Флексія -і виступає в іменниках середнього роду, за винятком тих, що мають суфікс -к-: на лоні, у морі, у зіллі, але у горнятку, на курчаткові і курчатку.

У формі місцевого відмінка приголосні основи г, к, х змінюються на з, ц, с: плуг - у плузі, байрак - у байраці, вухо - у вусі.

У кличному відмінку іменники другої відміни мають флексію -у або -е.

Флексія -у виступає у іменниках чоловічого роду твердої і мішаної груп: діду, товаришу, дядьку, котику; в іншомовних найменуваннях з кінцевим задньоязиковим або гортанним приголосним: Юзику, Людвігу; в іменниках чоловічого роду м'якої групи виступає флексія -ю: Сергію, лікарю, краю.

Флексія -е вживається у кличній формі іменників чоловічого роду з суфіксами -ець, -ак: хлопче, юначе, батраче (але ковалю, мудрецю) та в деяких інших іменниках чоловічого роду, наприклад: голубе, вітре, друже.

Перед флексією -е приголосні г, к, х змінюються на ж, ч, ш: друг - друже, юнак - юначе, Явтух - Явтуше.

У назвах осіб клична форма може заступатися називним відмінком, зокрема у випадку звертання до людини з вказівкою на ранг, посаду і т. д., наприклад, лейтенанте Орлик, прокуроре Грищенко, товаришу голова. В усіх інших випадках , коли перше слово є загальною назвою, а друге - ім'ям, обидва іменники мають кличну форму, наприклад: товаришу Євгене, брате Олексію.

У персоніфікованих назвах середнього роду із значенням звертання вживається форма називного відмінка: світло, крило, плече.

Множина

Називний відмінок множини може мати такі флексії: 1) в іменниках чоловічого роду твердої групи -и: робітники, інженери шофери, прапори; 2) в іменниках чоловічого роду твердої і мішаних груп -і або графічно -ї: учителі, портфелі, школярі, товариші, носії; 3) в іменниках середнього роду твердої і мішаної груп -а: коліна, полотна, прізвища або флексією -я, що графічно передає м'якість приголосного основи в іменниках середнього роду м'якої групи: моря, послання, прислів'я.

Парадигма другої відміни

В окремих іменниках середнього роду виступає давнє закінчення називного двоїни -і: очі, плечі, уші (і вуха) або -и: рукави (при більш поширеному вживанні: вуса, рукава).

У родовому відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -ів (-їв), -ей або нульову флексію: столів, ковалів, батьків, солов'їв, країв, очей, плечей.

В іменниках чоловічого роду найуживаніша флексія -ів: воротарів, чоловіків, орачів, плащів.

Деякі іменники середнього роду мають також флексію -ів: морів, полів, почуттів.

Нульова флексія виступає в іменниках чоловічого роду, які втрачають у множині суфікс -ин-: селян, подолян, галичан, болгар, але грузинів, осетинів, та в більшості іменників середнього роду: вікон, гнізд, решіт, сердець, волокон, знань, завдань, розгалужень.

Закінчення -ей виступає в деяких іменниках чоловічого і середнього роду: коней, гостей, очей, вушей (і вух), плечей (і пліч).

У давальному, орудному, місцевому відмінках іменники другої відміни мають такі самі флексії, як і іменники першої відміни: -ам (-ям), -ами (-ями), -ах (-ях), наприклад: братам, сестрам, школярам, озерам, морям, знанням; братами, школярами, озерами, морями, знаннями; на братах, на сестрах, на школярах, на озерах, на морях, у знаннях.

У знахідному відмінку множини іменників другої відміни спостерігаються одні і ті самі закономірності розрізнення істот/неістот, що і в іменниках першої відміни та в родовому однини другої відміни.

Форми іменників третьої відміни

Однина

Іменники третьої відміни в називному відмінку однини закінчуються на м'який приголосний основи (тінь, сіль, вісь, міць, паморозь) або на губний чи шиплячий приголосний, що в минулому були м'якими (любов, річ, подорож). Виняток становить іменник мати, що має флексію -и.

У родовому, давальному, місцевому відмінках іменники третьої відміни мають флексію -і (крові, солі, подорожі). Кореневий звук [і] (з давніх [о], [е]) в іменниках третьої відміни відповідно до історичної закономірності у відкритому складі переходить у [о] чи [е] (піч - печі, вісь - осі, річ - речі, осінь - осені) .

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13