До “небажаних” інвестицій з Польщі відносимо:

·        інвестиції, що викликають негативні екстерналії (наприклад, пов’язані з перенесенням в Україну шкідливих виробництв);

·        інвестиції, які здійснюються у безперспективні з макроекономічної точки зору галузі української економіки, тобто валютні надходження, які деформують структуру розміщення ринкових ресурсів (фінансових, матеріальних, людських), відволікаючи їх з більш ефективних підприємств (галузей) у менш ефективні, що призводить до консервації кризового стану української економіки;

·        інвестиції, які створюють небезпеку виникнення ринку монополіста. Вкладаючи великі кошти у найперспективніше і найбільше у галузі підприємство, іноземний інвестор не лише ставить під загрозу існування інших виробників галузі, а нерідко вимагає від держави-реципієнта ексклюзивних прав і пільг, що для національної економіки є явищем вкрай небажаним (приклад – АвтоЗАЗ Daewoo).

Розв’язання проблеми залучення польського капіталу в українську економіку через формування відтворювальної моделі українсько-польських відносин вимагає врахування чинників, які стримують цей процес і чинників, які йому сприяють. Їх глибокий аналіз дозволить більш об’єктивно здійснювати корекцію політики обох держав в питаннях розвитку економічних відносин, а також внутрішньої політики щодо розвитку національної економіки в цілому. Незважаючи на наявність перелічених перепон, що заважають розвитку ефективної інвестиційної співпраці України і Польщі, у 2000р. 50% польських експертів оцінювали міжнародний імідж України як “скоріше позитивний”, 11% – як “позитивний”, 27% – як “скоріше негативний” і лише 3% – як “негативний”.

·         

Мал.4.1. Чинники, що стримують формування інвестиційно-виробничої моделі українсько-польських економічних відносин

Таким чином, переважна більшість (61%) державного, наукового і бізнесового істеблішменту Польщі вважала міжнародний імідж нашої держави загалом позитивним, при цьому 54% польських експертів були переконані, що імідж України “покращується” .

Специфіка цих оцінок ґрунтується на сприятливому ставленні польських експертів до посилення європейського вектору зовнішньої політики України, а також на позитивній динаміці двосторонніх відносин між Україною і Польщею, яка характеризувалася 35%-ами експертів як “активний прогрес”, а 47%-ми як “помірний прогрес” [76]. Такі оцінки свідчать, по-перше, про значний потенціал розвитку українсько-польських економічних відносин, а, по-друге, про можливість розвитку двостороннього співробітництва не лише в ширину, а й вглиб, охоплюючи нові сфери та насичуючи новим змістом вже існуючі.

Мал. 4.2. Чинники, які сприятимуть формуванню інвестиційно-виробничої моделі в системі Українсько-польських відносин

4.2 Стимулювання взаємних інвестиційних потоків між Україною та Польщею

За коефіцієнтом транзитності території Україна посідає перше місце у Європі, маючи, за висновками англійського інституту “Rendall”, транзитний рейтинг – 3,75 (найвищий у Європі). Однак, відсутність шляхів міжнародного рівня протягом тривалого періоду не дозволяла їй повною мірою використовувати свій геополітичний ресурс. Рішення про будівництво через територію України чотирьох транспортних коридорів (№3 Берлін-Вроцлав-Львів-Київ, №5 Трієст-Любляна-Будапешт-Братислава-Львів-Київ-Москва, №9 Гельсінкі-Київ-Одеса-Будапешт-Александрополіс, №7 Водний-Дунайський, що проходитиме через порти Ізмаїл і Рені)[1], а також розроблена спільно з Польщею концепція коридору Гданськ-Одеса, що має отримати статус загальноєвропейського, створили реально перспективні можливості для України підвищити обсяги товарообігу з країнами Західної, Центральної і Східної Європи, в тому числі Польщею, покращити якість пасажирських перевезень, вирішити низку регіональних проблем, зокрема зменшити соціальну напругу у депресивних районах за рахунок створення мережі побутового і технічного сервісу для учасників руху, зменшити собівартість перевезення пасажирів та вантажів за рахунок оптимізації маршрутів та збільшення швидкості руху.

Однак реалізація інвестиційних проектів розбудови транспортних шляхів потребує напрацювання відповідного досвіду, зокрема вивчення питань функціонування фінансових, інвестиційних та виробничих структур на стадії будівництва і функціонування платних автодоріг, залізничних колій за міжнародними стандартами, сучасних, технічно оснащених складських приміщень. Особливо загострюється потреба залучення іноземних інвестицій (в тому числі польських) та налагодження ефективних коопераційних відносин у зв’язку з неспроможністю держави щодо фінансування, майнової гарантії проектів, а також проблематичністю отримання кредитів вітчизняних банків та інших фінансових структур. Тому підприємства, які відповідатимуть за будівництво та наступну експлуатацію об’єктів залізниці й автошляхів, а також за обслуговування вантажоперевізників та пасажирів, здійснення рекламної, туристичної та іншої діяльності, повинні бути створенні у формі недержавної власності, що значно підвищить обсяги залучення додаткових приватних іноземних інвестицій, а для забезпечення високої ефективності проектів, інвестор повинен обиратися на основі тендерних конкурсів.

Важливою проблемою, що постане перед потенційним польським інвестором проектів розбудови транспортних коридорів, є впевненість у надійності механізму повернення коштів, дія якого повинна бути тривалою (в межах окупності), а обсяги грошових надходжень – чітко обумовлені в часі. Розв’язати цю проблему фахівці пропонують за допомогою передачі автомобільних доріг, побудованих із залученням нетрадиційних джерел фінансування в концесію, з правом концесійної компанії (що складатиметься з учасників з України та, можливо Польщі і третіх країн), справляти плату за проїзд з користувачів дороги.

Для вирішення гострих для України і Польщі проблем забезпечення паливно-енергетичними ресурсами важливе формування портфеля інвестиційних проектів спорудження нафто- та газопроводів через територію обох країн. З точки зору трансформації моделі українсько-польських економічних відносин, створення такого довгострокового активу, як трубопровід, на основі міжнародного кооперування і кооперації, є надзвичайно важливим напрямком співробітництва, оскільки потреба у його експлуатації та відповідній сервісній інфраструктурі призводить до мультиплікації двосторонніх економічних контактів. Однак можливість спільного спорудження трубопроводів зустрічає такі перепони, як нестача коштів в українських потенційних партнерів і невпевненість польської сторони щодо геополітичної, а часом й економічної (мається на увазі неспівмірність потужності майбутнього трубопроводу з витратами на його будівництво) доцільності реалізації проекту (приклад – нафтопровід “Одеса-Броди-Гданськ”). Розв’язати проблему фінансування будівництва трубопроводів через територію України і Польщі можна було б залучаючи кошти підприємств, що знаходяться у ЦСЄ і зацікавлені у їх функціонуванні, зокрема, нафтопереробних. При цьому Польща отримає переваги від надійності українського транзиту, а Україна збереже, а може й збільшить свою частку на ринку постачання (транзиту) енергоресурсів.

Розв’язання завдань, пов’язаних із трансформацією зовнішньоекономічних відносин України з Польщею в реальному секторі, викликає низку інших організаційних вимог, що полягають у переорієнтації застарілої організаційно-функціональної та управлінської структури ЗЕД з обслуговування торговельно-посередницьких і торговельних зовнішньоекономічних зв’язків, зокрема із Польщею, до забезпечення функціонування інвестиційно-виробничої (відтворювальної) моделі ЗЕВ. Нова організаційно-інституційна структура повинна створити для іноземного (в тому числі польського) інвестора належні умови інвестиційної діяльності, відповідати за результати інвестування та пов’язані з ними перетворення, забезпечити ефективність експорту національного капіталу.

Це зумовлює необхідність активного функціонування у її складі не лише державних, регіональних, муніципальних органів влади, зовнішньоторговельних об’єднань, спільних підприємств, а й банків, інвестиційних фондів, бірж, довірчих товариств, страхових компаній тощо, насамперед із спільним володінням капіталу, що передбачає розвиток міжнародного кооперування й кооперації не лише у реальному секторі, а й фінансовому (секторі фінансового посередництва). По-перше, створення спільних фінансових інституцій найкраще забезпечить функціонування спільного капіталу у реальному секторі. По-друге, спільні фінансові структури сприятимуть формуванню стійких каналів руху виробничих факторів. По-третє, орієнтуючись на максимізацію прибутку, фінансові інституції забезпечать недержавний (ринковий) контроль за оптимальністю використання інвестиційного потенціалу шляхом максимізації корисності споживачів по обидва боки кордону.

Потужними і складними фінансово-організаційними структурами, які могли б забезпечувати реалізацію коопераційних відносин одночасно у реальному й фінансовому секторі, є, на наш погляд, фінансово-промислові групи (ФПГ). Об’єднання українського і польського капіталу та управлінського ноу-хау в межах ФПГ з метою технологічної чи/й економічної інтеграції для реалізації спільних інвестиційних проектів може суттєво сприяти покращенню становища підприємств та інших організацій з обох країн, що об’єднали свої капітали, на вітчизняних і зарубіжних ринках, отриманню державної підтримки і, головне, втіленню в життя конкретних господарських завдань, в тому числі й геополітичного та геоекономічного значення. ФПГ може бути сформована навколо промислового підприємства, дослідного інституту, торговельної фірми за обов’язкової участі банку чи іншої кредитної установи і користуватися різними засобами державної підтримки, серед яких надання державних гарантій для залучення різного роду інвестицій, зниження норм обов’язкового резервування для банків, що входять в склад ФПГ, урядова фінансова підтримка ФПГ, що беруть участь у проектах загальнодержавного чи міжнародного значення, надання митних і податкових пільг тощо. Однак, враховуючи зарубіжний досвід діяльності ФПГ, а також недосконалість української законодавчої бази, однозначно говорити про доцільність створення і можливість ефективного функціонування українсько-польських ФПГ поки що передчасно. Формування фінансово-промислових груп може спричинити монополізацію ринку, використання урядових пільг не для підвищення ефективності реалізації конкретних проектів, а для покриття поточних операційних витрат підприємств, диверсифікації власності банків та отримання їх (банків) доступу до безпосереднього володіння і управління підприємствами, що, можливо, і не загрожує економічній безпеці держави, однак заважає оптимальній алокації ресурсів. Досягненню високої ефективності діяльності ФПГ не сприяє і вітчизняне законодавство. Закон України “Про промислово-фінансові групи” не точно визначає організаційну форму ФПГ, орієнтує підприємства на використання застарілих форм управління коопераційними зв’язками за допомогою договорів, обмежує строки функціонування ФПГ лише терміном реалізації затвердженої виробничої програми, консервує державно-монополістичне регулювання процесів створення, функціонування і ліквідації ФПГ. Ще одним суттєвим недоліком Закону “Про промислово-фінансові групи” є те, що він передбачає участь лише одного банку у ФПГ, а це суттєво обмежує її інвестиційні можливості.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24