5. Широке застосування маніпуляцій та оціночних суджень у структурі самих інформаційних повідомлень. Їх тональність у більшості випадків носить критичний, іронічний, агресивний по відношенню до України та її влади характер. Мали місце чисельні приклади відвертих образ і навіть територіальних претензій до нашої держави. Відповідну функцію відігравав і підбір заголовків повідомлень. Типовими є, наприклад, такі: "Слабкий президент", "Він програв", "Партії непереможців", "Вибирати далі нікуди", ""Нашу Україну" з підтасовками спробують витягнути на друге місце", "ЦВК України готується до масштабних фальсифікацій, щоб не допустити до влади Януковича", "Антиросійська риторика - останній передвиборчий ресурс української влади", "Кримський виборець помер на дільниці" і т.д.
6. Застосування прямої дезінформації та відвертих провокацій, що використовуються потім, як інформаційні приводи. Чи не найбільша з них - "Спеціальне розслідування" каналу РТР про, начебто, будівництво під Києвом у гарнізоні "Макарів-11" секретної тюрми ЦРУ. Не можна визначити інакше ніж як провокацію нічим не мотивоване зняття з прямого ефіру каналом РТР запланованого напередодні інтерв'ю з Президентом України В. Ющенком. Таких прикладів можна привести багато. Таким чином, цілком очевидно, що викривлене, тенденційне та необ'єктивне відображення українських виборів у російських ЗМІ є спланованою, організованою та направленою інформаційною кампанією проти Української держави з боку російської влади [43].
Серед прийомів та засобів, якими користувалися російські ЗМІ для висвітлення українських виборів-2007 найбільш помітними були такі:
· Нерівномірність висвітлення в пресі та надання ефірного часу представникам різних політичних сил - суб'єктів українських виборів. про владу і про провладні партії, а про опозицію - позитивної.
· При відображенні відмінностей у теоретичних настановах та практиці провідних акторів парламентських перегонів, фокус уваги переміщався з дійсно актуальних політичних та економічних питань на штучно роздмухувані опозицією проблеми, як то - боротьба проти вступу до НАТО, тяжіння до ЄЕП, надання російській мові статусу другої державної і т. п.
· Підміна пріоритетів: увага аудиторії всіляко відволікалась від дійсно демократичного, чесного та прозорого характеру виборів у цілому і, натомість, переносилась на різноманітні недоліки у другорядних, технічних питаннях.
· Широке застосування маніпуляцій та оціночних суджень у структурі самих інформаційних повідомлень. Їх тональність у більшості випадків носить критичний, іронічний, агресивний по відношенню до України та її влади характер.
Можна чітко простежити наслідки цієї кампанії:
1. Необ'єктивне інформування громадян РФ про події в Україні, формування негативного ставлення громадської думки до України в цілому і, особливо, помаранчевої влади.
2. Підготовка підґрунтя, внаслідок цього, до легітимації жорсткого зовнішньополітичного курсу та прямого втручання у внутрішні справи України.
3. Виправдання (під виглядом необхідності протистояння "помаранчевій загрозі") поступового згортання громадянських прав та свобод і посилення авторитарних тенденцій всередині РФ.
4. Психологічний тиск на українську аудиторію російських мас-медіа, та пряме втручання, таким чином, у виборчий процес.
5. Негативний вплив на міжнародний імідж України. Тут варто згадати, що значна кількість емігрантів з колишнього СРСР та держав СНД, які зараз проживають у Західній Європі, США, Канаді, Австралії, Ізраїлі та інших країнах є споживачами російських інформаційних продуктів і, через це, опосередковано впливають на формування громадської думки в цих країнах.
Політтехнології - це комплекс заходів (передусім інформаційних, але підкріплених відповідними організаційними, кадровими та фінансовими ресурсами) спрямованих на створення позитивного іміджу , та відповідно - послаблення позицій опонентів. Визначено, що створення іміджу політика в рамках виборчої кампанії - це серія кроків, які носять технологічний характер, мова йде про методи підготовки, організацію і впровадження іміджу[44].
Політичний маркетинг, політичний менеджмент, PR, політична реклама та пропаганда використовуються як технології створення іміджу політичного лідера. В політичному маркетингу і політичному менеджменті віддзеркалюються процеси, пов’язані з аналізом суспільно-політичної ситуації, визначенням стратегії і тактики впливу на настрої і поведінку електорату, форми і методи підготовки і проведення виборчої кампанії. PR – діяльність, яка пов’язана із знаходженням взаєморозуміння між будь-якою організацією та громадськістю[45].
Політична реклама формує імідж людей, ідей, програм та політичних поглядів, вона переважно застосовується під час виборчих кампаній, і здійснюється через ЗМІ: радіо, телебачення, газети. Між PR і політичною рекламою є спільне: вирішуються одні задачі, і різниця - в методах досягнення поставленої задачі.
Пропаганда - це вид масової комунікації, вона являється одним із засобів політичної маніпуляції. Пропаганда орієнтується на колективне несвідоме, її об’єктом стає маса, вона перетворює особистість в натовп і втягує її в певну діяльність.
· В український інформаційний простір нині так широко втручаються передовсім електронні мас-медіа Росії, передаючи часто сфальшовану інформацію, інтерпретуючи факти у вигідному їм світлі, не пропускаючи нагоди поглузувати над помилками українського найвищого керівництва.
· Росія не веде системної інформаційної війни з Україною. Це – єдине порушення системності в її інформаційній політиці.
· Російські ЗМІ так часто намагаються змалювати негативний образ України та української еліти – довести, що Україна не може самостійно вирішувати свої проблеми і на основі цього повернути Україну орбіту інтересів Москви чи створити з нею якісь спільні політичні або економічні державні утворення.
· Завдяки спільності українсько-російського інформаційного простору Росія має можливість істотно впливати на будь-які, в тому числі політичну й ідеологічну сфери українсько-російських відносин, що не виключає спроби реалізації і таких, зокрема, цілей, які суперечать завданню збереження України у статусі незалежної держави.
· Велика частина постсовєтської аудиторії відбирає цю інформацію через західні цінності і порівнює її з інформацією подану російськими ЗМІ, отриманою від її медіа, таким чином формуючи власні точки зору.
У демократичному суспільстві, основою, стрижнем політики є політична комунікація, політичний дискурс, який дозволяє синхронізувати життя суспільства як єдиного організму. Розрізняючи політичний дискурс і політичний дискурс ЗМІ (у першому випадку словом, жестом промовляє влада, у другому — ЗМІ, які є рупором влади), називатимемо обидва “політичним дискурсом ”. Політичний дискурс ЗМІ є репрезентацією дискурсу влади та її політики. ЗМІ являють собою найвагоміший комунікативний осередок, через який відбувається інформаційний обмін у суспільстві, формуються загальні соціальні настрої, розвивається суспільна свідомість. Усе це вимагає чітких етичних орієнтирів. Свобода думки і слова, вільне виявлення громадянами своїх поглядів і переконань є одним з головних чинників розбудови правової демократичної держави як другого етапу розбудови української України. Саме тому захист прав людини на інформацію, свободу думки і слова, на вільне висловлення своєї позиції повинен стати одним із пріоритетів всього українського суспільства.
Формування громадської думки в Україні відбувається за умов пострадянських соціально-економічних та політичних трансформацій, що істотно позначається на її характері та особливостях. Загалом за роки незалежності спостерігаються два процеси, що безпосередньо впливають на формування громадської думки, – зменшення публічної активності переважної більшості громадян та концентрація їхніх зусиль на приватній сфері. Це позначається на тому, що більшість інформації щодо подій громадського життя громадяни отримують завдяки ЗМІ.
Натомість публічна громадська активність пересічного українця вкрай незначна. Особистий досвід не відіграє значної ролі у сприйнятті, оцінці та інтерпретації громадянином поточних подій суспільно-політичного життя. Водночас політичні преференції значною мірою опосередковуються історичними та соціокультурними стереотипами, що позначається на ставленні до тих чи тих політичних сил.
Внаслідок цього громадська думка стає об’єктом для маніпуляцій з боку певних політичних сил, а оцінка історичного минулого виявляється впливовим політичним чинником. Зокрема, це стосується і проблеми регіонального поділу України – регіональні соціокультурні та історичні відмінності уможливлюють їхнє використання в поточній політичній боротьбі, внаслідок чого ідеологічні відмінності відступають на другий план. Визначальну роль у цьому процесі відіграють ЗМІ як головне джерело інформації про актуальне суспільно-політичне життя.
Немає сумніву, що роль друкованої преси, або так званої газетної індустрії у всьому світі дещо скорочується. Незважаючи на це, за висновками статистики, серед тих, хто віддає перевагу телебаченню, все ж багато таких, які читають газети та журнали, отримують різноманітні бюлетені, листівки рекламного характеру тощо. Незважаючи на обмеженість впливу друкованих видань під час виборчих кампаній у порівнянні з телебаченням в Україні, пов'язану, в тому числі, і з погіршенням рівню життя, роль друкованих видань значна та потребує додаткового вивчення. Хоч взаємовідносини преси і влади вже тривалий час досліджуються науковцями, нові умови життєдіяльності української держави, поява за відносно короткий період часу чималої кількості нових друкованих видань, політичних партій та намагання політичних сил відверто використовувати пресу для впливу на електорат вимагає ретельних досліджень методів і засобів впливу преси на електорат передусім для забезпечення можливості побудови методологічної основи для оптимізації впливу ЗМІ.
Інформаційний простір завдяки нашим досить недосконалим законам виявився перенасиченим не українськими інформаційними потоками, ідеями і символами інших культур. Результатом цього є намагання витіснити вітчизняні засоби масової інформації з внутрішнього ринку, нездатність їх вийти у світовий інформаційний простір.
Сучасний етап розвитку українського суспільства потребує правдивого, оперативного та впливового висвітлення пресою всіх внутрішньополітичних процесів у державі, що створюватиме конкурентоспроможний інформаційний простір. За висновком заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України О.Бєлова, який безпосередньо займався розробкою Концепції інформаційної безпеки держави, “сьогодні національний інформаційний простір ще не є конкурентоспроможним, тому відчувається певний тиск збоку інших, більш розвинутих ЗМІ в Україні”. Показово, що після затвердження Концепції національної безпеки, де однією з восьми галузей визначено інформаційну безпеку держави, інформаційна експансія з боку іноземних держав не тільки згадується як одна з головних загроз національній інформаційній безпеці України, а й наголошується, що в разі неспроможності України увійти до світової інформаційної системи в якості самостійного гравця, незалежність і суверенітет держави стане проблематичним питанням.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
