2. Режим уособлює, крім основної діяльності операційної системи, ще й діяльність з обслуговування операційної системи.
Режим операційної системи складається з ряду окремих аспектів:
- технологічної дисципліни — мінімально необхідна сукупність процедур для забезпечення основної технології, дотримання найважливіших прямих параметрів даної технології;
- рівня використання ресурсів;
- узгодження основних функцій у просторі та часі;
- дотримання норм допоміжного забезпечення основної технології;
- підтримки робочого стану основних елементів операційної системи;
- рівня організаційного забезпечення єдності основних параметрів (інформаційне, документальне і кадрове забезпечення єдності).
Операційна система, що знаходиться на стадії стабільного функціонування, звичайно допускає не більш одного оптимального режиму. У той же час у сукупності параметрів, що характеризують оптимальний режим (тобто той, що дає найоптімальніше рішення взаємозалежних проблем виробництва продукту й відтворення операційної системи), допускаються деякі варіанти їх, що пристосовують систему до поточних флуктуацій (коливань) зовнішнього і внутрішнього середовища [2, c. 88].
У зв'язку з необхідністю нейтралізації поточних флуктуацій середовища, керування режимом допускає забезпечення резерву потужності і наявність організаційної підсистеми, що гарантують оптимальне реагування на флуктуації.
Режим функціонування операційної системи як об'єкт керування є сферою менеджерських проблем, що забезпечують поточне узгодження зовнішніх і внутрішніх чинників дії системи. Це означає, що завдання керування режимом повинні узгоджуватися з перспективними цілями і процедурами керування.
Поняття нормального режиму характеризує збіг або достатню наближеність фактичних і планових параметрів. операційної системи, що функціонує в межах її реальної потужності.
Поняття "реальна потужність" у даному випадку допускає, що рівень використання основного процесора забезпечує його поточне функціонування і відтворення без виходу на критичні (руйнівні) параметри.
Нормальний режим функціонування є більш передбачуваним "об'єктом керування", тому що саме його поняття будується на деяких стабільних мінімально взаємоув'язаних параметрах і показниках.
Саме для нормального режиму найбільшою мірою придатний дуже ощадливий метод керування за відхиленнями. Цей режим дає можливість менеджерові сконцентрувати управлінські ризики на перспективних і стратегічних питаннях операційної системи.
Система, що функціонує в нормальному режимі, забезпечує максимальну в порівнянні з іншим режимом віддачу. Тому за нею варто плавно готуватися до неминучих обмежень і змін внутрішнього і зовнішнього характеру. Менеджер має планувати заміну і відновлення критичних ланок основної технології, знаходити "вільні вікна" у грошових потоках, що можуть забезпечити фінансування цих витрат.
Критерієм оптимальної стабільності режиму операційної системи є рівень використання ресурсів. Цей критерій дає нам характеристику вхідної, вихідної й операційної потужності системи і допомагає судити про наявність резервів і можливості зміни даного режиму. Вхідна потужність характеризує здатність до сприйняття визначеного масиву ресурсів, вихідна — забезпечення визначеної маси (кількості) готової продукції [1, c. 44].
Операційна потужність характеризує внутрішню спроможність системи забезпечувати необхідну технологічну переробку ресурсів. Прийнято вважати, що критерій оптимізації режиму системи полягає в достатньому ступені відповідності цих трьох видів потужності.
Управлінські переваги нормального режиму такі:
Можливість підвищення кваліфікації персоналу в силу стабільності виконуваних функцій, зниження витрат.
Підвищення якості продукції.
Можливість раціоналізаторської інновації.
Концентрація менеджменту на окремих актуальних аспектах керування за рахунок зниження рівня контролю стабільних і незмінних аспектів.
Типові проблеми і протиріччя керування системою, що знаходиться в нормальному режимі:
- Відсутність внутрішніх стимулів для інновацій.
- Можливість нагромадження внутрішніх невідповідностей між параметрами, умовами або аспектами.
- Устаріння компонентів операційної системи.
- Накопичення "професійно-технологічної утоми" усередині операційної системи, тобто перетворення творчих функцій на рутину, стандартну й уніфіковану дію незалежно від реального стану зовнішнього і внутрішнього середовища.
Система, для якої автономність від несприятливих умов середовища перетворилася з засобу в самоціль, починає використовувати всі можливості для ізоляції від екзогенних інновацій. Організаційно дуже важливо створити практичний механізм перегляду і переоцінки критеріїв і умов норм режиму, що повинний бути мінливим. Критерієм нормальності мінливого режиму може служити такий розмитий критерій як збереження головної технології.
2. Сутність та етапи розробки операційної стратегії організації
Операційна стратегія - це більш вузька стратегія для основних структурних одиниць, таких як завод, відділ (внутрішньо функціонального напрямку), торгове регіональне представництво. Заходи, характерні для цього рівня стратегії - вирішення вузькоспеціальних питань і проблем, пов'язаних з досягненням цілей окремого підрозділу. Звичайно операційні стратегії доповнюють і завершують загальний бізнес-план роботи компанії. Відповідальність за розробку операційних стратегій лягає на менеджерів середньої ланки. Але їхні рішення повинні бути розглянуті і прийняті вищестоящим керівництвом. Менеджерам, що беруть участь у розробці стратегії корпорації, варто виявляти уважність до стратегій усіх рівнів, у тому числі до операційних стратегій. Операційні стратегії визначають, як керувати ключовими організаційними ланками і як забезпечити виконання стратегічно важливих оперативних завдань (купівля матеріалів, управління запасами, ремонт, транспортування, рекламні кампанії, використання відповідного каналу розподілу й ін. [5, c. 47].
Стратегія операційної системи є однією зі складових частин загальної стратегії підприємства. Специфіка стратегії операційної системи полягає в: об'єкті керування; процедурах формування стратегічних пріоритетів; організаційній побудові стратегії операційної системи. Стратегія операційної системи не може бути головним чинником у виборі цілей і пріоритетів бізнесу. Вона має, певним чином, допоміжний характер відносно загальної стратегії. Така її особливість як прив'язка до зовнішніх критеріїв завжди повинна співвідноситися з внутрішніми критеріями системи.
На відміну від загальної операційна стратегія не зв'язана безпосередньо з чинниками довгострокових змін зовнішнього середовища. Операційна стратегія вимагає, щоб вся система була розумно ізольована від випадкових коливань і хиб зовнішнього середовища.
Чинники зовнішнього середовища — довгострокові тенденції розвитку, що детермінують, бізнес — впливають на операційну систему опосередковано — через цілі і механізми загальної стратегії бізнесу.
Особлива роль операційної стратегії полягає в тому, що мінімально необхідна довгострокова стабільність функціонування операційної системи є необхідною умовою побудови загальної стратегії. Стратегія операційної системи може розглядатися як особлива зона стратегічних пріоритетів (ринкові, організаційні тощо). Операційна система не може відповідати за планування і реалізацію інновацій, істотні зміни в ринковій орієнтації фірми (хоча вона не заперечує таких процесів). Критерій успішної роботи — не інновації, а розумна стабільність. У деяких видах бізнесу інноваційна і фінансова сторони перетинаються, але це не означає відсутність згаданого вище розрізнення критеріїв [3, c. 47].
Ця обставина істотно ускладнює критерії керування і потребує від керівника особливих прийомів і методів керування операційною системою.
Стабільність операційної системи як базисна стратегія породжує ряд приватних практичних розходжень у порівнянні з загальною стратегією бізнесу.
Часовий обрій операційної стратегії завжди менше тимчасового обрію загальної стратегії на величину At (різниця між мінімально необхідним терміном стабільності операційної системи і періодом приходу істотних інновацій). Керівник не може забезпечити одночасно і високу технічну ефективність операційної системи, і вимогу її зміни. З погляду практичного керування, найкраще максимально розтягнути в строках процес змін, аби не втратити керованості операційною системою. Але занадто тривале затягнення цього процесу може набрати характеру необоротного погіршення системи.
Мистецтво керівника полягає в тому, щоб віднайти баланс між мінімально необхідною стабільністю системи і її зміною. Практично ця вимога реалізується завдяки формуванню двох груп стратегічних повноважень: базисні повноваження операційної системи передаються першому заступникові; повноваження, пов'язані з ухваленням рішення на зміну ціною зниження поточної ефективності, залишаються за першим керівником.
Формулювання стратегії операційної системи має на увазі її розбиття на дві підгрупи цілей — стабільні і мінливі.
Практична організація стратегії вимагає двох різних типів менеджменту.
За вертикальної системи організації повноважень переважають контрольні, планові і нормативні функції. Завданням організації стратегії є додержання умов оптимізації чи мінімізації даних функцій.
Кількість і зміст контрольних функцій у рамках операційної стратегії мають бути наближені до мінімально необхідного (тобто до такого, що гарантує зберігання керованості операційною системою). Головне в стратегії операційної системи не її підконтрольність, а її керованість — реальна досяжність цілей системи. Система може бути абсолютно підконтрольною, але некерованою; система може бути керованою, але містити в собі непідконтрольні процеси (наприклад, ті, що належать людському чиннику, який практично надає керівникові широке поле для майстерного керування людьми і процесами) [2, c. 74].
Вибір між чіткою відповідністю посадового розкладу реальної кваліфікації і професійної підготовки працівників, з одного боку, і бажаністю і корисністю включення в систему працівників із творчими здібностями, з іншої, є прерогативою керівника. Операційна система в авангард виводить першу частину цього завдання. Творчий компонент є необхідною передумовою стабільності операційних функцій за умов поточних флуктуацій (коливань).
Стратегія операційної системи формулюється і затверджується як складова частина загального стратегічного плану. Тому жодне завдання операційної стратегії не може вступати в пряме протиріччя з хоча б однією умовою і метою загальної стратегії.
Процес змін включає варіанти критеріїв і корекцію управлінської структури. Особлива складність даної ситуації для організації керування полягає у виникненні двох рівнобіжних вертикалей; нова вертикаль — це особливі повноваження першого керівника. Найчастіше це призводить до зсуву первинної вертикалі на один рівень униз.
Виникнення нової вертикалі вимагає ще і певного горизонтального зв'язку між двома вертикалями. У результаті виникає варіант проектної, або матричної, структури керування, її характерною рисою є феномен подвійного підпорядкування. Такого роду структура є навряд чи не єдино прийнятною в керуванні системою, що змінюється. Але в той же час така структура породжує управлінські конфлікти, оскільки суперечить принципу єдиноначальності. А це спричинює перетинання зон відповідальності, що породжує невизначеність повноважень. Усе це обов'язково знижує поточну ефективність керування, тому інноваційні управлінські структури слід розглядати як тимчасові, що обов'язково демонструються після завершення змін.
Тактика є способом поточної організації управлінських функцій з метою забезпечення поетапної і поточної реалізації стратегії операційної системи. З іншого боку, тактика — безпосереднє організаційне відтворення основної технології операційної системи. Якщо в стратегії системи ми опосередковано стикаємося з довгостроковими чинниками зміни зовнішнього середовища, то в тактиці цей зв'язок виявляється вже як двічі опосередкований.
Страницы: 1, 2, 3, 4
