Рис. 2.5 Приклад вправ в колінно-ліктьовому положенні

ГЛАВА 3. МЕТОДИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ПІЄЛОНЕФРИТ ТА ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТ НА ПОЛІКЛІНІЧНОМУ ЕТАПІ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Для визначення ефективності занять лікувальної гімнастики, відпустці процедур лікувального масажу і фізіотерапії на організм хворих на хронічний пієлонефрит та гломерулонефрит при оперативних, поточних і етапних спостереженнях можливо використання наступних методик дослідження [15]:

Ø    аналіз спеціальної літератури;

Ø    вивчення даних медичних карт;

Ø    клінічні методи(збір анамнезу,соматоскопія,пальпація і т. ін.);

Ø    частота дихання;

Ø    пульсометрія;

Ø    артеріальна тонометрія;

Ø    спірометрія;

Ø    функціональні проби;

Ø    вимірювання кола грудної клітки і черевної стінки з визначенням їх екскурсії;

Ø    лабораторні методи (клінічний і біохімічний аналізи крові і сечі);

Ø    лікарсько-педагогічні спостереження.

Вплив лікувальної фізичної культури на організм хворих на хронічний пієлонефрит та гломерулонефрит оцінюють по суб’єктивних, об’єктивних і ЕКГ ознаках. Враховують зміни кольору шкіри, появу холодного поту, зміну ритму і частоти дихання, серцевих скорочень.

Дані ЕКГ оцінюють як оцінюють як задовільні, якщо відсутня негативна динаміка, що вказує на неадекватність коронарного кровотоку при фізичному навантаженні [5].

ЕКГ дослідження проводять в перші дні призначення лікувальної гімнастики, при розширенні рухових режимів, а також при тренуваннях з використанням тренажерів, одночасно реєструючи рівень артеріального тиску.

З клінічних методів дослідження використовується:

Збір анамнезу (розпитування) – уточнюються паспортні дані, супутні захворювання, збираються відомості про обтяжену спадковість, характер режиму харчування, шкідливі звички, руховий спосіб життя.

Соматоскопія (зовнішній огляд) – використовується для оцінки характеру рухових порушень.

Пальпація – За допомогою пальпації грудної клітки вимірюється частота дихання і частота серцевих скорочень.

Методи дослідження функціонального стану кардіореспіратоної системи:

Пульсометрія – частоту пульсу підраховують так: прикладають подушечки нігтевих фаланг 2-го, 3-го і 4-го пальців на променеву артерію, що прилежить до променевої кістки. Кількість серцевих скорочень за 15 секунд множать на 4. Отримана частота пульсу порівнюється з віковими показниками. Кількість серцевих скорочень у спокої в людей середнього і літнього віку в нормі дорівнює приблизно 60-70 ударам у хвилину. Поява аритмії вказує на необхідність припинення занять [19].

Частота дихальних рухів. Один з основних показників самоконтролю. Звичайно в спокої людина не звертає уваги на своє дихання. Під час фізичних вправ частота подиху зростає, тому що підвищується потреба працюючих м'язів у кисні, необхідному для окисних процесів.

У нормі в спокійному стані доросла людина робить 14–16 дихальних рухів у хвилину. Вимірити частоту подиху можна в такий спосіб: покладіть руку на грудну клітку або на живіт і підрахуйте частоту подиху протягом однієї хвилини. Підйом і опускання грудної клітки або живота (вдих і видих) вважаються за одиницю.

Артеріальна тонометрія. Артеріальний тиск вимірюється за допомогою спеціального приладу – тонометра. Якщо ви користуєтеся електронним тонометром, то прилад одночасно з рівнем артеріального тиску автоматично підраховує і частоту серцевих скорочень [13].

Якщо рівень артеріального тиску і частота серцевих скорочень вище вашої вікової норми і ви відчуваєте нездужання, млявість або головний біль, то в цей день краще утриматися від занять ЛФК.

Лабораторні методи дослідження. Клінічний аналіз крові дозволяє визначити зміст еритроцитів, гемоглобіну, лейкоцитів і швидкість осідання еритроцитів хворих на хронічний пієлонефрит та гломерулонефрит на початку і в процесі курсу фізичної реабілітації. Також застосовується біохімічний аналіз сечі.

Біохімічні тести займають велике місце в діагности хвороби сечостатевої системи, за наслідками тесту роблять висновок про функціональний стан пошкодженого органу.

Останнім часом розробляються такі методи як ренгенофлюорисцентний аналіз, електронна скануючи мікроскопія, визначення середньої щільності і розтягування сечових каменів, а також рентгенівська комп’ютерна томографія з прямим збільшенням зображення і подальшим аналізом [52].

Оцінка функціонального стану опорно-рухового апарату.

Для визначення ефективності використання різних засобів фізичної реабілітації на організм хворих на пієлонефрит та гломерулонефрит необхідно проводити лікарсько-педагогічні спостереження (ЛПС) під час занять лікувальною фізичною культурою [36].

Цей контроль можуть проводити лікарі, інструктора або методисти ЛФК, лікарі-фізіотерапевти, масажисти. Лікарсько-педагогічний контроль за хворими проводиться з метою оцінки дії вживаних фізичних вправ, процедур масажу, фізіотерапевтичних процедур і процедур рефлексотерапії. Перераховані засоби фізичної реабілітації повинні викликати позитивний, сприятливий ефект у правильному, методично грамотно побудованому занятті лікувальної фізичної культури, відпустці фізіопроцедур і процедур лікувального масажу. В той же час вони можуть надавати і негативну дію на організм хворого або байдужу дію.

Відомо, ефективність занять лікувальної гімнастики, масажу, фізіотерапії необхідно визначити як в процесі одного заняття або процедури, так і в процесі всього курсу лікування. Таким чином, можливе використання оперативної, або термінової, поточної і етапної форми лікарсько-педагогічних спостережень за хворими на хронічний пієлонефрит та гломерулонефрит.

При оперативній формі ЛПС визначають зміни, що виникають під впливом заняття ЛФК або процедур лікувального масажу і фізіотерапії. Ці спостереження або дослідження можуть проводитися до і після одного заняття ЛФК, процедури масажу; безпосередньо в процесі одного заняття або процедури масажу – після підготовчої частини, кілька разів в основній частині і в кінці заключної частини уроку або заняття, і через 10-20-30 хвилин після його закінчення; вранці і увечері в день проводження ЛФК або відпустки процедур масажу і фізіотерапії. Ці лікарсько-педагогічні спостереження що проводяться в оперативній формі,оцінюють термінові зміни, що відбуваються в системах організму під впливом одного Заняття ЛФК або процедури масажу. Оцінюючи результати цих досліджень лікар, інструктор ЛФК, масажист можуть змінювати навантаження хворому безпосередньо відразу ж під час заняття, тобто можуть дозувати навантаження.

Поточні ЛПС можуть проводитися щодня вранці і увечері протягом декількох днів, наступного дня після заняття ЛФК; на початку і в кінці тижня занять. Ці спостереження дозволяють оцінити відновні процеси в різних системах організму [36].

Етапні лікарсько-педагогічні спостереження дозволяють оцінити накопичений тренувальний ефект і всі зміни, що відбуваються в різних системах організму під впливом всього курсу лікувальної фізичної культури, курсу масажу і фізіотерапії. Ці первинні і повторні дослідження проводяться на початку і в кінці всього курсу лікування.

Самоконтроль. Заняття лікувальною фізичною культурою вимагають постійного контролю над станом здоров’я. Разом з оглядами і спостереженням лікаря велике значення має самоконтроль.

До суб'єктивних показників самоконтролю відносяться:

Ø     настрій;

Ø    -самопочуття;

Ø    апетит;

Ø    сон;

Ø    бажання займатися фізичними вправами;

Ø    переносимість фізичного навантаження;

Ø    потовиділення;

Ø    порушення режиму [32].

Щоденник самоконтролю слід заповнювати 1-3 рази на тиждень не рідше одного разу на місяць показувати лікареві.

Об’єктивними показниками сприятливого впливу фізичних вправ є зменшення різниці між частотою пульсу до, в час і після занять, скорочення часу повернення пульсу до початкових величин, а також зменшення частоти дихальних рухів за рахунок його поглиблення [1].

ВИСНОВКИ

1. На підставі вивчення й аналізу літературних джерел визначені етіологія, патогенез і механізм розвитку хронічного пієлонефриту та гломерулонефриту. Пієлонефрит – неспецифічне інфекційне захворювання нирок, що вражає тканину балії і чашки. Пієлонефрит буває гострим і хронічним. Гломерулонефрит – дифузне захворювання нирок, для якого характерна наявність імунологічних та клініко-морфологічних змін, передусім у клубочках нирок. Хронічний гломерулонефрит може бути наслідком невиліковного гострого гломерулонефриту.

2. Визначено, що у виникненні гломерулонефриту вирішальним є вплив інфекційних чинників, передусім бета-гемолітичного стрептокока групи А (його виявляють у 60% хворих), а також стафілококової інфекції. В розвитку пієлонефриту вирішальним є: наявність сечокам’яної хвороби, захворювання передміхурової залози, вагітність, цукровий діабет, аномалії сечовивідних шляхів.

3. Лікування пієлонефриту та гломерулонефриту комплексне, невід’ємною частиною якого є лікувальна фізична культура, яка призначається як на стаціонарному, так і на поліклінічному і санаторному етапі реабілітації по відповідних рухових режимах.

4. При хронічному перебігу захворювання на поліклінічному етапі лікування застосовуються: ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна гімнастика, лікувальне плавання, дозована ходьба, прогулянки, теренкур, малий туризм. Заняття направлені на формування стійких компенсацій. ЛФК може по різному впливати на нирковий кровообіг і утворення сечі від величини навантаження і вихідних положень.

5. Розкрито механізм дії фізичних вправ на організм хворих на пієлонефрит та гломерулонефрит – нейрорефлекторногуморальний лікувальна дія фізичних вправ виявляється трофічною дією, тонізуючим впливом формуванням тимчасових компенсацій і нормалізацією функцій.

6. В умовах поліклінік для лікування хворих на хронічний пієлонефрит та гломерулонефрит використовують три види режимів – щадний, щадно-тренувальний та тренувальний. Щадний режим за характером застосовуваних вправ аналогічний вільному режиму в стаціонарі. Щадно-тренувальний режим передбачає використання різноманітних вихідних положень (стоячи, сидячи, лежачи), середньої та відносно-великої інтенсивності, застосування дихальних вправ (статичних та динамічних), вправи направлені на укріплення м язів спини та брюшного пресу, вправи на розслаблення. Тренувальний режим - показані активні вправи: зі снарядами, гімнастичним приладдям, з обтяжуванням, дозована ходьба, теренкур, ближній туризм.

7. Лікувальний масаж, фізіотерапія, дієтотерапія є обов’язковою ланкою фізичної реабілітації при лікуванні хворих на хронічний пієлонефрит та гломерулонефрит. Комплексність відновного лікування забезпечує різноманітність дії на різні механізми регуляції функцій систем організму і дозволяє добитися як найкращого лікувального ефекту. При пієлонефриті та гломерулонефриті призначається лікувальний масаж з підігрітим маслом або масаж щітками в теплій ванні, масаж ділянок спини, сідниць, живота і кінцівок. Також застосовують сегментарно-рефлекторний та точковий масаж. Із фізіотерапевтичних методів застосовуються: Увч-терапія, Дмв-терапыя, лікарський електрофорез уроантисептиків, геліотерапія, інфрачервона лазеротерапія, парафінотерапія, озокеритотерапія, ампліпульстерапія, питне лікування мінеральними водами.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14