Отже, проаналізувавши програму курсу та посібник „Країнознавство“, де розроблені плани-конспекти уроків, можна зробити висновки, що вони є недосконалими і спираються на курс 10 класу „Економічна і соціальна географія світу“, а унікальність шкільного курсу країнознавства полягає в тому, що це єдиний предмет, що поєднує знання про природу, соціально-економічний та історичний розвиток країн. Отже, країнознавчі знання можуть стати базою для різноманітної практичної діяльності старшокласника, творчого росту особистості старшокласника.
ВИСНОВКИ
Дослідивши праці провідних науковців-географів ми з'ясували, що «Країнознавство» є наукою і навчальною дисципліною, яка комплексно вивчає країни і регіони світу, досліджує, систематизує і узагальнює дані про їх природу, населення, господарство, культурно-історичні особливості, внутрішні просторові відмінності. Наукові основи країнознавства закладені М.Баранським, Ю.Г. Саушкіним, В.А. Анучиним, В.М. Гохманом, К.М. Поповим, А.І. Клімовим, С.Б. Лавровим, Г.В. Сдасюком, Я.Г. Машбіцем, Н.С. Мироненком, В. А. Пуляркіним, Л.В. Смирнягіним. Серед вітчизняних науковців виділяються роботи П.О.Масляка, І. І.Дахна, Б.П.Яценка, Г.В.Балабанова.
Відповідно до сучасних уявлень, існують два головних види країнознавства ? інформаційне та власне наукове країнознавство. Звідси випливає і розмаїтість функцій країнознавства: інформаційна, описова, освітня, культосвітня, науково-дослідна, практична.
Що стосується внутрішньої структури країнознавства, то Я.Г. Машбіц виділяє в ньому три головних класи: 1) фізико-географічне (природне), 2) економічне і соціальне (суспільно-географічне) і 3) комплексне. На думку В.П.Максаковського, комплексне країнознавство на рівні "вищого синтезу", задача якого складається в комплексному розгляді країн (і районів), поки що одержало набагато менший розвиток, порівняно з фізико-географічним та економіко-географічним країнознавством. На сучасному етапі країнознавчі дослідження мають переважно природно-історичне і соціально-економічне спрямування, що зумовлюється особливостями історико-географічного розвитку людства в першій половині XXI ст.
Шкільне країнознавство систематизує різноманітні дані про природу, населення, господарство, культуру, соціально-політичну організацію країн світу і становить основну фактажну базу для регіональної економічної і соціальної географії, характеризуючи головні особливості регіонів і країн світу. Даний курс є новим для середньої школи. Він був введений в практику загальноосвітньої школи з 2002р. В зв'язку з тим, що даний курс є новим для середньої школи, тому він не має належного методичного забезпечення. До цього часу не створений підручник для учнів, проте в наявності достатня кількість посібників країнознавчого спрямування розрахованих для студентів-міжнародників, географів, економістів та тих, хто опановує спеціальність "туризм".
Розглянувши дидактичні особливості впровадження даного курсу ми з'ясували, що курс «Країнознавство» органічно доповнює програмний матеріал курсу «Економічна і соціальна географія світу», вивчення якого передбачено в 10 класі, і є завершальним у географічній освіті школярів класів філологічного, природничого або суспільно-гуманітарного профілю.
Об'єктом вивчення країнознавства є країни як основні одиниці соціально-політичної організації світу, а також їх регіональні угруповання. Основне завдання курсу ? формування у старшокласників сучасних уявлень про географічну картину світу через комплексне, ширше за своїм змістом, вивчення країн шляхом систематизації та узагальнення різнорідних даних про їх природу, населення, господарство, соціальну сферу та культуру. Розв'язування такого завдання вимагає залучення матеріалів інших навчальних предметів ? історії, зарубіжної літератури, музики й образотворчого мистецтва, тому курс «Країнознавство» передбачає широкі міжпредметні зв'язки. При цьому методами географії створюється багатогранний образ території і виявляється її своєрідність.
Результатом дипломного дослідження стала комплексна характеристику провідних країн регіону, що наводиться в другому розділі. На основі систематизації і узагальнення даних про природу, населення, господарство, культурно-історичні особливості і внутрішні просторові відмінності ми з'ясували, що:
Для країн Африки будь-яких регіонів характерні всі риси слабо розвиненості визначені ООН. Частка Африки в населенні світу ? 12,6%, а в світовому виробництві ВНП ? тільки 1,6%. Найбільш розвиненими за всіма показниками є окремі країни Північної та Південної Африки ? ПАР та Єгипет.
Країни Африки, маючи потужний природно-ресурсний потенціал все ще залишаються найбіднішими та найнестабільнішими у світі. Це регіон політичних протиріч, воєн, геноцидів, соціально-економічних криз. Від епохи колоніалізму Африці дісталися штучні кордони без урахування меж етнічних територій. Цим самим була закладена величезна "міна сповільненої дії", яка може вибухнути у XXI ст.
Африка виключно багата корисними копалинами, хоч вивчені вони поки що недостатньо. Серед інших континентів вона займає перше місце по запасах руд марганцю, хромітів, бокситів, золота, платини, кобальту, алмазів, фосфоритів. Великі також ресурси нафти, природного газу, графіту, азбесту. Частка Африки у світовій гірничій промисловості -- 14 %. Майже вся сировина і паливо вивозяться з Африки в економічно розвинені країни, що ставить її економіку у велику залежність від світового ринку.
У цілому країни Африки мають великі та ще повністю не задіяні природні і людські ресурси. Якщо "зелена революція" вперше дала можливість більшій частині людства забезпечити себе продуктами харчування, то Африканський континент до цієї більшості не належав. Нестача продовольства стала відчуватися тут уже у 80-х роках XX ст. її основними причинами вважають війни, засухи та високі темпи приросту населення.
Африка взагалі, і досліджені нами регіони ? це класична територія „демографічного вибуху". Дуже швидко зростає кількість населення, але рівень життя дуже низький, тому смертність теж досить висока.
Середня густота населення Африки (24 чол./км2) в декілька разів менша, ніж в Європі і в Азії. Для Африки характерні дуже різкі контрасти розселення. Наприклад, у Сахарі знаходяться найбільші у світі незаселені території. Рідке населення і в зоні вологих тропічних лісів. Але є і досить значні скупчення населення, особливо на узбережжі. Ще більш різкі контрасти характерні для окремих країн. За рівнем урбанізації Африка поки що значно відстає від інших регіонів. Однак темпи урбанізації тут найвищі у світі.
Маючи дуже високий природній потенціал, країни Африки балансують на межі бідності. Майже на всьому континенті спостерігається політична нестабільність, що зумовлена етнічною відокремленістю і винятковістю населення. Найяскравіше ці суперечності простежуються на прикладі Східної, Західної та Центральної Африки. Найстабільнішим регіоном є Північна Африка.
По видобутку багатьох видів корисних копалин Африці належить важливе, а іноді і монопольне місце у світі. Основна частина палива і сировини вивозиться на світовий ринок і дає 9/10 експорту регіону. Саме добувна промисловість визначає місце Африки в міжнародному поділі праці. Обробна промисловість розвинена слабо або взагалі відсутня. Але деякі країни в регіоні відрізняються більш високим рівнем обробної промисловості -- ПАР, Єгипет, Алжир, Марокко. Друга галузь економіки, що визначає місце Африки у світовому господарстві, -- тропічне і субтропічне землеробство. Воно також має яскраво виражену експортну спрямованість. Але загалом Африка ще значно відстає у своєму розвитку. Вона займає останнє місце серед регіонів світу за рівнем індустріалізації й врожайності сільськогосподарських культур. Для більшості країн характерний колоніальний тип галузевої структури господарства. Він визначається: переважанням малотоварного екстенсивного сільського господарства; слаборозвинутою обробною промисловістю; значним відставанням транспорту -- транспорт не забезпечує зв'язку між внутрішніми районами, а іноді ? зовнішньоекономічні зв'язки держав; невиробнича сфера також обмежена і представлена зазвичай торгівлею і послугами. Для територіальної структури господарства також характерні загальна нерозвиненість і сильні диспропорції. На економічній карті регіону виділяються лише окремі центри промисловості, в основному столичні райони і райони високотоварного сільського господарства.
Умови життя населення всього континенту, а зокрема Центральної, Східної та Західної Африки за будь-якими стандартами дуже низькі. Це стосується як побутових умов, рівня освіти, тривалості життя, так і рівня споживання.
Таким чином, сучасна Африка багатолика. На її території розташовуються десятки країн, що знаходяться на різних рівнях економічного і соціального розвитку, що по-різному спеціалізуються у міжнародному поділі праці.
Дослідивши сучасний стан вивчення підрозділу Африка в шкільному курсі країнознавства ми дійшли наступних висновків.
У відповідності до Програми з країнознавства для профільного навчання тема «Африка»вивчається у Розділі І ? «Регіони і країни світу», який складається з 5 підрозділів і 16 тем. Африку виокремлено в якості окремого підрозділу, що розбитий на три теми: 1.Країни Північної Африки; 2.Країни Центральної, Західної і Східної Африки; 3.Країни Південної Африки. Програмою передбачене детальний розгляд окремих країн за типовим планом (Єгипет, Алжир, Республіка Конго, Сьєрра-Леоне, Ефіопія, Кенія, Південна Африка, Мадагаскар). Ці країни вибрані як найхарактерніші представники певних регіонів.
В цілому на вивчення підрозділу «Африка» програмою передбачено 8 годин. Проте на наш погляд недоцільно виділяти окремий урок на вступ. Доцільніше даний час використати на тематичне оцінювання і узагальнення знань з усієї теми «Африка». Тому на основі Державного стандарту базової і повної середньої освіти і Програми з країнознавства для профільного навчання [8; 20] у загальних навчальних закладах автором була складене наступне поурочне планування з теми „Африка“.
Підсумовуючи погляди провідних педагогів на викладання географії, стосовно курсу «Країнознавство» ми дійшли наступних висновків. При вивченні даного спецкурсу необхідно застосовувати особистісно-орієнтований підхід, при цьому визначити рушійні мотиви географічного пізнання світу особистістю школяра; враховувати наступність між шкільними курсами географії в цілому і «Економічної і соціальної географії» зокрема; застосовувати нові засоби навчання, особливо інформаційні технології (електронні підручники, атласи, презентації).
Автор методичного посібника «Країнознавство» Мірошник Г.О. [42, с.10-12] рекомендує вчителям віддавати перевагу таким формам роботи, як випереджаючі завдання, дослідження в мікрогрупах, проекти (індивідуальні та колективні), усний захист гіпотези чи проекту, творчі роботи, проведення прямих, опосередкованих, фантастичних аналогій, складання кросвордів, ребусів, колажів, опорних схем. Ефективним під час вивчення географії є метод емпатії (перевтілення) ? один із методів творчого розвитку обдарованих дітей. Учням пропонується перевтілитися в мандрівників, кореспондентів провідних газет та журналів, туристів, героїв літературних творів, казок, легенд, кінофільмів, гідів, письменників, художників, тощо. Ці та подібні види роботи цілком дозволяють втілити модель творчого пошуку на практиці, реалізувати принципи особистісно-орієнтованого навчання.
Основними прийомами педагогічної техніки також можуть бути мотиваційні запитання («Як ти вважаєш, для чого тобі знадобляться знання про Єгипет?» або «Мій прогноз на майбутнє...») та організаційні: прес-конференція, імпровізоване інтерв'ю, уявний діалог з президентом, ділова гра, прийом «спіймай помилку», інтелектуальний футбол, прийом, прийом «ажурної пилки», прийом «Не розірви ланцюжок» (учні мають дати план вивчення країни, не порушивши послідовності швидко і не повторюючись, тощо).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18
