У практиці народного виховання режим формується на основі укладу життя трудової родини в селі чи в міс-ті, з урахуванням віку й статі дитини, пори року й навіть особливостей дня -- будень, неділя чи свято. Широко застосовуються в народі такі дійові методи виховання, як виконання різних доручень і обов'язків, дитячі ігри та забави.
До виконання різних доручень дітьми практика на-родного виховання вдасться дужо часто. Обов'язки ді-тей випливають з потреб трудової сім'ї. Доручення вдома вони одержують найчастіше від батьків. Щоденне виконання доручень і обов'язків змалку дисциплінує дитину, формує почуття відповідальності, вчить раціо-нально використовувати час, будить ініціативу, гартує характер і виробляє вольові якості, вчить долати труднощі й доводити розпочату справу до кінця («Кі-нець діло хвалить»). Успішне виконання доручення викликає в дитини радість успіху. Особливо, якщо виконання перевірив і оцінив хтось із авторитетних людей -- батько чи мати, дідусь чи бабуся. Доручення визначають відповідно до віку і статі дитини з поступо-вим їх ускладненням. Коло цих доручень і обов'язків досить широко.
Наприклад, діти в сім'ях як у місті, так і в селі вико-нують різну хатню роботу, бавлять немовлят, допома-гають батькам у праці. Чим діти старші, тим доручення складніші. Не завжди доручення й обов'язки бажані та привабливі дитині. Та вони завжди й не можуть бути та-кими. Щоб підготуватися до життя, слід навчитися бути вольовим і дисциплінованим, мати почуття обов'язку й відповідальності. А для цього треба привчити себе вико-нувати не тільки те, що хочеться, а й те, що дуже по-трібне, хай навіть неприємне, важке. Щоправда, в умовах експлуататорського ладу на плечі дітей трударів часто лягали й непосильні доручення та обов'язки.
Самостійна робота - це не форма організації навчальних занять і не метод навчання. Її правомірно розглядати скоріше як засіб залучення учнів у самостійну пізнавальну діяльність, засіб її логічної і психологічної організації. (8, 279)
Основною вимогою суспільства до сучасної школи є формування особистості, що вміла б самостійно творчо вирішувати наукові, виробничі, суспільні задачі, критично мислити, виробляти і захищати свою точку зору, свої переконання, систематично і безупинно поповнювати й обновляти свої знання шляхом самоосвіти, удосконалювати уміння, творчо застосовувати них у дійсності.
Фахівцями в цій області підкреслювалося, що учням важливо дати метод, дороговказну нитку для організації придбання знань, а це значить - озброїти їх уміннями і навичками наукової організації розумової праці, тобто уміннями ставати мету, вибирати засоби її досягнення, планувати роботу в часі. Для формування цілісної і гармонічної особистості необхідно систематичне включення її в самостійну діяльність, що у процесі особливого виду навчальних завдань - самостійних робіт - здобуває характер проблемно-пошукової діяльності.
Існує безліч різних напрямків у дослідженні природи активності і самостійності учнів у навчанні. Перший напрямок бере початок ще в стародавності. Його представниками можна вважати ще давньогрецьких учених (Аристосен, Сократ, Платон, Аристотель), що глибоко і всебічно обґрунтували значимість добровільного, активного і самостійного оволодіння дитиною знаннями. У своїх судженнях вони виходили з того, що розвиток мислення людини може успішно протікати тільки в процесі самостійної діяльності, а удосконалювання особистості і розвиток її здатності - шляхом самопізнання (Сократ). Така діяльність дає дитині радість і задоволення і тим самим усуває пасивність з її боку в набуванні нових знань. Свій подальший розвиток вони одержують у висловленнях Франсуа Рабле, Мішеля Монтеня, Томаса Мору, що в епоху похмурого середньовіччя в розпал процвітання в практиці роботи школи схоластики, догматизму і зубріння вимагали навчати дитину самостійності, виховувати в ній вдумливу, критично мислячу людини. Ті ж думки розгортаються на сторінках педагогічних праць Я.А. Коменського, Ж.Ж. Руссо, И.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинського, Сухомлинського й ін.
У педагогічній роботі учені теоретики в єдності з філософами, психологами, соціологами і фізіологами досліджують і теоретично обґрунтовують цей аспект проблеми у основних якостях особистості представника сучасної епохи - ініціативності, самостійності, творчій активності - як головних показників усебічного розвитку людини наших днів.
Вивчаючи сутність самостійної роботи в теоретичному плані, виділяється три напрямки діяльності, по яких може розвиватися самостійність навчання - пізнавальна, практична й організаційно - технічна. Б.П. Єсіпов обґрунтував роль, місце, завдання самостійної роботи в навчальному процесі. При формуванні знань і умінь учнів стереотипний, в основному вербальний спосіб навчання, стає малоефективним. Роль самостійної роботи школярів зростає так само в зв'язку зі зміною мети навчання, його спрямованістю на формування навичок, творчої діяльності, а так само в зв'язку з комп'ютеризацією навчання.
Другий напрямок бере свій початок у працях Я.А. Коменського. Його змістом є розробка організаційно-практичних питань залучення школярів у самостійну діяльність. При цьому предметом теоретичного обґрунтування основних положень проблеми виступає тут викладання, діяльність учителя без досить глибокого дослідження й аналізу природи діяльності самого учня. У рамках дидактичного напрямку аналізуються застосування самостійних робіт, вивчаються їхні види, неухильно удосконалюється методика їхнього використання на різних етапах навчального процесу. Стає й у значній мірі вирішується в методичному аспекті проблема співвідношення педагогічного керівництва і самостійності школяра в навчальному пізнанні. Практика навчання багато в чому збагатилася так само змістовними матеріалами для організації самостійної роботи школярів у дома.
Третій напрямок характеризується тим, що самостійна діяльність обирається як предмет дослідження. Це напрямок бере свій початок в основному в працях К.Д. Ушинського. Дослідження, що розвивалися в руслі психолого-педагогічного напрямку, були спрямовані на виявлення сутності самостійної діяльності як дидактичної категорії, її елементів - предмета і мети діяльності. Однак при всіх наявних досягненнях у дослідженні цього напрямку самостійної діяльності школяра її процес і структура ще не досить повно розкрита. (12, 158 - 170)
1.2. Сучасні дослідження про домашні завдання як форму самостійної роботи учнів
Домашня робота -- самостійне виконання учнями навчальних за-вдань після уроків.
Їх виконують не тільки вдома, а й у школі, зокрема, в групах подовженого дня. Тому її ще називають самопід-готовкою.
Необхідність домашніх завдань зумовлена тим, що знання, навички й уміння засвоюються не відразу, а через періодичне повторення.
Крім того, лише в домаш-ній роботі учень може якнайкраще виявити, випробувати свої можливості, набути уміння самостійно вчитися, пе-реборювати труднощі.
Домашні завдання -- це не лише виучування поясне-ного на уроці, виконання вправ, розв'язання задач тощо.
Домашні завдання передбачають і самостійне вивчення нового матеріа-лу, особливо в середніх і старших класах.
Для того, щоб домашня навчальна робота була ефективною, учні повинні бути уважними і спостережливими, вміти запам'ятовува-ти, користуватися мисленнєвими операціями, цінувати і розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, почуте (тези, конспект, реферат, анотацію, рецензію та ін.), пи-сати твори, виготовляти наочні посібники та ін.
Домашня навчальна робота учнів вимагає передусім чіткого і правильного нормування. Перевантаження шко-дить фізичному і розумовому розвитку школярів, нега-тивно впливає на їх навчання і виховання. Визначаючи обсяг домашньої роботи, виходять із загальних положень щодо терміну її виконання: 1 клас -- до 1 год.; 2--3 кла-си -- до 1,5 год.; 4 -- до 2 год. Цей обсяг не повинен перевищувати третини від того, що зроблено на уроці у 1--7 класах. Напередодні вихідних і святкових днів домашніх завдань учням не задають. На практиці використовують різні види домашньої на-вчальної роботи:
§ робота з текстом підручника (читання, відтворення матеріалу, ознайомлення з новим текстом, ви-писування незрозумілих виразів, зворотів); виконання письмових і графічних робіт (написання переказів, тво-рів, виготовлення креслення, малюнків, заповнення кон-турних карт та ін.);
§ виконання усних вправ (підбір прикла-дів на правила, вивчення хронологічних таблиць та ін.); самостійна практична робота, яка вимагає певних спосте-режень (за рослинами, тваринами, вивчення рельєфу міс-цевості, явищ природи, творів мистецтва); виконання різ-номанітних вправ і розв'язання задач; читання статей, науково-популярних журналів; проведення дослідів; за-учування напам'ять правил, цитат, віршів.
Домашні завдання мають бути чітко сплановані, своєчасно повідомлені на уроці (завдання дається при зосередженні уваги всіх учнів). Вчитель повинен визна-чити зміст домашнього завдання (воно має бути зрозумі-лим усім учням), провести інструктаж щодо його вико-нання (що і як робити вдома), систематично перевіряти, оцінювати їх виконання. Він має забезпечувати дифе-ренційований підхід до визначення змісту й обсягу до-машніх завдань з урахуванням індивідуальних особливос-тей учнів, їх запитів та інтересів; використовувати творчі -завдання, які приваблювали б учнів новизною і цікавіс-тю, стимулювали до пошукової діяльності.
Обов'язок учителів і батьків -- створити дитині на-лежні умови для виконання домашніх завдань. Вона по-винна мати вдома своє робоче місце, необхідні посібни-ки, старатися виконувати завдання в день, коли отри-мала. (13, 349 - 350)
Метою домашніх завдань як форми організації пізнавальної діяльності учнів є розширення знань учнів, привчання їх до регулярної самостійної на-вчальної роботи, формування вмінь самоконтролю, вихо-вання самостійності, активності, почуття обов'язку та від-повідальності. Вона тісно пов'язана з уроком. Цей зв'язок полягає в тому, що пізнавальна діяльність на уроці потре-бує додаткової роботи: вправляння у застосуванні правил, розв'язанні завдань, знаходженні в підручнику відповідей на запитання вчителя та ін. Виконуючи домашнє завдан-ня, учні готуються до сприймання нового матеріалу на нас-тупному уроці. Однак це не означає, що домашню навчаль-ну роботу слід обов'язково давати на кожному уроці. До-цільність, корисність її обумовлюється процесом уроку.
Для успішної самостійної роботи вдома учень повинен бути уважним і спостережливим, вміти запам'ятовувати, виконувати мислительні операції, цінувати й розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, почуте (тези, конспект і реферат, анотація, рецензія та ін.).
Домашніми завданнями можуть бути робота з текстом підручника, виконання різноманітних вправ, письмових, графічних робіт, розв'язування задач. Педагоги нерідко рекомендують учням прочитати статтю в науково-по-пулярному виданні, переглянути кінофільм, поспілкува-тися на відповідну тему з тією чи іншою особою, спостерег-ти природне або побутове явище, провести дослід та ін.
Даючи домашнє завдання, вчитель коментує способи його виконання. Якщо певний вид роботи звичний для уч-нів, то можна лише зазначити, який матеріал слід опрацю-вати. Не варто упродовж тривалого часу пропонувати од-нотипні завдання, тому що учні можуть втратити інтерес до них. Домашні завдання повинні містити елемент новиз-ни, передбачати нові варіанти їх виконання. В окремих ви-падках доцільно давати учням індивідуальні завдання, які допомагають усунути прогалини у знаннях. Такі завдання для сильніших учнів покликані підтримувати інтерес до певного виду роботи.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
