2. низькотемпературний спосіб, або «холодне наповнення»;
3. метод наповнення стиснутими газами;
4. метод наповнення розчинними стиснутими газами.
Основним при виробництві лікарських засобів, що знаходяться під тиском, є метод наповнення. Принцип його полягає в тому, що в наповнені продуктом і герметизовані клапаном ємкості нагнітається пропелент.
Для наповнення контейнерів існує велика кількість автоматичних установок і ліній, продуктивність яких може бути від 2 до 20 млн упаковок за рік. Технологічна лінія включає всі операції, наведені на рис. 6.
Рис. 6. Схема технологічної лінії наповнення контейнерів
Контейнери завантажують на стрічку транспортера і подають у мийну машину (1), де вони проходять стадію миття, обполіскуються, обробляються парою і висушуються. Після цього по транспортеру (2) подаються на лінію наповнення. Для рівномірної продуктивності автоматів контейнери спочатку потрапляють на стіл-накопичувач (3), а потім по конвеєрному стрічковому транспортері (4) надходять на автомат (5) для продування стерильним стиснутим повітрям. Далі автоматичний дозувальний пристрій (6) наповнює контейнер концентратом, після чого з нього видаляється повітря. Для цих цілей автоматична головка (7) дозує 1 — 2 краплі зрідженого пропеленту. Випаровуючись, пропелент витісняє повітря, що знаходиться в контейнері. Процес герметизації контейнерів здійснюється на автоматі (8) закріпленням клапана. Закріплення клапана може здійснюватися двома способами: за допомогою розтискних цанг або закаткою через обертання роликів навколо горловини контейнера. Після цього вони надходять до дозаторів (9), що впорскують у них пропелент (хладон) під тиском. Порціонні дозатори можуть бути роторного або лінійного типу. Після заповнення пропелентом контейнери проходять перевірку на міцність і герметичність у водяній ванні (10) при температурі 45±5 °С протягом 15 — 30 хв (для скляних) або 10 — 20 хв (для металевих). При нагріванні контейнерів у них створюється підвищений тиск, і вони або вибухають, або виділяють пропелент, помітний за бульбашками, які піднімаються у воді. Браковані контейнери виймаються з ванни ручним способом.
Деякі лінії виробництва лікарських засобів, що знаходяться під тиском, обладнані спеціальними детекторами з газовими аналізаторами, які контролюють і фіксують найменшу кількість виходу пропеленту з контейнерів. Негерметичні контейнери відбраковуються автоматично.
Далі вони конвеєром надходять у сушильний тунель (11) і просушуються після води, а потім проходять контрольне зважування на автоматичних вагах (12). При зміні маси контейнери відбраковуються автоматично.
Якщо упаковки містять стиснутий газ як пропелент, то їх контролюють на наявність тиску газу за допомогою манометра. Контейнери, що не містять газу, відбраковуються автоматично (13). Після цього вони обладнуються розпилювачами (14), перевірка якості яких здійснюється на спеціальному автоматичному пристрої. За допомогою автоматичного орієнтуючого обладнання (15) їх накривають захисними ковпачками. Автомат 16 маркує контейнери (серія, термін придатності та інші дані). Після цього вони надходять на лінію упаковки (17), (18), (19), (20), де їх поміщають у пенали і додають інструкцію з використання. Потім їх пакують у транспортну тару і обандеролюють.
РОЗДІЛ 5. СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТА УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ ПРЕПАРАТІВ, ЩО ЗНАХОДЯТЬСЯ ПІД ТИСКОМ
Випробування лікарських засобів, що знаходяться під тиском, на заводах проводиться відділом якості відповідно до НТД на даний препарат. Необхідно відзначити, що якість цієї групи препаратів залежить від багатьох чинників і вимагає особливої форми контролю, тому що після закупорки контейнера неможливо внести зміни до складу препарату.
Стандартизація лікарських засобів, що знаходяться під тиском, містить у собі декілька видів контролю:
1. органолептичний,
2. фізико-хімічний,
3. хімічний,
4. мікробіологічний,
5. біологічний контроль (за наявності в складі серцевих глікозидів та ін.).
Внутрішній тиск в контейнері повинен відповідати вимогам окремої статті. Його визначають манометром, клас точності якого має бути 2,5. Заповнені упаковки перевіряються на міцність і герметичність. Визначення виходу вмісту контейнера X, %, проводять за формулою:
де:
m1 — маса всієї упаковки із вмістом, г;
m4 — маса порожнього контейнера, г;
m5 — маса вмісту, зазначена на етикетці, г.
Значення середньої маси препарату mср, г, в одній дозі обчислюють за формулою:
п — число натискувань, зазначене в окремій статті;
m2 — маса контейнера після перших п'яти натискувань, г;
т3 — маса контейнера після 10 — 20 натискувань, г.
Межі відхилень середньої маси лікарського засобу в дозі зазначають в окремій статті.
Якісні та кількісні показники контролюються методами аналізу окремих інґредієнтів лікарського засобу.
Контейнери при їх транспортуванні мають свої специфічні особливості порівняно з чинними правилами, прийнятими для інших лікарських форм. Слід дотримувати зазначені на упаковці та в технічній документації умови зберігання (уникати ударів, впливів прямих сонячних променів і високої температури).
Лікарські засоби, що знаходяться під тиском, пакують у міцні дерев'яні ящики, якщо препарат вогненебезпечний, для менш небезпечних препаратів допускається транспортна тара з картону.
У зв'язку з продовженням дискусії про шкідливий вплив фторовуглеводневих пропелентів на довкілля і можливу їх заборону ведуться інтенсивні розробки альтернативних контейнерів. Ці роботи спрямовані на створення нешкідливих агентів-витиснювачів (пропелентів), розробку нових методів розпилення, удосконалення існуючих конструкцій контейнерів та ін. Зараз визначилося такі чотири напрями:
1. звичайні упаковки з пропелентами, що не містять фтору:
- насичені парафінові вуглеводні метанового ряду (пропан, бутан, ізобутан)
- стиснуті гази (азот, нітрогену (І) оксид, карбону діоксид та ін.);
2. двокамерні балони, в яких пропелент відокремлений від продукту і не надходить у навколишнє середовище;
3. контейнер з механічним розпилювачем насосного типу;
4. стискні полімерні та інші балони.
Насичені парафінові вуглеводні порівняно з хладонами стабільні у водних середовищах і легші від води, тому їх вигідно застосовувати для розпилення препаратів на водній основі. Завдяки невеликій густині пропану і бутану для заповнення контейнера потрібно значно менше, ніж хладону. Однак горючість цих зріджених газів не дозволяє їм конкурувати з препаратами на основі органічних розчинників.
Стиснуті гази відрізняються від зріджених не тільки агрегатним станом, але й властивостями. Тиск стиснутих газів значно менше залежить від температури. Однак тиск у контейнері в міру витрачання продуктів зменшується, що може призвести до неповного використання вмісту. Стиснуті гази практично нерозчинні або відрізняються дуже обмеженою розчинністю. Тому останніми роками проводяться дослідницькі роботи в сфері підвищення розчинності стиснутих газів.
Кількість стиснутого газу, необхідного для видавлювання вмісту упаковки, незначна. Тому такі упаковки дуже чутливі до витоку газу, викликаного або недостатньою герметичністю, або необережним поводженням. Для усунення цієї вади розроблені контейнери з розгалуженими або перекидними сифонними трубками, що запобігають видачі препарату в перевернутому положенні.
Пропеленти цієї групи не горючі, дешеві, не чинять агресивної дії на металеві й полімерні матеріали.
У галузі створення різних контейнерів більше поширення набула нова упаковка, що одержала назву «бар'єрна». Суть її полягає в тому, що продукт відокремлений від пропеленту бар'єром (рухомою перегородкою), який запобігає контакту між ними. При цьому різко розширюються можливості упаковки, тому що виключається хімічна взаємодія між пропелентом і продуктом, а також надходження пропеленту в атмосферу.
Конструктивно двокамерні упаковки виконуються в різних варіантах: з поршнем, із вкладишем, із внутрішнім мішечком та ін.
Кількість пропеленту в таких контейнерах незначна. Тому струмінь, що видається з таких контейнерів, недостатньо дисперсний. Для підвищення дисперсності підбирають малов'язкі рецептури, зменшують прохідні перерізи отворів і каналів клапанів або вводять дуже малу кількість пропеленту безпосередньо в препарат.
Можливою альтернативою контейнера під тиском є тара, оснащена мікронасосом (механічним пульверизатором). Пульверизатор у вигляді мініатюрного поршневого насосу, що працює від натискання пальцем, наґвинчується на горловину балона (найчастіше скляного). Тонкодисперсний струмінь у таких випадках одержують при сполученні високого гідравлічного тиску, що розвивається насосом, із малим прохідним перерізом клапанів (для цього застосовують лазерні технології).
Вартість таких контейнерів висока і їх застосування економічно ефективне не для всіх препаратів. Для розпилення суспензій із високим вмістом твердих речовин, плівкоутворювальних препаратів, пін та інших високов'язких систем подібні насоси непридатні.
Стискні балони виготовляють з еластичних полімерів (поліолефінів, акрилонітрилу, поліестерів, поліуретанових та інших смол). Принцип їх роботи базується на дії мускульної сили стиску і видавлювання продукту через сопло з малим перерізом. Такі упаковки є найдешевшими, однак вони вимагають значних зусиль для приведення їх у дію і видають грубодисперсні аерозолі.
Усім перерахованим контейнерам притаманна одна загальна вада — неможливість досягнення достатнього внутрішнього тиску, порівняного з тиском, створюваним звичайними контейнерми зі зрідженими пропелентами.
Основні фізико-хімічні властивості: прозора рідина від світло-жовтого до темно-жовтого кольору, з характерним запахом тимолу та ментолу;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
