізу такі характеристики знань:

повнота;

правильність;

логічність;

усвідомленість: а) розуміння, виокремлення головного і другорядного, б) вербалізація - словесне оформлення у вигляді відтворення (переказ), пояснення,

застосування знань: а) адекватність, б) самостійність в умовах новизни (за зразком, аналогічні, відносно нові), в) надання допомоги.

2. Операційно-організаційний компонент - дії, способи дій (вміння, навички), діяльність:

1) предметні (відповідно до програм із навчальних предметів у допоміжній школі);

2) розумові (порівнювати, абстрагувати, класифікувати, узагальнювати тощо);

3) загальнонавчальні (аналізувати, планувати, організовувати, контролювати процес і результати виконання завдання, діяльності в цілому; вміння користуватися підручником та іншими доступними джерелами інформації).

Підлягають аналізу й такі характеристики дій, способів дій, діяльності:

правильність виконання;

самостійність виконання в умовах новизни (за зразком, аналогічні, відносно нові);

надання допомоги а) практичної (спільне виконання дії вчителем і учнем, показ, надання зразка); б) вербальної (повторний інструктаж, пояснення, запитання, підказка, вказівка); в) загального стимулювання (підтримка, схвалення, активізація уваги);

усвідомленість способу виконання - розуміння та словесне оформлення: відтворення (переказ), пояснення, застосування в умовах новизни (за зразком, аналогічні, відносно нові).

3. Емоційно-мотиваційний компонент - ставлення до навчання Аналізуються такі його характеристики:

характер і сила (байдуже, недостатньо виразне позитивне, зацікавлене, виразне позитивне);

дієвість (від споглядального (пасивного) до дійового)

сталість (від епізодичного до сталого) [36].

Саме ці характеристики змістового, операційно-організаційного та емоційно-мотиваційного компонентів уміння дитини лежать в основі визначення рівнів навчальних досягнень (І - початковий, II - середній, III - достатній, IV - високий) загальних критеріїв їх оцінювання та відповідних їм оцінок (у балах) учнів допоміжної школи. Обов'язковими видами оцінювання навчальних досягнень учнів допоміжної школи є поточне, тематичне та підсумкове.

Враховуючи особливості навчальної діяльності учнів допоміжної школи, тематична оцінка виставляється за результатами поточного оцінювання. При цьому поточне оцінювання виконує діагностико-коригуючу, стимулюючу функції та передбачає виставлення оцінок у класному журналі. Кожному рівню навчальних досягнень відповідають оцінки (у балах), наведені вище.

Тематичному оцінюванню навчальних досягнень учнів підлягають основні результати вивчення теми (розділу), які визначає вчитель згідно з вимогами навчальної програми. Вони мають бути відомі учням від самого початку опрацювання, слугуючи орієнтиром у процесі роботи над темою.

Якщо темою передбачені практичні заняття, то їх виконання є обов'язковою умовою для виставлення тематичної оцінки.

Тематична оцінка може виставлятися й автоматично на підставі результатів з опанування учнем матеріалу теми упродовж її вивчення з урахуванням поточних оцінок, а також. після виконання відповідних підсумкових завдань із теми підсумкової:; письмової роботи, інших форм виявлення рівня навчальних досягнень.

Кожну оцінку вчитель повинен мотивувати, доводити до відома учня та оголошувати перед класом (групою).

Якщо вивчаються значні за обсягом теми, то дозволяється проводити кілька проміжних тематичних оцінювань.

Підсумкова оцінка за семестр виставляється за результатами тематичного оцінювання, а річна - на основі семестрових оцінок.

Для стимулювання навчальної діяльності учнів безпосередньо під час занять та підготовки до них учитель може, підсумовуючи навчальну діяльність школяра за семестр чи рік, автоматично поставити відповідний бал (якщо учень погоджується). При цьому поточні оцінки не перешкоджають виставленню семестрової чи річної.

У першому класі допоміжної школи оцінювання навчальних досягнень учнів за пропонованою системою не проводиться. До другого класу учня переводять на підставі підготовленої вчителем психолого-педагогічної характеристики, в якій визначається загальний рівень засвоєння навчального матеріалу (загальний рівень навчальних досягнень).

В 2000 році колегія Головного управління освіти м. Києва дозволила в школі-лабораторії № 272 експеримент "Створення умов для самореалізації особистості вчителя і учня", педагогічна рада вирішила відмовитися від оцінки в початковій школі. Експеримент почали в двох класах із п'яти на кожній паралелі, а через 3 роки у всіх класах початкової школи.

Вчити дітей без класичної, звичної оцінки, - справа важка і ризикована. Необхідно було роз'яснити свою позицію батькам, адже вони чекають від дітей в першу чергу оцінку, що малюк, та і не тільки малюк, приносить із школи. Найкраще прийняли пропозицію і пояснення вчителів саме діти, визначившись раз і назавжди, що в школу вони прийшли не за оцінками, а за знаннями, за спілкуванням з однолітками та вчителями.

Таким чином, ми поставили перед собою нелегке завдання - виростити розвинену дитину на уроці, за безпосередньою участю вчителя.

У більшості колег виникає питання: а що дає така система навчання?

Для вчителів, з одного боку - більше клопоту, бо готуватися до уроків необхідно дуже ретельно, адже немає найголовнішого, чого бояться учні, - "двійки". Треба завжди пам'ятати, що ви зустрілися для спілкування, пошуків, відкриття, знахідок. ., то й будувати урок необхідно відповідним чином. Раніше багато часу витрачалося на автоматичну перевірку домашніх завдань, а тут необхідно зрощувати знання на уроці, вести учнів, удосконалювати його вміння, навички [36].

А учні? Звичайно є бажання принести додому "'п'ятірку"', проте крім неї існують і інші оцінки, які не дуже бажані. Отож? Вирощуємо знання на уроках у спілкуванні з вчителем та однолітками. Почувайся, дитино, вільно, не чекай ніякої небезпеки.

Навчання без оцінок сприяє поступовому переходу від дошкільної форми навчання до шкільної. Дає можливість подолати психологічну кризу, робить бажаним відвідування школи, посилює індивідуальний підхід до учнів, що, в свою чергу, урізноманітнює спілкування з батьками.

В результаті діти - спокійні, вільні, впевнені, бо їх щиро люблять, радіють їхнім успіхам.

Такий досвід доводить, що діти і вчитель початкових класів - це єдиний організм! Вчені запевняють, що подібний "феномен" виникає двічі в житті кожної людини: при народженні (дитина віч-на-віч з батьками) та під час зустрічі з першою вчителькою.

Психологам і педагогам добре відома роль відмінної оцінки як засобу створення позитивних емоцій, бадьорого настрою, що допомагають підвищенню успішності та продуктивності навчання. Саме тому вчитель має вірити в сили кожного свого учня, завжди надавати йому можливість розпочинати все знову і знову, долаючи різноманітні труднощі. Тільки мудре, доброзичливе ставлення першого вчителя сприятиме адаптації маленького учня до нового для нього виду діяльності - навчання.

"Діти приходять до школи з відкритою душею, з щирим бажанням добре вчитися. Малюка лякає навіть думка про те, що на нього можуть дивитися як на ледаря чи невдаху. Бажання добре вчитися - красиве людське бажання - здається мені яскравим вогник, що осяває зміст дитячого життя, світ дитячих радощів. Цей вогник легко загасити необережним дотиком до дитячого серця - різким образливим словом", - писав В.О. Сухомлинський. А може й несправедливою оцінкою?

Цікаво, що молодші школярі, внаслідок недостатнього ще розвитку абстрактного мислення, взагалі погано сприймають оцінку в балах. "Гарна" чи "погана" ця оцінка, вони зрозуміли не самостійно. На їхні судження вплинули думки дорослих: батьків, вчителів, старших товаришів. Діти, йдучи до школи, вже начебто запрограмовані, що добре отримувати "п'ятірку", а погано - "двійку", хоча оцінки могли б і помінятися місцями. А от словесне "оцінювання" дитини більш вагоміше і важливіше для неї, бо воно їй зрозуміле, оскільки базується на власному життєвому досвіді 7-10-річної людини.

Словесне оцінювання має можливість детальніше виявити ставлення до особистості того, хто досяг певних результатів. Що зрозуміліше і корисніше для 7-річної дитини: "За роботу ти отримав "п'ятірку" чи "Ти сьогодні молодець, старанно працював і зміг все виконати правильно. Старайся і надалі"? Перша фраза легша, коротша і не вимагає від учителя ніяких почуттів, емоцій та аналітичних роздумів. А друга - не тільки вимагає від учителя, але й - і це головне - викликає їх в душі і серці маленького учня. Тільки через відчуття себе та інших може вирости та розкритися особистість дитини.

Слід зважати на особливий інтерес більшості батьків до традиційних шкільних оцінок своїх дітей. І це не дивно, оскільки оцінка дає змогу судити про їхню успішність, а якоюсь мірою і про їхні здібності, нахили. Але часто такий підвищений інтерес батьків до оцінок їхнього початкуючого школяра досить часто буває однобічним, оскільки стосується лише фактичного результату навчальної діяльності сина чи доньки. А складний процес дитячої праці часто залишається поза їхньою увагою, хоча маленький учень стикається з багатьма труднощами, які міг би подолати з допомогою дорослих. Неуважні до навчальної діяльності дитини батьки одразу сприймають погану оцінку сина чи доньки як вияв лінощів, недбалості, небажання вчитися. І відповідно до такого розуміння причин неуспіху вживають негайних "педагогічних заходів". "Одержав двійку - не підеш гуляти. Сидітимеш вдома і, навіть, не будеш дивитися телевізор"; "Не приніс п'ятірки - не купимо ролики"; "Погано вчишся - ніхто тебе не любитиме - ні батько, ні мати" [49].

Подібні покарання - замість співчуття і конкретної допомоги - дають не тільки негативні почуття та емоції, але й складніші наслідки, особливо якщо вони стають системою. І, чим вразливіша дитина, чим більше здатна виявляти свої почуття, тим гірше для неї. А як же розвиток особистості без розвитку почуттів? Коло замкнулося.

Покарання не повинно відбуватися за рахунок любові. Не можна залишити дитину без похвали і нагороди. Не можна карати її із запізненням, бо це нагадує їй про минуле, не дає змоги стати іншою. Нічого згадувати про старі гріхи. У дитини - все попереду, все ще можна почати спочатку. Вона не повинна боятися покарання, найвразливіше для неї - засмучення вчителя.

Найголовніше, від чого залежить формування в дітей стійкої потреби в навчальній - як і в будь-якій іншій діяльності, - це можливість пережити радість творчості і творення, щастя долати труднощі, відчути свою соціальну цінність, потрібність результатів праці.

Індивідуалізація оцінювання виявляється у створенні вчителем ситуації, коли успіх гарантований. Кожна робота дитини має бути для неї хоч і незначним, але просуванням уперед. Шестилітнім першокласникам оцінки в балах не виставляються, тому вчитель використовує різні способи оцінювання.

Принцип гарантованого успіху не слід розуміти так, що взагалі треба уникати ситуацій, в яких би діти зазнавали невдачі, припускалися помилок. Головне, щоб вони були тимчасовими і не впливали на позитивне ставлення шестиліток до навчання письма тощо. Реалізація гарантованого успіху - важлива передумова створення у класі атмосфери життєрадісності й оптимізму.

Шестилітки гостро потребують уваги на мотиваційний ефект похвали, коли вона висловлюється класоводом від усього класу. Приміром, учитель зауважує: "Діти, ви помітили, Юрко останнім часом значно старанніший ".

Створення атмосфери колективної відповідальності залежить і від уміння вчителя давати позитивні зауваження на адресу дітей. Їх бажано робити в такій формі, щоб не викликати неприємних емоцій у школярів, які поки що не досягли успіхів. Тут варто дотримуватися конкретних рекомендацій.

Найперше - обережно ставитися до організації змагань дітей, надаючи перевагу груповим формам. Не варто при оцінюванні протиставляти кращого учня невстигаючому: "Оленка написала краще за інших". Замість цього доцільно зауважити: "Діти, зверніть увагу, як уважно сьогодні пишуть Євгенко, Оленка. Молодці". І потім кожну роботу розглянути докладніше, відзначити позитивне в них.

Мотивуючи оцінку, класовод привчає дітей до самоконтролю, самооцінки знань. Вона сприймається учнями як справедлива, єдино правильна, як основа створення дружніх взаємин між дітьми, з одного боку, та між учителем І вихованцями з іншого.

Обґрунтовуючи оцінку, педагог привчає шестиліток ао самоаналізу. Є різноманітні способи мотивування оцінних суджень. Один Із них - показ кращих зразків виконання завдань. Особливого значення набуває цей прийом для шестиліток, які не завжди вміють критично ставитися до своєї роботи. Позитивне ставлення шестилітньої дитини до навчальної діяльності стимулює диференційована оцінка. Вона дає змогу врахувати різні елементи виконаного дитиною навчального завдання - старанність, охайність, правильність.

Розділ 2. Вдосконалення контрольно-оцінної діяльності у початковій школі

2.1 Стан готовності майбутнього вчителя до оцінювання навчальних досягнень

Сьогодення ставить перед педагогом низку актуальних завдань, зумовлених необхідністю гуманізації та демократизації навчально-виховного процесу всіх ланок освіти. Особливого значення набуває критичний аналіз стану підготовки майбутніх учителів до оцінювання навчальних досягнень молодших школярів як складової частини загально-педагогічної підготовки у ВНЗ. Одним із напрямків дослідження стану проблеми є об'єктивна оцінка рівня та якості професійної підготовки студентів педагогічних ВНЗ, визначення дидактичних можливостей підвищення її ефективності.

На основі аналізу та узагальнення даних сучасних психолого-педагогічних досліджень розглянемо готовність до оцінювання навчальних досягнень молодших школярів як цілісну інтегративну характеристику особистості вчителя, що забезпечує ефективність підготовки та реалізації цього компоненту професіограми вчителя початкових класів.

Структуру готовності до оцінювання становить єдність мотиваційного, змістового та процесуального компонентів. Системо-утворювальним є мотиваційний компонент, що ґрунтується на усвідомленні студентами особистісної (суб'єктивної) та суспільної (об'єктивної) значущості процесу оцінювання навчальних досягнень молодших школярів та є передумовою для ефективної реалізації інших складових. Змістовий компонент готовності становлять педагогічні знання про сутність, функції, об'єкти, критерії, форми, види, норми оцінювання та методику його здійснення. Педагогічні знання вчителя реалізуються у практичній діяльності. Тому змістовий компонент готовності безпосередньо пов'язаний з процесуальним, функціональний склад якого становлять практичні вміння оцінювати навчальні досягнення учнів.

Складний системний характер готовності включений у доборі критеріїв її системного вимірювання. Критерії - це сукупність ознак, на основі яких здійснюється визначення, оцінка та порівняння рівнів сформованості готовності студентів (учителів) до оцінювання навчальних досягнень молодших школярів. Єдина система критеріїв дозволяє дати їх розгорнуту характеристику за рівнями.

Високий рівень готовності об'єднує студентів, яким притаманна сформована професійна самосвідомість, стійка позитивна внутрішня мотивація до реалізації оцінювання як компоненту педагогічної діяльності. Їм властиве глибоке усвідомлення об'єктивної та суб'єктивної значущості процесу оцінювання навчальних досягнень, високий рівень засвоєння знань на загально-педагогічному, конкретно-предметному, та узагальнено-методичному рівнях, здатність визначати та аналізувати взаємозв'язки між функціональними складовими процесу оцінювання (зміст освіти - цілі навчання - об'єкти - критерії - норми - види - форми - результат оцінювання). Високий рівень сформованості вміння оцінювати навчальні досягнення виявляється у доцільності, логічній послідовності, узагальненості реалізації всіх структурних складових процесу оцінювання (визначення цілей навчально-пізнавальної діяльності; встановленні загальних критеріїв оцінювання та їх конкретизація відповідно до специфіки власне предметного змісту та індивідуально-психологічних особливостей школярів; зіставлення прогнозованих та реальних результатів відповідно до визначених критеріїв; вибір форми і видів оцінки; повідомлення оцінки учням; аналіз результатів оцінювання). Під час педагогічної практики у реальних умовах навчального процесу, студенти з високим рівнем готовності самостійно об'єктивно та швидко оцінюють навчальні досягнення учнів у нових, нетипових, змінюваних ситуаціях.

До групи з середнім рівнем прояву досліджуваної готовності відносимо майбутніх учителів, у котрих виявляється аналогічний попередньому рівень педагогічної самосвідомості і всі вищезгадані якості змістового та процесуального компонентів, однак адаптація у змінюваних педагогічних ситуаціях не завжди здійснюється швидко через недостатній рівень узагальнення засвоєних знань і вмінь. Як правило, ці студенти в ситуації оцінювання використовують стереотипні зразки, постійно звертаються до нормативних документів та методичних вказівок, що ускладнює діяльність у нетипових ситуаціях.

Низький рівень готовності майбутнього вчителя до оцінювання навчальних досягнень молодших школярів характеризується байдужим ставленням до педагогічної діяльності, що виявляється у відсутності стійкого інтересу, домінуванні зовнішньої негативної мотивації професійної діяльності. Такі студенти не усвідомлюють значущості оцінювання, не можуть чітко визначити його мету і завдання. Знання та вміння поверхневі й неусвідомлені, тому у практичній діяльності оцінювання набуває стихійного, безсистемного характеру. Вчителі уникають ситуації оцінювання, оцінюють навчальні досягнення тільки у типових, подібних ситуаціях; не використовують аргументовані поширені оцінні судження; витрачають невиправдано велику кількість часу для поточного оцінювання на уроці. Оцінні дії таких студентів професійно не усвідомлені, виконуються інтуїтивно, шляхом проб і помилок, мають формальний характер.

Розроблена система діагностики готовності майбутніх учителів до оцінювання практично реалізована в ході констатуючого експерименту. Загальна кількість його учасників - 239 студентів ІІ-V курсів педагогічних ВНЗ [3].

Узагальнені дані констатуючого експерименту стосовно стану сформованості мотиваційного, змістового та процесуального компонентів готовності майбутнього вчителя до оцінювання навчальних досягнень молодших школярів представлено в табл.2.

Табл. 2. Рівнева характеристика готовності майбутніх учителів до оцінювання навчальних досягнень молодших школярів (у відсотках)

Рівні

Критерії

Високий

Середній

Низький

Г1

Г2

Р

Г1

Г2

Р

Г1

Г2

Р

Мотиваційний

компонент

5,6

6,8

1,2

32,4

33,6

1,2

62,0

59,6

-2,4

Змістовий

компонент

5,2

8,7

3,5

26,2

24,6

1,6

68,6

66,7

-1,9

Процесуальний

компонент

1,4

3,8

2,4

20,3

21,0

0,7

78,3

75,2

-3,1

У середньому по курсах

4,0,

6,4

2,3

26,3

26,4

0,1

69,6

67,1

-2,5

Всього

5,2

26,3

68,4

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.