-- державний антисемітизм, який базувався на парадок-сальному поєднанні скерованості на денаціоналізацію євреїв і запобіганню їхній офіційній асиміляції (сумнозвісна п'ята графа);
-- репатріація до Ізраїлю й еміграція на Захід;
-- занепад офіційної синагоги і відродження єврейського культурного та національно-релігійного життя, яке набира-ло форми опозиції панівному режиму.
Релігійне і громадсько-культурне життя євреїв після унезалежнення України.
Ерозія та занепад комуністігчного режиму, а потім і здобут-тя Україною незалежності створили принципово нову ситуа-цію для єврейського життя і єврейської релігії в країні. Ці реалії завдали також дуже відчутного удару по сталому сте-реотипу українця-антисеміта, досить поширеному на Заході. Очевидно, сприятливі умови для розвитку єврейського життя, які відкрилися в Україні після її удержавлення, зу-мовлено такими чинниками.
По-перше, негативний стереотип щодо ставлення українців до євреїв живився у світовій громадській думці історичними ремінісценціями, що сягали в XVII--XVIII ст., в часи грома-дянської війни, а не спирався на реальні дослідження україн-сько-єврейських та єврейсько-українських взаємин. Разом із тим серйозні розвідки, здійснювані на Заході, засвідчува-ли, що специфічного "українського антисемітизму" немає. Так, Ц.Гітельман, обстеживши 1161 єврея, котрі емігрували про-тягом 1977--1980 рр. до СІЛА із СРСР, отримав такі резуль-тати: 38% емігрантів з України часто стикалися з антисемізмом (з Росії -- 33,2%); інколи -- 31,9% (з Росії -- 40,4%). Водночас ніколи не стикалися з антисемізмом 12,7% емігран-тів з України і лише 4,1% з Росії.[10.,133]
По-друге, рух за незалежність України, перші кроки неза-лежної Української держави не підтвердили гіпотез щодо обов'язкової деструкції національних рухів народів, серед яких мешкають євреї, для їхнього існування. Наприкінці 80-х --* на початку 90-х років у національному русі самої Украї-ни не помітно сили, яка б обстоювала антисемітизм. Народ-ний рух України ще за свого формування ухвалив резолю-цію проти антисемітизму, оголосивши водночас про намір сприяти розвиткові єврейської культури й релігії. Пізніше, в міру загострення соціально-економічної і політичної ситу-ації в Україні, активність радикальних угруповань, котрі про-дукують ксенофобію і ворожість до інших націй, стала по-мітнішою. Однак треба зазначити, що їхні ідейні конструкції і пропагандистські дії викликають спротив демократичних кіл, а самі радикали вважають, що юдо фобія відволікатиме їх від "головного ворога", тобто від росіян (це, безперечно, не означає, що зміна політичної кон'юнктури не призведе до зміни ними цілей для заподіяння "головних ударів").
Разом з тим розвиток політичної ситуації в Україні був певною мірою реалізацією гасел, які висували українські дисиденти. Вони завжди вбачали в релігійних і секулярних сіоністах, єврейських активістах союзників в антиімперській боротьбі. На відміну, зазначимо, від російського дисидентсь-кого руху, де поряд з течіями, що беззастережно виступали проти державного антисемітизму, завжди були досить помітні угруповання великодержавно-шовіністського спрямування, котрі продукували відверто антисемітські ідеї й настрої. Легалізація їх зробила юдо фобію вельми потужним чинни-ком політичної сцени посттоталітарної Росії.
Солідарність єврейських та українських політв'язнів (де-які з них, нагадаємо, згодом посіли чільне місце в україн-ському політикумі) дуже позитивно позначилася на україн-сько-єврейських взаєминах. Навіть "один такий факт солідар-ності, -- писав у пермських таборах 1977 р. Є.Сверстюк, -- перекриває сотні каламутних фактів, як: начальних НКВД мав прізвище на -штейн, а поліцай -- прізвище на -енко... Українців окрилює диво відродження Ізраїлю, диво витрим-ки народу, який крізь тисячоліття гонінь зберіг свій дух і проніс волю до вільного життя. "І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя", -- лунає голос Лесі Українки. "І ти ще встанеш знов, як встав Ізраїль", -- відлунює у наших серцях". Показово, що деякі акції української інтелігенції як, наприк-лад, виступ І.Дзюби в Бабиному Яру 29 вересня 1966 р., на-були найширшого резонансу й довели світові, що влада, яка влаштовує розважальний центр на місті жахливого злочину, не є власне українською владою.[10.,134]
По-третє, необхідно зазначити, що політика адміністрації Української держави в єврейському житті досить послідов-на. Адміністрація здійснила цілу низку дуже виважених кроків, які здобули відродженій державі позитивні відгуки світової громадськості. Величезне моральне значення мала промова Л.Кравчука в Бабиному Яру на меморіальному мітин-гу, присвяченому 50-річчю трагедії. Президент України під-креслив, що цей сумний факт дає змогу попросити пробачення у єврейського народу, стосовно якого було здійснено стільки несправедливостей у нашій історії. В цілому успішно пройшов також візит Л.Кравчука до Ізраїлю, де він став тринадцятим головою іноземної держави, якому надали можливість висту-пити в кнесеті. Україна також однією з перших підтримала ініціативу щодо скасування сумнозвісної резолюції Генераль-ної Асамблеї 00Н (1975), що затаврувала сіонізм як форму "расизму і расової дискримінації".
Протягом кількох років в Україні було створено 120 куль-турологічних єврейських центрів та організацій, товариства єврейської культури діють у 70 містах; у Києві та в інших містах працюють представництва міжнародної єврейської організації "Сохнут". Відкриваються єврейські школи, сина-гоги, театри, видаються єврейські газети. Розпочали свою діяльність Інститут єврейської матеріальної культури, кабі-нет єврейської історії й культури при Інституті національ-них відносин і політології, Міжнародний Соломонів універ-ситет, групи з вивчення єврейської мови та літератури На-ціонального педагогічного університету ім. Драгоманова, група на акторському відділенні Інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого тощо.
Розвиток єврейського культурного та релігійного життя в Україні визнається успішним і в закордонних єврейських центрах. Так, рабин міста Реховот Сихма Коен Кук, зазначив-ши, що "українська влада робить все можливе, аби піднести репутацію України в очах світової громадськості та уникну-ти будь-якої згадки про антисемітизм", підкреслив водночас, що Україна посідає перше місце серед держав СНД у галузі єврейської освіти. Створено умови для гідного упорядкуван-ня святих місць іудаїзму -- могил видатних цадиків, вчителів і дослідників Закону, яких дуже багато на українській землі. Це поховання Ісраела Бешта в Меджибожі, Шнеур Залмана (Алтер ребе) в Гадячі, Леві Іцхака в Бердичеві, Нахмана Брацлавського в Умані та ін. Могили видатних ревнителів іуда-їзму є на Київщині, Буковині, Чернігівщині, Поділлі, в Закар-патті та в багатьох інших регіонах країни. Деякі проблеми, пов'язані із впорядкуванням святих місць та паломництва до них, вирішуються на найвищому рівні.
На початок 1999 р. в Україні офіційно зареєстровано ста-тути понад 100 іудейських релігійних громад, якими опікуєть-ся більше 50 священнослужителів, діє 32 недільні школи. В іудейських громадах дедалі більшої ваги набувають люди, котрі, по суті, дістали безрелігійне виховання і практично не мали того, що в Ізраїлі і на Заході розуміється під єврейсь-ким вихованням. Прийшовши до релігії в досить зрілому віці, вони часом поєднують у собі значний інтелектуальний потенціал і властиву неофітам жадобу до пізнання й здобут-тя релігійного досвіду, розсудливість і м'якість інтелігента та палкість, нетерпимість прозеліта. Ці віруючі істотно зміни-ли загальну атмосферу життя української синагоги, однак процес цей не є безпроблемним, навіть коли ми абстрагуємося від загальнополітичного фону і зростаючої еміграції єврей-ського населення.
Однією з найсерйозніших проблем лишається те,що не-має наступності релігійної традиції, перерваність якої з актуалізувала необхідність дійової допомоги з боку зарубіжних релігійних єврейських центрів. У багатьох містах України вже кілька років працюють рабини, надіслані північноаме-риканськими та ізраїльськими релігійними центрами. Так, з 1990 р. рабином київської синагоги служить Яків Блайх, який приїхав сюди за скеруванням Карлинстолінської іу-дейської громади Нью-Йорка.
Завдяки закордонним центрам вельми помітним явищем єврейського релігійного життя став рух ХаБаД (ХаБаД -- Любавіч), позиції якого дуже сильні в СІЛА. ХаБаД (абреві-атура івритських слів хахма, тобто мудрість, біна -- осягнен-ня, даат -- знання) -- течія в хасидизмі, яка поєднала емо-ційну чутливість хасидизму Ісраела Бешта і рабиністичну вченість. Засновника цієї течії Шнеура Залмана (1745--1813) поховано в Гадячі на Полтавщині. "Хасидизм розуму" Шне-ура Залмана ґрунтується на синтезі щирої віри і релігійної філософії і вважається надійним засобом повернення асимі-льованих та ізсекуляризованих єврейських інтелігентів до єврейських цінностей. Також зусиллями закордонних центрів в Україні засновано громади реформованого іудаїзму, зокре-ма прогресивного (13 громад).[5.,40]
Разом з тим українське єврейство в цілому найбільш відір-ване від традиції порівняно з іншими національними мен-шинами. Згідно із шкалою збереження національних тра-дицій, застосованою Інститутом соціології НАН України при вивченні 8 етносів України, євреї набагато менше за інших говорять національною мовою, відзначають релігійні свята, співають національних пісень, розповідають національні каз-ки, готують національні страви, обговорюють події національ-ної історії і культури (стосовно історії та культури, то рес-понденти роблять це в колі своєї родини набагато частіше, аніж це було в сім'ях їхніх батьків). Хоча українські євреї досить активно обстоюють автономність національних мен-шин, у тому числі і в релігійному житті, проте серед визна-чальних чинників усвідомлення власної національної приналежності релігія не увійшла до переліку чільних. Релі-гійна діяльність також не є привабливою для абсолютної більшості.
Величезним випробуванням для існування єврейського релігійного життя в Україні, є, поза сумнівом, інтенсивна емі-грація. Загалом лише в Ізраїль з країн колишнього СРСР репатріювалося від часу скасування обмежень понад 700 тис. євреїв, приблизно 18% -- з України. Лише з Києва протя-гом 1990--1992 років до Ізраїлю виїхало 26056 євреїв, а про-тягом 1968--1988 років кожний десятий єврей, який при-бував до Ізраїлю з СРСР, був з Чернівців.[6.,54]
Те, що в еміграційних скеруваннях дуже велика частка нерелігійної й неетнічної мотивації, засвідчують такі ста-тистичні дані: протягом 1989--1990 років до Ізраїлю при-було 5,4% не євреїв із СРСР, у 1991 р. -- 13,3%, у 1992 р. -- 20,5% . За даними ЦСУ Ізраїлю, 58% єврейських родин в євро-пейський частині колишнього СРСР являють собою мішані шлюби.
Причому, як підрахували ізраїльські демографи, випадки, коли мішані сім'ї записують дитину євреєм, під час перепису 1989 р. становили лише від 17 до 26%. Вони також вважа-ють, що еміграція триватиме. Безперечно, чимала частина євреїв залишиться в Україні, і вони не лише зберігатимуть величезну історико-культурну й духовну спадщину, надбану тут їхніми предками протягом багатьох століть, а й розвива-тимуть це надбання.
ВИСНОВОК
Підсумовуючи все вище сказане, можна з впевненістю стверджувати про безсумнівну значимість даної теми для цілісного розгляду різноманітних культурних тенденцій в українському суспільстві на протязі тривалого періоду її історії.
Величезну значимість має, встановлення впливу іудейської релігії на життя української спільноти в різні періоди історії починаючи з княжих часів і закінчуючи сучасністю. Це дозволяє нам простежити залежність потужності іудейської церкви від різних суспільно-політичних і соціально-економічних умов, а також, побіжно дослідити стосунки титульного етносу (українців) і єврейської общини (зокрема, питання антисемітських настроїв в українському суспільстві).
Для з'ясування характерних особливостей положення іудаїзму в радянські часи, найбільш корисною є акцентуація уваги на питання негативного впливу антирелігійної компанії М.С. Хрущова на стан віросповідання іудаїзму на теренах України. Наслідки цієї акції легко простежуються і в наступні періоди існування іудейських громад в Україні. Достатньо складним є простеження долі єврейсько-іудейської спільноти в часи застою і перебудови, це пов'язано з навмисним викривленням історичних фактів, що стосуються нашої проблеми в радянській історіографії. Інша проблема виникла при дослідженні долі іудейства після утворення Української незалежної держави, хоча, новітні праці переважно й позбулися традиційного, негативного ставлення до іудейства, вони й надалі нерідко грішать наявністю суперечливих фактів, неточностями, а іноді й відвертим антисемітизмом. Тому, чи не найголовнішим, завданням для автора була систематизація та впорядкування наявних даних по дослідженій проблематиці.
Безумовно, тема долі іудаїзму в Україні дуже складна і суперечлива і містить в собі чимало можливостей для подальших досліджень на різних рівнях наукової практики. Зокрема, дуже важливим є розгляд цієї проблеми у регіональному вимірі, та відносно взаємостосунків іудейської церкви з іншими конфесіями, які існують на території Української держави. Це пов'язано з необхідністю підведення теоретичної основи під встановлення та зміцнення толерантних та безконфліктних взаємовідносин, як між суто релігійними спільнотами, так і між різними етнічними спільнотами, що мешкають в Україні.
ЛІТЕРАТУРА
1. Вечерський В. «Синагоги в Україні». Хроніка 2000.-№21-22.- с. 133-134.
2. Історія релігії в Україні: навч. Посібник/ НАН України. І-нт філософії, Відділ релігієзнавства; За ред.. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького.- К.: Знання, 1999.- 735 с.
3. Історія релігії в Україні: У 10 Т./ Укр. осоц. Релігіє знавців, Відділення релігієзнавства ін-ту філос. ім. Г.Сковороди НАН України; Укр. Центр духовної культури; Ред. кол.: А.Колодний (голова) та ін- К.: Укр. Центр духовної культури; 1997.
4. Історія церкви та релігійної думки в Україні: Навч. Посібник:У 3-х кн.- К.: Либідь, 1994. Кн. 3: Кінець ХVІ- сер. ХІХ ст. Скл. О.П. Крижанівський.- 1994.- 336 с.
5. Лупарев Г.П. «Понятие и виды религиозных организаций в СССР» : (Правовой статус) // Сов. Государство и право.-1991.-№5.- с. 35-42.
6. Маринович М.Ф. «Про міжконфесійну ситуацію в Україні» // Релігійне життя // Права людини в Україні:К.-Х.,1993.- с. 50-56.
7. Мокрий В. «Церква в житті українців ».- Львів; Краків; Париж: Просвіта, 1993.-106.
8. Релігійні організації в Україні станом на 1 січня 1998 року : Офіційний вісник Людина і світ.-1998.-№1.- с. 24-32.
9. Саган О. «Релігійне життя України наприкінці 1996р. // Українське слово.-1996. 26 грудня.
10. Хонигсман Я.С., Нейман А.Я. « Евреи Украины » :/ Краткий очерк истории / Под. Общ. Ред. Ф.Я. Горовского; Укр.- финск. Ин-т.- К.: Б. и, 1992.-157 с. Ч.1.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
