“Не лягай спати перед заходом сонця - матимеш страшний сон”.
Образ грому, посланця неба й вогню, який має цілющу силу привертав увагу спостережливого народу. Люди помітили, що весною як гримить перший грім, треба спиною обпертися об дерево чи об щось інше і спина не болітиме до нового грому у наступному році.
“Грім на початку березня - на шкоду житу і ячменю,
бо буде рання весна”.
Особливе значення надавали люди вперше почутому грому. Вважали, що грім, блискавку, град викликають духи:
“Перший грім при північному вітрі - холодна весна,
при східному - суха й тепла, південному - тепла,
західному - мокра”.
“Вранці чути безперервний грім -
надвечір піде дощ з градом”
“Глухий грім - на тихий дощ”.
Образ води шанувався народом. Вода - колиска людства, першість. Слово “Рус” - означає “вода.”
“Якщо вода дуже шумить у горах - буде непогода”.
“Якщо на воді під час дощу з'являються.
бульбашки, то негода недовго”.
“Вода потемніла в річці - перед грозою”.
Багато народних передбачень становлять прикмети пов'язані зі станом атмосферних змін, різними метеорологічними явищами. Наявність туману, роси вранці вважалося доброю ознакою погоди, а рух хмар проти вітру - вірною прикметою негоди. Зважали також на колір та форму хмар: важкі та сірі - на грозу, червонувате при заході сонце - на вітер.
“Білі зимові хмари - на мороз”
“Якщо після нового року хмари рухаються проти вітру -
падатиме сніг”
До достовірних належали також прикмети пов'язані з певними змінами в атмосфері, які спричиняють зміну стану предметів та явищ:
“Духота в повітрі - на грозу”.
“Зволожується сіль чи хліб - на негоду”.
“Дим стелиться, погано горять дрова - на відлигу”.
Значна група прикмет ґрунтується на спостереженнях за поведінкою тварин, комах, птахів, риб. Перед дощем крила комах зволожуються і комахи опускаються в нижчі шари повітря, де їх ловлять птахи та риби. Через те поширені такі прикмети:
“Ластівки літають низько - на дощ”.
“Риби вискакують з води і ловлять комах - на непогоду”.
“Якщо бджоли не вилізають з вуликів - слід чекати дощу”.
“Перед негодою мурашки закривають більшість ходів у мурашник”
“Горобці літають зграйками - на суху і ясну погоду”.
Значна увага приділялася спостереженням за поведінкою тварин, птахів. Переважали тут свійські тварини і птахи. Кіт дере лапами, собака качається - на вітер. Кури чубаються - на дощ. Качка ховає голову - на холод.
“Голуби розворкотілися - на тепло”.
“Якщо кіт згорнувся в клубочок і лапками приховав писок -
похолодає, а коли вмивається - на суху погоду”.
“Корови лягають спати на дворі - буде гарна погода,
під навісом - занегодить”.
“Худоба збивається докупи - на негоду”.
Достовірними прикметами вважали також зміни у рослинному світі:
“Якщо шишки високо на смереці - на довгу холодну зиму,
а якщо низько навпаки”.
“Рано жовтіє листя - рання зима буде”.
“Багато лушпиння на цибулі - буде люта зима”.
Спостерігаючи за життям рослин люди помічали, що окремі з них розкривають своє листя або квіти в теплу погоду і закривають в холодну.
“Квіти сильно пахнуть перед дощем”
“Квіти пахнуть здалека - на вітер”.
“Багато було пролісків - гарно вродить картопля”.
“Доки не розвилася жовта верба -
не висаджуй у ґрунт будь-якої рослини”.
Образ Місяця часто приваблював увагу людей. Особливо багато прикмет пов'язано з молодим місяцем, його появою на небі (“місяць-молодик”). Матері впевнені: якщо немовля народиться на молодика, то і в старості виглядатиме молодо. Повний місяць приносить багатство немовляті;
“Місяць блідий - буде дощ”.
“Райдужне коло навколо місяця-молодика - буде вітер і хмари”.
“Якщо місяць народився і водою обмився, незабаром задощить”.
“Круті роги взимку - на мороз, влітку на мокру погоду”.
Цікавим виступає у народних прикметах образ веселки. Здається кольори всіх зелених квітів відбилися в ній. Кольори веселки, її розміри та поява у різних кінцях неба багато про що говорить бувалому мандрівнику:
“Висока крута веселка - на погоду, низька і смугаста - на дощ”.
“Вечірня веселка обіцяє добру погоду, а ранкова на заході - мокру”.
“Червона веселка - спека і вітер”.
“Якщо веселку видно і після дощу, але вона швидко зникає -
на погожу днину”.
Річний календар українці поділили на чотири пори року, кожна з яких має свою систему свят. Левова частка цього набутку традиційно припадає на січень. З останнім місяцем зими у хліборобів було пов'язано багато прикмет. Особливо довіряли люди Стрітенню, оскільки в цей день начебто зустрічається зима з літом:
“Відлига на Стрітення - рання і тепла весна”.
“Якщо на стрітення холодно, то вже скоро весна”.
“Сніг на Стрітення - весна дощова, хурделиця - пізня та холодна”.
“Похмуро і без сонця - дошкулятимуть морози”.
“На Стрітення обертається птиця до гнізда, а хлібороб до плуга”.
Існує багато прикмет, які підтверджуються науковими даними. Помічено, що людина, хвора на ревматизм, з підвищеною нервозністю, хворим серцем або легенями краще за інших відчуває зміну погоди:
“Коли руки або коліна ломить - буде переміна погоди”.
“Здорову людину опівдні знемагає сон - буде дощ”.
Цікавим і по-своєму мудрим є календарне регламентування шлюбних обрядів. Знавці весільних церемоній знають, що народна мораль чітко визначала строки їх проведення. Зокрема, заборонялося шлюбувати молодят у другій половині весни і протягом літа:
“Хто у травні звінчається, то буде вік маятися”.
“У травні оженився, то вік журився”.
“У маю розумний жениться, а дурна заміж йде
а в жовтні розумна заміж йде, а дурний жениться”.
Весілля, традиційно на Україні являло значну подію. Тому жовтень називали “весільником”, починаючи з Покрови (14 жовтня), дозволялося справляти весілля:
“Прийшла Пречиста - несе старостів нечиста,
а як прийде Покрова - зареве дівка, як корова”
“Покрова накриває траву листям, землю снігом,
воду льодом, а дівчат - шлюбним вінцем”.
Система народних прикмет має своєрідну струнку історичну структуру, яка включає в себе два головних історичних шари традиційної побутової культури, які визначають два типи української ментальності - землеробську:
“Сівбу визначають так: зацвіла ліщина - час сіяти моркву, мак;
запахтіла калина - сій огірки, гарбузи”
“З'явилися квіти на бузині - прийшла пора висівати льон”.
“Зацвіла горобина - пора братися за огірки й помідори”.
Козацький тип ментальності формувався на пріоритеті чоловіка-сильного, мужнього “лицаря”, на ідеї дороги, походу - на відміну від прив'язаності до землі та статусу жінки - символу стабільності й землеробської праці:
“У поле вирушай, козаче, вже весна соколом плаче”.
“Прийшла Покрова - сиди, козак, дома”.
“Копита в коней потіють - на тепло”.
“Коні жадібно їдять траву, форкають і хропуть - погода зіпсується”.
“Якщо кожух став гнучким і м'яким - чекай тепло й опадів”.
“Кінь лягає на землю - перед снігопадом”.
Аналізуючи зміст народних прикмет природознавчого характеру можна виділити такі загальні образи: космічні (зірки, місяць, хмари, небо, сонце); метеорологічні (туман, роса, веселка, дощ, вітер, гроза, грім); поведінка тварин, комах, риб, птахів; рослинний світ (квіти, дерева, кущі); спостереження за неживою природою (земля, вода, роса); пори року, місяці; людина і здоров'я; землеробські роботи.
1.2 Педагогічні можливості народних прикмет природознавчого характеру в умовах початкової школи
Народні прикмети природознавчого характеру - це сталі вислови, в яких певні явища природи відповідно до змін пір року пов'язуються з кліматичними чи погодними змінами [6].
В них відображені зміст і особливості народного світосприймання, знання, які виконують у житті орієнтуючу, регулюючу і прогнозуючу функції. Такі згустки народних спостережень, передбачень часто зафіксовані в крилатих виразах, усталених висловлюваннях. У прикметах та віруваннях сконцентровані результати багаторічних спостережень дідів і прадідів над явищами природи, порами року, флорою і фауною рідного краю. Наприклад: "Багато хрущів весною -- на жарке літо", "Не руйнуй гнізда ластівки, бо будеш з ластовинням" та ін.
Прикмети погоди, що передавалися з покоління в покоління, постійно перевірялися та доповнювалися безпосереднім досвідом людей. Про те, що люди дуже уважно і вдумливо спостерігали найменші зміни погоди, свідчить різноманітна народна термінологія. Так, “годиною” називали ясну і сонячну погоду, “негодою” - погану погоду. Відповідно зиму називали “погожою”, “хазяйською”, “сирітською”, “гнилою”.
При цьому під педагогічним потенціалом народних прикмет розуміємо сукупність можливостей педагогічного впливу на особистість, що формується й розвивається, а також їх можливостей цілеспрямованого використання в навчально-виховному процесі. Народні прикмети одухотворяють природу, вчать дітей берегти, примножувати та пізнавати її особливості, закони розвитку. Вони є складовою частиною багатьох галузей народних знань -- народної біології, астрономії, медицини, метеорології, хліборобської справи тощо. Народні прикмети у цікавій, нерідко дотепній і кмітливій формі розкривають важливі грані життя природи, людей. Глибоке знання народних прикмет сприяє підготовці молоді до самостійного життя, успішної трудової, господарської діяльності в майбутньому [5].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9