Рефлексивне слухання використовують на етапі перевірки знань учнів з метою з'ясування їх глибини, з'ясування помилок під час засвоєння матеріалу.

Правильно обрана тактика слухання сприяє ефективності взаємодії вчителя та учнів.

Молоді вчителі інколи не звертають уваги на цю деталь. Свідчення того - типові ситуації уроку, коли вчитель буденно звичним тоном запитує учнів, а потім не менш звично реагує на їхні відповіді: «Так, сідай», «Добре, сідай», «Не знаєш матеріалу», «Треба уважніше читати підручник». Після кожної репліки ставить нове запитання або викликає іншого учня для доповнення невдалої відповіді свого попередника. Звісно, що діалогу як обміну думками, спільного пошуку тут немає.

Тому важливо, щоб і слухання на уроці було активним. Крім того, слухати повинен не лише вчитель. Активними слухачами мають бути й діти.

Вчителеві слід пам'ятати, що пізнавальна активність дитини молодшого шкільного віку, направлена на дослідження навколишнього світу і зосереджує її увагу на досліджуваних об'єктах досить довго, поки не зникне інтерес. «Якщо шестирічна дитина займається важливою для неї грою, то вона, не відволікаючись, може грати дві, а то й три години. Так само довго вона може бути зосереджена і на продуктивній чи іншій діяльності» [1, с. 16].

Проте такі результати зосередження уваги - результат інтересу до того, чим займається дитина.

Вчитель повинен допомогти учням в організації уваги. Слід лише правильно спланувати діяльність. Допитливість дитини постійно спрямована на пізнання навколишнього світу і побудову своєї картини цього світу.

Учні молодшого шкільного віку прагнуть до знань, а саме їх засвоєння проходить через величезну кількість «навіщо?», «як?», «для чого?» і спроб знайти можливі шляхи для відповідей на ці запитання.

Якщо вчитель зуміє активізувати пізнавальні інтереси учнів, то вони стануть активними слухачами і учасниками навчального процесу.

Пізнавальні процеси розвиваються активно тоді, коли враховуються вікові особливості дітей. Варто знати, що у дітей молодшого шкільного віку:

а) що стосується відчуттів - зростає здатність до сприймання кольорів і до фонематичного слуху;

б) формується здібність до тонкого сприйняття спостережень, вирізнення деталей, узагальнення образу;

в) зароджується довільна пам'ять за вмілої постановки навчальних завдань;

г) формуються мислительні операції не тільки з опорою на предмети, а й на образи. Зароджується здатність до встановлення суджень і висновків;

д) мова стає засобом мислення, формується інтерес до словотворення, словотворчості, римотворчості, на зміну ситуативної мови приходить контекстна, пояснювальна, мова набуває функції засобу регулювання і планування поведінки, вдосконалюється здатність до вживання мови в спілкуванні;

е) уява поступово багатішає за змістом, стає цілеспрямованою, з'являється здатність у регулюванні фантазії.

Вміла опора і розвиток цих психічних явищ створюють умови для розвитку пізнавальних інтересів та пізнавальної активності учнів.

Крім того, вчитель повинен не лише знати вікові й індивідуальні особливості учнів, а й бачити та відчувати стан кожної дитини протягом уроку.

Цьому сприяє розвиток спостережливості педагога - вибіркової спрямованості сприймання, що виявляється в легкості виокремлення педагогічна інформативних деталей у діяльності й поведінці інших осіб. Спостережливість ґрунтується на увазі, сприйманні, мисленні й пам'яті. Вчитель має виробити в себе здатність розуміти, яка внутрішня сутність прихована за зовнішніми ознаками, тобто, спостерігаючи, аналізувати - єдиний спосіб розвивати в собі педагогічну спостережливість

«У сфері уваги педагога на уроці мають бути не тільки думки про предмет викладу, а й учні, їх сприймання, мислення, увага, активність розумової праці. А якщо увага вчителя спрямована тільки на власні думки, учні важко сприймають виклад і навіть погано розуміють учителя,» - пише О.В. Сухомлинський у книзі «Народження громадянина» [9, с. 398].

Як і будь-який вид спілкування організація дидактичного спілкування вимагає від вчителя високого рівня розвитку уваги і уяви.

Роль уваги вчителя у спілкуванні надзвичайно велика, вона дає вчителеві змогу:

- відібрати значущі для нього об'єкти, не реагувати па все, а діяти вибірково й розсудливо;

- створювати своєрідний ефект «комунікативного дзеркала», яке відображає емоційний клімат уроку чи іншої форми взаємодії. Цей ефект ґрунтується на вмінні вчителя зрозуміти стан іншої людини;

- здійснювати регуляцію й контроль за ходом взаємодії, дотримуватися надзавдання на кожному її етапі;

- здійснювати рефлексію, бачити себе очима дітей, усвідомлювати недоліки власної поведінки, що негативно впливають на характер взаємодії;

- увага є інструментом встановлення педагогічного контакту, адже зосередженість на інтересах учнів, вияв уваги до них сприяє розвиткові гарних стосунків.

Професійно-педагогічні особливості уваги вчителя-майстра у спілкуванні досліджував М. Страхов, виокремивши найістотніші з них:

- звичка бути уважним до всього навчально-виховного процесу і вибирати значущі, моменти;

- поєднання уважності із вчасним педагогічним впливом на учнів;

- поєднання уваги до пізнавального й морального аспектів навчально-виховного процесу (піклування про знання учнів, увага педагога, зігріта почуттям до співрозмовника);

- високий рівень розподілу уваги (до змісту й форм роботи, поведінки учнів, власних дій);

- поєднання стійкості й рухливості уваги, здатність до раціонального її перенесення;

- педагогічне виправдана виразність вияву уваги вчителя, її мімічної
картини, що сприяє поглибленню педагогічного контакту з учнями.

Соціально-перцептивний бік педагогічної взаємодії потребує розвиненої уяви вчителя у спілкуванні - вміння ставити себе на місце іншої людини й бачити світ, працю, себе, все, що відбувається, її очима. Яка її роль у взаємодії?

Уява дає можливість передбачити результати своєї діяльності, а саме: образно уявити ситуацію спілкування, що стає поштовхом до емоційного переживання взаємодії; прогнозувати поведінку партнера (чого
чекає від нас, які акцентуації є в його характері); подумки усунути
бар'єри, труднощі, що можуть виникнути; передбачити власну поведінку, щоб запобігти недоцільним діям.

Уява педагога у спілкуванні стає інструментом зміни позиції вчителя, даючи змогу подивитися на себе з позиції партнера, яким він нас бачить; уявити дії, мотиви поведінки партнера з позиції його інтересів («Якби я був на його місці…»).

Уява - засіб розвитку творчості вчителя як здатність передбачити багатоваріантність ситуації, обрати творчі конструктивні рішення, що посилюють вплив на учня.

Уява в спілкуванні є засобом розвитку виразності мовлення, вона забезпечує створення внутрішніх бачень, тих образних картин, які вчителеві треба передати учням, щоб досягти емоційного впливу [7, с.].

Звичайно, організація активного дидактичного спілкування неможлива без знання вчителем вікових та індивідуальних особливостей учнів, методики викладання того чи іншого навчального предмета і наявності у нього відповідної кількості знань з даної навчальної дисципліни. Адже, щоб задовольнити пізнавальні інтереси учнів, потрібно не лише знати матеріал, але й вміти донести його до кожної дитини так, щоб він був зрозумілим, цікавим.

Вчителеві треба знати в десять, двадцять раз більше, ніж буде викладено на уроці, щоб вільно володіти матеріалом, вибирати з великої кількості фактів найістотніші. «Якщо я знаю в двадцять разів більше, ніж передаю учням, моя думка й мова народжуються на уроці непомітно для учнів, «муки творчості» вчителя не шарпають їх, вони сприймають матеріал без напруження, а я в центрі уваги маю не свою розповідь, а мислення дітей: по очах бачу, зрозуміло їм чи ні; якщо є потреба, добираю нові факти. Педагогічна майстерність полягає не в тому, щоб передбачити всі деталі уроку, а в тому, щоб уміло й непомітно для учнів внести зміни відповідно до обставин. Хороший педагог, не знаючи в деталях, як розвиватиметься його урок, вміє піти тим єдино необхідним шляхом, який підказує логіка, закономірності мислення на самому уроці» - писав В. Сухомлинський [9, с. 398].

Це означає, що вчитель повинен не лише володіти навчальним матеріалом, але й добре орієнтуватися у тих навчальних ситуаціях, які виникають на уроці, що в значній мірі пов'язано з рівнем розвитку його педагогічного мислення, що визначає його стратегію й тактику діяльності, генеральну лінію і реалізацію на практиці кожного уроку. Якщо вчитель володіє гнучким і критичним мисленням, він здатний розкривати і реалізовувати творчі потенції учнів, а тому користується популярністю та повагою серед них. Відомо, що пізнавальний інтерес школярів значною мірою залежить від особистості педагога. А тому високий рівень розвитку педагогічного мислення є однією з умов, що допоможуть вчителеві в організації активного дидактичного спілкування на рівні «вчитель - учень».

Уміння застосовувати знання на практиці починається з мислительного творчого процесу, що виявляється в обґрунтуванні педагогом вибору певного методичного прийому, тактики своєї поведінки під час спілкування.

Як і будь-яка діяльність, дидактичне спілкування має свою структуру.

1. Моделювання педагогом майбутнього спілкування (прогностичний етап). У цей час окреслюються контури майбутньої взаємодії: планування й прогнозування змісту, структури, засобів спілкування. Змістом спілкування є формування мети взаємодії (для чого?), аналіз стану співрозмовника (чому він такий?) та ситуації (що сталося?). Тоді ж передбачають можливі способи комунікації, прогнозують сприймання співрозмовником змісту взаємодії. Цільова установка вчителя має вирішальне значення. Передусім він повинен подбати про залучення учня до взаємодії, створення творчої атмосфери, відкрити простір для його індивідуальності. Це вимагає від нього вміння сприймати й відповідно оцінювати людину.

2. «Комунікативна атака» - завоювання ініціативи, встановлення емоційного і ділового контакту. Педагогові важливо володіти технікою швидкого входження у взаємодію, прийомами динамічного впливу.

До найефективніших механізмів впливу належать:

- зараження (підсвідомий емоційний відгук у взаємодії з іншими людьми на підставі співпереживання з ними. Має невербальний характер);

- навіювання (цільове свідоме «зараження» однією людиною інших мотиваціями певних дій, змістом чи емоціями в основному за допомогою мовленнєвого впливу на основі некритичного сприйняття інформації);

- переконання (усвідомлений аргументований і вмотивований вплив на систему поглядів індивіда);

- наслідування (засвоєння форм поведінки іншої людини на основі підсвідомої і свідомої ідентифікації себе з нею).

3. Керування спілкуванням - свідома і цілеспрямова на організація взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до його мети. На цьому етапі відбувається обмін інформацією, оцінками інформації, взаємооцінка співрозмовників. Важливою є атмосфера доброзичливості, в якій учень зміг би вільно виявляти своє «Я», відчувати позитивні емоції від спілкування. Уступаючи учневі ініціативу, педагог делегує йому право й необхідність самостійного аналізу подій, фактів. Він мусить виявляти інтерес до учня, сприймати інформацію від нього (активно слухати), висловлювати судження, передаючи учневі свій оптимізм і впевненість в успіху, ставити перед ним яскраві цілі, окреслювати шляхи їх досягнення.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20