ВПЛИВ РОСІЙСЬКИХ ЗМІ НА ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ
Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ РОСІЙСЬКИХ ЗМІ В УКРАЇНІ
Висновки до розділу 1
РОЗДІЛ ІІ. РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ
2.1 Інформаційний простір України його складові
2.2 Російський інформаційний простірі
2.3 Формування Українсько-Російського інформаційного простору
Висновки до розділу 2
РОЗДІЛ 3. ТЕХНОЛОГІЇ ВПЛИВУ РФ НА ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ Ї ДУМКИ В УКРАЇНІ
3.1 Факти, вплив, ЗМІ
3.2. Технології створення іміжду української політики російськими ЗМІ
Висновки до розділу 3
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Актуальність теми дослідження. Кінець XX століття відзначається колосальними змінами у житті людства, які обумовлюються, перш за все, участю широких мас у процесах державотворення та посиленні впливу демократичних суспільств на розвиток людства. Це вдається здійснювати не тільки завдяки створенню механізмів реалізації права громадян щодо участі у політичному житті своєї держави, а й завдяки вільному доступу людей до інформації, що дозволяє орієнтуватися та робити вибір. Україна, проголосивши себе молодою демократією після отримання незалежності, почала долучатися до світового досвіду у політико-правових процесах, та зокрема, у здійсненні врядування. Але оскільки одним з найважливіших чинників будь-якого демократичного суспільства є існування та вільне функціонування ЗМІ як одного з інститутів демократії. Журналістика відкритого суспільства характеризується, визначенням професора В.Шкляра, спроможністю преси забезпечувати прозорість державних, політичних, економічних, культурних інституцій для громадянського суспільства.
Але в добу глобалізації велике значення має вплив ЗМІ Россії. Звернення до проблеми впливу російських ЗМІ в сучасному українському суспільстві зумовлено кількома причинами: актуальністю аналізу рівня демократичності української держави в російських ЗМІ, які впливають на нього; наростанням кризових явищ на різних ділянках суспільного буття, і особливо у період передвиборчих кампаній, та їх висвітленням у російських ЗМІ; особливостями перебігу конституційно-правового процесу в український державі та ступенем реального впливу, який здатні чинити ЗМІ на формування громадської думки щодо вибору шляху подальшого розвитку суспільства.
Дедалі суттєвішу роль відіграють закордонні ЗМІ, що ведуть мовлення на Україну й часто-густо дезорієнтують наших громадян стосовно позиції української влади з того чи іншого питання. Намагання ж державних органів поставити таких мовників у рамки українського закону наштовхується на шалений опір, організований антиукраїнськими елементами. Відділ міжрегіональних та культурних відносин із закордонними країнами при адміністрації президента Російської Федерації, який до осені 2007 року очолював Модест Колєров, і є тією установою, відповідальною за підвищення іміджу Росії на постсовєтських територіях. Численні заяви екс-голови цього відділу про те, що головною функцією є «гуманітарні стосунки» з сусідніми країнами, так само, як і назва цієї установи, мають вказувати, що Кремль переслідує політику сили у сфері мас-медіа.
Патрік Тирел передбачав, що лінгвістичні, релігійні або культурні форми незалежності розвинуть також суверенність в межах глобального інформаційного середовища, яка не обов’язково збігатиметься з територіальними кордонами держави.
У сучасному суспільстві інформація стає найбільш важливою цінністю, а індустрія отримання, обробки і трансляції інформації – провідною галуззю діяльності, куди з кожним роком вкладають все більш значні капітали. Як вважають провідні вчені, інформація стає важливим стратегічним ресурсом, відсутність якого призводить до суттєвих втрат в економіці.
Мета дослідження полягає у комплексному вивченні впливу російських ЗМІ на формування суспільної думки в Україні та визначенні факторів ефективності впливу Російських ЗМІ, узагальненні методів та засобів формування друкованими ЗМІ громадської думки в Україні відносно політичних сил держави, у виявленні оптимальних шляхів прискорення розбудови демократичної незалежної преси в державі та підвищення ефективності її функціонування.
Об’єктом дослідження є тематика російських ЗМІ, розглянути діяльність преси у процесі формування політичних поглядів українського суспільства.
Предметом дослідження є основні методи та способи формування суспільної думки російськими ЗМІ в Україні .
Завданням роботи є:
1. аналіз теоретико-методологічної бази досліджень;
2. особливості російсько-українського інформаційного простору;
3. дослідження методів , форм впливу російських ЗМІ;
4. аналіз технологій впливу ЗМІ РФ на формування суспільної думки в Україні.
Методи дослідження дискурсивний та семіотичний аналіз українських і російських мас-медійних текстів, політологічні, культурологічні та філософські наукові концепції. Застосовано також описовий, порівняльно-історичний, системний методи дослідження. Спираємось на дослідження присвячені вивченню української журналістики та засобів масової інформації кінця ХХ – початку ХХІ століття чимало праць відомих журналістів в Україні, зокрема В. Здоровеги, А. Москаленка, В. Різуна, В. Іванова, В. Лизанчука, Г. Почепцова, І. Крупського, Б. Чернякова та інших науковців.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ
РОСІЙСЬКИХ ЗМІ В УКРАЇНІ
Тоталітарна комуністична ідеологія, яка панувала в СРСР, мала трагічні наслідки для масової суспільної свідомості взагалі і для особистої свідомості громадян зокрема. Довіра до ЗМІ упродовж 90-х років також зросла. Окреслені процеси свідчать про істотні зміни в комунікаційній структурі сучасного українського суспільства, а саме розпад масово-мобілізаційного суспільства радянського ґатунку та втрату інтересу до активного сприйняття інформації, поширюваної ЗМІ.
Значна частина українського суспільства отримує популярну інформацію і новини про світ та постсовєтський регіон через російські телевізійні мережі. Західні учені Роберт О. Кеогане і Джозеф С. Най (Robert O. Keohane, Joseph S. Nye) визначають силу ЗМІ як здатність отримати бажані наслідки тому, що інші хочуть того, чого хочеш ти. Згідно з цим уявленням ефективна закордонна політика буде залежати більшою мірою від популярності і громадського відгуку на ідеї, які підтримуються державою. Отже, соціальні та комунікаційні ресурси (телевізійні канали, радіо і преса) можуть набути навіть більшої цінності, ніж природні ресурси (нафта і природний газ), тому що у постмодерній політиці влада трансформувалась у комунікаційні структури[1].
Однак, в Росії поняття інформаційної геополітики більш популярне. Представники такої течії Ігор Панарін, Андрій Манойло бачать постсовєтське середовище як поле інформаційного бою. Зокрема домінантність в інформаційному середовищі ворожої геополітики може бути забезпечена за допомогою використання таких засобів:
1. Приховане інформаційне управління внутрішніми, економічними і культурними процесами опонента – яке створить бажане підґрунтя для інформаційного, ідеологічного, економічного і культурного вторгнення, і визначить наперед вигідність рішень опонента на користь маніпулятора.
2. Інформаційно-психологічна агресія, базована на економічному, політичному і дипломатичному тиску.
3. Інформаційна війна, базована на економічній блокаді і погрозі застосування сили (питання економічної блокади).
Це свідчить про успіх інформаційної політики Росії в Україні. Базові уявлення про світ пересічні громадяни отримують сьогодні переважно завдяки ЗМІ.
Це свідчить про дуже специфічну соціальну і культурну структуру пострадянського суспільства. Для неї властивий значний розрив між рівнями комунікативної реальності – побутової, часткової, слабоструктурованої, малоавторитетної, з одного боку, і віртуально-ефірної, централізованої, віддаленої за своїми персонажами, темами, сюжетами, подіями – з іншого[2].
Інформатизація суспільства виступає одним з вирішальних чинників модернізації економіки на ринкових засадах і запорукою інтеграції України в світове співтовариство[3].
Світ крок за кроком просувається в напрямі до створення інформаційного суспільства, в якому нові системи виробництва потребують також і якісно нового устрою людських відносин. Нова модель суспільства, що пов’язана з поняттям інформації, потребує також значного переосмислення наших уявлень сутності процесів розвитку людської цивілізації. Для цього потрібно поглянути на історію людства під новим кутом зору, а саме: як на процес не стільки пошуків все нових і більш ефективних засобів виробництва, але як на процес пошуків нових і більш ефективних засобів комунікації.
Комунікація — універсальне надбання людства й реальність суспільного існування. Жодне важливе суспільне питання неможливо розв’язати поза комунікативним, публічним обговоренням. Демократично організована спільнота мусить досягти єдності — консенсусу — через дискурс. Дискурс є практикою комунікативних взаємин для досягнення суспільної узгодженості та соціальної згоди. За дискурсом стоїть набагато більший обсяг інформації, аніж той, що маніфестується поверхово вираженими значеннями слів.
Професор Львівського університету В. Й. Здоровезга. У вступі до підручника "Теорія і методика журналістської творчості" наголошує, що "найпоширенішим сьогодні у повсякденній практиці та зафіксованим у законодавстві збірним поняттям засоби масової інформації називають пресу, телебачення, радіомовлення, документальне кіно, інформаційні агентства, комп'ютерні засоби масового розповсюдження інформації" [4].
Надзвичайно важливим чинником ефективності мас-медіа є мова засобів масової інформації, адже журналістський текст живе лише в мові й реалізується саме в мові. З огляду на це мова преси є об’єктом наукових зацікавлень багатьох сучасних українських науковців, зокрема О. Пономарева, В. Різуна, О. Сербенської, К. Серажим, Н. Непийводи, А. Мамалиги, М. Феллера, С. Єрмоленко, М. Яцимірської та багатьох інших. Проблеми комунікації і сприйняття постійно осмислюються різними галузями як вітчизняної, так і зарубіжної науки. Ці проблеми мав на увазі С.Ейзенштейн, коли формулював те, що назвав «Grundproblem», «основна проблема»: при створенні образу художник спирається одночасно на вищі ступені людської свідомості і на первинні форми плотського мислення, що виникли на зорі людства. «Дія витвору мистецтва, – говорив він, – будується на тому, що в нім відбувається одночасно подвійний процес: стрімке прогресивне піднесло по лінії вищих ідейних ступенів свідомості і одночасне ж проникнення через будову форми в шари найглибиннішого плотського мислення.
Термін “дискурсу” поступово поширюється у всіх західних гуманітарних дисциплінах з 60-70-х рр., а з кінця 80-х — початку 90-х рр. ХХ ст. і в Україні. В Україні над розробкою дискурсу, зокрема політичного працюють C. Андрусів, О. Білий, Є. Бистрицький, В. Вовк, Т. Гундарова, А. Клепіков, Н. Костенко, С. Павличко, Г. Почепцов. За кордоном — Р. Водак, Ю. Габермас, Т. ван Дейк, Г. Кресс, А. Маколкін, Дж. Фіске, Р. Ходж[5; 6]. Видається, що динаміка використання терміну “дискурс” на позначення мас-медійних текстів та їх сприймання в сучасній гуманістиці є найпереконливішим доказом його продуктивності.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
