Рефераты. Сучасні тенденції міжнародної торгівлі послугами

Система угод СОТ складається з:

·    багатосторонніх угод з торгівлі товарами, до яких належить Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1994) та пов’язані з нею угоди;

·    Генеральної угоди про торгівлю послугами (ГАТС);

·    Угоди про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС).

У 1994 р. Була прийнята угода ГАТС, яка стала одним з трьох основних компонентів світової торгівельної системи (СОТ).

У сфері регулювання торгівлі послугами в рамках СОТ можна виділити наступні частини:

- загальні положення, в яких викладені концепції, принципи та правила стосовно заходів, які впливають на торгівлю;

- додатки, що стосуються регулювання специфічних сфер послуг та специфічних об’єктів;

- перелік конкретних зобов’язань країн-членів СОТ відносно окремих видів послуг.

Повна структура ГАТС складається з 6-ти основних елементів, 29 статей і 8 додатків. У додатках до тексту ГАТС встановлює певні вилучення в сфері фінансових телекомунікацій, авіа - і морського транспорту, переміщення фізичних осіб – постачальників послуг.

У найближчому майбутньому ГАТС потрібно розглядати як дуже важливу, але все ж початкову ланку в створенні багатосторонніх міждержавних правил поведінки урядів у сфері міжнародної торгівлі послугами.

2.3 Тенденції розвитку міжнародної торгівлі послугами в умовах глобалізації


Жодна із сучасних країн не може ефективно просуватися по шляху економічного прогресу без інтеграції із світовим господарством. Стан національної економіки дедалі більше залежить не від внутрішніх, а від зовнішніх виробничих факторів, в тому числі міжнародного поділу праці, загального світового науково-технічного розвитку, наявності сировинних ресурсів. Спроби побудови економіки лише на основі самозабезпечення зазнають неминучого краху.

Інтеграцією охоплені не тільки основні галузі економіки, а й фінансова сфера. Так, наприклад, країни — члени ЄС вводять спільну грошову одиницю — євро. Вже в 2002 році вона стане основною для всіх членів європейського валютного союзу.

Сучасні інтеграційні процеси відзначаються динамічністю. Якщо, наприклад, в 1997 p. до "Спільного ринку" входило 12 країн, то в 1998 p. — 15, а в 1999 p. — їх буде 20. У перші ж роки XXI століття майже вся Європа становитиме одне економічне ціле. Подібні явища відбуваються на всіх континентах земної кулі. Інтернаціоналізація господарського життя набирає глобального характеру [17, с. 41].

Подібні зміни простежуються в розвитку науки, техніки. Еволюційні процеси, що тривали до 60-х pp. XX ст., змінилися в кінці 90-х pp. революційними перетвореннями у технології всіх галузей матеріального виробництва та сфери послуг. З'явилася електронно-обчислювальна техніка, промислові роботи і матеріали нового покоління, ведеться розробка та впровадження нових джерел енергії і т.д.

Постійно зростають капіталовкладення у наукові дослідження. Якщо Великобританія на ці цілі у XIX ст. витратила 1 млн фунтів ст., то сьогодні лише щорічно — 1,5—2 млн. Річні витрати США на науку ще більші — 300—400 млрд дол. щорічно. Відповідно різко зросла чисельність наукових працівників. Якщо в кінці XIX ст. їх було близько 50 тис., то сьогодні — 6 млн. [17, с. 42].

Велику роль у глобалізацій них процесах відіграє зростаючий обсяг послуг. Тенденції розвитку міжнародної торгівлі показують: в останнє десятиріччя швидко зростає значимість та обсяги різного роду послуг.

Країни, що розвиваються, можуть активно використовувати й вже використовують свої можливості на цьому шляху. Наприклад, туризм і трудові послуги, експорт робочої сили переважно для виконання некваліфікованих робіт.

Для багатьох країн, що розвиваються, туризм давно став одним з найважливіших джерел надходження іноземної валюти. Так, для Єгипту туристичні послуги є третьою за значенням статтею отримання вільно конвертованої валюти через валютні перекази робітників, що працюють за кордоном, та іноземної допомоги. Особливо бурхливо в останні роки розвивається іноземний туризм у Туреччині (8% щорічно порівняно з 4% загальносвітового зростання туризму). Очікується, що до 2005 р. ця країна за розмірами доходів від туризму посяде шосте місце у світі. Туреччина виграє у конкуренції з основними суперниками - Грецією та Іспанією завдяки меншій вартості рекреаційних послуг.

Прагнення вийти із "заклятого кола бідності", стимулювати розвиток передових галузей економіки, надати динамізму усій економіці загалом вимагає активного залучення іноземного капіталу у країни, що розвиваються.

Переважна більшість країн, що розвиваються, є чистими імпортерами як прямих іноземних інвестицій, так і позикового капіталу. На групу держав "третього світу" припадало у 1980 - 1985 рр. 25% сукупних вкладень прямих іноземних інвестицій у світі, у 1986 - 1990 рр. - 17%. Водночас частка країн, що розвиваються, у світовому експорті капіталу у підприємницькій формі становила у 1980 - 1985 рр. - 2%, у 1986 - 1990 рр. - 3% [17, с. 42].

Для збільшення кількості залучених інвестицій у державах, що розвиваються, вдосконалюється інвестиційний клімат, формується потрібна інфраструктура, створюються спеціальні економічні зони з особливо пільговим режимом функціонування для іноземного підприємницького капіталу. Зусилля багатьох з країн, що розвиваються, дають відчутний результат. За даними Всесвітнього банку, потік приватного капіталу в економіку країн, що розвиваються, у 1994 р. досягнув рекордної суми у 173 млрд. дол., незважаючи на значне зниження темпів його зростання порівняно з періодом 1990 - 1993 рр. Самі ж країни, що розвиваються, у 1993 р. вивезли за кордон капіталу на суму 14 млрд. дол.

За оцінками американської консалтингової фірми "Ернст енд Янг", у найближчі роки найпривабливішими з країн, що розвиваються, для капіталовкладень будуть: Китай, Індія, Мексика, Бразилія.

Приватний капітал прямує переважно у країни з динамічною економікою, що зростає: 80% приватних інвестицій надходить всього у 20% країн, що розвиваються, здебільшого держави Східної та Південно-Східної Азії й Латинської Америки.

Конкретніший аналіз дає змогу виділити десять найбільших реципієнтів прямих іноземних інвестицій у світі, що розвивається. Це Аргентина, Бразилія, Гонконг, Єгипет, КНР, Малайзія, Мексика, Сінгапур, Тайвань, Таїланд. На дані 10 країн і територій у 1980-1990 роках припадало 13% усіх вкладень прямих іноземних інвестицій у світі і 68% усіх прямих іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються. Серед зазначених країн лідерами із залучення прямих закордонних капіталовкладень були Сінгапур, Мексика, Бразилія і Китай з часткою у сукупних світових вкладеннях прямих іноземних інвестицій відповідно у 2,3%, 1,9%, 1,8%, 1,7%. Найменше прямих закордонних інвестицій надходило у найменш розвинені країни Азії, Африки та Латинської Америки. Їхня частка у сукупних світових вкладеннях прямих інвестицій знизилася з 0,5% у 1970-1979 рр. до 0,1% у 1986.1990рр. [26, с. 89].

Прямі іноземні інвестиції відіграють відчутну роль у внутрішньому капіталоутворенні лише у тих з країн, що розвиваються, які мають достатньо високі доходи на душу населення. Так. частка іноземних інвестицій у валовому внутрішньому капіталоутворенні держав-нафтовиробників Західної Азії, а також Гонконгу й Сінгапуру становила у другій половині 80-х років майже 20%. Одночасно аналогічний показник у країнах з низьким рівнем доходу на душу населення, у середньому за той самий період був 1,5. Наприклад, у Гані й Уганді він дорівнював 0,9, у Судані - 0,2% [26, с. 90].

Експортерами прямих іноземних інвестицій виступає дуже невелика група держав, що розвиваються, розташованих переважно у Східній. Південно-Східній Азії та Латинській Америці. Найбільшими експортерами прямих інвестицій є Південна Корея, Тайвань і Китай. У Південній Кореї та Тайвані вивезення капіталу у підприємницькій формі у 1990 р. перевищувало його ввезення, що характерно, як правило, для промислове розвинених країн [26, с. 100].

Ще одна складова взаємин промислове розвинених держав і країн, що розвиваються, у системі світової економіки, - це міжнародна фінансова допомога слаборозвиненим країнам "третього світу".

За даними аналітиків МВФ, у 1994 р. у світі на офіційну допомогу по урядових каналах було виділено 56 млрд. дол. Порівняно з 1990 р., коли сприяння з боку ПРК країнам, що розвиваються, досягло свого максимуму, ця цифра зменшилася на 12 млрд. дол. Допомога з боку країн Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) становить всього 0,3% їхнього сукупного валового національного продукту (мета, поставлена ООН, - 0,7%) [26, с. 102].

Також великого значення у рості обсягу послуг грає розвиток транспортні послуги, розширення видів транспорту та логістичних шляхів. Провідні позиції за рівнем розвитку та соціально-економічною організацією функціонування транспортної інфраструктури займають індустріально розвинені країни, які представляють перший тип транспортних систем. Їх частка у світовому вантажообігу становить більше 70%. Другий тип транспортних систем представляють країни, в тому числі нові індустріальні держави. Третій тип транспортних систем функціонує в країнах з перехідною економікою.

Інтеграційні процеси в Європі почалися внаслідок політичних змін у міжнародному ландшафті, але подальший розвиток цих процесів відбувся вже значною мірою у відповідь на виклики глобалізації, зокрема, метою підвищення конкурентоспроможності країн-членів ЄС ту убезпечення їх від негативних наслідків глобалізаційних процесів. Відповідно, регіональні утворення можуть бути ефективним засобом регулювання та структурування сучасних глобалізованих міжнародних економічних відносин.

Висновки до розділу 2


Отже у другому розділі ми з’ясували, що Міжнародний ринок послуг складається з: послуг фрахту; інших транспортних послуг; туризму; інших послуг, що надають державні організації (банківські, страхові, біржові, посередницькі, експорт технологій тощо); інших послуг, що надаються приватним сектором. Основну роль в міжнародній торгівлі послуг грають туризм та транспортні послуги. Оцінку розвиненості країни часто зводять до оцінки дохідності сектору послуг. Є країни, в яких сфера послуг дає до 60% ВНП і вище.

Підготовкою угод з питань торгівлі послугами займаються спеціалізовані міжурядові організації, наприклад ІКАО (Організація міжнародної цивільної авіації), ІМО (Міжнародна морська організація), ВОТ (Всесвітня організація з туризму) та ін. Усе біль важливе місце питанням регулювання ринку послуг відводиться у роботі такої найвідомішої організації, як ООН (Організація Об’єднаних Націй) і спеціалізованих структурних підрозділів, що входять до її складу, таких як ЕКОСОР (Економічна і соціальна рада), ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі і розвитку), ЮНСІТРАЛ (Комісія ООН з прав Міжнародної торгівлі) та ін. Важливий внесок у регулювання вищезгаданої сфери вносять також Міжнародна торгова палата, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Група Світового банку та велика кількість інших організацій. Однак найбільш потужною і широкою за сферою системою глобального регулювання торгівлі послугами є ГАТС/СОТ.

В останній період міжнародна торгівля послугами придбала важливе значення в умовах інтеграційних процесів. Найважливіше значення у розвитку цих процесів має розвиток транспортної інфраструктури, логістичних ланцюгів та фінансового ринку, ринку факторингових та форфейтингових послуг. Велике значення також має розширення ринку лізингових послуг. Найбільший розвиток цих послуг мають постіндустріальні країни.

В наступному розділі ми розглянемо роль і місто України у міжнародному ринку послуг.

3. УКРАЇНА В МІЖНАРОДНІЙ ТОРГІВЛІ ПОСЛУГАМИ


3.1 Передумови вступу України до Світової організації торгівлі

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.