Відповідно до Держстандарту базової і повної середньої освіти, державними вимогами до рівня загальноосвітньої підготовки учнів з географії передбачаються:
ѕ уявлення про регіональний поділ світу;
ѕ знання особливостей природних умов і ресурсів та їх вплив на формування господарських комплексів окремих регіонів та країн світу, типів природокористування;
ѕ уміння пояснювати причини та виявляти наслідки впливу природних умов на господарський розвиток країн і регіонів, моделювати географічні ситуації регіонального розвитку в умовах глобалізації та інтеграції економічних і соціальних процесів розвитку суспільства [20, с.13-18].
Розробка змісту курсу «Країнознавство» як складової географічної освіти припускає відродження й розширення країнознавчої основи шкільної географії. Країнознавчий погляд на світ дозволить школярам бачити, розуміти й оцінювати складну систему взаємозв'язків між людьми, територією й природним середовищем.
Матеріал даного курсу дає широкі можливості для встановлення міжпредметних зв'язків з історією, літературою, фізикою та ін. Крім того, при його вивченні учні знайомляться із областями знань, не представленими у школі самостійними предметами: архітектурою, етнографією, політологією, екологією.
Головна мета курсу ? розвиток регіональних знань про цілісність і диференціацію природи материків, великих регіонів і країн, про людей, що їх населяють, особливості життя й господарської діяльності в різних природних умовах.
Основні завдання курсу:
Ш розширити й конкретизувати уявлення про просторову неоднорідність поверхні Землі на різних рівнях (від планетарного до локального);
Ш створити образні уявлення про природу, природні багатства, господарство й етнокультурну своєрідність населення материків й окремих країн;
Ш на основі історико-географічного підходу розкрити зміни політичної карти, практики природокористування, динаміку наростання екологічних проблем у межах материків, океанів й окремих країн;
Ш продовжити розвиток картографічної грамотності школярів;
Ш розвивати практичні вміння витягнення й узагальнення географічно значимої інформації з різноманітних джерел [42, с.165].
Регіональна економічна і соціальна географія світу є однією з галузей географічної науки. Головне її завдання полягає в обґрунтуванні шляхів удосконалення територіальної (просторової) організації суспільства: особливостей формування територіально-виробничих комплексів у конкретних природних і соціально-економічних умовах; основних напрямів вирівнювання соціальних відмінностей у регіонах світу. Не менш важливим є світоглядне та загальноосвітнє значення регіональної економічної і соціальної географії світу. Як навчальна дисципліна, вона дає науково обґрунтоване уявлення про характер взаємодії суспільства й природи, про форми і тенденції розвитку територіальної організації суспільства у значних територіальних масивах країн ? регіонах [14, с. 142].
Країнознавство, як зазначає В.В.Безуглий і С.В.Козинець [7, с.29]. систематизує різноманітні дані про природу, населення, господарство, культуру, соціально-політичну організацію країн світу і становить основну фактажну базу для регіональної економічної і соціальної географії, характеризуючи головні особливості регіонів і країн світу:
Об'єкт дослідження регіональної економічної і соціальної географії світу ? суспільство та його складові: регіональне господарство, населення регіонів світу, територіальні соціальні структури, господарські зв'язки країн світу, міжнародний поділ праці тощо.
Предмет дослідження ? особливості та закономірності просторової організації суспільства і його складових на рівні регіонів світу. Вивчення соціально-економічних процесів у територіальному вимірі передбачає розгляд їх із позицій розміщення, взаєморозташування, взаємодії та просторових відносин, причинно-наслідкових зв'язків. Для навчального курсу предметом дослідження є географічні проблеми просторової організації регіональної економіки, сукупність проблем соціального розвитку в їх територіальному вираженні, територіальна організація соціального життя, просторові суспільні системи. Регіональна економічна і соціальна географія світу вивчає територіальний (міжнародний) поділ праці, розміщення продуктивних сил у межах окремих регіонів, регіональну політику, територіальну організацію виробництва, геополітику і геостратегію регіонів світу, просторові соціально-економічні пропорції, територіальні соціально-економічні структури, транспортні й інфраструктури, мережі та системи, а також системи розселення та інші аспекти просторової організації суспільства у межах регіонів світу.
Базовим поняттям курсу є «регіон». У повсякденному житті це поняття використовують, ведучи мову про регіональну політику, регіональну економіку, регіони світу тощо. Синонімом йому є поняття «район», але його частіше застосовують до території меншого масштабу, переважно всередині території великих країн
Курс «Країнознавство» органічно доповнює програмний матеріал курсу «Економічна і соціальна географія світу», вивчення якого передбачено в 10 класі, і є завершальним у географічній освіті школярів класів філологічного, природничого або суспільно-гуманітарного профілю [8, с.2-3].
Об'єктом вивчення країнознавства є країни як основні одиниці соціально-політичної організації світу, а також їх регіональні угруповання. Основне завдання курсу ? формування у старшокласників сучасних уявлень про географічну картину світу через комплексне, ширше за своїм змістом, вивчення країн шляхом систематизації та узагальнення різнорідних даних про їх природу, населення, господарство, соціальну сферу та культуру. Розв'язування такого завдання вимагає залучення матеріалів інших навчальних предметів ? історії, зарубіжної літератури, музики й образотворчого мистецтва, тому курс «Країнознавство» передбачає широкі міжпредметні зв'язки. При цьому методами географії створюється багатогранний образ території і виявляється її своєрідність.
Програма курсу «Країнознавство» включає вступну частину та два розділи. У «Вступі» розглядаються об'єкт вивчення, джерела країнознавчих знань, історико-географічні регіони і сучасна політична карта світу. Розділ І ? «Регіони і країни світу» ? складається з 5 підрозділів і 16 тем, які передбачають розгляд регіонів (Європа, Азія, Америка, Африка, Австралія, Океанія) та окремих країн. Вивчення країни здійснюється за таким планом.
1. Територія (площа, форми державного устрою та правління).
2. Географічне (фізико-, економіко- та політико-географічне) положення.
3. Природа (особливості природних умов, забезпеченість ресурсами).
4. Історичний розвиток (аналіз природокористування, розміщення господарства і населення в певні історичні періоди, при цьому важливо розглянути органічне поєднання «історичного коріння», сучасності й тенденцій майбутнього).
5. Народонаселення (кількість, структура, тривалість життя, розміщення, міграції населення, типи поселень)
6. Культура (етногеографічні особливості, традиції, «географія занять і способу життя», всесвітньо відомі пам'ятки природи та культури, які стали своєрідними візитними картками країн, внесок у світову культурну спадщину видатних діячів науки, літератури, музики, образотворчого мистецтва).
7. Господарство (характеристика провідних галузей промисловості, сільського господарства, транспорту, сфери послуг і територіальної структури економіки) [32, с.9-18].
Характеризуючи географічне положення, природні умови і ресурси країн учні повинні спиратися на вже здобуті знання про їх розташування, рельєф, клімат, внутрішні води, ґрунти, корисні копалини, водні, лісові, агрокліматичні, рекреаційні ресурси з попередніх курсів географії. Країнознавство обов'язково містить історичний елемент, щоб не бути «блідою копією місцевості», тому згадка про основні події та їхні наслідки, пов'язані з історією заселення і господарського освоєння території, дає можливість повніше задіяти міжпредметні зв'язки з історією. Питання особливостей народонаселення, своєрідності культури та господарської діяльності є основою змісту курсу. У програмі зазначено конкретні видатні особистості, перелік яких узгоджений передусім з навчальною програмою із зарубіжної літератури для учнів старшої школи. При характеристиці господарства акцентується увага на галузях спеціалізації. У сфері послуг окремих країн виділяються галузі освіти, спорту, туризму, знання про які особливо актуальні й цікаві для молодої людини. Під час розгляду туристичних можливостей країни, звертають увагу на найбільш атрактивні (найпривабливіші) місцевості та об'єкти. У зовнішньоекономічних зв'язках держав потрібно виділяти зв'язки з Україною. Детальність і глибина, з якою розкривається кожний пункт характеристики країни, визначаються проявом її специфічних і типових рис.
У розділі ІІ ? «Людство на рубежі століть» ? розглядаються глобальні проблеми сучасності та концепція сталого розвитку як оптимальної моделі соціально-економічного розвитку країн. Програмою передбачено виконання практичних робіт.
Комплексні підходи до вивчення країн розширюють практичне значення країнознавства, яке, володіючи значним інтеграційним потенціалом, об'єднує фізичну, економічну, соціальну, політичну географію та матеріал негеографічних наук стосовно конкретних територій.
Основне завдання курсу ? формування у старшокласників сучасних уявлень про географічну картину світу через комплексне, ширше за своїм змістом вивчення країн шляхом систематизації та узагальнення різнорідних даних, які ґрунтуються на раніше здобутих знаннях з різних предметів шкільної програми ? історії, зарубіжної літератури, музики й образотворчого мистецтва. Характеризуючи географічне положення, природні умови й ресурси країн, учні повинні спиратися на вже здобуті знання про їх розташування, рельєф, клімат, внутрішні води, грунти, корисні копалини, водні, лісові, агрокліматичні, рекреаційні ресурси з попередніх курсів географії. У курсі «Країнознавство» простежуються тісні міжпредметні зв'язки географії з історією, економікою, літературою, мистецтвом та ін.
1.2. Дидактичні засади вивчення країнознавства
Актуальним при вивченні географії в старшій школі є реалізація ідей особистісно-орієнтованого навчання, що означає створення кожним школярем особистісно-орієнтованого образу світу, заснованого на його особистому досвіді. Проблема активізації процесу навчання не може на сучасному етапі розвитку освітніх систем розглядатися без обліку особистісної позиції того, кого навчають, до процесу навчання.
Ідеї особистісно-орієнтованого навчання знаходять своє відбиття у вимогах «Тимчасового Державного освітнього стандарту. Освітня область «Земля», де навчання географії представлене як процес взаємодії учня (суб'єкта) з об'єктом Земля. Підкреслюється, що учень розглядає об'єкти навколишньої дійсності багатоаспектно, цілісно, інтегровано [20, с.13-18].
Поступовий перехід у нашій країні до особистісно-орієнтованої освіти також бачиться в умовах розвитку «навичок самостійної роботи й творчості». Таким чином, підвищення якості освіти в цей час неможливе без задоволення особистісних запитів, вимог ринкової економіки й потреб суспільства. На думку І.С. Якиманської (1994, 1995), у сучасній психолого-педагогічній науці намітився принципово новий підхід до розуміння суб'єктивної активності школярів. «Суть його зводиться до того, що учень не є тільки продуктом навчання (а все при ньому ? результат навчання). Кожен учень ? носій індивідуального, особистого (суб'єктивного) досвіду. Він насамперед прагне до розкриття власного потенціалу, даного йому від природи в результаті індивідуальної організації, і потрібно тільки допомогти йому, надавши відповідні умови».
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18
