Не забудемо, що безприкладний людський потенціал Китаю лише посилює його стратегічний потенціал. Людський потенціал Китаю є тим елементом «опорної міці», який навіть за умов порівняної зовнішньополітичної пасивності країни, являє собою серйозний виклик національній безпеці інших країн світу. Зважаючи на понад мільярдне населення (1,3 млрд.осіб), на комплекс геополітичного потенціалу та високий рівень само ідентифікації китайців, можна говорити про те, що «опорна міць»
Китаю не має аналогів і будь-яка із сучасних великих країн поступається йому в якісних характеристиках тих чи інших складових цього потенціалу, у тому числі і США. За даними Вашингтонського інституту народонаселення, чисельність населення Землі, яке на початку XX століття становило 1,6 млрд. осіб, сьогодні наближається до 6 млрд. Відповідно, сучасне населення Китаю є співставним з населенням людства на початку століття. Якщо Китай уже нині не зможе втримати режим дітонародження в умовах «одна родина - одна дитина», то цілком реальним може бути варіант, що до 2100 року більшість населення земної кулі будуть становити китайці. Наслідки цього сценарію можна передбачити вже зараз, коли китайська діаспора набуває все більшого впливу у низці країн Азії та Американського континенту.
Отже, Китай володіє такими різноаспектними потугами, які дають йому підстави і вагому мотивацію для визначення саме глобальних зовнішньополітичних орієнтирів. Ця мотивація має радше цивілізаційне, аніж модерне ідеологічне підґрунтя. Навіть за умов поступового стирання характерних рис комуністичної ідеології подаровані історією геополітичні переваги та своєрідний архетип величі країни у свідомості китайців відіграватимуть роль вічного двигуна глобальних зовнішньополітичних устремлінь.
2. Конфліктно-проблемні питання у стосунках США і КНР: історія і сучасність
До переліку таких зон віднесемо у першу чергу Тайванську проблему. Возз'єднання двох частин Китаю, представлених нині Китайською Народною Республікою (КНР) і Китайською Республікою (КР) на Тайвані є одним з найскладніших і найгостріших регіональних питань. Відомо, що Китайська Республіка була проголошена на материковому Китаї ще 1911 року під час Синьхайської революції. У 1949 році у ході тривалої громадянської війни і при підтримці СРСР комуністи завдали поразки правлячій партії Гоміндан (Націоналістична партія) і проголосили створення КНР, а колишній центральний уряд Китайської Республіки на чолі з лідером
Гоміндану Чан Кайші перебрався з допомогою американців на острів Тайвань, який відокремлений від материкової частини Китаю 160- кілометровою Тайванською протокою. Площа острова 36 182 кв. км. Адміністративний центр - Тайбей. Португальська назва острова - Формоза. Загалом перебазувалось на острів 2 млн. націоналістів. Чан Кайші перевіз також на Тайвань весь золотий запас тодішнього Китаю - це 250 млн. дол.. На Тайвані встановився однопартійний авторитарний режим. Так розпочалося протистояння двох китайських урядів, розділених водами Тайванської протоки. Кожен з них претендував на все китайську легітимність і вважав себе єдиним законним загальнокитайським органом.
Ситуація ускладнилась тим, що СРСР одразу визнав уряд КНР, а США - ні. До 1972 року весь Китай, і материковий і острівний, в ООН представляв уряд Китайської Республіки, тобто Чан Кайші. Ситуація змінилась з початком погіршенням і розривом радянських китайських відносин. У лютому 1972 року мала місце подія, яка отримала назву «шок Ніксона», тобто візит американського президента Р. Ніксона до КНР. Щоправда, дипломатичні відносини США і КНР були встановлені 1 січня 1979 року. 1972 року КНР перебрала з допомогою США представництво Китаю в ООН і згодом посів місце постійного члена Ради Безпеки ООН. 1979 року Сполучені Штати визнали КНР де-юре і формально розірвали свої дипломатичні відносини з КР на Тайвані. Але неофіційні дипломатичні відносини Штати продовжували підтримувати з Тайванем. Більше того 1979 року американський конгрес прийняв Закон про відносини США з Тайванем, за яким уряду Чан Кайші надано неофіційні гарантії у випадку надзвичайної ситуації у зоні дотику з КНР. Одна із статей Закону передбачала продаж Тайваню американської зброї виключно оборонного характеру та підтримання належної боєздатності армії США в регіоні на випадок можливого використання сили проти Тайваню. Якраз 1979 року були встановлені дипломатичні відносини США і КНР. Китайське керівництво дало гарантії, що не має наміру силою приєднувати Тайвань. На сьогодні з
Тайванем підтримують дипломатичні відносини 29 держав. КР на Тайвані, нарівні з КНР, є членом COT. В ООН вона не поновлена, хоча неодноразово подавала заявки.
Після смерті у 1975 році Чан Кайші ситуація на Тайвані ускладнилась, оскільки його спадкоємці сини Лі Дінго і (після його смерті) Лі Денхуей вдалися до демократизації країни. Найголовніше полягало у створення багатопартійної системи. Чимало членів нових партій відмовились від концепції єдності з материковим Китаєм, тоді як чимало людей у Гоміндані виступали за об'єднання з Китаєм, але демократичним Китаєм.
Нині на Тайвані проживає 23 млн. осіб. ВВП (1996) становив 290 млрд. дол.; ВВП на душу населення становить 13 500 дол. Тайвань - один із «чотирьох дракончиків», тобто нових індустріальних держав. ЗС Китайської Республіки на Тайвані нараховують 376 000 осіб. Витрати на армію станом на 1996 рік становлять 3,5% ВВП.
Після розпаду СРСР і припинення існування колись могутнього радянського Тихоокеанського флоту США почали переглядати свої союзницькі відносини з КНР. Для американців КНР втратив своє стратегічне значення, оскільки відпала потреба стримування апетитів СРСР в Азії. Вкрай негативно прийняли американці події на площі Тянаньминь 4 червня 1989 року, тобто розстріл демонстрації студентів, і пересічні громадяни США вважають КНР ворожою країною. Правляча американська еліта справедливо вбачає у КНР, який динамічно розвивається, свого головного суперника в АТР. Звідси, оскільки Тайвань був і залишається ахіллесовою п'ятою КНР, США роблять ставку на Тайвань, вірніше сказати, заграють з ним. Б. Клінтон оголосив, що американські державні службовці можуть подорожувати на Тайвань, і відповідно з Тайваню, окрім найвищих посадових осіб. Щоправда, Клінтон для заспокоєння КНР заявив, що США не підтримають членства Тайваню у будь-якій міжнародній організації.
1995 року президент Тайваню Jli вперше в історії острова прибув з приватним візитом до США і виступив з лекцією у Корнуельському університеті.
1996 року на Тайвані відбувалися президентські вибори, на яких за владу змагались: 1) прибічники повної незалежності острова; 2) консерватори з партії Гоміндан, які виступали за еволюційний шлях об'єднання обох Китаїв. КНР вдалася до проведення широкомасштабних військово-морських навчань з застосуванням балістичних ракет. Мета - налякати прихильників незалежності Тайваню. США, у свою чергу, дотримуючись формально угоди з КР на Тайвані від 1979 року, підтягнули до берегів Тайваню сили свого 7-го флоту. Окрім цього, поставили Тайвань високотехнологічну зброю: 150 винищувачів F-16, есмінці, оснащені електронною системою стеження, проти корабельними ракетами та системами ППО «Патріот -2». У технологічному сенсі ЗС Тайваню випереджали КНР. Великі кошти, які отримує Тайвань від експорту високотехнологічної продукції, дають йому можливість щорічно збільшувати обсяги імпорту американської зброї. Так, з 1991 по 1999 рік Тайвань імпортував зброї на колосальну суму у 20 млрд. дол., тобто зайняв за цим показником друге місце у світі (після Саудівської Аравії) серед партнерів США.
1999 року сталася низка подій, яка загострила стосунки США і КНР: 1) начебто помилкове влучення американської ракети під час операції НАТО проти СРЮ у дипломатичне представництво КНР у Белграді; критика Конгресом політики КНР щодо Тібету; звинувачення Китаю у викраденні новітніх технологій з американських військово-технічних установ. На такому фоні конгрес США прийняв у 1999 році Закон про покращення обороноздатності Тайваню, яким передбачалось включення острова до системи американської протиракетної оборони в Азії разом з Японією і Південною Кореєю. За американськими даними, сьогодні на Тайвань націлено від 150 до 200 китайських ракет середньої дії, за китайськими даними, - понад 700 ракет.
Оборонна доктрина Тайваню побудована на двох засадах: по- перше, переконати КНР у тому, що атака на острів буде занадто дорого коштувати; по-друге, протримати до того часу, поки головний союзник - США - зможе прийти на допомогу.
Тайвань важливий для Китаю з двох точок зору: стратегічної, оскільки він знаходиться зовсім поруч з материком, тягнеться паралельно до розвинених прибережних провінцій. У 1930-х роках острів використала Японія для нападу на Китай; та економічної - за деякими підрахунками, входження Тайваню до Китаю збільшило б ВВП країни щонайменше на 300 млрд. дол..
Необхідно наголосити на тому, що економічні та культурні стосунки КНР і Тайваню нині можна назвати сталими: 1997 року встановлено пряме морське сполучення, здійснюються регулярні авіарейси, обмін туристами (зустрічі членів роз'єднаних у 1949 році родин). Обопільний товарообіг становив у 1990-х роках у середньому щорічно 26 млрд.дол. Тайвань потужно вкладає інвестиції у материкову економіку. Цьому слугують сприятливі фактори: спільна історія, мова, дешева земля, невичерпна і фактично безкоштовна робоча сила. Тайвань входить до 5-й найбільших інвесторів в економіку КНР - 100 млрд. дол., прямих інвестицій у п'ять прибережних провінцій КНР. Тайвань має у КНР 46 тис. об'єктів господарювання. Це друге місце. В КНР постійно працює до 1 млн. тайванців. До речі, Тайвань вкладає капітали у високотехнологічні підприємства.
Політична еліта Тайваню має щодо інвестицій у КНР перестороги: І.що Китай може перехопити технології Тайваню (мікросхеми, комп'ютерні чіпи і комплектуючі) і сам виробляти їх; 2. може націоналізувати всі підприємства з тайванським капіталом; З.з 1996 року на Тайвані запроваджено процедуру обов'язкового отримання дозволу на інвестиції у КНР, які перевищують 50 млн. дол.
Китай пропонує формули об'єднання з Тайванем: «одна держава - дві політичні системи». КНР підтримує концепцію, що Тайвань є лише їхньою сепаратистською провінцією, а не самостійною державою. Якщо щодо сусідніх держав КНР дотримується принципу не застосування сили, то до своєї провінції це цілком можливо. Китай сформулював «три причини», за яких вони можуть використати військову силу при розв'язанні тайванської проблеми: 1.офіційне оголошення Тайванем незалежності; 2.якщо він відкладе переговори щодо свого статусу на невизначений термін; З.якщо якась держава зробить спробу захопити Тайвань. 2005 року у КНР прийняв закон «Про протидію розколу держави» ( інший переклад цього закону «Про попередження відокремлення Тайваню»), який передбачає силові варіанти у таких випадках. Остання новація КНР щодо механізму об'єднання з Тайванем: «одна держава - три системи», тобто вперше запропоновано принцип конфедеративного об'єднання. Найбільш ймовірно, що китайці, вірні своїй політичній традиції і відповідно до власних ресурсів діятимуть за формулою «переходити ріку вбрід, намацуючи ногою каміння», тобто тайванську проблему розв'язуватимуть скоріше «вбрід», аніж за допомогою плавзасобів морського десанту.
Китай активно використовує відсутність єдності серед тайванської еліти з проблеми об'єднання з материком. Він провадить дипломатичну гру з опозиціонерами - прихильниками «єдиного Китаю». У першій половині 2005 року Китай навіть запросив тайванських опозиціонерів до Пекіна і їй було влаштовано пишний прийом.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
