Важко переоцінити значення ігор у справі формування фізично здорового, етично стійкого та інтелектуально розвинутого члена суспільства. Завдяки їм можна виховати у дитини всі ті властивості, які ми шануємо у людей і які нам хотілося б прищепити за допомогою найрізноманітніших рухливих ігор. В залежності від змісту гри дитина змушена оцінювати загальну обстановку та самостійно вирішувати, що й коли їй треба робити. Захоплена грою, дитина гартується в терпінні, наполегливості, розвиваючи при цьому фізичні якості (сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість). Гра веселить, радує, а здорова радість конче необхідна для всебічного розвитку тіла і душі [56, 19].

Головне завдання класовода і вчителя фізичної культури полягає в тому, щоб зміцнювати здоров'я дітей шкільного віку та сприяти їх загальному фізичному розвитку. Критерієм цього завдання служать комплексні програми середньої загальноосвітньої школи з фізичної культури, в яких розроблено навчальні нормативи, які визначають оптимальний рівень засвоєння навичок і вмінь та розвитку фізичних якостей. У них також подаються контрольні вправи, які застосовуються вчителем для оцінювання рухової підготовленості школярів різних класів.

Сучасна реформа освіти на Україні (створення гімназій, ліцеїв, шкіл з гуманітарним, фізико-математичним нахилами тощо) дає змогу вступати до школи за віком з різницею в 10-14 місяців. Деякі батьки віддають дітей до школи раніше шестирічного віку і намагаються їх бачити у так званих престижних школах. До цих шкіл іде відбір тестуванням: перевіряють мовлення, пам'ять, логічне мислення, математичні нахили тощо. Одні діти (хоча деякі не досягли шести років) проходять це тестування і стають учнями таких шкіл, інші не витримують цього випробування, але їх батьки чекають ще рік (відповідно удосконалюючи підготовку) і знову приводять дитину до цієї школи. У результаті, в одному класі навчаються 5 років 4-5 місяців і 6 років 8-10 місяців. Така різниця у віці значно ускладнює роботу і вчителя фізичної культури і учня. Згідно фізіології людини ці діти мають відмінності не тільки у руховій підготовленості, але й у фізичному розвитку.

У результаті неможливості виконати деякі фізичні вправи згідно вимог шкільної програми у частини учнів формує комплекс неповноцінності, який спричиняє індиферентність, байдужість, відсутність зацікавленості до їх виконання. Втрачається інтерес до фізичної культури, і поступово формується стійке ігнорування і небажання виявляти рухову ініціативу, яка проявляється в пасивності на уроках фізичної культури або в безпричинних пропусках їх, шукаючи для цього відповідні виправдання [85, 20].

Досвід роботи з дітьми під час різних педагогічних практик і наше дослідження переконує, що ставлення до уроків фізичної культури великою мірою залежить від темпераменту молодшого школяра, так діти із збудливим типом нервової діяльності (холеричний темперамент) зазвичай бойові, задиркуваті, швидко і легко збуджуються, дуже рухливі й емоційні. Вони із задоволенням ходять на уроки фізичної культури.

Дітям з таким темпераментом особливо необхідні оптимальні фізичні навантаження (якщо, звичайно, цьому не перешкоджає слабке здоров'я), де вони могли б витрачати свою надзвичайну енергію і ставати урівноваженими й спокійнішими. Такі діти без особливої психічної травми переносять словесні покарання. Але при вилученні їх на деякий час з гри, або при зауваженні, що „ти більше не будеш грати” - вони надто переживають. При поверненні у гру - забувають своє позбавлення свободи, яке проявляється в надмірній руховій активності.

Діти із сильним урівноваженим типом нервової діяльності (сангвінічний темперамент) менш рухливі. Але, як правило, вони життєрадісні та енергійні і з задоволенням займаються на уроках фізичної культури. Такі учні швидко й охоче захоплюються спортивними заняттями, досить посидючі й легко переборюють труднощі. Без плачу і зривів переносять застосоване об'єктивне до них покарання [37, 92].

Ще спокійніші діти, у яких переважає стримана, часом чітко виражена загальмованість поведінки (флегматичний темперамент). Вони старанні, працездатні, але надто повільні в рухах. Така рухова їх уповільненість може призвести декого із них до негативного ставлення у навчанні. Особливо спостерігається це ставлення в колективних іграх із суперництвом, де діти перших двох темпераментів без бажання беруть їх у свої команди, або відводять їм другорядні ролі у грі.

Діти із слабким типом нервової діяльності (меланхолічний темперамент) володіють дратівливістю, часом плаксивістю. Школярі цього типу часто інертні, боязкі, сором'язливі, не здатні витримувати більш-менш сильні фізичні і нервові навантаження, замикаються в собі. У них найбільш прогресує негативізм до уроків фізичної культури [37, 93].

Проведене нами дослідження також засвідчує, що неабиякий вплив на негативне ставлення до уроків фізичної культури має однотипність їх змісту. Тобто, проведення уроків за однією і тією ж схемою: біг, розминка (комплекс загально-розвиваючих вправ на кожному уроці однакові), техніка вивчення певної вправи (старт, стрибок, метання, прикладні вправи тощо), в кінці уроку проведення рухливої гри. Спостерігаючи за такими уроками, ми прийшли до висновку, що діти проявляють свою рухову активність тільки у грі, а до інших фізичних вправ відносяться пасивно, їм не цікаво декілька разів виконувати одноманітні рухові дії (це за останній період стало загальним явищем), тим більше, якщо вони не пов'язані із звичним для них середовищем і фактично носять абстрактний характер.

Гра складає „зону найближчого розвитку дитини”. Л.С.Виготський писав: „У грі дитина завжди вище свого середнього зросту, вище своєї звичайної повсякденної поведінки; вона у грі ніби на голову вища самої себе. Гра в конденсованому виді містить у собі, як у фокусі збільшуваного скла, всі тенденції розвитку; дитина у грі ніби намагається зробити стрибок над рівнем своєї звичайної поведінки” [15, 65]. У грі діти забувають вікову різницю. Холерик привчається до зосередженості і дотримання загальних правил гри, меланхолік навчається самостійності й активності, а флегматик має можливість відчути радість успіху, задоволення у досягненні мети.

Діти молодшого шкільного віку віддають пріоритет саме тим іграм, які у своєму змісті розкривають близькі для них символи та рухові дії.

Проведене нами опитування показало, що молодші школярі 1 і 2 класів надають перевагу сюжетним іграм з нескладними правилами (21,9%) та іграм з правилами без сюжетів (43,6%). В учнів 3 класу переважають ігри з правилами без сюжетів (69,9%), ігрові вправи з орієнтацією на досягнення результату (46%), а у хлопчиків - спортивні ігри (64,5%).

Отже ми бачимо, що в 8-9-річних дітей сюжет або роль у грі повністю відходить на задній план. З цього віку молодші школярі полюбляють ігри із суперництвом, які відповідають їхнім психофізичним потребам.

Діти, у яких довжина тіла переважає над вагою (низький і середній рівень фізичної працездатності), не перебірливі в рухливих іграх і можуть брати участь у будь-якій запропонованій їм грі.

Проведені попередні бесіди-інтерв'ю з дітьми початкової школи засвідчили, що всі діти люблять гратися. Разом з тим матеріали опитування школярів засвідчило їх недостатню обізнаність з народними рухливими іграми. Так, тільки 2,8% молодших школярів знають не більше 10 рухливих ігор, 6,2% - 7-9 ігор, 44,4% - 4-6 ігор, 32,2% - 1-3 гри, 13,8% учнів утримались від відповіді.

На запитання, звідки діти знають народні ігри, відповіді були різними, але з них переважали такі: навчили в дошкільному закладі (32,6%), грали в школі на свята за народним календарем (20,9%), на уроках фізкультури (14,3%), навчили дідусь або бабуся (14,3%). Окрім того, 15,7% школярів взагалі не знають, що таке народні ігри. При опитуванні, в які рухливі ігри грають діти у свята за народним календарем, виявилося, що лише, на свято Андрія Первозванного (13 грудня - „Калита”) і на свято Явдохи Плющихи (14 березня, прихід весни, „Дуб”, „Подоляночка”, „Гарбуз”, „Огірочки”, „Мак”). Такі відповіді свідчать про низький рівень обізнаності з національними рухливими іграми дітей молодшого шкільного віку.

Одночасно ми ознайомились зі станом професійної готовності педагогів до оновлення змісту системи фізичного виховання молодших школярів через національні ігри.

З матеріалів опитування ми почерпнули такі дані: учителі початкових класів застосовують народні ігри на великих перервах, або після уроків на спортивному майданчику (6,6% - через 1-3 дні, 13,7% - через 4 і більше днів). Для цього використовують лише чотири літературно-методичних джерела: журнал "Фізичне виховання в школі" (32,8% учителі фізичної культури, 3,5% - початкових класів), журнал "Початкова школа" (12,6% і 17,8%), методичні рекомендації для вчителів та вихователів початкової школи "Учитель і психодіагностика" (1,8% і 19,3%), навчальний посібник "Українські народні ігри та забави" (39,7% і 12,2%).

При виборі народних ігор за характером рухової діяльності учителі надають перевагу таким основним видам рухів (ігри з ходьбою, бігом, метанням і стрибками), включаючи їх у систему фізичного виховання для розвитку фізичних (сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість), розумових і морально-вольових якостей.

Бесіди з педагогами підтвердили наші припущення про низький рівень обізнаності вчителів фізичної культури і початкових класів з національними іграми і використанням їх за характером рухової діяльності в системі фізичного виховання для забезпечення розвитку молодших школярів.

Разом з тим освітяни висловили свої побажання щодо розв'язання цієї проблеми. Так, на їхню думку, необхідно першочергово розробити методичні посібники, удосконалити програми, методичні рекомендації з питань використання народних ігор і включити їх в „програму курсів підвищення кваліфікації вчителів, в обговорення на науково-практичних конференціях і методичних заняттях вчителів початкових класів. Матеріали констатуючого експерименту засвідчили низький рівень знань освітян з проблем використання народних засобів в системі фізичного виховання дітей.

2.2 Організація і зміст експериментального дослідження

Наше дипломне дослідження проводилося у два етапи.

На теоретичному етапі (2007/08 навчальний рік) визначена сфера і проблема дослідження; вивчалася психолого-педагогічна, методична література з даної теми; аналізувалася робота передових вчителів початкових класів у сфері використання народних рухливих ігор як засобу формування національно-культурної свідомості дітей у фізичному вихованні; формулювалася гіпотеза та завдання дослідження.

Експериментальний етап (2008/09 навчальний рік) був пов'язаний із тим, що на основі напрацьованої інформації проводився формуючий експеримент, пов'язане з формуванням національно-культурної свідомості дітей на основі використання комплексу українських народних рухливих ігор, вивчалася його ефективність та практична значущість.

Формуючий експеримент ми проводили за такими етапами:

1) констатуючий етап - виявлявся стан системи фізичного виховання дітей 5-6 років у дитсадку та першому класі;

2) формуючий етап - здійснювалося формування національно-культурної свідомості дітей на основі використання комплексу українських народних рухливих ігор;

3) узагальнюючий - основна увага спрямовувалася на аналіз і узагальнення результатів експерименту, оформлення дослідження та з'ясування подальших перспектив даної системи роботи.

Експериментальне дослідження проводилося у Бучацькій ЗОШ №1 І-ІІІ ступенів Тернопільської області. Ним було охоплено 63 учні 3 класу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12