Існує і інший портрет Н.Махна у зарубіжних виданнях. Вони описують Н.Махна, як народного лідера - спадкоємця Пугачова та Разіна XX cт, який за допомогою тактики партизанської війни у період "війни всіх проти всіх" боровся з гетьманщиною, петлюрівщиною, військами білогвардійців та інтервентів. Вони розглядають Махна як лідера, який у період протиборства двох великих військових сил у громадянській війні намагався стати "третьою силою", яка не злякалась виступити проти "вчорашніх" союзників - більшовиків. Дана сила була спрямована на будівництво "безвладного" устрою у рідному Гуляйполі [17,с.3-8].
Досить часто ідеологію махновського руху порівнювали лише з анархо-комуністичною доктриною. Власне таке порівняння не розкриває у повній мірі суть анархістської доктрини махновського руху.
Якщо виходити з дефініції ідеології - це систематизована сукупність ідейних поглядів певного політичного напряму, що виражає інтереси окремої соціальної групи. Ідеологія ставить певну проблему у центр теоретичного розгляду. Оскільки ідеологія спрямована на колективну свідомість, то неминучою є невідповідність (конфлікт) між ідеологією та індивідуальною свідомістю [36,с.150]. Внаслідок такого конфлікту з'являються різні інтерпритації ідеологічної доктрини.
Існуючі на той час анархістські доктрини пропонували часто протилежні відповіді на ключові питання суспільного розвитку і сходилися лише в окремих положеннях, головними з яких є заперечення державної форми організації суспільства та відмова від використання інститутів державної влади. Саме ці ознаки є головними у визначенні анархістського характеру серед ідеологічних течій. Дослідження останніх років доводять, що ні ідеологія, ні політична програма махновського руху не суперечать цим принципам [13,с.25].
Якщо характеризувати причини поширення анархістської ідеології у період 1917-1921 рр., то варто зазначити, що відповіді на ці питання шукали і лідери КП(б)У. В резолюціях IV конференції (17-23 травня 1920 р.) читаємо: "Повна дезорганізація господарського життя країни, повний розрив зв'язку міста та села, безперервна зміна влад створили грунт для значного зростання ненависті в селянських масах... до держави, навіть робітничої " [72,с.90].
Поширення анархізму досить часто пов'язують з соціально-економічними чинниками. В Україні соціально-політична нестабільність набула особливої гостроти. Як зазначає М.Боровик, українське селянство болісно переживало модернізаційні процеси і прагнуло за будь-яку ціну зберегти традиційний спосіб життя [13,с.26]. Починаючи з 1917р. можемо простежити наростання відчуження між державою (владою) та українським селянством у міру того, як сподівання, що покладалися селянами на уряди, передусім сподівання отримати землю, послідовно не здійснювались. Активна участь держави у модернізаційних процесах, в яких вона підтримувала поміщиків та підприємців, сприяла поширенню антиетатистських настроїв серед селян. Тобто, питання справедливого розподілу землі стало головною метою селян у період революції та громадянської війни. При цьому суспільні групи та державні інститути, що перешкоджали вирішенню цього завдання, викликали серед селян незмінну ворожість.
В цих умовах, на думку М.Поповича, українське село "замикається в собі", тобто відбувається процес формування "хутірної свідомості", яку дослідник назвав - "сільською анархією" [63,с.568].
Ключовими факторами у політичному виборі ідеології соціальними групами стають: масова свідомість та роль харизматичних лідерів. Вийнятково важлива роль належить особливій популярності Н.Махна, зважаючи на властиву схильність українського селянства до персоніфікації політики [13,с.29].
Стосовно грандіозної концентрації влади в руках Н.Махна писав радянський дослідник Н.Пономарьов, який у моногафії "Критика анархистской концепции власти и современность" зазначав, що будь-який анархістський рух у більшості випадків спирався на "вождизм" та культ сильної особистості. Автор книги називав Н.Махна "царем", який керує захопленими територіями за допомогою "терористичної диктатури", оскільки анархісти створили репресивний орган - "Комісію", що поєднала функції жандармерії та розвідки [62,с.90-92]. Звичайно, дана оцінка носить елементи суб'єктивності, оскільки аналогічні прояви носив і більшовицький режим з позасудовими повноваженнями Всеросійської Надзвичайної Комісії та культом особистостей серед лідерів ВКП(б).
Іншим важливим аспектом у поширенні анархізму є вплив визвольного чинника на початковому етапі махновського руху у період боротьби з німецькими військами, які за Брест-Литовським договором окупували частину території України. М.Боровик зазначає, що національна свідомість українського населення Гуляйполя знаходилась у зародковому стані. І саме ця обставина сприяла вирішальному впливу анархізму у формуванні позицій українського населення щодо держави [13,с.27].
Важливу роль у поширенні анархізму у 1917-1921рр. відіграло існування цілої низки анархістських організацій у період революції 1905-1907 рр., які у боротьбі з владою об'єднали інтелегенцію, робітників, селян, декласованих елементів, тобто людей з різними інтересами по своїй суті. Зважаючи на дослідження у царині українського ментальності, варто зазначити, що погляди населення на владу, на шляхи розбудови суспільства, на співвідношення колективного та індивідуального трансформувались в процесі революційних змін. На думку анархістів, усі суспільні зміни, що відбулись під час двох революцій мали незавершений характер [13,с.30].
На особливу увагу заслуговує специфічний морально-психологічний клімат, на тлі якого було можливе масове поширення анархізму. У контексті даного твердження варто розглянути емоційний підйом серед молоді, в атмосфері якого сотні молодих людей віддавали життя за ідеї, які з сучасних позицій можна вважати безглуздими [13,с.30].
Таким чином сплеск анархізму в Україні у 1917-1921 рр. став закономірним породженням тієї соціальної катастрофи, яка сколихнула основи суспільного устрою. Маштаби та географічні особливості поширення анархістського руху відобразили суттєві та якісні параметри українського соціуму, який пережив трансформацію внаслідок революційних змін. Об'єктивно розвиток анархістського руху періоду 1917-1921 рр. став однією з причин та наслідків краху української революції [57,с.31].
Для більш грунтовної характеристики махновського руху та його взаємозалежності з анархістською ідеєю, необхідно звернутись до сторінок біографії Н.І.Махна. 26 жовтня 1888 (27 жовтня 1889 р.) в родині селянина Катеринославської губернії народився п'ятий син - Нестор Іванович Махно. Після закінчення трьох класів церковноприходської школи працював у маєтках заможних односельчан.
У період революції 1905-1907 рр. працював чорноробом на заводі Кернера. У період з 5 вересня по 9 липня 1908 р. був членом анархістської організації - "Спілки бідних хліборобів", що діяла на території Гуляйполя. Як зазначає В.Волковинський, даній організації притаманна "селянську специфіка", оскільки експропріації та терор цієї організації були спрямовані проти регіональної еліти: поміщиків, чиновників, багатіїв, жандармів. Представники даної організації називали себе "анархо-комуністами", які за допомогою підпільної боротьби намагались залишитись без будь-якої влади, і хоча б на деякий час відчути свободу та незалежність [21,с.5-6]. Н.Махно був єдиним членом анархістської організації, що працював на заводі, чим також відрізнявся від інших експропріаторів [48,с.14].
Після часткового викриття "Спілки бідних хліборобів" був заарештований та засуджений до вищої міри покарання, яка через неповноліття Н.Махна було замінене довічною каторгою в Бутирській в'язниці. Під час ув'язнення відбулось зближення Н.Махна та одного з ідеологів анархізму - П.Аршинова, який значною мірою вплинув на формування світогляду молодого Нестора. В майбутньому П.Аршинов стане історіографом махновського руху [6, с.22-25]
Лютнева революція сприяла звільненню політичних в'язнів. 23 березня 1917 р. Н.Махно повертається в рідне Гуляйполе, де на практиці почав застосовувати отримані знання. Після повернення Н.Махно починає об'єднувати навколо себе близьких за духом людей. Так, він об'єднав колишніх експропріаторів та молодь на боротьбу з верствами, які захопили владу в Гуляйполі. Анархісти під керівництвом Н.Махна розпочали боротьбу з "Громадським комітетом", який заснували прихильники Центральної Ради. На противагу "Громадському комітету" анархісти засновують "Селянський союз", що мав представляти інтереси простих робітників та селян. У рідному Гуляйполі Н.Махно очолював "Селянський союз", Раду робітничих та селянських депутатів, Профспілку деревообробників та металістів. Цікавим є той факт, що не зважаючи на початок стрімкої політичної кар'єри, Н.Махно працював маляром на заводі "Богатир". Цей крок спряв популяризації анархістської ідеї серед робітників [20,с.8-10].
До початку літа 1917 р. з соратників Н.Маха була створена "Чорна гвардія", яка тримала під контролем весь Гуляйпільський регіон. До "Чорної гвардії" увійшли: О.Калашников, П.Гавриленко, С.Лютий, О.Марченко, більшість вищеназваних осіб була нагороджена Георгієвськими хрестами за успіхи на фронтах Першої світової війни. Загони "Чорної гвардії" розпочали боротьбу з поміщиками та експлуататорами, які відповідно до ідеологічної доктрини піддавались жорсткому тиску у різних формах: від розподілу майна та виселення за межі регіону до фізичного знищення [21,с.10-11].
Діяльність Гуляйпільських анархістів у міжреволюційний період зводилась до повного ігнорування політики Тимчасового Уряду та Центральної Ради. Так, резолюція "Гуляйпільського з'їзду трудящих"(вересень 1917 р.) проголошувала незалежність у проведенні внутрішньої політики. У вирішенні земельного питання Н.Махно взяв курс на ліквідацію поміщицької форми землеволодіння: "Народ - правитель для себе... Це його споконвічна мрія, і настав час втілити її у життя. Віднині вся земля, фабрики і заводи повинні належати трудящим. Трудове селянство - господар землі, робітники - господарі заводів" [21,с.10-12]. Дані тези зближували анархістів та більшовиків у питаннях незавершеного характеру революційних змін.
Жовтневий переворот та розпуск Установчих Зборів анархісти Гуляйполя зустріли схвально. Ставлення до Брест-Литовської угоди було двояке, оскільки, з одного боку, це був вдалий військово-тактичний маневр більшовиків, а з іншого боку, за умовами миру частина українських земель була окупована німецькими та австрійськими військами. Дана політична ситуація на, думку Н.Махна, була спрямована на перемогу контрреволюції. Отже, на початку січня 1918 р. анархісти разом з більшовиками починають формувати військові загони для боротьби з контрреволюцією та німецькою окупаційною владою, які заручилась підтримкою націоналістичних сил. Таким чином з приходом німецьких військ Н.Махно втрачає владу на території Гуляйполя. Політична ситуація у регіоні змінюється кардинально, оскільки до своїх маєтків починають повертатись колишні власники - поміщики та колоністи, які за допомогою військової сили починають боротьбу з повсталими. Діяльність анархістів цього періоду нагадувала боротьбу 1905-1907 рр., що ґрунтувались на тактиці "малої війни", тобто на партизанських акціях повсталих.
На думку В.Волковинського, у цей період Н.Махно був рівним серед рівних, оскільки на загальних підставах брав участь в обговоренні військових операцій, але при цьому мав неабиякий авторитет [21,с.14]. Махно сміливо та рішуче керував повстанським загоном, так, в ході однієї операцій по визволенню с.Дібріки повстанці нарекли його козацьким званням - "Батька". В майбутньому в офіційних документах він почне підписуватись ім'ям: "Головнокомандувач революції, товариш, батько Махно" [48,с.14].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20
