У жовтні 1981 р. до влади прийшов уряд, сформований ВСР (Всегрецьким соціалістичним рухом), що відкидало участь Греції в ЄС. Однак у результаті еволюції поглядів уряд А. Паіандреу від заперечення необхідності (і корисності) участі країни в Співтоваристві прийшов до повного прийняття принципів і практики ЄС. І з цього року європейська політика Греції вступила в новий (третій) період. Для нього характерні більш широка політична й економічна згода по питанню участі країни в Співтоваристві, а також і просування самого процесу європейської інтеграції на новий рівень.
Серед факторів, що сприяли прийняттю процесів інтеграції в ЄС більш широким спектром політичних сил, можна назвати три головних.
1. «Тези грецького уряду з приводу зв'язків країни з Європейським співтовариством», що були спрямовані в березні 1982 р. на адресу ЄС. Основною економічною метою в них була проголошена «передислокація» Греції в системі загальноєвропейських зв'язків. У тезах перелічувалися передумови, що дозволили б нейтралізувати несприятливі настрої стосовно Співтовариства і здійснити успішного підключення країни до процесу європейської консолідації.
Найважливішим результатом тез стало прийняття Співтовариством у 1985 р. положення про Інтегровану середземноморську програму (ІСП). Використовуючи ці тези, а також майбутнє в 1986 р. прийняття до ЄС Іспанії і Португалії, грецький уряд переконав індустріально розвиті країни Співтовариства вжити спеціальних заходів стосовно менш багатого Середземномор'я. У результаті половина з 2 млрд. екю, виділених для середземноморської програми, надійшла в Грецію як дотація.
Крім того, потрібно врахувати збільшення коштів, отриманих Грецією з фондів Співтовариства. У 1985 р. їхня сума перевищила 1 млрд. екю. Найбільшу частину цієї суми (близько 80%) складали кошти ФЕОГА (Європейський фонд аграрної орієнтації і гарантування), що направлялися на підтримку виробників сільськогосподарської продукції. Це, природно, впливало і на політичні настрої частини грецького суспільства стосовно ЄС.
2. Розширення можливостей Греції на міжнародній політичній і економічній арені. Значення цього фактора виявилося при спробі Туреччини підсилити свої зв'язки зі Співтовариством. Як член ЄС Греція одержала можливість вирішувати питання, пов'язані з Туреччиною, з більш сильних позицій. Саме це і привело її до підтримки ідеї наднаціональності політики Співтовариства в області оборони. Роль цього фактора ще більше зростає в умовах швидких змін, що відбуваються в Європі і в усьому світі.
3. Соціальний ефект участі Греції в Європейському співтоваристві. Завдяки цьому багато національних діячів змінили свою позицію й оцінки можливостей малої країни в рамках Співтовариства.
Вступ у ЄС Греції, а потім Іспанії і Португалії є логічним результатом «тривалих і тісних торгово-економічних зв'язків між країнами Південної Європи і Загальним ринком, закріплених двосторонніми і багатосторонніми угодами, різними формами інтернаціоналізації виробництва (рух товарів і капіталу, передача технології, міграція робочої сили), що свідчили про їхній зростаючому зближенні з західноєвропейським ядром».
Як уже відзначалося, у 1962 р. Греція підписала угоду про асоціацію з ЄС, що мало метою підготувати країну до майбутнього вступу в Співтовариство.
Між 1961 і 1972 р. грецька економіка розвивалася дуже високими темпами. В умовах внутрішньої фінансової стабільності і збалансованості зовнішньої торгівлі швидко росли виробнича активність і інвестиції. Потім два нафтових шоки 70-х років, хоча і не призупинили зростання виробництва, серйозно порушили фінансову рівновагу.
До 1981 р., напередодні вступу в ЄС, у країні істотно зросли інфляція і бюджетний дефіцит. Утім, її економічне становище було досить міцним у силу двох сприятливих факторів: активного сальдо платіжного балансу і порівняно невисокого рівня зовнішнього боргу (6,5 млрд. дол.).
Причини, що призвели тодішній уряд К. Караманлиса до рішення вступити в ЄС, теоретично можна розділити на економічні, політичні і культурні. Дослідження останніх двох груп виходить за рамки даної роботи, тому зупинимося лише на економічних. Це насамперед структурна і технологічна перебудова народного господарства, що проведена в тісній взаємодії з розвитими країнами ЄС, а також сильна проєвропейська орієнтація великих промислових і фінансових груп, що давно прагнули отримати вигоди з більш глибокого міжнародного поділу праці. Крім того, не можна забувати про фінансові дотації з різних фондів Співтовариства, що Греція повинна була одержувати на найрізноманітніші цілі.
Вступ Греції в ЄС, безсумнівно, мав і деякі негативні наслідки для її економіки. Так, зниження рівня податкового протекціонізму негативно вплинув на конкурентоздатність грецьких товарів. Стан торгового балансу значно погіршився, особливо в перші роки вступу в ЄС. За даними Банку Греції, у 1980–1987 р. дефіцит у відносинах із країнами Співтовариства збільшувався щорічно на 1%.
Однак найбільш серйозні перешкоди розвитку національної економіки створювали внутрішні фактори, особливо, низька конкурентоздатність національної промисловості, що була не в змозі повноцінно використовувати переваги торгівлі в єдиному господарському просторі ЄС. Валютні дотації, одержувані від ЄС з 1981 р., досягли в 1995 р. 15% усіх поточних національних валютних надходжень. Валютні дотації з різних фондів Співтовариства склали в 1981–1990 р. 11,4 млрд. екю.
Як відзначає економічний журнал «Епілоги», зміна структури імпорту Греції дає серйозні підстави вважати, що фінансові надходження з ЄС минулого використані на споживчі цілі. Так, наприклад, імпорт сільськогосподарських і промислових товарів споживання, що у 1980 р. складав 15,9% всього імпорту країни, у 1995 р. досяг 24,9%. Крім того частина валютних надходжень зі Співтовариства пішла на обслуговування зрослого за цей період зовнішнього боргу.
Така практика привела до стагнації інвестицій і промислового виробництва, росту тіньової економіки, величезного державного боргу, краху захисних механізмів і значного зменшення депозитів у грецьких банках.
«…Чим глибше втягуються країни в процес інтеграції, тим складніше їм погоджувати свої інтереси, виробляти спільні взаємоприйняті рішення», – говорилося в тезах «Європейського співтовариства сьогодні». Це повною мірою застосовано до голландської ініціативи. Наприкінці серпня 1991 р. головуючі в ЄС Нідерланди поширили серед урядів держав-членів документ, де сформульовані умови, яким вони повинні відповідати на другому етапі ЕВС. Це перша спроба конкретизувати те, що вже стільки років називається Європейським співтовариством «двох швидкостей».
Умови ці такі: високий рівень стабільності цін; прийнятні розміри бюджетного дефіциту; коливання курсу національної валюти стосовно центрального курсу, не перевищуючі ± 2,5%; внутрішні процентні ставки, порівнянні зі ставками тих держав-членів, де ціни найбільш стабільні.
Як і слідувало очікувати, ця пропозиція зустріла різку критику ряду країн. У їхньому числі і Греція, для якої вона створює додаткові труднощі на наступних етапах ЕВС.
У середньостроковому плані зниження конкурентоздатності і ріст реальної процентної ставки викликали б дуже негативні і важко подолані наслідки для національної промисловості, особливо обробляючої. Високі процентні ставки (вищі, ніж темпи росту економіки) у сполученні з бюджетним дефіцитом можуть привести до різкого збільшення державного боргу.
Особливу чутливість до включення в ЕВС виявив аграрний сектор економіки Греції. Після вступу країні довелося пристосовуватися до єдиної сільськогосподарської політики, у рамках якої час від часу мінялися національні імпортні тарифи і правила стимулювання експорту у взаємній торгівлі усередині Співтовариства. Це привело до значного погіршення торгового балансу Греції в товарообігу з країнами ЄС. Лише деякі сільськогосподарські продукти зберігають конкурентоздатність на ринку Співтовариства. І тільки завдяки специфічній системі цін і субсидіям з аграрного фонду Співтовариства (що досягає 5% обсягу сільськогосподарського експорту Греції) вдалося підвищити доходи грецьких фермерів.
Грецьке сільське господарство відчуває потребу в глибоких структурних перетвореннях. Це необхідно для створення робочих місць в агросекторі, розширення і модернізації виробництв по переробці сільськогосподарських продуктів з метою підвищення їхньої конкурентоздатності. Такий і напрямок нової регіональної політики ЄС.
Було підготовлено цілий ряд проектів, наприклад, план «Підтримки розвитку і структурної адаптації відсталих регіонів», що, на думку Б. Мілана, відповідального за регіональну політику ЄС, є «ключем Співтовариства до структурної політики і розвитку». Однак для грецької економіки і, зокрема, для її аграрного сектора ці проекти не були настільки ефективні.
Питання досягнення адекватності рівня розвитку країн ЄС вкрай актуальні. Вже досить давно економістів-міжнародників турбує питання про те, чи буде всіма країнами ЄС досягнуто рівноцінного рівня інтегрованості, чи й надалі працюватиме модель «Європи різних швидкостей». Ще більше загострилися ці проблеми з утворенням валютного союзу ЄС. [14; 125]
З 15 країн – членів Європейського Союзу з 1 січня 1999 р. увійшли до валютного союзу ЄС (а відповідно й перейшли до спільної валюти євро) лише 11 країн – Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія та Ірландія. Поза зоною євро залишилися Великобританія, Данія, Швеція, Греція. Великобританія та Данія ще на стадії обговорення плану створення валютного й економічного союзу обумовили своє право не приєднуватися до валютного союзу і не вводити спільну валюту. Греція не намагалася приєднатися до євро, оскільки ще в 1997–1998 pp. була очевидною її неспроможність досягти до 1 січня 1999 р. відповідності маастрихтським критеріям економічної конвергенції. Швеція є відносно молодим членом ЄС (вступила до 1 січня 1995 p.), і її уряд вирішив зачекати з приєднанням до валютного союзу. Крім того, центральний банк у Швеції не відповідає вимогам Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ).
Отже, перші десятиліття перебування в ЄС принесли Греції свої позитивні результати, хоча вона і не змогла скористатися повною мірою всіма можливостями, що відкрилися. Майбутній шлях і роль країни в Співтоваристві головним чином залежать від здатності до подальшого розвитку своєї економічної і соціальної системи. Нова архітектура Європи дуже хитка і хитлива, особливо на південно-сході.
Наявність чіткої позиції, орієнтованої на повноцінну, комплексну інтеграцію Греції до економічного і валютного союзу ЄС, та її втілення в життя дають свої результати, які дозволили Греції впритул наблизитися до членства в економічному і валютному союзі. Приклад Греції міг би спонукати керівництво України замислитися над питанням про ефективність власної позиції зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної «різновектороності». Згадаємо, що Греція є єдиною православною країною серед членів ЄС. Успіхи її у сфері євроінтеграції є вагомим аргументом щодо включення до євро інтеграційних процесів країн Східної Європи з переважаючими православними традиціями (Україна, Молдова, Румунія, Болгарія).
Неухильне проведення урядом Греції державної економічної політики, спрямованої на зниження дефіциту бюджету, зменшення державного боргу, зниження рівня інфляції та стабілізацію курсу драхми може бути зразком для країн, які визначили або можуть визначити у майбутньому інтеграцію в європейські економічні структури стратегічним напрямом власного розвитку, в тому числі і для України.
Література
1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учебное пособие. – М., 2001. – 340 с.
2. Болотин Б. Международные сравнения 1990–1997 // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. – №10. – С. 113–138
3. Дергачев В.А. Геополитика. – К.: ВИРА-Р, 2000. – 448 с.
4. Зовнішньоекономічна діяльність / За ред. Ю.Г. Козака і В.М. Новацького. – Одеса: Астропринт, 2001. – 198 с.
5. Карбінський С. Перспективи вступу Греції до валютного союзу ЄС // Економіка України. – 2000. – №4. – С. 80–83
6. Ломакин В.К. Мировая экономика. – М.: Финансы, 1999. – 727 с.
7. Міжнародна економіка / За ред. Ю.Г. Козака і В.М. Новенького. – Одеса: Латстар, 2001. – 435 с.
8. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран / Под ред. В.П. Колесова и М.Н. Осьмовой. – М.: Флинта, 2001. – 480 с.
9. Мировая экономика / Под ред. И.П. Николаевой. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 575 с.
10. Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран. – С-Пб., 2000. – 492 с.
11. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу. Довідник. – К.: Картографія, 1998. – 382 с.
12. Світова економіка. / За ред. Філіпенко А.С. та ін. – К.: Либідь, 2000. – 581 с.
13. Социально-экономическая география зарубежного мира / Под ред. В.В. Вольского. – М.: Дрофа, 2001. – 559 с.
14. Турукис Г. Греция: десять лет в составе ЕС // Мировая экономика и международные отношения. – 1992. – №2. – С. 120–127
Страницы: 1, 2, 3, 4
