У логопедичній роботі потреба в використанні ігор важлива подвійно, бо у ній логопед реалізує серйозні корекційні задуми. Діти-логопати у більшості своїх випадків інтелектуально здорові, отже, потреби у грі в них такі ж самі, як і у їхніх однолітків. Але вони відрізняються від своїх однолітків. Ця відмінність може бути виражена з боку фізичного розвитку у порушеннях моторики, загальної скутості, дискоординації та слабкості рухів, рухової розгальмованості.

З боку розумового розвитку ми спостерігаємо у тяжких випадках іноді значне відставання як вторинне та часове явище.

Наявність мовного дефекту приводить до змінення у психічній сфері, а саме до появлення таких рис, як підвищена роздратованість, збудливість, замкнутість, депресивні стани, негативізм, загальмованість, апатичність, психічна виснажливість, почуття ущемлення та інші.

Особливості поведінки таких дітей відмічаються і у грі. За спостереженнями Г.В.Косової, вони нерідко гублять можливість для спільної діяльності з однолітками через невміння висловити свою думку, побоювання здатися кумедними, хоч правила та зміст гри їм досяжні.

Своєрідна поведінка у грі дітей-алаліків, у котрих у діях з іграшками не мають розгорнутого ігрового характеру, не мають задуму та цілеспрямованих дій. Гра для них в таких випадках носить одноманітний, наслідувальний характер. Частіше вони перекладають іграшку з однієї руки у іншу, розглядають її , не роблячи з нею ігрової дії. Машину довго та безцільно возять, з ляльки знімають плаття, а потім безцільно кидають її, кубики розсипають або безладно нагромаджують один на інший.(9)

Таким чином, можна сформулювати два основних завдання, які стоять перед логопедом у його роботі з дошкільниками:

Логопеду необхідно застосовувати ігри у корекційній роботі, при цьому слід пам'ятати про їхнє значення у цілому як засобу фізичного, розумового, естетичного тв морального виховання дітей.

При проведенні гри логопеду необхідно враховувати можливості поведінки дітей при моторній алалії.

Гра - це діяльність, у якій діти засвоюють соціальний досвід людських відносин. Засвоєння цього досвіду відбувається через розвиток у дітей самостійності, активності, ініціативи, організаторських навичок.

У грі проявляються деякі індивідуальні типологічні особливості дітей. Про це свідчить поява у дитячому середовищі вожаків, специфічної поведінки сором'язливих дітей. Відомо, що різні діти розвиваються не лише у різному темпі, але й проходять через індивідуальні ступені розвитку. Враховувати ці особливості онтогенезу дозволяє використання дидактичних ігор та ігрових прийомів.

Дидактична гра - це різновидність гри з правилами, в якій діти уточнюють, поглиблюють, розширюють, систематизують, застосовують отримані раніше знання, як на заняттях, та й у повсякденному житті.

За допомогою дидактичних ігор відбувається активне сприймання запропонованого матеріалу. Ці ігри вимагають зосередженості уваги, кмітливості, влучності та швидкості пригадування, активності й адекватного використання мови. У процесі гри виробляються та розвиваються розумові операції: аналіз, синтез, порівняння, класифікація, узагальнення.

Дидактична гра має свою сталу структуру, яка відрізняє її від іншої діяльності дітей. Вона складається з ігрового задуму, ігрового завдання, ігрових дій та правил. Ігровий задум часто виражений у самій назві гри, іноді має форму ігрового завдання, або ж виступає у формі інтелектуального завдання. Він викликає живий інтерес у дітей, збуджує їх активність. Ігровий задум інколи виступає у формі запитання «а якби?», або може мати форму загадки, в якій подано лише деякі умови. Ігрові дії у грі можуть бути дуже різноманітними відповідно до віку дітей. Вони становлять основу дидактичної гри - без них неможлива сама гра.

Ігрові дії являються малюнком сюжетної гри [15]. Правила гри виконують функцію організуючого елементу гри. Вони дисциплінують дітей, вказують спосіб та послідовність дій, регулюють взаємовідносини дітей у грі. Правила можуть забороняти чи дозволяти щось дітям у грі, робить її цікавою, напруженою. Чим більш жорстокі правила, тим більш напруженою стає гра. Факт створення вигаданої ситуації з точки зору розвитку можна розглядати як шлях до розвитку відхиленого мислення, пов'язане ж із цим правило призводить до розвитку дій дитини, на підставі якого взагалі стає можливим той розподіл гри й праці, з яким можна зустрітися у шкільному віці як з основним фактором [5].

Усі структурні елементи дидактичної гри взаємопов'язані між собою. Відсутність одного з них руйнує гру. Без ігрового задуму й ігрових дій дидактична гра перетворюється на вправу.

Дидактична гра являє собою складне багатопланове явище: вона є й ігровим методом навчання дошкільників, і формою навчання і самостійною ігровою діяльністю, і засобом всебічного виховання дитини.

Гра може входити в структуру індивідуальних, підгрупових та фронтальних занять і реалізується у різних формах в залежності від задач, які ставить перед собою логопед. Якщо на фронтальному занятті розширюються та поглиблюються знання про оточуючий світ, то у дидактичній грі дітям пропонуються завдання у вигляді загадок, речень, запитань.

Дидактична гра, як форма навчання дітей, має два початки: учбовий (пізнавальний) і ігровий (цікавий). Логопед одночасно є і вчителем, і гравцем. Він навчає й грає з дітьми, а діти, граючись, навчаються.

Ігри за столом для дітей-алаліків сприяють розвитку координації рухів, точності дрібних рухів, посидючості, уваги, пам'яті, також формуванню просторово-часових уявлень, оптико-просторового гнозису, фонематичного аналізу, артикуляційного та конструктивного праксису. Дидактична гра дає можливість розвивати різноманітні здібності дитини, його сприймання, увагу, мовлення.

Проблемі гри дітей дошкільного віку присвячено багато досліджень. Вони спрямовані на вивчення теорії рольової творчої гри (Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн, А.Н.Леонтьєв, Ф.У. Фрадкіна, А.П.Усова, Д.Б.Ельконін, Т.Е.Коннікова, Д.В.Менджерицька, Р.І.Жуковська, А.В.Чернов, Т.А.Маркова, Н.Я.Михайленко, Р.А.Іванкова і т.п.). В інших роботах виявляються особливості, місце та значення дидактичних та рухливих ігор (Е.І.Радіна, А.І.Сорокіна, Е.І.Удальцова, В.Р.Беспалова, З.М.Богуславська, Б.І.Хачапурідзе, В.Н.Аванесова і т.п.), значення гри у художньому вихованні дітей (Н.А.Ветлугіна, Н.П.Сакуліна, Н.В.Артемова і т.п.).

Звісно, що у дітей дошкільного віку ведучою є ігрова діяльність. Вона має ряд особливостей. З'явившись у ранньому дитинстві на основі наслідування і маніпулятивних дій з предметами, гра у дошкільному періоді стає для дитини формою активного творчого відображення існуючого життя. Гра, як і будь-яка інша людська діяльність, має суспільний характер. Вона здійснюється засобами комплексних дій, в які входить мова. Відтворюючи у діях та мові життя дорослих людей, дитина емоційно відкликається на неї, вона оперує знаннями, уточнює і збагачує їх, завдяки чому гра сприяє всебічному розвитку дитячої особистості. У грі вдосконалюється фізичний, розумовий та естетичний розвиток дитини, поглиблюються її пізнавальні процеси: сприйняття, пам'ять, увага, мислення і мовлення.

Будь-яка гра сприяє вихованню не одного, а декількох якостей, потребує участі різних органів і психічних процесів, викликає різноманітні емоційні хвилювання.

Використання різних компонентів ігрової діяльності, у сполученні з іншими прийомами, передбачає ігровий прийом - запитання, вказівки, пояснення, показ.

За допомогою дидактичних ігор логопед підвищує у дітей зацікавленість до заняття, та, використовуючи різноманітні ігрові прийоми, створює ігрову ситуацію.

Логопедичний вплив спирається на спеціальні принципи: етіопатогенетичний, системності й урахування мовного розладу, комплексності, диференційованого підходу, поетапності, розвитку, онтогенетичний, урахування особистісних особливостей, діяльного підходу, формування мовних навичок в умовах природного мовного спілкування.

Тому, з урахуванням загальнодидактичних і спеціальних логопедичних принципів, кожне наступне завдання обов'язково пов'язане з попереднім та враховує набуті раніше знання та мовленеві навички. Діти набувають потроху й, користуючись цим для набування нового, не втрачають нічого з набутого [7].

Обираючи завдання для ігрових прийомів, враховуються негативні риси характеру дітей, негативні особистісні прояви порушення у розвитку емоційно-вольової сфери, які у різних дітей мають різні прояви. В одних - це підвищена збудливість, розгальмованість, сензитивність. В інших - замкненість, негативізм, нездатність до вольових зусиль, схильність до аферентних реакцій і т.п. В таких дітей можна відмітити розлади уваги і цілеспрямованого сприйняття, та зниження загальної працездатності.

У дидактичних іграх формується вміння керувати своєю поведінкою через засвоєння у процесі ігор правил, вироблених дорослими. Отже, дидактичні ігри та ігрові прийоми є засобом виховання дітей під впливом цілеспрямованого, преднамереного керівництва. Таким чином, ми можемо виправляти не окремо одне порушення, а виховувати мовну діяльність через дидактичну гру та у зв'язку з нею, що дуже важливо при корекційній роботі з дітьми - алаліками.(5)

Розвиток ігрової активності дітей-алаліків, перевиховання особливостей особистості й поведінки, активна робота по активізації, уточненню, та розширенню словника відбувається через систему спеціально дібраних і розроблених дидактичних ігор та ігрових прийомів.

При організації мовних ігор та вправ треба користуватися такими правилами:

ігри не повинні бути тривалими по часу (5-10хв.)

вони мають проводитися у неспішному темпі, для того, щоб дитина мала можливість зрозуміти завдання, свідомо виправити помилки, а керівник - допомогти їй у цьому;

гра повинна бути цікавою, живою, заманливою для дитини, тому треба у ній повинен бути присутній елемент змагання, нагороди за успішний виступ, барвисте та кумедне оформлення;

гра може бути частиною загальноосвітнього або логопедичного заняття або проводитися у один з режимних моментів;

у грі треба домагатися активної мовної участі усіх дітей, при цьому за можливістю використовувати і рухову активність;

у грі треба розвивати у дітей навички контролю за чужою та власною мовою та прагнення вірно та достатньо точно виконувати мовне завдання, схвалювати дитячу ініціативу;

у процесі гри керівник приймає участь (ступень участі визначається мовними можливостями дітей, завданням та умовами гри): по ходу гри вносить необхідні корективи та поправки у мову дітей, а на кінець гри обов'язково заохочує усіх дітей, відмічає найбільш успішних та обіцяє у наступний раз новий варіант гри або зовсім нову гру.(5 )

Ігри по активізації, уточненню та збагаченню словника можна умовно поділити на декілька тематичних розділів:

ігри на збагачення, уточнення та активізацію іменникового словника: ці ігри пропонують прийоми практичного ознайомлення дітей з використанням у мові іменників. У них можуть приймати участь усі діти поза залежністю від їхнього рівня мовного розвитку ;

ігри на збагачення та уточнення, активізацію словника дієслів. Ці ігри ставлять за мету розвиток слухової уваги дітей, вчать чути їх у мові логопеда слова, що позначають дії і виконувати визначені дії. Ця робота з дітьми, що страждають на алалію, мають особливе значення, тому що в них часто порушена координація рухів, що, у свою чергу, вторинно викликає труднощі у розумінні дієслів та виконанні завдань, які потребують визначеної спрямованості власних рухів та послідовності дій. Утримка у пам'яті ряду послідовних рухів сприяє розвиткові спрямованої уваги.;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12