Важливо відмітити, що анархістська теорія ніколи не була монолітною в контексті "ідеалу" майбутніх суспільних перетворень. Спектр практичної діяльності анархістів коливався від мирних, пропагандистських методів боротьби та принципу "непротивления злу насилием" - християнській анархізм, до тактики змови та "безмотивного" терору, який проводили анархо-комуністи. Серед різновекторних напрямів анархізму слід виділити три самостійні ідеологічні напрями: анархо-комунізм, анархо-синдикалізм, анархо-індивідуалізм. Кожен з цих напрямів мав низку течій, що диференціювалися залежно від ідеологічної мети, форм та методів боротьби у досягненні бездержавного ідеалу [38,с.200]. Консолідуючим фактором, що об'єднував майже всіх анархістів, є заперечення державної форми організації суспільства (антиетатизм) та відмова від використання державних органів влади (акратія) [12,с.25].
Анархістська теорія та практика еволюціонували в ході революційної трансформації держави та суспільства. Анархісти у повній мірі прагнули реалізувати власну ідеологічну доктрину, але спроби утворити монолітний анархістський блок та об'єднати ідеологічно розрізнені сили були провальними. Про це свідчать результати об'єднавчих з'їздів 1917 р., 1918 р..
У теорії анархізму необхідно виділити основні магістральні напрями, які диференціювали теорію анархізму та власне визначали практичні методи боротьби:
- Прагнення до повної свободи дій особистості у консервативному, державному суспільстві (бунтарська течія у народництві),
- Боротьба за звільнення праці від капіталістичного "іга" та боротьба за кращі умови життя, які можуть бути досягнуті за допомогою перерозподілу національних багатств (синдикалізм та кооперативний рух),
- Прагнення до духовного звільнення особистості від ідеологічного пресу держави (індивідуалізм). Дане звільнення розглядалось в контексті самовдосконалення особистості
У більшості випадків основними формами боротьби були терор, експропріації та бунт. [58,с.90].
Революційні події 1905-1907 рр. сприяли початку дискусії по вирішенню земельного питання, яке стало наріжним каменем пропаганди анархізму. Селяни схвально сприйняли ідею анархічного бунту, який пропонував "ідилію вільних хліборобів". Під впливом цих закликів у південних губерніях Російської держави зароджується ціла низка стихійних селянських анархістських організацій, діяльність яких мало чим відрізнялася від діяльності бандитських угруповань.
Діяльність анархістів у 1917 році науковці оцінюють по-різному. У практичному значенні після Лютневої революції діяльність анархістів зводилась до спроб "прискорення" соціальної революції. У подіях 1917 року в умовах "багатовладдя" та "хаосу" анархісти поводились як "риба у воді". Вони використали тактику провокації та рейдерства (захоплення стратегічних приміщень для власних цілей). У своєму прагненні остаточно знищити владу Тимчасового уряду та встановити "бездержавне суспільство" вони часто виступали як союзники більшовиків. Різні ідеологічні платформи, незважаючи на спільний ідеал, неминуче вели до конфлікту між анархістами та більшовиками.
Більшовики, прийшовши до влади, забули про своїх "союзників", розпочавши широкомаштабні чистки політичних опонентів, які, озброївшись ідеєю "третьої революції", розпочали "ідейну" та терористичну боротьбу з більшовиками (теракт у Леонтієвському провулку) та державою пролетаріату. В цих умовах частина анархістів перейшла на позиції більшовиків та почала будівництво нової пролетарської держави.
Період громадянської війни ознаменувався конфліктом ідеологій, що зійшлися у боротьбі за право визначати майбутній устій Російської держави. У цих подіях армія Н.Махна намагалась стати "третьою силою", яка на підконтрольних територіях прагнула утворити "автономну" від радянської влади республіку, яка б формувалась на засадах нового устрою. Почали утворюватись добровільні сільськогосподарські комуни. Серед комун організованих за анархістським принципом варто виділити комуну імені Р.Люксембург органінізовану на території Гуляйполя у 1919 р.. У керівництві комуною не було постійних керівників, а управління почергово здійснювали кілька її членів. Своєрідно реорганізовувалась місцева влада Гуляйполя. На думку Н.Махна, Трудові Ради не мали представляти політичну владу, а мали виконувати функцію суспільно-економічного регулювання. Дане регулювання здійснювалось у формі налагодження господарських зв'язків з іншими територіальними Радами. Утворення радгоспів, початок продрозверстки, тотальна більшовизація рад, свавілля репресивної системи сприяли тому, що Н. Махно озброївшись гаслом "третьої революції", розпочав боротьбу за встановлення "вільного радянського ладу" на основі безвладного принципу. Радянська влада терпіла Н.Махна поки він був потрібен, поки його армія тримала фронт.
Якщо характеризувати революційні перетворення, то не зважаючи на те, що революція дала селянам право на землю, селяни так і не побачили влади, яка могла залишити її у спокої разом з землею. У цій ситуації анархісти постійно відчували незавершений характер революційних перетворень, отже вони намагались взяти курс на реалізацію власної теоретичної програми, що проявилось в ідеї "третьої революції". Цікавим є той факт, що постулати анархістської теорії ніколи до кінця так і не були реалізовані на території російської держави, отже питання про можливості практичного втілення теорії анархізму і до сьогодні залишається відкритим . У 1922 р. діяльність анархістських організацій у СРСР була заборонена.
Анархістська теорія кінця XX - початку XXI ст. зазнала суттєвих змін. Суспільна трансформація, яка розпочалась з початком гласності на території СРСР, сприяла значному зростанню популярності альтернативних до комуністичної ідеології теорій. Даний процес ознаменувався відродженням анархістської теорії на території СРСР в останні роки його існування.. Теорія анархізму переживає період пристосування до нових суспільних умов, що грунтуються на зближенні її постулатів з нормами та цінностей виробленими у сучасному світі. На сучасному етапі відбувається оновлення ідеологій, що характеризується зближенням постулатів анархізму та лібералізму. Зароджується новий напряму політичної думки - лібертаризм, який у своїй основі несе мінімальне втручання держави в усі суспільні процеси, коли громадянин може сам обрати межу захисту своїх інтересів (ідея держави - "нічного сторожа") [12,с.2].
У XXI ст. анархісти вже не використовують терор як спосіб впливу. Більшість "неоідеологічних" доктрин анархізму пропагують відмову від боротьби за створення довершеного соціуму без примусу та насилля. Натомість, анархістська доктрина пропагує внутрішню зміну особистості, що проявляється у "внутрішньому бунті" особистості проти несправедливості (анархо-феміністичний напрям, анархо-капіталістичний напрям, синтетичні напрями ).
Частина анархістських організацій розпочала роботу по інтеграції в органи місцевого самоврядування з метою популяризації власних ідей. Досить багато анархістських організацій поповнили ряди політичних партій та громадських організацій, які проводять власну діяльність відповідно програм та статутів зареєстрованих державою. Анархісти популяризують власні ідеї за допомогою Інтернету, відкриваючи платні сайти та форуми, займаються охороною пам'яток історії та культури, організовують святкування та демонстрації, присвячені постаті Н.Махна та ін. В більшості випадків їхня діяльність спрямована на привернення уваги.
Отже, підводячи підсумок, варто зазначити, що теорія анархізму на сучасному етапі переживає процес модернізації та адаптації до нових суспільних умов. І, напевно, не варто виключати дану теорію з політичної арени. Враховуючи дані тенденції необхідно сказати, що на сучасному посткомуністичному просторі анархістська теорія переживає своє "друге народження". У більшості випадків "анархію" у державі творять не анархістські організації, а наші політики, які поглиблюють політичну кризу боротьбою за чини та повноваження.
Cписок використаної літератури
1. Алексєєв С. Держава розплатиться кров'ю… : Всесвітня розправа з буржуями - мрія сучасних анархістів // Політика і культура.- 2001.- №40.
2. Анархисты: Из истории политических партий // Родина.-1993.- №5-6.
3. Анархо-синдикаліст. Центральний інформаційний орган Бюро Революційної Конфедерації Анархо-Синдикалістів (РКАС - Україна).- 1998.- №7.
4. Арендт Х. Джерела тоталітаризму.- К., 2002.
5. Арефьева М.А. Философия анархизма.- С-Пб., 1992.
6. Аршинов П. История махновского движения (1918-1921).- Запорожье, 1995.
7. Бабічева О.С. Значення анархо-махновського руху в період української революції 1917-1918 рр. // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк, 2006.- №3.
8. Бабічева О.С. Причини поразки анархістського руху наприкінці 1920-початку 1921 рр. // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк, 2006.- №4
9. Бакунин М.А. Философия, социология, политика.-М., 1989.
10. Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно.- К., 1993.
11. Берлін І. Чотири есе про свободу.- К., 1994.
12. Біденко А. Сучасні українські реалії теорії анархізму // Людина і
Політика.- 2000.-№4.
13. Боровик М. Анархізм в Україні 1917-1921 рр.: закономірність чи
випадковість? // Укр. істор. журн.- 2006.- №2.
14. Боротьба з тероризмом / Ліпкан В.А., Никифорчук Д.Й., Руденко М.М.-
К., 2002.
15. Брусенський О. У Кременчуці незаконно встановлено пам'ятник Махнові // Українська газета плюс .- 2006.- №37.- 19 жовтня.
16. Будницкий О.В. Терроризм в российском освободительном движении:
идеология, этика, психология: (2 пол. ХIX - нач. XX в.).- М., 2000.
17. Верастюк В.Ф. Махновщина: повстанський селянський рух на Україні
(1918-1921).- К., 1992.
18. Винар Л. Причини до ранньої діяльності Нестора Махна в Україні //
Розбудова держави.- ч.2.- Монреаль, 1953.
19. Вишневецький Б. Сіла свиня за стіл... // Персонал Плюс.- 2006.-№40.- 6-
12 жовтня.
20. Волка С.С. Нестор Махно. Воспоминания.- М., 1992.
21. Волковинський В.М. Батько Махно.- К., 1992.
22. Володин А.И. Чернишевский или Нечаев? О подлинной и мнимой
революционности в освободительном движении России 50-60 годов XIX в
- М., 1976.
23. Георгиева Н.Г. Революционное движение в России в кон. ХIX - нач.
XX в.- М., 1986.
24. Герасименко Н.В. Батько Махно. Мемуары белогвардейца.
Воспроизведение издания 1928 г.- М., 1990.
25. Гібер Й.Г. Від поета до вчителя, від анархіста до класика: (Б.Брехт) // Всесвіт. - 1998. - №8.
26. Глинский Б.Б. Революционный период русской истории (1861-1881 гг.):
Исторические очерки.- С-Пб.,1993.
27. Гон М.М. Особливості міжетнічної взаємодії в контексті політичних процесів на Західно-Українських землях у міжвоєнний період.- Рівне, 2006.
28. Горев Б. Анархизм в России (от Бакунина до Махно).- М., 1969.
29. Графский В.Г. Бакунин.- М., 1985.
30. Грациози А. Большевики и крестьянство на Украине в 1918-1919 годах: очерк о большевиках и крестьянских восстаниях.- М., 1997.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20
