ВИСНОВКИ
Глобальний етап розвитку світової фінансової системи призвів до розмежування і початку відносно самостійного існування реального та фінансового секторів світової економіки з наростанням домінування останнього, а також сформував нові параметри світової фінансової системи. Процеси дерегуляції, інтеграції та конвергенції міжнародних фінансових ринків, виникнення фінансових конгломератів, транснаціональних банків та корпорацій, що сприяли подальшій дерегуляції фінансових ринків та зменшенню впливу на них держави заклали основи для використання фінансових ринків розвинутими країнами в якості дієвих механізмів перерозподілу світового багатства та призвели до формування центру та периферії світової фінансової системи. Керуючи фінансовими потоками в певних сегментах світової фінансової системи (рух інвестиційного та позичкового капіталів, валютно-фінансові відносини), розвинуті країни отримують потужні важелі впливу на економіки країн периферії та можливість використання цих важелів з метою нееквівалентного перерозподілу світового багатства.
Домінуючою тенденцією процесу фінансової глобалізації стала фінансова транснаціоналізація, яка носить одновекторній і вмотивований характер та може бути трактована як диверсифікація інтересів домінуючих країн центру системи на національні сировинні, товарні та фінансові ринки країн периферії з метою перерозподілу світового багатства на свою користь. Тоді як глобалізація, що, за визначенням, повинна мати своїм наслідком взаємопереплетіння та взаємозбагачення національних економік і є багатовекторним процесом, унеможливлюється саме завдяки маніпуляціям країн центру системи світовими фінансовими ресурсами.
Формування світового фінансового ринку стало основою колосальної експансії глобального капіталу, і особливо – спекулятивного капіталу. Це створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн світу. Події останнього часу, а саме європейська валютна криза 19921993 рр., мексиканська фінансова криза 1994 р. й особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та Росії й Бразилії в 1998 р., з новою силою привернули увагу до міжнародних фінансових проблем, але не завадили спалаху нової світової фінансової кризи 20072009 років, основаної на спекуляціях з незабезпеченими іпотечними кредитами в США.
Сучасна світова фінансова криза стала викликом для економік багатьох країн світу, в тому числі й для України. Господарюючі суб’єкти опинилися в непередбачуваній ситуації, що було пов’язано, передусім, зі специфічним характером розвитку самої кризи, яка в нас розпочалась як криза ліквідності, потім переросла у валютну, а згодом, через падіння обсягів виробництва і зростання заборгованості за кредитами, практично перетворилася на економічну.
Як показують результати проведеного дослідження в магістерському проекті, до України світова фінансово-банківська криза дійшла у вересні 2008 року при «другій хвилі» світової фінансової кризи 2007 2008 років та на протязі 2009 року характеризується наступниками показниками поглиблення:
- станом на 01.01.2009 тимчасова адміністрація та обмеження діяльності було введено НБУ в 1 банку;
- станом на 01.06.2009 тимчасова адміністрація та обмеження діяльності введено НБУ в 15 банках з 148 діючих;
- фактична «глибина» кризи БС України характеризується рівнем 29,2% відтоку доларового еквіваленту сумарної валюти банків, а не 9,15% відтоку гривневого еквіваленту сумарної валюти банків;
- застосування в методології оцінки глибини кризи порівнянь відносно міжнародної валюти (долара США) показує, що фактичне поточне зниження міжнародної платіжної позиції банківської системи України досягло загрозливого рівня і не може бути одночасно виправлено навіть повною сумою кредиту МВФ у 16,2 млрд.$, що є еквівалентом втрат БС України станом тільки на початок листопада 2008 року.
За результатами проведеного аналізу, серед найбільш популярних антикризових заходів, які вживаються урядами іноземних держав та доцільні для застосування в Україні, на мою думку,можна виділити наступні:
часткову націоналізацію комерційних банків з одночасним посиленням державного контролю за їхньою діяльністю;
зобов’язання банків, яким була надана державна допомога, у пріоритетному порядку кредитувати стратегічні (експортно-орієнтовані) галузі економіки;
контроль валютних операцій банків з метою детального відстеження відпливу капіталів;
державна підтримка експортерів, сприяння реалізації інноваційних проектів і проектів з розвитку енергозберігаючих технологій;
Проведений в дипломному дослідженні аналіз глибини прецесійних процесів в економіці та в фінансово-банківському секторі України показує, що станом на початок червня 2009 року кризові явища поглиблюються, тобто «дно кризи 2008» в Україні ще не досягнуте.
За даними Статистичного комітету СНД, в Україні за перші 4 місяці 2009 року – найсильніший в СНД спад виробництва, девальвація національної валюти, зростання безробіття, найвища смертність населення.
За результатами оглядового аналізу в магістерському проекті, на мою думку, поглиблення кризи в Україні носить як економічний так і політичний характер постсоціалістичної розбудови самостійної держави:
кон’юнктурний характер орієнтації економіки на експорт металів та метало-сировини, на які в світі суттєво знизився попит;
знаходження промисловості України після «великої приватизації» в руках міжнародного спекулятивного капіталу з офшорних зон та Росії, у яких абсолютно різні стратегічні цілі:
а) Офшорний капітал використання України як колонізованої держави з дешевою робочою силою та самими екологічно небезпечними процесами первинної промислової переробки сировини з катастрофічними екологічними наслідками + виведення прибутку в офшорні зони з кримінальними схемами уникнення від оподаткування;
б) Росія – економічне завоювання України та реставрація «великої слов’янської імперії” , політико-економічний тиск та «розхитування» політичної ситуації в Україні поки що невійськовими методами.
знаходження 55 % банківської системи України після «великої банківської приватизації 2005 – 2008 років» в руках міжнародних банківських концернів та банків Росії, у яких і в цій сфері абсолютно різні стратегічні цілі:
а) міжнародні банківські концерни – отримання надприбутків за рахунок надання приватизованим банкам України «дешевих депозитів» з Євроринку та видачі цих ресурсів під надвисокі кредитні відсотки в Україні, зростання банківської маржі з європейського рівня 35% річних до 15 – 17% в Україні;
б) банки Росії – обслуговування грошових потоків та репатріація прибутків промислових підприємств в Україні, приватизованих російським капіталом, чи підприємств України, які отримують природний газ з Росії по прямим схемам оплати Газпрому Росії.
На мою думку, досягнення цілей антикризової програми в Україні потребує реалізації наступних заходів в сфері грошово-кредитної політики:
1. Форсоване вдосконалення інституційного середовища, а саме:
- механізмів антикризової взаємодії НБУ і банків, зокрема оперативного антикризового втручання НБУ у діяльність банків;
- механізмів ризик-менеджменту у напрямі врахування взаємопов’язаних ризиків;
- механізмів корпоративного управління, що забезпечують прозорість і привабливість банків для зовнішніх інвесторів та прозорість фінансової політики підприємства-позичальника;
- механізмів розподілу і перерозподілу ліквідності (розвиток міжбанківського ринку, розширення переліку об’єктів застави, збільшення термінів рефінансування, проведення довгострокових РЕПО тощо);
- посилення банківського регулювання у спосіб доповнення його лібералізованих елементів нормами пруденційного нагляду і контролю, насамперед в сфері розрахунку показників адекватності капіталу, вдосконалення управління ліквідністю і пов’язаними ризиками;
- проведення диференційованого рейтингування установ та інструментів;
- вдосконалення методів розкриття учасниками ринку інформації про ризики;
- розробка системи індикаторів, яка зможе сигналізувати про ймовірність виникнення кризи у фінансовому секторі економіки;
- укладення договорів з центральними банками інших країн, які мають великі банки в Україні, з метою координації діяльності, обміну інформацією та можливого фінансування.
2. Напрацювання механізмів заміщення зовнішніх ресурсів внутрішніми:
- розвиток механізмів і розширення обсягів довгострокового рефінансування банківської системи, що дозволить не лише компенсувати потребу банків у зовнішніх запозиченнях, а й збільшити роль процентних чинників регулювання грошової пропозиції;
- створення спеціальних державних фондів для підтримки ліквідності банків та з метою подолання кризових ситуацій на ринку, зокрема для викупу цінних паперів;
- збільшення кількості банків, які мають право на отримання ліквідності у кризових в ситуаціях;
- подовження термінів погашення наданої ліквідності для окремих груп фінансових установ;
- розбудова механізмів надання державних фінансових гарантій комерційним банкам, компенсації частини збитків по кредитах, виданих іншим кредитним організаціям, у яких була відкликана ліцензія;
- розвиток механізмів державної підтримки спрямування ресурсів банківської системи на довгострокове інвестиційне кредитування, формування механізмів залучення на інвестиційні цілі фінансових ресурсів із позабанківського обігу (в т. ч. коштів громадян);
- форсоване нарощування пропозиції довгострокових фінансових ресурсів на внутрішньому ринку, зокрема з використанням пенсійних накопичень, що потребує реформи пенсійної системи.
3. Розширення спектра інструментів, що стимулюватимуть заощадження населення і одночасно обмежуватимуть динаміку споживчих кредитів, а саме:
- розширення лінійки депозитних внесків, зокрема з індексованою (плаваючою ставкою);
- розгляд можливості тимчасового гарантування державою вкладень індивідуальних інвесторів у цінні папери у розмірі номіналу;
- розвиток специфічних банківських інструментів (зокрема, позичково-заощаджувальних рахунків, що дозволять накопичувати кошти з більшою величиною максимально застрахованої суми;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
