Спеціальність 8.030403 «Міжнародні економічні відносини»
Денна форма навчання 6 курс (магістр)
Магістерська робота
“Польські інвестиції в Україну в світлі східної політики ЄС”
Київ 2010
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Інвестиційна політика держави та іноземні інвестиції
1.1 Іноземні інвестиції у країнах з перехідною економікою
1.2 Інвестиційна політика держави
1.3 Інвестиційна політика України на умов переходу до ринку
Висновки до Розділу 1
РОЗДІЛ 2. Прямі іноземні інвестиції в українській економіці сьогодні
2.1 Інвестиційний клімат України у синхронії і діахронії
2.2 ПІЗ як фактор розвитку економіки України
2.3 Організаційно-економічний механізм залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України
Висновки до Розділу 2
РОЗДІЛ 3. Україна і Східний вектор політики Европейського Союзу
3.1 Східний напрямок діяльності ЄС
3.2 Політика східного партнерства ЄС – нові інструменти і можливості
Висновки до Розділу 3
РОЗДІЛ 4. Інвестиційні потоки в системі українсько-польських економічних відносин
4.1 Аналіз негативних і позитивних тенденцій перебігу взаємної інвестиційної діяльності
4.2 Стимулювання взаємних інвестиційних потоків між Україною та Польщею
4.3 Прямі польсько-українські інвестиції
4.4 Фінансування польських інвестицій з фондів ЄС
Висновки до Розділу 4
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
Вступ
Формування в Україні економіки відкритого типу, її інтеграція у світове господарство здійснюється в умовах трансформації соціально-економічної системи та суспільно-політичного ладу, що породжує суперечливі тенденції, позитивні й негативні явища, які впливають на характер двостороннього співробітництва України та її партнерів. Принципова зміна економічного середовища в Україні, геополітичної ситуації в Центральній і Східній Європі (ЦСЄ), правового поля діяльності суб’єктів господарювання на внутрішньому і зовнішньому ринку, обумовили ситуацію, коли елементи старої зовнішньоекономічної моделі (сформованої в умовах панування планово-адміністративної системи і співробітництва в рамках РЕВ), моделей двосторонніх економічних відносин і механізми їх реалізації стали недієвими, а нові – не сформовані та не відпрацьовані в науці та практиці.
Ця проблема особливо загострилася у зв’язку з процесами розширення Європейського Союзу та різним ступенем участі у них України та її західних країн-сусідів. Зазначене детермінує необхідність пошуку шляхів реформування економічних зв’язків України членами ЄС, насамперед з Польщею, яка визначена її стратегічним партнером, що передбачає найтіснішу і найширшу двосторонню співпрацю.
Різні аспекти проблеми функціонування національної економіки у світовій висвітлені у працях вітчизняних і зарубіжних вчених. Так, теорії побудови окремих складових зовнішньоекономічних моделей присвячені роботи І.Бураковського, Дж. Бхаваті, М.Дудченко, Г.Зіберта, А.Кірєєва, Е.Кочетова, П.Кругмана, В.Леонтьєва, П.Ліндерта, В.Новицького, М. Обстфельда, Ф. Рута, Є. Савельєва, В.Сіденка, А.Філіпенка та ін. Теоретичні та практичні аспекти формування глобального економічного середовища і регіоналізації досліджувалися Р.Айзеном, В.Будкіним, В.Горбуліним, Н.Думною, І.Івановим, Б.Кузнєцовим, З.Луцишин, Ф.Махлупом. Теоретичні засади формування інвестиційного клімату, інвестиційної стратегії та політики інвестування викладені у працях О.Гаврилюка, Б.Губського, Дж.Даннінга, А.Кальвета, І.Лукінова, А.Папафілліппу. Питанню транскордонного співробітництва та розвитку єврорегіональної співпраці присвячені роботи П.Бєлєнького, А.Гаассе, М.Долішнього, Є.Кітовського, М.Лендьєл, П.Луцишина, Н.Мікули, А.Міщука, О.Озембло, Н.Паніковського, С.Писаренко. Проблеми розвитку економічних систем України і Польщі, зокрема в контексті інтеграції посткомуністичних країн Центрально-Східної Європи в ЄС, досліджували В.Герульський, П.Ебергардт, О.Оксанич, М.Янків.
Одним з перших спеціальних дисертаційних досліджень економічних відносин між Польщею та Україною 1991 — 1999 рр. ХХ ст. стала захищена в 2003 р. робота Л.Ковач [16]. Важливим внеском у вивчення польсько-українських відносин, сильними сторонами цієї дисертації можна, безумовно, вважати розгляд співробітництва у галузі транспорту, аналіз галузевої структури товарообороту (насамперед, 1996 — 1999 рр.) та співробітництво у банківській сфері. Натомість, як і в роботах інших дисертантів, предметом досліджень яких були польсько-українські відносини, вкрай мало уваги приділено проекту нафтопроводу Одеса-Броди-Гданськ (важливої ланки майбутнього Євро-Азійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК)). Лише частково, на наш погляд, виявлені чинники, які впливали на розвиток єврорегіонів. Однією з найслабкіших сторін дисертації Л.Ковач є замала частка неопублікованих документів у джерельній базі. Крім того, викликає здивування невелика кількість (трохи більше 10 одиниць у списку джерел та літератури) польських джерел у роботі. На наш погляд, такий обсяг польських джерел у вивченні теми відносин з Польщею недостатній для всебічного, глибокого аналізу. Написано цілий ряд дисертацій, у яких висвітлюються певні аспекти досліджуваного питання. Вагомий вклад у дослідження українсько-польських відносин внесли українські науковці. Однією з перших спроб дослідити розвиток українсько-польських відносин була дисертаційна робота Д.Горуна [11]. Автор зробив спробу всебічно підійти до розгляду стану українсько-польських стосунків, зосередивши увагу на дослідженні політичної, економічної та культурної сфер двостороннього співробітництва.
Серед перших спроб монографічного дослідження польсько-українських стосунків варто назвати спільну працю В.Гілла та Н.Гілла “Відносини Польщі з Україною в 1989-1993 рр.” [43]. Автори у своєму дослідженні торкаються основних сфер двосторонніх взаємин: політичної, економічної, культурної, питання національних меншин. Попри те, що дослідники через об’єктивні причини не змогли у повній мірі представити всіх факторів і чинників, які впливали на динаміку розвитку українсько-польських відносин, та надати вичерпних висновків і прогнозів, важливість цієї роботи полягає у систематизації значного фактологічного матеріалу з історії польсько-українських стосунків першої половини 90-х рр. ХХ ст.
Проблематика українсько-польського стратегічного партнерства, розширення НАТО та ЄС на Схід, різноманітних аспектів двосторонніх відносин,а також становлення та розвиток діалогу між Києвом і Варшавою часто ставали предметом обговорення на міжнародних конференціях, семінарах і “круглих столах” [13]. Співробітництву наших держав в економічній сфері присвячені розвідки А.Єременко [21], М.Костшевського [25], Л.Парфенова [29], Р.Станішевського [32] та ін..
Важливе місце у розробці проблематики українсько-польських відносин належить журнальним і газетним статтям, зокрема, “Мировая экономика и международные отношения” [11], “Урядовий кур’єр” [24] та інших періодичних виданнях надають потрібний інформативний матеріал для ґрунтовного дослідження. Серед польських фахових періодичних видань на особливу увагу заслуговують “Polityka” [42], “Przegląd środkowoeuropejski” [43], “Przegląd Rządowy” [44], Rocznik Strategiczny [41], Polska w Europie [39], Przegląd Zachodni [40], Biuletyn Ukraiński [2]. Багато корисної інформації розміщується на сторінках таких періодичних видань, як “Materials and Documents”, “Zycie gospodarcze” [45] та ін. польських та західних періодичних виданнях.
Окремо необхідно зазначити інформаційні джерела Міністерства економіки та Ради міністрів Польщі, Польської агенції інформації і закордонних інвестицій (PALiLZ), Економічного відділу Посольства Польської Республіки в Україні, польські спеціалістичні видання: „Ринок: східні партнери” (щомісячне видання Інституту кон'юнктур і цін закордонної торгівлі, Центр ринкової інформації, Варшава), „Аналітичний бюлетень UKIE” та інші.
Світовий досвід свідчить, що країни з трансформаційними економіками, як правило, не в змозі здолати об’єктивні труднощі перехідного періоду без залучення та ефективного використання іноземних інвестицій. Іноземні інвестиції, взагалі, створюють необхідні передумови для пожвавлення загальної економічної активності та формування національних інвестиційних ринків, дозволяючи досягти потрібного рівня інвестицій (20-25% ВВП) на фоні дефіциту внутрішніх інвестиційних ресурсів. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ), зокрема, сприяють впровадженню технологічних нововведень, забезпечуючи зростання науково-технічного потенціалу, та стимулюють економічний розвиток, даючи змогу здійснювати структурну перебудову і модернізацію господарства в умовах сучасного глобалізованого економічного простору. Водночас, хоча іноземний капітал і може на певний час стати відчутним фактором піднесення економіки, необхідно враховувати і його можливі негативні наслідки, в першу чергу, з погляду перспектив національної конкурентоспроможності.
Важливість ПІІ для економік перехідного типу обумовлює актуальність їх дослідження і в Україні, насамперед у контексті здійснення регулятивного впливу держави на інвестиційний процес. Регулювання іноземних інвестицій можна вважати одним із пріоритетних напрямків економічної політики держави – результати досліджень свідчать, що країни, які контролювали рух капіталів, досягли кращих показників економічного розвитку, ніж країни, які не втручалися у переміщення капіталів між кордонами.
Необхідність державного регулювання ПІІ на макроекономічному рівні обумовлюється їх позитивними та негативними наслідками, які потрібно відповідно стимулювати або обмежувати, застосовуючи певні регулятивні інструменти. Вибір інструментів, які дозволятимуть регулювати процес прямого іноземного інвестування, повинен бути всебічно обґрунтованим з наукових позицій та, зокрема, засновуватись на виявленні важливих причинно-наслідкових зв’язків між ПІІ і чинниками, які впливають на їх динаміку, а також на визначенні кількісних характеристик цих взаємозв’язків.
Питанню дослідження ПІІ присвячено чимало публікацій у вітчизняній літературі, наприклад [1-3, 6, 7], однак вони носять здебільшого описовий характер – автори зупиняються переважно на якісних аспектах іноземного інвестування, залишаючи поза увагою дослідження чинників, що впливають на ПІІ на макрорівні. Лише в окремих роботах [2] ці питання були піддані більш глибокому вивченню, проте дослідження обмежились лише ранжуванням чинників за ознакою важливості для ПІІ.
Розглядаючи ПІІ, потрібно звернути увагу на наступне. Традиційне пояснення міжнародного руху капіталу як фактора виробництва базується на існуванні різних відсоткових ставок у країнах, однак воно розкриває причини руху лише портфельного капіталу та не може адекватно пояснити прямі інвестиції. ПІІ є найважливішою характерною ознакою багатонаціональних компаній, адже ці інвестиції є не просто формою міжнародного руху капіталу, а радше розширенням компанії з вітчизняної країни у приймаючу. Виходячи з цього, у дослідженні іноземних інвестицій в Україні слід обов’язково виокремлювати прямі та портфельні інвестиції, чітко розмежовуючи чинники іноземного прямого та портфельного інвестування.
Вважається [3], що найбільший вплив на обсяги іноземного інвестування в Україні справляють політичні й правові чинники, рівень корупції й організованої злочинності, адміністративні бар’єри та інші фактори неекономічного характеру. Зокрема, зазначається, що причинами незадовільного припливу ПІІ в Україну є низький міжнародний рейтинг країни та нестабільність наявної нормативно-правової бази.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24
