26
Зміст
Вступ
Розділ І. Аналіз психолого-педагогічної літератури з
досліджуваної проблеми
1.1. Видатні педагоги про значення домашніх
завдань у навчанні молодших школярів
1.2. Сучасні дослідження про домашні завдання як
форму самостійної роботи учнів
Розділ ІІ. Дослідницько-експериментальна робота.
2.1. Констатуючий експеримент
2.2. Формуючий експеримент
2.3. Контрольний експеримент
Висновки
Додатки
Література
Домашня робота - логічне продовження аудиторних занять за завданням викладача з установленими термінами виконання. Дидактичні цілі: закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань; формування умінь; самостійне оволодіння новим програмним матеріалом; розвиток самостійності мислення. Розрізняють домашні роботи поточного і випереджального характеру.
Ці домашні завдання…
Нудно, неефективно, віднімає купу часу і ніколи немає гарантії, що воно не списано на перерві в приятеля-відмінника. Але може бути, не таке вже це зло - домашні завдання? Якщо зробити їх захоплюючими, запропонувати дитині можливість вибору, щоб вона розуміла, що і навіщо робить, проблема двійок за невиконані завдання зникне сама собою.
Сучасна школа все частіше пропонує учневі стати активним учасником власного процесу, причому не тільки в класі, але і дома. Завдання до дому у деяких школах уже не виходить від педагога, а стає процесом і результатом самостійного вибору учня. Традиційне домашнє завдання поступається місцем домашній творчості. У багатьох школах діти працюють над власними проектами і творчими роботами, коли кожен учень вибирає цікавлячу його проблему, прийнятний для нього спосіб роботи, адже домашнє завдання теж може виступати як творчий проект, причому проектна діяльність доречна практично по всіх навчальних дисциплінах. Це можуть бути розробка і створення діючих макетів, навчальних посібників для школи, виконання конкретної практичної роботи (палітурні роботи, дизайни-проекти для школи або для сусіднього дитячого саду), опис наукової проблеми або культурного явища, історичного процесу (із указівкою їхнього соціального значення), проведення й опис експерименту, постановка спектаклю, організація і презентація конкурсу або виставки робіт учнів, вчителів або батьків, створення лінгвістичного журналу. Ці проекти вимагають великих витрат часу, і виконувати їхній краще в невеликій групі.(1, 17 - 18)
Організація самостійної роботи, керівництво нею -- це відповідальна і складна робота кожного вчителя.
Виховання активності і самостійності необхідно розглядати як складову частину виховання учнів. Ця задача виступає перед кожним вчителем у числі завдань першорядної важливості.
Метою даної курсової роботи є вивчення організації домашньої роботи як форми самостійної роботи учнів і умов їхньої успішної реалізації.
Для розгляду даної мети я прийшла до аналізу різних напрямків у дослідженні природи самостійності учнів у навчанні, ознайомилася з безліччю визначень і з'ясувала які функції виконує самостійна пізнавальна діяльність учнів і чому вона так необхідна для формування зрілої особистості.
Говорячи про формування в школярів самостійності, необхідно мати на увазі дві тісно зв'язані між собою задачі:
§ Перша із них полягає в тім, щоб розвити в учнів самостійність у пізнавальній діяльності, навчити їх самостійно опановувати знаннями, формувати свій світогляд;
§ Друга -- у тім, щоб навчити їх самостійно застосовувати наявні знання в навчанні і практичній діяльності.
Самостійна робота не самоціль. Вона є засобом боротьби за глибокі і міцні знання учнів, засобом формування в них активності і самостійності як рис особистості, розвитку їхніх розумових здібностей.
Об'єктом вивчення є самостійна діяльність школяра, а предметом - умови її реалізації.
Актуальність цієї проблеми безперечна, тому що знання, уміння, переконання, духовність не можна передати від викладача до учня, прибігаючи тільки до слів. Цей процес містить у собі знайомство, сприйняття, самостійну переробку, усвідомлення і прийняття цих умінь і понять.
Розділ І. Аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми
1.1. Видатні педагоги про значення домашніх завдань у навчанні молодших школярів
У різні періоди розвитку суспільства навчальний процес організовувався не однаково. Так, у школах стародавнього світу панувала система індивідуального навчання. Учитель навчав кож-ного учня окремо. За середніх віків -- індивідуально-групова. За-няття проводились без сталого розкладу.
Індивідуальна система навчання якоюсь мірою виправдовувала себе тоді, коли в школах училась невелика кількість дітей. Але розвиток суспільного виробництва уже в XVI -- XVII століттях зумо-вив необхідність значного розширення і вдосконалення шкільної освіти. У зв'язку з цим виникла класно-урочна система навчання, яка створювала можливість одночасного навчання учителем бага-тьох учнів. Ця система вимагала комплектування навчальних груп (класів) з однаковою підготовкою і віком учнів і навчання їх за однією програмою. Доцільність класно-урочної системи та шляхи їх застосування обґрунтував у XVII ст. Я-А. Коменський. Вона розвивається уже більше трьох століть.
У XVIII ст. стала розвиватися бел ланкастерська система на-вчання (її розробили англійські педагоги А. Белл і Д. Ланкастер) -- система взаємного навчання. Суть бел ланкастерської си-стеми полягає в тому, що в школі старші, здібніші і більш підготов-лені учні виступають у ролі так званих моніторів: за вказівками вчителя-вони навчають інших учнів (як правило, кожний монітор навчає близько 10 учнів). Це дає змогу одному вчителеві організу-вати навчання кількох сотень учнів. Система взаємного навчання практикувалась частково і в нашій країні. Але життєвого іспиту вона не витримала, бо не забезпечувала належної якості навчання, ґрун-товного опанування учнями знань.
На початку XX ст. у США, Англії та в деяких інших країнах Заходу виникали системи індивідуалізованого навчання, що мали своїм завданням підготовку активних, ініціативних, енергійних функціонерів буржуазної держави. З цих систем навчання найбільш поширеним був дальтон-план (назва -- від м. Дальтон у США). При дальтон-плані уроки скасовуються, навчальні класи заміня-ються предметними «лабораторіями», кожний учень працює само-стійно, виконує тижневі чи місячні завдання («підряди») відповідно до своїх індивідуальних можливостей, а вчителі виступають в ролі консультантів і контролерів.
У другій половині 20-х років дальтон-план в дещо зміненому вигляді відстоювали деякі педагоги. На практиці основні ідеї дальтон-плану втілились у лабораторно-бригадній організації навчання, при якій замість класів створювались «лабораторії», учні розподілялись на невеликі групи-бригади (звичайно по 5--7 чол.), вчилися у цих групах за побудованими в особливий спосіб підруч-никами (називались вони «робочими книгами»), виконували спеці-ально складені вчителем денні, тижневі, місячні «робочі завдання» з кожного навчального предмета.
Лабораторно-бригадна система не виправдала себе. Вона зни-жувала керівну роль учителя, не забезпечувала опанування систе-матичних і міцних знань, приводила до знеосібки у навчанні, вихо-вувала безвідповідальне ставлення до роботи. Але окремі елементи цієї системи можуть бути корисними. Так, поряд з індивідуальним і колективним навчанням практикуються групові завдання, на-приклад, при виконанні лабораторних і практичних робіт, самостій-ного опрацювання підручника, довідкової і допоміжної літера-тури.
Сучасна педагогіка, як свідчать дослідження педагогів, продовжує віддавати перевагу індивідуальним фор-мам організації навчання перед колективними. Так, у багатьох школах США розповсюджений так званий «план Тромпа». В цент-рі уваги за цим «планом» -- створення умов для успішного просу-вання обдарованих учнів: 40 % часу відведено для навчання у великих групах (100--120 чоловік), 20% часу на навчання в малих групах (10--15 чоловік) і 40 °/о часу на індивідуальне навчання.
Вправи і привчання займають у народному вихованні одне з чільних місць. Вони є своєрідною „гімнастикою поведінки” дітей і реалізується в основному через застосування цілого комплексу різноманітних прийо-мів: вимоги, показу, тренування, нагадування, контро-лю й самоконтролю. Вимога допомагає вихованцеві збагнути суть і насущність потреби в тих чи інших звичаях і манерах поведінки. У народній педагогіці вони виражаються по-різному: у цікавій розповіді про якийсь повчальний факт із життя людей, мудрій пораді когось із старших, афоризмі («Не будь у людях приміт-ний, а будь вдома привітний», «У гостині останній почи-най їсти, а перший переставай»), заповіді («Не кради», «Поважай старших», «Шануй батька і матір»). Вимоги у формі наказу чи погроз у практиці народного вихован-ня трапляються дуже рідко. До них вдаються лише в крайньому разі, найчастіше тоді, коли вихованець виявляє зухвалу впертість і непослух. Та й то після випробування всіх інших можливих у даній ситуації методів і прийомів, зокрема застосування позитивного прикладу. Прийом вправи на основі показу відзначається високою дієвістю тому, що виражається в демонстру-ванні живого, наочного взірця й пробуджує емоційні переживання («Якщо він може, то чому я не можу?»). Саме на це розраховують вихователі, коли кажуть, наприклад, учневі: «Подивись, як забавляє свого молодшого братика ця дівчинка». Або: „Поглянь як він виконує швидко, з зацікавленням та правильно домашнє завдання, то чому ж ти не можеш?”. Щоб та чи інша дія, наприклад, манера готуватися, закріпилась і стала звичкою, не обхо-дилась без нагадування, яке допомагає долати забудь-куватість. Щоправда, постійні нагадування, та ще в кате-горичній формі, можуть набриднути й не дати бажано-го результату. А тому їх роблять делікатно й нерідко в жартівливій формі.
Народна педагогіка обстоює довірливе ставлення до людини. Але довірливість не виключає контролю дорослих за поведінкою дитини. («Довіряй, але й пере-віряй!»). Контроль може бути різний. Педантично-в'їдливий контроль користі не дає. Доброзичливий і мудрий контроль сприймається з вдячністю, бо він допомагає виявляти і долати труднощі, підносить уже здобуте, будить радісні переживання успіху, спонукає до самоудосконалення і самоконтролю («Найкращий контроль -- власна совість»).
Вік людини порівняно недовгий («Вік наш -- як годи-на»). Та й швидко минає («Збіжить вік -- як одна година», «Ліга упливають, як вода», «Вік пройшов, як батогом ляснув»). Тож і прожити його треба змістовно, гідно. У зв'язку з цим в народній педагогіці велика увага приділяється чиннику часу в житті людини. Про раціональне використання часу на основі додержання тих чи інших режимних моментів йдеться в багатьох прислів'ях і приказках, наприклад: «Хто рано встає, тому бог дає», «Легше пізно лягти спати, ніж рано вставати», «Зі сном, як з волом, борися, а рано вставати не лінися», «Сьогоднішньої роботи на завтра не відкла-дай», «Зробив діло -- гуляй сміло». Глибоко замисли-тись над невпинним плином часу спонукають також народні загадки. І це не випадково: режим, тобто розумний і чіткий розпорядок життя і діяльності ди-тини народна педагогіка розглядає як один з дійових методів виховання, важливий чинник формування звичок.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
