Основною метою бунту за Бакуніним, було вирішення двох основних завдань: досягнення політичної рівності за допомогою повалення авторитетів та держави та економічного завдання, оскільки економіка визначала політичні та духовні процеси. Рушійними силами усіх суспільних змін ставало селянство, яке може "розбудити" від сну розбійник-революціонер. Також для зародження народної революції М.Бакунін пропонував використати свободолюбивих козаків.
Ідея свободи у творчості М.Бакуніна формується в процесі полеміки з іншим ідеологом анархізму - М.Штірнером, який протиставляв свободу власного "я" суспільству та державі. На думку М.Бакуніна, суспільство становить природне середовище буття особи, натомість її свобода порушується державою, тому досягнення повної свободи можливе шляхом ліквідації держави. У розумінні Бакуніна, будь-які штучні інституції чи перехідні форми держави у кінцевому підсумку завжди спричиняють порушення чи знищення свободи особи. Мислитель підкреслював принципову відмінність становища особи у суспільстві та державі. У державі панує право засноване на примусі, у суспільстві - традиція та звичай, а взаємодія індивідів базується на солідарності. При цьому форма держави не має принципового значення, тобто за будь-якого устрою (монархія, республіка) держава несе деспотизм та підпорядкування. Бакунін характеризував ідею диктатури пролетаріату, як апарат керівництва привілейованої меншості. Тому, на думку Бакуніна, для народу не залишається нічого іншого, як знищити державу шляхом анархістської революції.
Розглядаючи перспективи майбутнього суспільного устрою, Бакунін особливу увагу приділяє ідеї колективізму. Базуючись на твердженні, що людина є істота суспільна, він намагався окреслити майбутнє життя людей, яке він не мислить поза колективом. Отже, для Бакуніна колективізм є не тільки основним напрямком суспільної організації, але й стає найвищою моральною сферою, яка регулює життя як індивіда, так і суспільства, що стає організацією солідарності індивідів, які однаково користуються всіма необхідними матеріальними благами. На думку М.Бакуніна, найбільшого розвитку суспільство досягає у розвитку індивідуального та колективного. На основі поєднання індивідуального та колективного М.Бакунін створив теорію - "колективної індивідуальності", під якою мислитель розумів народ вцілому, народ не розділений на класи [37,с.130].
Теорія Бакуніна активно втілювалась у життя під час Ліонського повстання у Франції 27 вересня 1870 р., оскільки мислитель був активним учасником цих подій. Під час виступів зачитувалась програма складена М.Бакуніним про скасування адміністративної та державної влади, про розпуск муніципальних організацій, які реорганізовувались у Комітет Порятунку Франції. Після початку заворушень влади міста досить швидко відновила порядок, отже спроба організувати "анархістську революцію" зазнала невдачі. Досить активно використовувалась теорія Бакуніна під час Іспанської революції 1873 р. Для цієї революції притаманна ідея федералізму, ідея аполітизму [38,с.138].
Після хвилі поразок Бакунін переосмислив деякі ключові положення власної теорії, він підтримав ідею тимчасової необхідності державних інституцій на початковому етапі революційних змін. У період співробітництва з С.Г.Нечаєвим розроблялись нові методи боротьби. У брошурі "Витоки революції" Бакунін визначав необхідність використання терористичних методів боротьби: "Яд, нож, петля! Революция все равно освящает в єтой борьбе" [38,с.140]. У боротьбі з державою використовувались обман, шантаж, хитрість це повністю виправдовувалось теорією. Пізніше ці думки були сформульовані у вигляді формули: "Дух разрушающий єсть дух созидающий!" - це девіз усіх анархістів, що називали себе революціонерами.
В Росії досить багато гуртків з ентузіазмом сприйняли ідеї Бакуніна, а їхня діяльність стала базуватись на пропаганді ідей анархізму (гурток Долгушина). У гуртках поширювалась ідея "ходіння в народ" з метою підготовки селянських бунтів та здійснення соціальної революції.
Синдикалістська теорія анархізму
Теорія анархо-синдикалізму близько стоїть до вчення М.Бакуніна. Це течія в робітничому русі, у якій пропагується відмова від партійно-політичної системи, а за основу у реорганізації суспільства береться профспілковий зразок організації, який переноситься на "загальнодержавний" рівень. Боротьба за політичне та економічне звільнення робітників має вестися революційними та автономними (звільненими від влади держави) синдикатами (від фр. syndicat - профспілка). Основні вимоги: ліквідація капіталістичної економіки, держави, знищення будь-якої влади над людьми, пропаганда бунту [12,с.2].
Засновником цієї теорії став французький анархіст Жорж Сорель (1847-1922 рр.). Захопившись марксизмом, він поступово перейшов до його критики, і сформулював політичну доктрину синдикалізму, став визнаним лідером та ідеологом однойменного руху, співпрацюючи з конфедерацією праці, заснованою у 1895 році.
Він заперечував демократію, парламентаризм, соціалізм - усе, що мало відбиток державності, вважав, що після смерті К.Маркса відбулось утвердження ліберальної демократії, а наступники К.Маркса спотворили його вчення.
Усі суспільні зміни мали відбутись за допомогою збройного повстання - бунту. Головним методом революційної боротьби вважав насильство, а засобом перманентної мобілізації робітників - страйк, бойкот, саботаж, тобто, економічні методи впливу [68,с.9].
Н.В.Пономарьов зазначає, що на сучасному етапі багато течій у анархізмі стали надбанням історії та філософії. Сучасний анархізм він поділив на два основних напрямки - анархо-комунізм та анархо-синдикалізм, які у XX ст.в повній мірі розкрили сутність анархістської концепції змін [62,с.4].
На сьогодні це одна з найчисельніших течій заснованих на теорії безвладдя, оскільки поширена вона на території Франції (Confederation National de Travail), Італії (Італійський Синдикалістський Союз), Іспанії, Росії. На сучасному етапі вже не користуються терором як засобом боротьби, але популяризують власну ідею через міжнародні організації [12, с.2].
Анархо-комуністична теорія анархізму.
Одна з основних теорій російського анархізму, що спиралась на теорію бездержавного комунізму. Творцем цієї теорії був Петро Олексійович Кропоткін (1842-1921 рр.). П.О.Кропоткін був вихідцем з князівської родини, а коріння родоводу сягало династії Рюриковичів. Навчався у Пажеському військовому корпусі, після закінчення якого продовжив навчання у Москві. Значний вплив на формування поглядів П.Кропоткіна здійснило знайомство з революційно-демократичною літературою та періодикою: "Современник" М.Г.Чернишевського, "Колокол" та "Полярная звезда" О.І.Герцена. З 1872 р. проживав у Швейцарії. У своїх спогадах згадує, з якою пристрастю він займався дослідженням соціалістичних праць. У 1873 р. повертається у Росію як анархіст за переконаннями. В Росії входив до гуртка чайковців. Був автором програмного документу гуртка - записки "Чи повинні ми займатись розглядом ідеалу майбутнього устрою?". Став активним членом гуртка , оскільки крім теоретичної роботи брав участь у "ходінні в народ" під псевдонімом Бородіна. В програмному документі гуртка ідеалом майбутнього устрою була анархія - союз вільних комун без централізованої державної влади, приватної власності.
За пропагандистську діяльність та участь у гуртку був заарештований, а покарання відбував у Петропавлівській фортеці. Після хвороби був переведений до Миколаївського військового шпиталю, звідки втік у червні 1876 року. Після втечі емігрував до Англії, а згодом до Швейцарії, де з 1879 р. був редактором газети "Le Revolte" (Бунтар) [38, с.194-198].
Основні постулати власної теорії виклав у працях: "Записки революціонера" (1885), "Анархізм, його філософія й ідеали" (1896), "Взаємна допомога як фактор розвитку" (1902), "Промови бунтівника", "Завоювання хліба", "Держава та її роль в історії", "Етика".
Згідно з його теорією "суспільного прогресу", розвиток суспільства здійснюється у формі стрибків та еволюційних процесів, а соціальна революція - закономірний етап, який призводить до повної ліквідації держави. В своїй теорії він визначив необхідність створення анархістських груп, які будуть проводити "тихую подготовительную идейную работу" [36,с.11].
Анархію Кропоткін розглядав як: "Равенство во всем - синоним справедливости. Это и есть анархия", даний стан базувався на світогляді, що пропагував механічне розуміння явищ суспільного життя, що визначені об'єктивними законами природи [43,с.301].
Бездержавне суспільство він уявляв у формі асоціацій - вільно об'єднаних комун та виробничих общин, у яких не повинно бути жодної форми зовнішнього примусу, щодо конкретного індивіда. У такому суспільстві рішення повинні ухвалювати на підставі спільної згоди та на засадах моралі. Досягти такого стану можливо завдяки анархістській революції. Кропоткін заперечував не тільки приватну, але і особисту власність. На його думку, одразу ж після повалення існуючого ладу, ліквідації держави повинен бути запроваджений принцип - "кожному за здібностями, кожному за потребами" [12,с.2].
Кропоткін заперечував необхідність створення будь-якого революційного уряду, не визнавав необхідності запровадження революційної диктатури, оскільки внаслідок запровадження диктатури (навіть народної) управління перетворюється на деспотизм та свавілля.
Кропоткін розглядав державу як штучне утворення, що мало на меті тримати в покорі та примушувати індивідів працювати на себе. Дане підкорення відбувалось через інститути влади, які за основу взяли курс на виховання смиренності: "Священник приучает к мисле о законе, чтобы лучше подчинить его божественному закону, а законник говорит о законе божественном, чтобы лучше подчинить закону уголовному… понемногу мысль следуэщого поколения принимает религиозный оттенок, оттенок раболепия и властвования" [43,с.281].
Держава та влада досягає мети за допомогою страху: "детский ум слаб, его так легко покорить при помощи страха". Виходячи з цих позицій, на думку П.Кропоткіна можна сформулювати наступний принцип: "не склоняйся ни перед каким авторитетом… не принимай на веру никакого утверждения, если оно не установлено разумом" [43,с.284]. Тобто, автор постійно апелює до розуму людини, який має відкинути міфи.
Закони, які діяли в державі і регулювали суспільне життя, він вважав вийнятково сучасним утворенням, підкреслюючи, що людство століттями існувало без кодифікованого законодавства і відносини між людьми регулювались лише звичаями та традиціями.
П.Кропоткін доводив історичне походження понять: справедливість та рівноправ'я, оскільки ще до християнства був сформульований принцип: "не роби іншим того, чого не бажаєш, щоб інші зробили тобі", принцип рівноправ'я здійснювався на основі принципу таліону - "зуб за зуб, око за око". Ще у Стародавніх племен правила поділялись на два види: обов'язкові (засновані на принципах справедливості та рівноправ'я) та прості поради, які носили рекомендативний характер. Межею покарання за проступки у такому випадку був - суспільний осуд. На думку П.Кропоткіна у простих порадах було сконцентроване прагнення членів роду бути подібними чеснішому, сильнішому, щедрішому з представників роду. Ці якості мали успадкувати майбутні покоління.
На підставі критики вчення Ч.Дарвіна про виживання сильнішого він обгрунтовував закон взаємної допомоги та солідарності, як всезагальний (універсальний) біосоціологічний закон. Так, П.Кропоткін визначив три основні етапи формування еволюції людської свідомості: формування суспільного інстинкту, формування поняття справедливості, почуття самопожертви (альтруїзм) індивіда заради блага роду. Власне у цих положеннях і криється основна відмінність з індивідуалістичною теорією М.Штірнера, оскільки в екстримальних обставинах людина здатна на самопожертву. Кропоткін виділяє причину зародження солідарності та самопожертви: "все более сложные животные первоначально произошли из колоний простейших организмов… вот почему солидарность не изчезает в человечестве" [43,с.298-299].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20
