Рефераты. Аспекти журналістської професії

Аспекти журналістської професії

Аспекти журналістської професії

Зміст


Вступ

1.  Коли стіл стає круглим

2.       Вміння бачити те, чого не помічають інші

3.       Народження теми

4.       Корисна містифікація

5.       Знання, знання і ще раз знання

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

За основу визначення творчості можуть братися різні фактори: предмет, результат, процес, суб'єкт, метод творчості. Саме цим пояснюється різноманітність дефініцій творчості. Проте в більшості визначень ідеться про творчість як діяльність з вироблення, розробки винаходів, реалізації художньо-естетичних задумів, планів, розв'язання соціальних і теоретичних проблем, як наукове відкриття та ін.

Творчість як розвиток виявляється лише через різні форми людської діяльності, вона властива лише суспільно-історичній істоті - людині. Починаючи з самих витоків людського суспільства, його історії ставлення людини до світу має універсальний, діяльнісний характер. Ця діяльність, з одного боку, виконує функцію виробництва умов життя, з іншого - є предметом життєвого інтересу сама по собі. Отже, конституюючою основою творчості є її взаємодія і взаємовідношення з діяльністю. В переважній більшості концепцій творчість розглядається як певна форма, атрибут діяльності.

Розглядаючи взаємовідношення між творчістю і діяльністю слід враховувати полісемантичний характер діяльності і не зводити творчість до певного її виду.

За предметом (об'єктом) визначилися такі форми творчості: предметно-практична, наукова, технічна, науково-технічна, художня, соціальна/ філософська, релігійна та ін.

Предметно-практична діяльність безпосередньо пов'язана з життєдіяльністю людини, забезпеченням виробництва засобів виробництва та засобів споживання з самого виникнення до сьогоднішнього дня щодо всіх інших видів діяльності (духовної, естетичної, моральної, релігійної та ін.) вона є основоположною. Духовно-практичне освоєння світу здійснюється в таких конкретних формах: релігія, мистецтво, міфологія, мораль, етична і мовна свідомість та ін. Серед найбільш загальних ознак, що властиві будь-якому виду творчості в межах духовно-практичного освоєння світу, є, по-перше, виявлення органічного "сплаву" духовної і практичної діяльності. Творчий синтез має подвійну природу: є синтезом духовних видів діяльності та реалізацією духовного в предметно-практичній сфері;. По-друге, суб'єкт творчості в духовно-практичній сфері постійно зазнає впливу об'єкта. Об'єкт щодо суб'єкта є активним началом, породжує відповідні підходи, напрямки, цілі і завдання творчого синтезу.

У контексті духовно-практичного освоєння дійсності значне місце займає технічна творчість. Технічна творчість - це практична діяльність, орієнтована в кінцевому рахунку на задоволення людських потреб з допомогою зміни матеріального середовища. В машинній техніці людина творчо синтезує, не лише досягнення ремеслового виробництва, а й науки. Отже, особливістю творчості на етапі створення машинної техніки та її функціонування є те, що в ній в евристичні процеси активно включаються досягнення Науки.

1. Коли стіл стає круглим

Що ж таке «круглий стіл»? Адже відомо, що в працівників усіх установ столи звичайні, канцелярські. Та якби якийсь дивак і завів собі круглого, це все одно не дає відповіді на запитання. Проте знайома з роботою газетярів людина знає, що «круглим столом» у практиці роботи працівників редакцій називається зустріч журналістів із спеціалістами народного господарства, науки, культури, коли вони разом вирішують якесь важливе питання, домовляються про його висвітлення або «ведення» в пресі.

Скористаймося з нагоди, послухаймо, про що йдеться цього разу за символічним круглим столом.

У кабінеті завідуючого відділом промисловості зібралися майстри, бригадири, робітники ряду металообробних підприємств міста. У виступі кожного часто повторюються, слова «єдиний наряд бригади». Ось що говорить, наприклад, літній сивоусий майстер:

- Раніше я зовсім не мав часу для того, щоб займатися питаннями поліпшення якості продукції. Міркуйте самі: на дільниці до тридцяти робітників. Щоранку кожному з них треба поставити конкретне завдання, виписати окремий наряд. Одні обточують болванки, другі - фрезерують, треті - проточують пази, четверті - шліфують і т.д. Поки кожному підрахуєш обсяги робіт на наступну зміну - день минає. А треба ще й підсумки підбити зробленому - і теж для кожного окремо.

Якось ми почули, що на передових заводах металісти працюють бригадами, а завдання для них видається одне на колектив. Протягом зміни бригада має виготовити певну кількість деталей. Спробували застосувати цей метод і в себе. Організували дві бригади. У мене одразу - ніби гора з плечей звалилася. Підрахував обсяги робіт, оформив два наряди-завдання - і весь час можна віддавати корисним справам. Допоміг новачкові, підказав уже досвідченому робітникові, в якій послідовності краще виконувати операції на тій чи іншій. деталі, сам подумав над удосконаленням технології, перевірив якість інструменту. Саме цим і повинен займатися майстер на виробництві.

- І ми швидко відчули переваги єдинонарядного методу, - доповнює майстра бригадир. - Головне в цьому, мабуть, - колективна зацікавленість у справі. Поки ми працювали індивідуально, кожен відповідав лише за себе. А якщо за сусіднім верстатом людина простоює або жене брак - то тебе це не обходить. Нехай майстер або начальник цеху за ним стежать. Тепер усі гуртом відповідаємо за кількість і якість зробленого. І одразу змінилися взаємини в колективі. Досвідченіший робітник допомагає новачкові, якщо хтось порушив трудову дисципліну - всі разом беремося його «пропісочувати».

- І що характерно, - включається в розмову робітник, - у всіх з'явився потяг опановувати суміжні професії. Я, наприклад, досі працював тільки на токарному верстаті, а тепер умію і на шліфувальному. Що це дає? Ми завжди можемо прийти на допомогу один одному, гуртом узятися за ту ділянку роботи, яка у прориві. Ось чому продуктивність праці в бригаді підвищилася на 12-15 процентів.

Така розмова відбувалася за «круглим столом» редакції. Потім завідуючий відділом запропонував:

- Товариші, а чи не варто було б вам, ініціаторам впровадження нового методу організації робіт, виступити в газеті? Давайте підготуємо колективний лист-звернення. В ньому ви розкажете читачам, які переваги дає робота бригад за єдиним нарядом, і закличете всіх робітників-металістів наслідувати цей приклад. Треба, щоб на кожному заводі, в кожному цеху зрозуміли, що така організація праці вигідна і робітникам, і державі.

Учасники зустрічі охоче погодились і тут же всі разом заходились писати звернення. Наступного дня його було опубліковано на першій сторінці газети.

Через півроку мені довелося знову зустрітися із знайомим журналістом, завідуючим відділом редакції.

- Ну як? - поцікавився я. - Чи знайшлися послідовники у авторів листа, чи не пробували підрахувати загальний ефект?

- Зважте самі, - відповів завідуючий відділом. - У нашому місті уже є промислові підприємства, де більше половини робітників працює за єдиним бригадним нарядом. А всього на таку форму організації праці перейшло понад шість тисяч бригад. Якщо взяти до уваги що в кожній бригаді, у кожного робітника завдяки цьому продуктивність праці зросла на 10-20 процентів, то стане зрозуміло, що ефект від нововведення - це додаткова продукція на сотні тисяч карбованців!

Тепер ми бачимо, яку корисну справу зробила газета, організувавши цей «круглий стіл». Але треба відзначити, що-якби її робота обмежилася тільки опублікуванням листа-звернення, новинка не увійшла б у життя так швидко. Мало не в кожному номері друкувалися матеріали на цю тему. Щоб вони одразу звертали на себе увагу, журналісти придумали спеціальну рубрику: «Ключ до успіхів - єдиний наряд бригади». Газета надала трибуну робітникам, бригадирам, майстрам, інженерам, економістам, які ділилися з колегами досвідом - адже на кожному виробництві інша специфіка, інші умови. Газета не раз критикувала керівників тих заводів, які не хотіли серйозно займатися новою справою.

У народі кажуть: «Одна голова - добре, а дві - краще»! Ще краще, коли якусь проблему розв'язує цілий гурт розумних людей. Під час цієї зустрічі було вироблено дві магістральні лінії розгортання масового змагання.

Одна з них полягає ось у чому. Все наше місто, говорили учасники зустрічі, складається в колективів. Завод, магазині школа, автопарк - люди не живуть окремо, самі по собі. Тому похід за зразкове місто доцільно починати з того, що спочатку окремі колективи завоювали право називатися зразковими. Треба розробити умови такого змагання. Деякі вимоги будуть однакові для всіх - високопродуктивно і якісно працювати, зразково поводитись у громадських місцях у побуті. А інші мають бути характерними саме для певного колективу. У школі - це успішність учнів, у магазині -робота без скарг і т.д.

Редакція прийняла цю пропозицію і завела па сторінкам газети рубрику «Від зразкового колективу - до зразкового міста». І в тому, що таке змагання широко розгорнулося, що тепер у Києві вже близько двох десятків промислових підприємств, будівельних, торговельних та інших організацій мають високе звання зразкових, є певна заслуга і журналістів.

Друга пропозиція зводилася до того, щоб на початковому етапі змагання для кожного з дванадцяти адміністративним районів міста намітити головну тему. Наприклад, один район бореться за відмінне транспортне обслуговування, другий - за зразкову постановку охорони здоров'я, третій - за благоустрій.

Можуть сказати: в зразковому місті в усіх районах повинні чітко курсувати трамваї та автобуси, скрізь мають бути добре впорядковані вулиці, площі, сквери, подвір'я, в усіх поліклініках хворих повинні зустрічати чуйні й уважні лікарі. Це так. Але ж ішлося тільки про перші кроки змагання.

Учасники зустрічі в редакції виходили з того, що трудящі кожного району набудуть досвіду у певній галузі і потім зможуть поділитися ним з іншими районами.

2. Вміння бачити те, чого не помічають інші

Ми вже говорили про те, що написати статтю до газети чи журналу може, власне, кожна письменна людина. Щоб викласти на папері якийсь цікавий факт, не обов'язково бути Журналістом.

Нині, мабуть, кожен учень середніх класів міг би підготувати кореспонденцію для стіннівки, піонерської або комсомольської газети.

Але журналістові треба ригати щодня. Він повинен завжди знаходити теми, які хвилювали б читачів, викликали у них Жвавий інтерес, він повинен уміти відгукнутися на події або ідеї одразу ж, щойно вони виникли, і написати про них стисло, але цікаво й оперативно.

Які ж якості потрібні для того, щоб стати журналістом? На це запитання Василь Пєсков відповів: «...природна «іскорка» в нашій справі необхідна. Без цього, хоч би якою була людина освіченою, начитаною, старанною, журналістика стане для неї мукою і сама вона в газеті, в журналі буде баластом»,

Український публіцист, декан факультету журналістики Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка професор Дмитро Михайлович Прилюк, розказуючи майбутнім журналістам про три види бачення навколишнього світу - я буденне, наукове і художнє, міркує так:

- Припустимо, ви прийшли в сад теплої весняної пори. Цвітуть яблуні, груші, сливи. Стрункі ряди дерев, зелена травиця в міжряддях, приглушене гудіння бджіл і щебетання птаства на тополях довкола цього царства цвітіння. Гарно, приємно, легко на душі...

Це - буденне бачення саду, майже фотографічне його сприймання. Є загальне тло і загальне враження. Таким бачать сад люди, які звиклися і з цвітінням дерев, і з щебетанням птаства, і з смарагдовим буянням трав.

Страницы: 1, 2, 3



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.