Підготовка кадрів робітничих професій здійснюється в професійно-технічних закладах, в навчальних комбінатах, безпосередньо на виробництві та в середньоосвітніх школах. В умовах ринку підготовка робітничих кадрів має різну спрямованість — від орієнтації на сьогодення, підготовку вузькоспеціалізованих працівників, які можуть виконувати одну—дві конкретні операції, до орієнтації на перспективні інтереси (навчання працівників широкого профілю на базі серйозної теоретичної підготовки).

Успіх підвищення кваліфікації робітників залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних моментів: вибору стратегії розвитку підприємств, типу виробництва, від фінансового стану й від економічної обізнаності керівників підприємств.

Система підготовки кадрів має враховувати як інтереси підприємств у швидкому заповненні вакантних робочих місць, економії на витратах, пов'язаних з затратами на навчання, так і інтереси працівників — одержати повноцінну професійну підготовку.

2.1 Підготовка кадрів робітничих професій на виробництві та її вдосконалення

Підготовка кадрів робітничих професій безпосередньо на робочому місці має оперативний характер, завжди конкретний, оскільки орієнтована на засвоєння конкретного трудового процесу, виконання конкретної роботи, не вимагає великих витрат, скорочує період адаптації.

Підготовка нових працівників на виробництві — це початкове професійне навчання людей, яких взяли на роботу як учнів робітничих професій. Термін навчання встановлюється в залежності від кваліфікаційної складності робіт даної професії, від 6-ти до 12-ти місяців.

Навчальні програми з конкретних професій затверджуються міністерствами і відомствами.

Підготовка нових працівників здійснюється за курсовою та індивідуальною формами.

При курсовій формі теоретичне навчання здійснюється в навчальних групах кількістю 10—30 чоловік, у той час як у навчальних закладах у таких групах навчаються по 25—30 чоловік. Виробниче навчання проводиться в два етапи:

• на першому етапі — в навчальному цеху, на дільниці;

• на другому — на робочому місці в цехах під керівництвом не звільненого від основної роботи висококваліфікованого працівника — інструктора виробництва.

При індивідуальній формі навчання учень вивчає теоретичний курс програми самостійно і з допомогою викладача-консультанта, а виробничі навички і вміння одержує на робочому місці під керівництвом інструктора виробничого навчання.

Усі системи безперервної підготовки робітничих кадрів можна згрупувати і віднести до двох моделей: з відривом і без відриву від виробництва. Відмінні особливості в кожній країні - це переважання тієї чи іншої моделі.

Навчання без відриву від виробництва включає теоретичну підготовку на підприємстві і теоретичний курс в ПТШ або спеціалізованому центрі.

На виробництві щороку навчається у 5 разів більше робітників, ніж у всіх ПТУ і технікумах разом.

У даний час частина підприємств (12 %) почала систематично практикувати навчання робітників за кордоном. Майже кожне третє підприємство (36 %) проводить цільове навчання своїх робітників різним міжнародним стандартам, вимогам, інструкціям тощо. 11 % підприємств систематично проводять навчання робітників іноземним мовам.

Практика розвинутих країн свідчить, що підготувати висококваліфікованого працівника за 4—6 місяців неможливо. В Японії, США, Німеччині на підготовку кваліфікованих робітників з випускників середніх шкіл витрачається від 3-х до 4-х років. Слід врахувати і той факт, що матеріально-технічна база в цих країнах досить добре розвинута.

Під впливом НТП професіональні знання, вміння та навички робітників та спеціалістів швидко застарівають і потребують постійного оновлення. Як встановлено вченими у галузі професійної педагогіки, для підтримки кваліфікації робітників та спеціалістів на потрібному рівні в умовах сучасного виробництва необхідне проведення їх цільового навчання кожні 2-3 роки. Для цього потрібна програмно-методична документація та навчальна методична база.

У Києві створено Інститут системних досліджень Міністерства освіти і науки України, до функцій якого належать розробки навчальних програм і методичних посібників для професійної підготовки робітників.

Для ефективної роботи з підготовки кадрів як у ПТУ, так і безпосередньо на підприємствах необхідно розробити навчальні плани, програми, методичні матеріали. Цим мають займатися спеціалізовані організації, які добре знають техніко-технологічну специфіку галузей та методичні особливості професійної підготовки працівників робітничих професій, характерних для даного виду виробництва.

В сучасних умовах забезпечення якісної підготовки робітників високої кваліфікації можливе лише при використанні передових педагогічних технологій: комп'ютерних методів навчання, тренажерів, теле- та відеотехніки тощо. Але це вимагає значних одноразових витрат.

2.2 Підготовка працівників в професійно-технічних закладах

Система профтехосвіти має важливе значення як у забезпеченні народного господарства кваліфікованими працівниками, так і в можливості молодим людям обрати собі професію, самореалізуватись як особистість.

В Україні досить розгалужена система ПТУ. Підготовкою кадрів робітничих професій займається 987 різних ПТУ, які знаходяться у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки України, а також 1,5тис. галузевих ПТУ різних форм власності, де можна набути майже 1,5 тис. професій.

В умовах ринку майже через 3-4 роки працівники змушені освоювати нові професії. Найбільш ефективно навчаються ті, хто мають середню освіту, добре розуміються в сучасному виробництві й кон'юнктурі ринку праці. Сума професійних знань, навичок, одержаних у процесі навчання дозволяє молодим працівникам швидше адаптуватись на виробництві, бути мобільними в умовах процесу виробництва, який швидко змінюється, оперативно реагувати на зміну ситуації на ринку праці і забезпечити функціонування техніки, що постійно ускладнюється.

Зростає роль профтехучилищ у здійсненні державної політики в галузі регулювання ринку робочої сили.

Міністерству освіти і науки України разом із галузевими міністерствами надано право визначати перелік професій, за якими проводиться підготовка працівників у всіх навчальних закладах і на виробництві. Встановлено єдиний обов'язковий для всіх міністерств, відомств, що здійснюють підготовку, рівень навчання, порядок і присвоєння професій, а також право контролю за дотриманням вимог, що висуваються до рівня підготовки кадрів працівників.

Підготовка кадрів має випереджати створення нових виробництв, а також реконструкцію та переорієнтацію діючих. Тому на основі програм розвитку регіону необхідно одночасно передбачати і структуру ПТУ.

Необхідно рівномірно розміщувати ці заклади з врахуванням спеціалізації регіону, кількості учнів, тому що більшість профтехучилищ мають серйозні труднощі з набором учнів.

Уже сьогодні Україна за середнім рівнем освіти працівників (за кількістю років навчання) значно відстає від США, Японії. В розрахунку на одного працюючого рівень освіти становить 10 років, тоді як в Японії — 14, в США- 15 років навчання.

У Державній національній програмі «Освіта XXI століття» виділений спеціальний розділ «Педагогічні проблеми професійно-технічної освітив». Слід відзначити, що протягом останніх 15—20-ти років професійна освіта, професійна підготовка кадрів стали одним із швидкозростаючих секаторів економіки розвинутих країн. Крім підготовки кадрів робітничих професій, великого значення набуває підвищення їхньої кваліфікації.

Підвищення кваліфікації - це безперервно організоване навчання працівників, спрямоване на удосконалення їхніх професійних й економічних знань, умінь та навичок. Підвищення кваліфікації може здійснюватися:

• на виробничо-економічних курсах;

• в школах господарювання;

• на курсах цільового призначення.

Кожна з цих форм має свої цілі та завдання.

Виробничо-економічні курси - це форма навчання працівників, за допомогою якої рівень кваліфікації робітників набуває якості відповідно до технологічної складності виконуваних ними робіт. На цих курсах можуть навчатися також робітники, фактичний рівень кваліфікації яких не відповідає вимогам тарифно-кваліфікаційного довідника до даної професії.

Навчальні плани і програми затверджуються відповідними органами. Строк навчання — до 3-х місяців з відривом і без відриву від виробництва. Навчання закінчується здачею кваліфікаційних екзаменів.

Школа господарювання - це форма масового виробничо-економічного навчання працівників з таких питань: якість продукції, удосконалення форм організації і оплати праці, економія матеріалів, сировини, вивчення досвіду.

Комплектують школи за виробничими чи професіональними ознаками, чисельністю 10—30 чоловік. Разом з робітниками можуть навчатися і спеціалісти.

Курси цільового призначення — складова впровадження нової технології. На курсах, як правило, вивчають нову техніку і технології, правила експлуатації. Навчальні плани розробляються безпосередньо на виробництві. Комплектація груп — по 10—25 чоловік.

Школи передових прийомів і методів праці організовуються з метою масового освоєння нових методів праці. Групи комплектуються по 5-10 чоловік.

Безперервне навчання робітничих професій в умовах виробництва організовується за такими напрямками:

• підготовка нових працівників;

• перепідготовка працівників;

• підвищення кваліфікації;

• навчання суміжним професіям.

Кожен вид може проводитися як за індивідуальною, так і за курсовою формою навчання.

Сьогодні в європейських країнах професійна підготовка кадрів робітничих професій здійснюється за такими основними моделями:

• поєднання загального навчання і професійної підготовки в заключний період середнього навчання тривалістю 3—4 роки (модель — 1);

• концентрація всього профнавчання в спеціальних закладах (ПТУ) з малою кількістю загальноосвітніх дисциплін або їх відсутністю (модель 2);

• модель «дуального учнівства», при якій 20-25 % всього часу учні вчаться в державній профшколі, вивчають там загальні та спеціальні дисципліни, а в основний час вивчають спеціальність на фірмі під керівництвом наставника фірми (модель 3);

• «класичне навчання» — коли освоєння професії і необхідної для роботи інформації здійснюється на робочому місці (модель 4). У цьому випадку держава не несе практичних витрат;

• короткотермінова профпідготовка після закінчення середньої школи на фірмах за рахунок держави з метою подолання молодіжного безробіття (модель 5).

Як правило, у розвинутих країнах поєднуються декілька моделей підготовки працівників, але домінує одна модель: так, модель 1 — в Швеції; модель 2 — в Німеччині; модель 4 — в Японії; модель 5 — в Англії, модель 2-у більшості європейських країн.

3. Зарубіжний досвід вдосконалення професійної підготовки працівників

У розвинутих країнах склалася нова концепція професійно-технічної освіти, яка передбачає повну загальноосвітню базу підготовки, розширення профілю спеціальної підготовки, розвиток здібностей і бажання постійного оновлення знань.

Головним у концепції є вдосконалення зв'язків між системою підготовки кадрів і виробництвом. Система освіти, що склалася, не встигає забезпечити оволодіння спеціальностями, які з'являються на виробництві. Тому саме виробництво покликане активніше сприяти набуттю й розвитку кваліфікації робітників.

Проблема полягає не тільки в пристосуванні системи підготовки робочих кадрів до потреб даного виробництва, а й у випереджаючому зростанні якості робочої сили відносно цих зростаючих потреб. Таким чином, підвищення ролі людського фактора потребує активного зворотного зв'язку.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6