Рефераты. Оперативний і стратегічний контролінг

Оперативний і стратегічний контролінг

Зміст

Вступ

1. Сутність оперативного і стратегічного контролінгу

1.1 Сутність оперативного контролінгу

1.2Сутність стратегічного контролінгу

1.3 Організація інформаційного забезпечення

2. Методи стратегічного і оперативного контролінгу

2.1 Методи оперативного контролінгу

2.2 Методи стратегічного контролінгу

2.3 Порівняння оперативного і стратегічного контролінгу

3. Шляхи вирішення проблем реалізації оперативного і стратегічного контролінгу

Висновки

Практична частина

Список використаних джерел

Вступ

В умовах становлення ринкових відносин будь-яке підприємство незалежно від форми власності стає економічно і юридично самостійним. Таке положення підприємства як суб'єкта ринкових відносин зумовлює об'єктивний процес зростання ролі і значення функцій керування: вони наповнюються новим змістом.

Найважливішим засобом успішного функціонування підприємства є контролінг, оскільки він забезпечує необхідною інформацією для прийняття управлінських рішень шляхом інтеграції процесів збору, обробки, підготовки, аналізу та інтерпретації інформації; надає інформацію для керування трудовими і фінансовими ресурсами; забезпечує виживання підприємства на рівнях стратегічного і аналітичного управління.

Функціонування будь-якої системи управління вимагає правильної організації інформаційного забезпечення, тобто наявності сукупності оброблених відомостей про стан об'єктів фінансово-господарської діяльності, які відповідають вимогам управлінського блоку. У свою чергу інформаційне забезпечення включає в себе інформаційну систему, що має в своєму розпорядженні необхідний інформаційний фонд і систему інформаційних потоків.


1. Сутність стратегічного та оперативного контролінгу


1.1 Сутність оперативного контролінгу


Основна ідея концепції контролінгу полягає в підвищенні ефективності оперативного та стратегічного управління підприємством за допомогою створення обліково-аналітичної системи, що представляє собою синтез елементів обліку, аналізу, контролю, планування. Оперативний контролінг, при цьому, забезпечує прибутковість і ліквідність підприємства шляхом виявлення причинно-наслідкових зв'язків при зіставленні виручки від реалізації і витрат.

Сутність оперативного контролінгу полягає у формування засобів і методів ефективного управління поточними цілями підприємства.

Досягнення поставленої мети можливе шляхом логічного аналізу та формалізації проблем, які можуть виникнути в ході організації контролінгу, причин їх появи і засобів, що дозволяють їм протистояти.

Слід звернути увагу і на передумовах появи контролінгу у вітчизняній теорії та практиці. У сучасних умовах підприємства переслідують такі цілі: уникнути залежності від основних споживачів, постачальників, банків та інш.; затвердження на внутрішньому і зовнішньому ринках; взаємодія з навколишнім середовищем; досягнення найкращих результатів і інші. З урахуванням цього, представляється доцільним створення такої обліково-аналітичної системи

Основним завданням оперативного контролінгу є забезпечення методичної, інформаційної та інструментальної підтримки менеджерів підприємства для досягнення запланованого рівня прибутку, рентабельності і ліквідності у короткостроковому періоді.

В області оперативного обліку сучасний контролінг не може задовольнятися лише даними фінансового (бухгалтерського) обліку, так як цей облік в першу чергу орієнтований на зовнішнього користувача і ведеться за правилами і розпорядженням державних органів. У цьому обліку не фігурують багато понять і категорії економіки підприємства, без яких актуальна оцінка витрат і результатів неможлива. До числа таких понять відносяться всі види калькуляційних витрат, наведені (дисконтовані або нарощені) вартості і т.д., тому для реалізації функцій оперативного контролінгу на підприємстві необхідний принципово інший вид обліку-управлінський облік.

Важливим елементом оперативного контролінгу є інформаційне забезпечення прийняття рішень по структурі виробничих програм. Рішення про виробничу програмі можуть прийматися на основі обмежень по виробничим потужностям, але частіше зустрічається випадок, коли "слабким місцем" є збут. Для проведення аналізу виробничої програми широке поширення отримали часткова калькуляція і розрахунок маржинального прибутку (сум покриття). На основі цієї інформації робиться висновок про вигідність виробництва окремих продуктів, продуктових груп, ефективності роботи підрозділів, використання каналів збуту і т.п. Типовими прикладами є система управлінського обліку директ-костинг і ступінчастий розрахунок сум покриття на основі віднесення витрат до об'єктів.

Так, наприклад, на основі розрахунку маржинального прибутку по продуктах можна ділити продукти виробничої програми щодо вигідності їх виробництва в короткостроковому періоді.

На основі аналізу можливої програми випуску, а також впливу на результат змін у програмі, обсягів збуту, витрат, цін можна зробити висновок про доцільність виробництва певного асортименту продукції. У результаті аналізу передбачуваної виробничої програми можна уявити градацію цілей підприємства не тільки за продуктами, продуктовим програмами, але і по функціональним підрозділам і проектам. Ці дані є основою для наступного планування виробничих програм і дозволяють виявити можливі організаційно-технологічні проблеми.

Моделювання різних ситуацій дозволяє прораховувати можливі зміни господарського середовища і заздалегідь бути до них готовим. При цьому використовується інформація про майбутні процесах. В основі моделювання лежать фінансово-економічні розрахунки, які дозволяють спрогнозувати передбачуваний вплив на ціль можливих альтернатив, проаналізувати і оцінити альтернативи і контролювати ступінь досягнення мети. Проведення таких розрахунків дозволяє контролеру отримувати інформацію про ймовірні зміни і моделювати альтернативні варіанти виробництва, а керівникові - заздалегідь бути готовим до різних змін господарського середовища (ціни, податки) та своєчасно приймати адекватні рішення, тобто управляти внутрішніми параметрами, такими, як обсяг виробництва і постійні витрати, для того щоб кращим чином досягати бажані цілі.

Розрахунки дозволяють не тільки знаходити оптимальні поєднання обороту, витрат і прибутку, а й контролювати їх реалізацію. Порівнюючи планові дані з фактичними в процесі реалізації планів, проводять контрольні розрахунки і аналізують відхилення.

В організаціях, що розрізняють і визнають важливість оперативного, виділяють самостійні організаційні одиниці підрозділи оперативного контролінгу.


1.2 Сутність стратегічного контролінгу


Стратегічний контролінг координує функції стратегічного планування, контролю і стратегічного інформаційного забезпечення.

Цільова задача стратегічного планування укладаєся у забезпеченні тривалого успішного функціонування організації. Для цього потрібно формулювати та впроваджувати стратегії пошуку, побудови і збереження потенціалу успіху (прибутковості). Слід розрізняти нові і наявні потенціали успіху.

Під наявними потенціалами успіху розуміють створені і використовувані на підприємстві потенціали. Якщо підприємство може забезпечити більш ефективне, ніж у конкурентів, вирішення наявних, змінюються або нових проблем клієнтів, то це означає його здатність генерувати нові потенціали успіху.

Потенціали успіху можна розділити також на зовнішні і внутрішні. Зовнішні потенціали залежать від успішної комбінації "продукт / ринок". Внутрішні потенціали можуть бути наступних видів: інформаційні, структурні, технічні, фінансові, кадрові та інших

Центральним пунктом стратегічного планування є розробка стратегій - можливих дій по досягненню цілей, що стоять перед підприємством.

У принципі стратегії можуть формулюватися і диференціюватися в рамках як усього підприємства, так і його функціональних підрозділів.

Процес стратегічного планування можна розбити на ряд фаз.

I. Пошук та формулювання стратегічної мети, яка виводиться із загальних цілей (місії) підприємства і конкретизується як потенціал успіху. Одночасно вводяться обмеження у вигляді фіксованих і незалежних змінних. Ці обмеження як екзогенного (зовнішнього), так і ендогенного (внутрішнього) характеру являють собою вихідні передумови процесу планування. Сформованою планові цілі й обмеження визначають процес пошуку альтернативних варіантів, а також оцінку їх реалізації.

2. Оформлення та оцінка стратегії - припускає фіксацію вихідної ситуації, потенціалів підприємства, що представляють собою різницю між можливими і реально досягнутими значеннями. Аналіз вихідної ситуації на підприємстві дозволяє виявити його сильні і слабкі місця. Крім того, можна встановити різницю між метою як планової величиною і вихідної ситуацією як фактичною величиною в даний момент часу. На цьому етапі розробки стратегії слід шукати і конкретизувати можливі альтернативні рішення, що дозволяють досягти поставлених цілей і усунути наявні люки. Необхідно розробляти якомога більша кількість альтернативних стратегій на базі пропозицій, очікувань та прогнозів з використанням відповідного інструментарію. Через неповної кількісної та якісної інформації, а також внаслідок відкритого (невизначеного) горизонту планування оцінка генеруються альтернатив у рамках стратегічного планування сильно утруднена.

3. Прийняття стратегічного рішення - остання фаза процесу планування, на якій відбувається усвідомлене встановлення цілеспрямованих дій. Оскільки оцінка включає в себе виявлення однозначних пріоритетів, то скорочується число найбільш важливих обраних альтернатив. Як правило, стратегічні рішення призводять до дій, які служать причиною еволюції, реструктурування або створення нової структури підприємства.

Завдання стратегічного контролю - супроводжувати і підтримувати стратегічний план щодо забезпечення його життєздатності. Супровід включає перевірку адекватності формулювання стратегії, її впровадження і реалізацію. Основне завдання стратегічного контролю полягає у підтримці досягнення стратегічної мети підприємства.

При формуванні концепції стратегічного контролю необхідно враховувати і вирішувати такі завдання:

• формування контрольованих величин для вимірювання та оцінки потенціалу успіху;

• встановлення нормативних величин, що діють в якості бази для порівняння;

• визначення фактичних (реальних) значень контрольованих величин;

• повторна перевірка реальних величин по відношенню до нормативних шляхом порівняння плану і факту (тобто за статистикою за минулий період) і порівняння плану з реально склалися (бажаними) контрольованими величинами, що характеризують актуальний потенціал успіху;

• фіксація відхилень і аналіз причин, відповідальних за відхилення;

• виявлення необхідних коригувальних заходів для управління відхиленнями від стратегічного курсу.

Процес стратегічного контролю складається з трьох фаз.

1. Формування контрольованих величин. В якості таких слід розглядати об'єкти контролю. Об'єктами контролю (контрольованими величинами) можуть бути цілі, стратегії, потенціали успіху, фактори успіху, сильні і слабкі сторони підприємства, шанси і ризики, припущення-сценарії, рубежі і наслідки.

2. Проведення контрольної оцінки. Ця фаза може розглядатися як власне контроль у вузькому сенсі. Тут визначаються і оцінюються ефективність поточного процесу і створеної структури, а також правильність поставленої мети. Зокрема, можуть проводитися порівняння, аналіз і оцінка відхилень, а також обґрунтування причин, що викликали виявлені відхилення.

3. Прийняття рішення за результатами стратегічного контролю. За даними аналізу відхилень між контрольованими величинами генеруються і реалізуються коригувальні заходи. Крім того, стимулюється проведення самих коригувань.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.