Виявилося, що в рухливих іграх створюються найсприятливіші умови для розвитку фізичних якостей та формування національно-культурної свідомості дітей. Правила ігор регулювали поведінку гравців, сприяли виробленню взаємодопомоги, колективізму, чесності.

При навчанні основним рухам ми широко застосовували ігрові прийоми у вигляді образних порівнянь, які викликають у дітей позитивні емоції. Вони з задоволенням ходили по «місточку» (гімнастична лава або колода), стрибали „з купинки на купинку” (кружечки з картону на підлозі), стрибали „через струмок” (зроблений з двох шнурів) та ін.

Виконання вправ у рівновазі (ходьба по колоді або лаві), лазіння по гімнастичній стінці, метання м'яча в ціль викликало певні організаційні труднощі. Діти виконували їх у довільному темпі, деяких з них потребували страховки. Тому по ходу вправи вчитель розмовляв з дітьми, давав індивідуальні зауваження, підказуючи як правильно виконувати рух. Постійний контакт з дітьми, емоційний та дружній тон активізували їх і викликали інтерес до запропонованих вправ.

Для занять підбиралися ігри великої рухливості, в яких брали участь всі діти. Головну роль у грі брав на себе вчитель, а в подальшому він доручав роль ведучого найбільш активним та кмітливим дітям. Рухлива гра повторювалася 3-4 рази. Більшість ігор мали сюжетний характер, який визначав зміст рухів. В процесі гри вчитель слідкував за діями гравців, дотримання ними правил, робив зауваження тим, хто їх порушує, стимулював активність дітей.

У процесі занять виявилося необхідним проявляти максимум уваги до кожної дитини, враховуючи її індивідуальність, допомагаючи осмислити рухове завдання. Загальною для всіх вимогою було привчання дітей бути наполегливими, доводити вправу до кінця, виховувати в них вольові якості у процесі виконання основних рухів.

Ми використовували рухливі ігри, різноманітні за змістом. Для занять підбиралися сюжетні ігри, естафети та ігри з елементами спорту, у яких передбачався розподіл гравців на команди. Відповідальні ролі в іграх виконували самі діти. Безпосередня участь вчителя в іграх не була обов'язкова. Він керував ходом гри, нагадував правила, слідкував за їх виконанням, а також спостерігав за правильністю рухів дітей. Однак це не включало епізодичну участь його в грі, що пожвавлювало ігрові дії дітей і підвищувало інтерес до неї.

Результатом використання українських народних рухливих ігор став більш високий якісний рівень виконання рухів. Це було пов'язано з розвитком можливостей дітей сприймати, уявляти, аналізувати та оцінювати послідовність та якість особистих рухових дій. Спілкування вчителя з дітьми під час гри, емоційне її проведення, об'єктивний аналіз наслідків допомагали більш свідомому відношенню гравців до своєї поведінки, позитивно впливало на виховання моральних та вольових якостей дітей.

Всебічному удосконаленню рухів та розвитку фізичних якостей сприяв змагальний метод проведення вправ та рухливих ігор. Змагання створювали умови для максимального проявлення рухових здібностей, виховання моральних та вольових якостей у дітей. Тому в основній частині заняття поряд з сюжетними іграми великої рухливості ми проводили ігри типу естафет, де змагалися між собою 3-4 команди.

В цих іграх діти намагалися не тільки діяти найбільш раціональним способом, а й максимально мобілізувати свої зусилля для досягнення найкращого результату, виявляли відповідні моральні та вольові якості. Вимоги до чіткого виконання правил сприяли вихованню в дітей дисциплінованості, витримки, відповідальності. Однак це не обмежувало можливість проявлення ініціативи, активності та винахідливості під час рухливих ігор на заняттях.

У використанні українських народних рухливих ігор з метою формування національно-культурної свідомості дітей важливим питанням було призначення ведучого і розподіл учасників гри на команди. Своєчасне навчання дітей різним способам вибору ведучого дало можливість справедливо розв'язувати актуальні для початку гри питання взаємодії в ігровому колективі, запобігати багатьом конфліктним ситуаціям між дітьми.

Виявилося, що ведучого гри найкраще обирати за допомогою лічилок. Перш ніж проводити розучування лічилки, педагог відбирав найбільш придатну для цієї гри як за змістом, так і за технікою рахунку. Коли рухлива гра заснована на діях певних персонажів - зайця, вовка, лисиці, для такої гри використовували лічилку, у змісті якої є назва головного персонажа гри. За виконанням техніки рахунку лічилки можна розподілити на декілька видів. Найчастіше рахунок за допомогою лічилки виконується таким чином. Гравці стають у коло, одна дитина всіх обходить, чітко промовляючи кожне слово тексту обраної лічилки і почергово вказує на кожного з учасників гри. Ведучим стає той, на кого випало останнє слово. Є лічилки, текст яких закінчується займенником „ти”. Така лічилка точно вказує, кому бути ведучим у грі.

Під час використання деяких лічилок діти домовлялися про додаткові дії, виконання яких і виявляє ведучого. Так, учні можуть домовитись, що всі учасники гри, в яку вони будуть гратися, стоять по колу, а один із них знаходиться у центрі з м'ячем. Він проголошує слова:

Раз, два, три!

Водити будеш ти!

Коли проголошено останнє слово, діти розбігалися далі від кола, а дитина, що стояла в його центрі, кидає м'яч, намагаючись влучити в когось з гравців. У кого попав м'яч - той і ведучий.

Ведучий міг бути обраний не тільки за допомогою лічилки, але й іншими способами. До них належать: вибір за згодою тих, хто грає; обрання ведучого більшістю голосів з тих дітей, що зібрались для гри; обрання, за результатами проведеної раніше гри: ведучим стає учень, який виграв попередню гру - був прудкішим, кмітливішим, уважнішим. Кожен з описаних способів вибору ведучого має свої переваги і недоліки, тому у навчально-виховному процесі їх варто чергувати.

Різними способами, що спираються на ініціативу і самоорганізацію дітей, ми проводили розподіл гравців на команди.

1 спосіб. За допомогою лічби за порядковими номерами, в залежності від кількості команд: перший - другий - третій і т.д.

2 спосіб. Згідно з вибором капітанів команд. Спочатку гравці вибирають капітанів команд, а потім капітани створюють свої команди за домовленістю з однолітками. Цей спосіб поділу на команди застосовувався, коли учні добре знають один одного і завдяки досить високому рівню розвитку мовлення і спілкування можуть швидко досягти домовленості.

3 спосіб. Створення постійних команд для проведення рухливих ігор.

4 спосіб. Розподіл на команди шляхом попарної домовленості (ватажки команд таємно від інших учасників гри обирають кожен собі слово-пароль, наприклад, один обрав слово „горіх”, інший - „яблуко”. Діти, які хочуть брати участь у грі, попарно підходять до них, і ті питають: „Яблуко чи горіх?” Назвавши слово, дитина переходить на бік того з керівників команд, хто його уособлює.

У деяких командних спортивних іграх доводилося встановлювати право першого ходу. Яка команда починає гру, ми встановлювали: виходячи з результатів попередніх ігор; право вибору перебирає собі команда, яка організованіше підготувала до гри майданчик та необхідні посібники; лічилкою між ватажками; за результатами певного виду змагання (фізичного або розумового) між представниками команд. Наприклад, розгадуванням загадок, влученням м'ячем у ціль, бігом наввипередки до зазначеного місця тощо; шляхом жеребкування.

Для цього можуть бути використані дві різної довжини, проте однакові завтовшки палички. Ставиться умова, що починає гру та команда, чий ватажок витягне коротку паличку. Один з гравців затискає обидві палички в кулаку таким чином, щоб зовнішні кінці були суміщені. Та команда, чий ватажок з двох витягне коротку, здобуває право першого ходу; відгадування, в якій руці знаходиться предмет (камінчик, фантик, каштан, дрібна іграшка тощо), парне чи непарне число схованих предметів, відгадування сторони монети і т. ін.; на основі поваги (наприклад, хлопці, граючи з дівчатами, пропонують їм на знак поваги до них почати гру першими, або переваги сильнішої за підготовленістю команди до слабшої; вимірювання руками на палиці - хто зможе утримати палицю по закінченні її вимірювання, той виграв для своєї команди право першого ходу.

Послідовне і систематичне навчання учнів різних способів самоорганізації під час проведення народних рухових ігор дозволяє ефективно використовувати час ігор для активного, повноцінного відпочинку дітей і сприяє формуванню рис самоврядування класного колективу, набуття кожним досвіду соціальної взаємодії.

Максимальний вплив українських рухових ігор як засобу гармонійного розвитку особистості в початковій ланці залежить від оптимально створених педагогічних умов їх організації, серед яких можемо визначити такі, як:

· систематичність проведення ігор упродовж дня;

· забезпечення взаємодії навчальної та позанавчальної діяльності з фізичного виховання;

· оптимальне поєднання прийомів і методів педагогічного керівництва грою у її підготовчій, основній і заключній частинах;

· використання педагогічних методів, адекватних значенню кожного з етапів керівництва грою для гармонійного розвитку особистості школяра.

Отже, українські рухливі народні ігри мають значні виховні можливості, які визначаються їх культурно-історичним походженням та соціальними функціями у дитячому середовищі.

Пояснення гри проводилося у вихідному положенні, з якого починається гра. Пояснення було образним, доступним, коротким. Перед поясненням учитель повідомляв, в яку гру будуть діти грати, робився розподіл на команди. Далі, якщо потрібно, вибирався ведучий. Лише після цього, як проведено цей організаційний момент, приступають до пояснення змісту та правил гри. Деколи при підготовці до гри потрібно було показати основні дії. Пояснення гри починалося зі слів: „По сигналу перші гравці виконують...”. Якщо в грі є речитатив, то слова вивчалися з дітьми перед проведення гри. При цьому вчитель звертав увагу на правильну вимову всіх слів, на те, щоб діти вимовляли слова голосно, виразно, але не крикливо.

Розмітка майданчика для гри проводилася заздалегідь або під час пояснення гри і розміщення гравців. Інвентар, атрибути роздають після пояснення змісту та правил гри, тобто перед початком проведення гри. Іноді їх кладуть на обумовлені місця, і діти по ходу гри беруть їх. Керівництво грою здійснював вчитель, подаючи команди, розпорядження, звукові та зорові сигнали. Робить вказівки по ходу, оцінює дії і поведінку дітей. Часом сам міг взяти участь у грі, виконуючи головну або другорядну роль. У деяких випадках брав участь у грі, коли не вистачає пари.

Вчитель не зловживав зауваженнями, вказівками на неправильне виконання рухів. Вони можуть знизити позитивні емоції, що виникають під час гри. Вказівки краще робити в позитивній формі, підтримуючи радісний настрій. Вчитель міг робити підказки про доцільність виконання того чи іншого руху. Крім того, він спостерігав за загальним станом і самопочуттям кожної дитини, стежив за діями учнів.

У кінці гри підводилися підсумки. Знаючи педагогічне значення кожної гри, вчитель відзначає тих, хто правильно виконував рухи, виявляв спритність, рішучість, швидкість, кмітливість, дотримувався правил, виручав товаришів, проявляв ініціативу, також називав і тих, хто порушував правила заважав гратися. Підводилися підсумки гри у цікавий формі, щоб викликати у дітей бажання наступного разу досягти ще кращих результатів.

На уроках в 4 класі проводилися одна-дві гри в будь-якій частині уроку. В підготовчій частині використовувалися ігри, направлені на організацію дітей, розігрівання організму, удосконалення в різних шикуваннях. В основній частині удосконалювалися рухові навички та вміння в бігу, стрибках, метаннях, рівновазі, лазінні та перелізанні. У заключний частині уроку проводилися спокійні ігри, що не потребують великої уваги, не викликають збудження.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12