5.3.2. Банк одночасно із зверненням до Національного банку зобов'язаний подати такі документи:
а) заяву про намір банку здійснити капіталізацію за участю держави;
б) копію рішення тимчасового адміністратора банку про необхідність участі держави в капіталізації банку;
в) план фінансового оздоровлення банку, затверджений в установленому порядку та попередньо погоджений Національним банком;
г) копію рішення тимчасового адміністратора банку про передавання акцій у розмірах відповідно до вимог Порядку N 960 у власність держави одноосібно або разом з іншим інвестором у разі укладення договору про спільну участь у капіталізації банку з розрахунками необхідного розміру його капіталу;
ґ) інформацію банку про акціонерів (учасників), які володіють часткою в статутному капіталі банку, що становить не менше ніж п'ять відсотків;
д) зобов'язання тимчасового адміністратора щодо надання уповноваженим особам Міністерства фінансів України права отримувати інформацію, що є власністю банку, про фінансовий стан банку, у тому числі ту, що становить банківську таємницю.
5.3.3. Рішення про внесення пропозиції про участь держави в капіталізації банку (відмову в задоволенні звернення банку) приймається Правлінням Національного банку протягом п'яти робочих днів з дати отримання документів.
5.3.4. Рішення Правління Національного банку про внесення пропозиції про участь держави в капіталізації банку має містити інформацію, передбачену Порядком N 960, та є дозволом на придбання або збільшення істотної участі держави в банку.
5.4.1. Тимчасовий адміністратор здійснює оцінку розміру регулятивного капіталу з урахуванням проведених відповідно до пунктів 5.8 та 5.9 глави 5 розділу V Положення про застосування заходів впливу заходів щодо інвентаризації активів банку, зобов'язань, резервів (уключаючи обліковані на позабалансових рахунках) та оцінки фінансового стану банку і можливостей стабілізації його діяльності.
5.4.2. Тимчасовий адміністратор під час оцінки розміру регулятивного капіталу має врахувати погоджені з Національним банком результати діагностичного обстеження банку.
5.4.3. Тимчасовий адміністратор зіставляє розмір регулятивного капіталу, визначений з урахуванням вимог, установлених пунктами 2.1 та 2.2 цієї глави, з розміром статутного капіталу.
Тимчасовий адміністратор має право прийняти рішення про зменшення статутного капіталу та визначення нової номінальної вартості акцій банку в разі перевищення зареєстрованого розміру статутного капіталу над розміром регулятивного капіталу банку.
Нова номінальна вартість акцій банку розраховується за формулою:
НН = [СК (СК РК)] / КА,
де НН нова номінальна вартість акцій банку;
СК зареєстрований статутний капітал;
РК регулятивний капітал банку, визначений тимчасовим адміністратором;
КА кількість акцій.
Номінальна вартість акцій не може бути меншою, ніж одна копійка.
Тимчасовий адміністратор не здійснює зменшення статутного капіталу в разі перевищення розміру регулятивного капіталу над зареєстрованим розміром статутного капіталу або якщо розмір регулятивного капіталу дорівнює зареєстрованому розміру статутного капіталу.
Статутний капітал банку не може бути нижче ніж законодавчо встановлений мінімальний його розмір для акціонерного товариства.
5.4.4. Тимчасовий адміністратор може прийняти рішення про деномінацію акцій банку шляхом їх консолідації, зокрема, якщо номінальна вартість акцій дорівнює одній копійці, з прийняттям (за потреби) рішення про зменшення розміру статутного капіталу банку шляхом зменшення номінальної вартості акцій та здійснення додаткової емісії акцій за новою номінальною вартістю.
5.4.5. Тимчасовий адміністратор здійснює процедуру зменшення розміру статутного капіталу банку шляхом зменшення номінальної вартості акцій (а за потреби і попереднього проведення консолідації акцій) відповідно до вимог нормативно-правових актів ДКЦПФР з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом.
Висновок аудитора (аудиторської фірми) за звітний період, що передував кварталу, в якому подаються документи для реєстрації випуску акцій, пов'язаної з їх консолідацією, не вимагається, якщо його немає.
Тимчасовий адміністратор повідомляє кредиторів про зменшення статутного капіталу банку шляхом опублікування відповідного оголошення в офіційних друкованих засобах масової інформації.
5.4.6. Тимчасовий адміністратор одночасно подає погоджені Національним банком зміни до статуту банку, пов'язані зі зменшенням статутного капіталу банку шляхом зменшення номінальної вартості акцій (а за потреби і попереднім проведенням консолідації акцій), та зміни до статуту банку, пов'язані із здійсненням додаткової емісії акцій за новою їх номінальною вартістю, а також документи, які потрібні для реєстрації випуску акцій відповідно до вимог цього Порядку, ДКЦПФР та державному реєстратору для державної реєстрації змін до статуту банку.
Фактичне подання змін до статуту банку після погодження їх Національним банком на реєстрацію державному реєстратору вважається реєстрацією цих змін державним реєстратором.
Фактичне подання банком акціонерним товариством документів для реєстрації випуску акцій банку нової номінальної вартості ДКЦПФР вважається реєстрацією ДКЦПФР випуску акцій банку.
3.3. Рекомендації щодо підвищення ефективності інструментів подолання наслідків світової фінансово-банківської кризи в Україні
17 листопада 2008 року за результатами Загальнонаціональної антикризової наради, що відбулася в Українському домі під головуванням Президента України, опублікований Указ «Про додаткові заходи щодо подолання фінансової кризи в Україні» (Указ Президента України № 1046/2008 ).
Проведений в магістерській роботі критичний аналіз антикризової програми та ходу її реалізації дозволяє сформувати додаткові вимоги до «Плану національних антикризових заходів», які базуються на наступних пріоритетах:
1. Антикризові заходи Уряду та Національного банку зі стабілізації ситуації у цій сфері повинні спрямовуватись на рекапіталізацію банківських установ за участю держави, норми якої повинні регулюватися на законодавчому рівні.
Зокрема схема рекапіталізації, повинна передбачати:
критерії відбору банків для рекапіталізації;
більш гнучкі варіанти участі, а не лише отримання повного контролю (наприклад, купівля міноритарного пакету, залучення коштів на умові субординованого боргу);
схему рекапіталізації і гарантії для НБУ, який задіяний в схемі, що держава в повному об'ємі погасить випущені облігації.
чіткі умови і критерії участі держави у рекапіталізації;
забезпечення професійного менеджменту.
2. У законі про участь держави в рекапіталізації і у порядку надання НБУ довгострокового рефінансування необхідно передбачити умови, що забезпечують напрям використання позикових коштів комерційними банками на кредитування реального сектору економіки.
зменшення вартості кредитних коштів, зокрема через зниження облікової ставки НБУ, зменшення вартості рефінансування та за рахунок залучення бюджетних коштів.
підвищення ліквідності банків шляхом рефінансування із одночасним запровадженням контролю за використанням ресурсів; НБУ необхідно рекомендувати розробити прозорий порядок виділення довгострокового (понад 14 днів) рефінансування (тендери, стабілізаційні кредити і кредити на оздоровлення), механізм надання якого повинен включати бар'єри для перетікання коштів на валютний ринок, стимулювати рекапіталізацію банків і містити чіткі і прозорі критерії для банків – реципієнтів.
Враховуючи об’єктивний і, ймовірно, довгостроковий характер глобальних кризових процесів, комплексний характер внутрішніх чинників інфляції, проблеми банківської системи, значне від’ємне сальдо торговельного балансу і несприятливі перспективи щодо стану фінансового рахунку, вагомі передумови для девальвації української валюти, що пов’язані з погіршенням фундаментальних показників та ситуацією на світових валютно-фінансових ринках, політичну кризу, ключовими завданнями в валютно-фінансовій сфері слід вважати максимально можливе пом’якшення впливу світової фінансової кризи на українську фінансову систему, підвищення стійкості останньої, посилення довіри до неї.
При цьому ключовими напрямами застосування державних заходів щодо підвищення стійкості фінансової сфери є:
1. Посилення нагляду за якістю капіталу фінансових установ, ліквідністю та ризиками;
2. Підвищення прозорості діяльності фінансових установ,
3. Підвищення оперативності реагування на ризики органів регулювання і нагляду;
Здійснені Національним банком України оперативні заходи відіграли важливу стабілізуючу роль. Проте в подальшому вони мають бути замінені на розгалужену мережу інструментів та регуляторних заходів, які спроможні модернізувати фінансову систему України в напрямку підвищення її антикризової стійкості. У світлі цього завдання недопущення надмірних курсових флуктуацій та підтримання стійкості банківської системи визначають необхідність:
1. Посилення ролі НБУ в процесах курсоутворення шляхом як активних валютних інтервенцій, так і підвищення жорсткості правил торгівлі на валютному ринку;
2. Розвитку механізмів управління гнучким валютним курсом з метою недопущення його різких стрибків і збереження оптимальної динаміки реального обмінного курсу гривні шляхом зниження темпів інфляції;
3. Зміни концепції регулювання руху капіталів у напрямі зняття обмежень на приплив капіталу і ужерсточіння контролю за його відпливом за «тіньовими схемами»;
4. Зміцнення стабільності банківської системи, розширення її ресурсних можливостей та інструментів підтримки економічного зростання;
5. Активізації політики рефінансування, розгляду можливості зменшення норм обов’язкового резервування, збільшення лімітів і послаблення вимог до застави при отриманні банками кредитів від НБУ;
6. Посилення контролю за спекулятивними угодами на міжбанківському валютному і ресурсному ринках;
7. Посилення спроможності фінансового сектору до ринкової «стерилізації» частини надлишкової грошової маси, що знаходиться на руках у населення через розширення спектру цінних паперів для роздрібного продажу та розвиток фінансової інфраструктури, зокрема – страхової мережі;
8. Розробки механізмів заміщення зовнішніх ресурсів у вигляді облігаційних позик, синдикованих кредитів і потоків спекулятивного капіталу внутрішніми ресурсами у спосіб підвищення ролі у структурі грошової пропозиції каналу рефінансування, шляхом розміщення бюджетних коштів у банківській системі та залучення коштів населення.
Досягнення вищезазначених цілей потребує реалізації наступних заходів сфері грошово-кредитної політики:
1. Форсоване вдосконалення інституційного середовища, а саме:
- механізмів антикризової взаємодії НБУ і банків, зокрема оперативного антикризового втручання НБУ у діяльність банків;
- механізмів ризик-менеджменту у напрямі врахування взаємопов’язаних ризиків;
- механізмів корпоративного управління, що забезпечують прозорість і привабливість банків для зовнішніх інвесторів та прозорість фінансової політики підприємства-позичальника;
- механізмів розподілу і перерозподілу ліквідності (розвиток міжбанківського ринку, розширення переліку об’єктів застави, збільшення термінів рефінансування, проведення довгострокових РЕПО тощо);
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
